Прага – Чи є в Росії політичний інтерес до результатів виборів Президента в Україні? Чи будуть вжиті якісь зусилля для того, щоб результат був для Росії бажаним? З приводу цього своїми міркуваннями в ефірі Радіо Свобода поділився публіцист із Москви Леонід Радзіховський. І першим було запитання: чи прикладатиме Москва зусилля для перемоги того чи іншого кандидата, вигідного Кремлю.
– Швидше за все, ні. Мають бути враховані результати попередніх виборів у 2004 році. Принаймні я сподіваюся, що такого активного неподобства, як тоді, не буде.
– Росія відкрито демонструє своє неприйняття Віктора Ющенка. Чи це означає, на Вашу думку, що офіційна Москва встане на бік одного з кандидатів на президента в Україні?
– Ющенко й без того на виборах без шансів. Навіть в Україні всі впевнені, що він 17 січня піде.
– А хто би був вигідніший на посаді президента України для нинішнього кремлівського керівництва?
– Це складне питання, адже в Україні політики доволі часто змінюють свої позиції. Крім того, я не дуже розумію, що таке інтереси Росії в Україні. Якщо під цим розуміти можливе членство України в НАТО, то я зовсім не розумію, чим погано для інтересів Росії, якщо Україна все ж вступить до альянсу? Якщо ж мова йде про те, щоб російська мова отримала статус другої державної мови в Україні, то на це не піде жоден український президент. Тому що це надто небезпечно в сенсі конкуренції для української мови. Якщо ж мова йде про російські інвестиції в Україні, то нам ніхто не заважає вкладати гроші. До речі, в цьому плані Янукович є гіршим варіантом, бо він представляє дуже впливові донецькі клани, які зовсім не зацікавлені пускати росіян у свої засіки. Якщо ж говорити про реальні інтереси Росії, то немає жодної принципової різниці між двома основними кандидатами – Тимошенко та Януковичем. А справжній інтерес Росії до України має виглядати дуже просто: вести нормальний газовий бізнес, (що поки що дається нелегко) і ця тенденція збережеться за будь-якого президента України. Більше жодних інтересів Росії в цій державі нема.
– А Чорноморський флот в Криму?
Тут ми стикаємося з іншою проблемою – політичного піару. Чорноморський флот мав серйозне військове значення у XVIII столітті. Після Кримської війни це значення стало різко падати, а після 1941 року взагалі дорівнює нулю. Чи є в Росії Чорноморський флот, чи немає – з точки зору військової безпеки це взагалі нічого не значить. Але дозволяє сьогодні «закатувати істерики» на державному рівні, стукати кулаком по столу і підігрівати певні настрої всередині Росії.
– Зараз складається враження, що суто українське питання – якого президента обрати для себе – знову стає для Росії питанням внутрішньополітичним.
– Погоджуюсь. А відбувається це з цілком зрозумілої причини. Влада Росії остерігається розмовляти зі своїм народом про російські проблеми, тому що висновок буде однозначний: винною буде сама влада, справедливо це чи несправедливо. Тому завданням державної пропаганди в Росії стало переводити стрілки. Якщо не можна говорити про проблеми своєї країни, то залишається морочити голову народові чи спогадами про минуле, чи проблемами і загрозами зовнішнього світу. Звідси безкінечне базікання про Україну, вигадані і неіснуючі проблеми з Грузією, висмоктані з пальця дурниці щодо Прибалтики. І, врешті, про головного ворога прогресивного людства – США. Іде примітивна «розводка», яка забиває трухлявиною голови російських громадян.
– І все це триватиме найближчі місяці поки йтиме президентська кампанія в Україні?
– Звичайно, адже в Україні, на відміну від Росії, піде реальна виборча боротьба, і вона заповнить вакуум у головах російських людей, їм є з чим порівнювати. В Росії нещодавно пройшли вибори до муніципальних органів влади. І пройшли вони в такий спосіб, що навіть кастрована російська опозиція – та й та намагалась витиснути з себе якийсь писк протесту. Політичне життя в Росії давно померло. Але у людей цей «політичний нерв» не вбитий. І такий гіпертрофований інтерес до того, що відбувається в політичній сфері в інших країнах, пояснюється просто: реального політичного життя в Росії не існує в природі. От і все.
