Львів – 20 років тому, 17 вересня 1989 року, за різними даними, від 200 до 250 тисяч людей вийшли на вулиці Львова з вимогою легалізувати Українську Греко-Католицьку Церкву, яка була насильно ліквідована у 1946 році. 20 років тому львів’яни висловили свій протест так званому «золотому вересневі» 1939 року, який називали «совєтською» окупацією. Після масових акцій вірні і духовенство почали захоплювати колишні культові споруди і діючі храми Російської Православної Церкви, які до 1946 року належали УГКЦ.
Іще в 1936 році Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький у своєму посланні до вірних застерігав людей перед загрозою комунізму. Слуга Божий писав: «Большевизм перетворюється на релігію, в якусь матеріялістичну поганську релігію, що Леніна і йому подібних уважає неначе півбогами, а брехню, обман, насильство, терор, гноблення вбогих, деморалізування дітей, пониження жінки, знищення родини, знищення селянства і доведення всього народу до крайньої нужди вважає принципами свого панування, хоч усі ці принципи є брехливими».
У правдивості цих слів Митрополита Андрея галичани пересвідчились невдовзі, під час радянської окупації у 1939–1941 роках і знову з 1944-го. У 1946 на псевдособорі у Святоюрському Соборі була ліквідована УГКЦ. Заарештовані і репресовані 10 єпископів, 1400 священиків, 800 монахів і монахинь УГКЦ, у тому числі і митрополит Йосип Сліпий. Тисячі вірних були закатовані у таборах, у власних помешканнях, на вулицях і в лісах. Усе майно перейшло РПЦ. У багатьох церквах влаштували склади, танцювальні клуби, спортивні зали.
Перед смертю митрополит Андрей Шептицький (29.07.1865 – 01.11.1944) передбачив, що УГКЦ постане з руїн. Його слова стати пророчими і додавали сил і терпіння багатьом простим людям та духовенству.
У 1988 році з 4418 православних парафій, які загалом налічувались в Україні, половина припадала на західні регіони.
Масова акція у Львові самолегалізувала УГКЦ
У травні 1989 року група греко-католиків із Галичини протестувала в Москві, розпочала голодівку на Арбаті. Вірні хотіли привернути увагу світу до проблем своєї віри і вимагали від комуністичної влади легалізувати УГКЦ.
Ланцюгове голодування тривало п’ять місяців. У цей час у містах і селах Західної України під зачиненими храмами відправляли богослужіння, люди збирались на мітинги і розповсюджували літературу.
А 17 вересня 1989 року Львів просто вибухнув. Від 200 до 250 тисяч львів’ян вийшли на маніфестацію. Акція почалася з ранку з Богослужіння на вулиці за участю 38 священиків, було зачитане звернення до тодішнього Генсекретаря Михайла Горбачова з вимогою легалізувати УГКЦ.
У цей день довкола Львова стояли танки і війська. Кілька годин засідали депутати міськради, не знаючи, чи пропускати армію у місто. Тодішній мер Богдан Котик цього не допустив.
Пішою ходою люди спокійно і мирно, не піддаючись на жодні провокації, пройшлись вулицями міста, молились біля Святоюрського Собору, який належав РПЦ, але на подвір’я не зайшли.
Серед учасників маніфестації був політв’язень Володимир Горовий, православний за вірою. «Я знав про підпілля УГКЦ, що пережила Церква, скільки людей загинули. УГКЦ асоціювалась з українським духом, мовою, культурою, традицією. Протест уже клекотів у серцях людей, адже цьому передували мітинги, пікети. Люди прагнули, щоб легалізували Церкву. Було багато самвидаву, люди вже читали, знали. Був сонячний день, але дуже небезпечний. Танки кружляли довкола Львова, і від рішення міськради все залежало. Ми навіть не знали про війська. Лише почули про це на другий день. Війська не впустили. Під час пішої ходи люди несли фотографії священиків і вірних, хто помер мученицькою смертю за віру, за свою Церкву. Це була згуртованість, внутрішнє братерство, загальне піднесення», – пригадує Володимир Горовий.
17 вересня 1989 року у Львові попрощались із «совєтською» окупацією
Увечері у місті на тротуарах люди запалили свічки на знак протесту проти радянської окупації. Адже у той день мали відзначати 50-річчя так званого «золотого вересня 1939 року», який приніс в Галичину страждання, арешти, смерть, змінив долі сотні тисячі людей.
Уже 29 жовтня греко-католики зайняли Преображенський собор у Львові, а через місяць із Москви повідомили про можливість реєстрації громад УГКЦ.
23 січня 1990 року у Преображенському соборі відбувся церковний собор УГКЦ, який проголосив відновлення Греко-Католицької Церкви в Україні. А через рік Львів вітав Главу Церкви кардинала Мирослава-Івана Любачівського.
