Київ – Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник – це найперше, що показують іноземним туристам в українській столиці. Адже на його території можна побачити найдавніші архітектурні пам’ятки України та найцікавіші історичні знахідки. Під час новорічних свят, попри негоду, у заповіднику справжня навала відвідувачів. Там побував і кореспондент Радіо Свобода.
Минаючи головну браму Києво-Печерської лаври, відвідувач мимоволі зупиняється, закинувши голову: перед ним – 96-метрова Велика Лаврська дзвіниця, яку експерти ЮНЕСКО відносять до найцінніших світових пам’яток. Будувати її почав іще гетьман Іван Мазепа, проектував – німецький архітектор Йоган Шедель.
320 кроків до неба – і в минуле
За припорошеними снігом кованими дверима – склепіння галерей та рипучі гвинтові сходи, якими нас веде вгору завідувач науково-дослідного сектору «Дзвіниця» Іван Федоряченко.
«Ми маємо здолати 320 сходинок, аби дійти до годинникового механізму курантів нагорі дзвіниці. Зараз лише 50-а сходинка. Йдемо у восьмиметровій товщі стіни першого ярусу. Дзвіниця будувалася 14 років. 1731-44 роки…», – розповідає працівник заповідника, ведучи кореспондента Радіо Свобода на дзвіницю.
На одному з поверхів – робимо зупинку під величезними мідними дзвонами, ровесниками дзвіниці. Раніше їх було 12, але війни та радянський режим пережили усього три, розповідає Іван Федоряченко. Щовечора у них дзвонять дзвонарі.
Годинник, над яким не владний час
Із вікон дзвіниці видно увесь Київ. На східному обрії – місто Бровари, на північ – Вишгород. На південь – село Трипілля, до якого більше 30 кілометрів. Церкви Лаври здаються іграшковими. А під самою банею – Іван Федоряченко розчиняє дерев’яні дверцята і ми опиняємося всередині старовинного годинникового механізму.
«Це годинник, якому 106 років. Запустили його у грудні перед Різдвом. Його зроблено в Москві майстром Андрієм Енодіним. Він дав гарантію 15 років – але годинник без перебоїв працює досі. Лівий блок годинника – забезпечує бій курантів що чверть години. Правий – щогодини. Набір курантів не змінювався ще довше, з 1744 року. Жодних серйозних технічних збоїв не було. Ідуть точно, знос деталей мінімальний. Годинник можна вічним вважати…», пояснює фахівець.
Вусаті святі, та слони в лісах України
Більшість будівель та пам’яток у заповіднику – створені у 18 столітті, а відтак мають на собі відбиток мистецького напряму «козацьке бароко». Хоча деякі храми пам’ятають ще Київську Русь та монголо-татарську навалу, розповідає екскурсовод заповідника Тетяна Ляшева, коли ми заходимо до Троїцької надбрамної церкви 12 століття.
«Києво-Печерська Лавра унікальна тим, що це – найбільша святиня православного світу. Це найдавніший монастир Київської Русі. Причому заснований не іноземцями (як відомо, першими священиками тут були греки). Його створили слов’яни! Причому не князі, а простолюд. У Троїцькій надбрамній церкві – стіни збереглися з 12 століття. Живопис на них, 18 століття , виконували місцеві майстри. Серед зображень святих можна впізнати українських людей, козаків. Дослідники ідентифікували представників козацької старшини, зокрема гетьмана Івана Скоропадського. »
За словами Тетяни Ляшевої, храм дивує не лише вусатими та чубатими ликами святих. На сцені Нікейського собору зображено бійку між єпископами. Яка тоді реально мала місце, а над входом до церкви – малюнки тварин. Які мешкали в Україні, з-поміж яких невідомий художник зобразив навіть… слона!
Чотири музеї та вісім галерей заповідника містять не лише церковні експонати , а й зразки мистецтва – від дохристиянського і до сучасного. Найбільше захоплення відвідувачів викликає скіфська пектораль, знайдена у минулому столітті на Дніпропетровщині. Давні майстри зобразили на ній кількадесят сцен з життя скіфів, витративши на це кілограм чистого золота.