(Прага – Київ)
– Росія відкрито демонструє своє неприйняття Віктора Ющенка. Чи це означає, на Вашу думку, що офіційна Москва встане на бік одного з кандидатів на президента в Україні?
– Ющенко й без того на виборах без шансів. Навіть в Україні всі впевнені, що він 17 січня піде.
– А хто би був вигідніший на посаді президента України для нинішнього кремлівського керівництва?
– Це складне питання, адже в Україні політики доволі часто змінюють свої позиції. Крім того, я не дуже розумію, що таке інтереси Росії в Україні. Якщо під цим розуміти можливе членство України в НАТО, то я зовсім не розумію, чим погано для інтересів Росії, якщо Україна все ж вступить до альянсу? Якщо ж мова йде про те, щоб російська мова отримала статус другої державної мови в Україні, то на це не піде жоден український президент. Тому що це надто небезпечно в сенсі конкуренції для української мови. Якщо ж мова йде про російські інвестиції в Україні, то нам ніхто не заважає вкладати гроші. До речі, в цьому плані Янукович є гіршим варіантом, бо він представляє дуже впливові донецькі клани, які зовсім не зацікавлені пускати росіян у свої засіки. Якщо ж говорити про реальні інтереси Росії, то немає жодної принципової різниці між двома основними кандидатами – Тимошенко та Януковичем. А справжній інтерес Росії до України має виглядати дуже просто: вести нормальний газовий бізнес, (що поки що дається нелегко) і ця тенденція збережеться за будь-якого президента України. Більше жодних інтересів Росії в цій державі нема.
– А Чорноморський флот в Криму?
Тут ми стикаємося з іншою проблемою – політичного піару. Чорноморський флот мав серйозне військове значення у XVIII столітті. Після Кримської війни це значення стало різко падати, а після 1941 року взагалі дорівнює нулю. Чи є в Росії Чорноморський флот, чи немає – з точки зору військової безпеки це взагалі нічого не значить. Але дозволяє сьогодні «закатувати істерики» на державному рівні, стукати кулаком по столу і підігрівати певні настрої всередині Росії.
– Зараз складається враження, що суто українське питання – якого президента обрати для себе – знову стає для Росії питанням внутрішньополітичним.
– Погоджуюсь. А відбувається це з цілком зрозумілої причини. Влада Росії остерігається розмовляти зі своїм народом про російські проблеми, тому що висновок буде однозначний: винною буде сама влада, справедливо це чи несправедливо. Тому завданням державної пропаганди в Росії стало переводити стрілки. Якщо не можна говорити про проблеми своєї країни, то залишається морочити голову народові чи спогадами про минуле, чи проблемами і загрозами зовнішнього світу. Звідси безкінечне базікання про Україну, вигадані і неіснуючі проблеми з Грузією, висмоктані з пальця дурниці щодо Прибалтики. І, врешті, про головного ворога прогресивного людства – США. Іде примітивна «розводка», яка забиває трухлявиною голови російських громадян.
– І все це триватиме найближчі місяці поки йтиме президентська кампанія в Україні?
– Звичайно, адже в Україні, на відміну від Росії, піде реальна виборча боротьба, і вона заповнить вакуум у головах російських людей, їм є з чим порівнювати. В Росії нещодавно пройшли вибори до муніципальних органів влади. І пройшли вони в такий спосіб, що навіть кастрована російська опозиція – та й та намагалась витиснути з себе якийсь писк протесту. Політичне життя в Росії давно померло. Але у людей цей «політичний нерв» не вбитий. І такий гіпертрофований інтерес до того, що відбувається в політичній сфері в інших країнах, пояснюється просто: реального політичного життя в Росії не існує в природі. От і все.
(Прага – Київ)