Для галичан відродження ГКЦ означало повернення свободи, правди, мови, культури, державності.
(Львів – Прага – Київ)
У правдивості цих слів Митрополита Андрея галичани пересвідчились невдовзі, під час радянської окупації у 1939–1941 роках і знову з 1944-го. У 1946 на псевдособорі у Святоюрському Соборі була ліквідована УГКЦ. Заарештовані і репресовані 10 єпископів, 1400 священиків, 800 монахів і монахинь УГКЦ, у тому числі і митрополит Йосип Сліпий. Тисячі вірних були закатовані у таборах, у власних помешканнях, на вулицях і в лісах. Усе майно перейшло РПЦ. У багатьох церквах влаштували склади, танцювальні клуби, спортивні зали.
Перед смертю митрополит Андрей Шептицький (29.07.1865 – 01.11.1944) передбачив, що УГКЦ постане з руїн. Його слова стати пророчими і додавали сил і терпіння багатьом простим людям та духовенству.
У 1988 році з 4418 православних парафій, які загалом налічувались в Україні, половина припадала на західні регіони.
Масова акція у Львові самолегалізувала УГКЦ
У травні 1989 року група греко-католиків із Галичини протестувала в Москві, розпочала голодівку на Арбаті. Вірні хотіли привернути увагу світу до проблем своєї віри і вимагали від комуністичної влади легалізувати УГКЦ.
Ланцюгове голодування тривало п’ять місяців. У цей час у містах і селах Західної України під зачиненими храмами відправляли богослужіння, люди збирались на мітинги і розповсюджували літературу.
А 17 вересня 1989 року Львів просто вибухнув. Від 200 до 250 тисяч львів’ян вийшли на маніфестацію. Акція почалася з ранку з Богослужіння на вулиці за участю 38 священиків, було зачитане звернення до тодішнього Генсекретаря Михайла Горбачова з вимогою легалізувати УГКЦ.
У цей день довкола Львова стояли танки і війська. Кілька годин засідали депутати міськради, не знаючи, чи пропускати армію у місто. Тодішній мер Богдан Котик цього не допустив.
Пішою ходою люди спокійно і мирно, не піддаючись на жодні провокації, пройшлись вулицями міста, молились біля Святоюрського Собору, який належав РПЦ, але на подвір’я не зайшли.
Серед учасників маніфестації був політв’язень Володимир Горовий, православний за вірою. «Я знав про підпілля УГКЦ, що пережила Церква, скільки людей загинули. УГКЦ асоціювалась з українським духом, мовою, культурою, традицією. Протест уже клекотів у серцях людей, адже цьому передували мітинги, пікети. Люди прагнули, щоб легалізували Церкву. Було багато самвидаву, люди вже читали, знали. Був сонячний день, але дуже небезпечний. Танки кружляли довкола Львова, і від рішення міськради все залежало. Ми навіть не знали про війська. Лише почули про це на другий день. Війська не впустили. Під час пішої ходи люди несли фотографії священиків і вірних, хто помер мученицькою смертю за віру, за свою Церкву. Це була згуртованість, внутрішнє братерство, загальне піднесення», – пригадує Володимир Горовий.
17 вересня 1989 року у Львові попрощались із «совєтською» окупацією
Увечері у місті на тротуарах люди запалили свічки на знак протесту проти радянської окупації. Адже у той день мали відзначати 50-річчя так званого «золотого вересня 1939 року», який приніс в Галичину страждання, арешти, смерть, змінив долі сотні тисячі людей.
Уже 29 жовтня греко-католики зайняли Преображенський собор у Львові, а через місяць із Москви повідомили про можливість реєстрації громад УГКЦ.
23 січня 1990 року у Преображенському соборі відбувся церковний собор УГКЦ, який проголосив відновлення Греко-Католицької Церкви в Україні. А через рік Львів вітав Главу Церкви кардинала Мирослава-Івана Любачівського.
Для галичан відродження ГКЦ означало повернення свободи, правди, мови, культури, державності.
(Львів – Прага – Київ)
Українська Греко-Католицька Церква
Українська Греко-Католицька Церква є найбільшою Східною Католицькою Церквою в світі. Вона налічує понад 5,5 мільйонів віруючих. УГКЦ дотримується візантійського українського обряду. У західних регіонах України з XVII століття УГКЦ найвпливовіша і найавторитетніша.
Після другого приходу радянських окупантів у Галичину в липні 1944 року духовного провідника, авторитетну постать у світі, важко хворого митрополита Андрея Шептицького тримали під домашнім арештом. 1 листопада 1944 року митрополит помер. За архівними матеріалами, авторитету митрополита боявся навіть Сталін.
У 1946 році на псевдособорі у Львові УГКЦ була формально ліквідована. 44 роки УГКЦ провела в підпіллі. У катакомбних умовах існувало й монаше життя.