Києво-Печерський заповідник нікого з відвідувачів не залишає байдужим. «Це дивовижно! В наш непростий для культури час тут можна побачити цікаві виставки та найдивовижніші витвори, які характеризують українську культуру», говорить киянин Андрій, який ходить до заповідника регулярно. Що ж до іноземців, яких тут щодня бувають сотні – кожен з них фактично саме в Києво-Печерському заповіднику відкриває для себе Україну.
320 кроків до неба – і в минуле
За припорошеними снігом кованими дверима – склепіння галерей та рипучі гвинтові сходи, якими нас веде вгору завідувач науково-дослідного сектору «Дзвіниця» Іван Федоряченко.
«Ми маємо здолати 320 сходинок, аби дійти до годинникового механізму курантів нагорі дзвіниці. Зараз лише 50-а сходинка. Йдемо у восьмиметровій товщі стіни першого ярусу. Дзвіниця будувалася 14 років. 1731-44 роки…», – розповідає працівник заповідника, ведучи кореспондента Радіо Свобода на дзвіницю.
На одному з поверхів – робимо зупинку під величезними мідними дзвонами, ровесниками дзвіниці. Раніше їх було 12, але війни та радянський режим пережили усього три, розповідає Іван Федоряченко. Щовечора у них дзвонять дзвонарі.
Годинник, над яким не владний час
Із вікон дзвіниці видно увесь Київ. На східному обрії – місто Бровари, на північ – Вишгород. На південь – село Трипілля, до якого більше 30 кілометрів. Церкви Лаври здаються іграшковими. А під самою банею – Іван Федоряченко розчиняє дерев’яні дверцята і ми опиняємося всередині старовинного годинникового механізму.
«Це годинник, якому 106 років. Запустили його у грудні перед Різдвом. Його зроблено в Москві майстром Андрієм Енодіним. Він дав гарантію 15 років – але годинник без перебоїв працює досі. Лівий блок годинника – забезпечує бій курантів що чверть години. Правий – щогодини. Набір курантів не змінювався ще довше, з 1744 року. Жодних серйозних технічних збоїв не було. Ідуть точно, знос деталей мінімальний. Годинник можна вічним вважати…», пояснює фахівець.
Вусаті святі, та слони в лісах України
Більшість будівель та пам’яток у заповіднику – створені у 18 столітті, а відтак мають на собі відбиток мистецького напряму «козацьке бароко». Хоча деякі храми пам’ятають ще Київську Русь та монголо-татарську навалу, розповідає екскурсовод заповідника Тетяна Ляшева, коли ми заходимо до Троїцької надбрамної церкви 12 століття.
«Києво-Печерська Лавра унікальна тим, що це – найбільша святиня православного світу. Це найдавніший монастир Київської Русі. Причому заснований не іноземцями (як відомо, першими священиками тут були греки). Його створили слов’яни! Причому не князі, а простолюд. У Троїцькій надбрамній церкві – стіни збереглися з 12 століття. Живопис на них, 18 століття , виконували місцеві майстри. Серед зображень святих можна впізнати українських людей, козаків. Дослідники ідентифікували представників козацької старшини, зокрема гетьмана Івана Скоропадського. »
За словами Тетяни Ляшевої, храм дивує не лише вусатими та чубатими ликами святих. На сцені Нікейського собору зображено бійку між єпископами. Яка тоді реально мала місце, а над входом до церкви – малюнки тварин. Які мешкали в Україні, з-поміж яких невідомий художник зобразив навіть… слона!
Чотири музеї та вісім галерей заповідника містять не лише церковні експонати , а й зразки мистецтва – від дохристиянського і до сучасного. Найбільше захоплення відвідувачів викликає скіфська пектораль, знайдена у минулому столітті на Дніпропетровщині. Давні майстри зобразили на ній кількадесят сцен з життя скіфів, витративши на це кілограм чистого золота.
Києво-Печерський заповідник нікого з відвідувачів не залишає байдужим. «Це дивовижно! В наш непростий для культури час тут можна побачити цікаві виставки та найдивовижніші витвори, які характеризують українську культуру», говорить киянин Андрій, який ходить до заповідника регулярно. Що ж до іноземців, яких тут щодня бувають сотні – кожен з них фактично саме в Києво-Печерському заповіднику відкриває для себе Україну.