Днями в Австрії був оприлюднений невідомий раніше лист Микити Хрущова до Йосипа Сталіна. Цей документ датований 12 грудня 1945 року, коли Микита Хрущов очолював маріонетковий український уряд й містить пропозиції щодо способів знищення Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Ми подаємо оригінал цього листа і український переклад:
«Перебуваючи у Москві, я вас інформував про проведену роботу з розкладання уніатської церкви і перехід уніатського духівництва в православну церкву. Унаслідок проведеної роботи, з числа уніатського духівництва утворилася «ініціативна група». Ця група прислала на адресу Раднаркому УРСР наступні документи:
1. Лист до Ради Нар.Ком. про становище в греко-католицькій церкві в Зах. Укр.
2. Лист «Ініціативної групи» до всього духівництва греко-кат. церкви. Цей документ вони розішлють духівництву після того, як ми дозволимо існування «ініціативної групи».
Під час вручення документів працівникові НКВС, який назвався референтом у справах віросповідання при РНК УРСР, Даниленко, вони просили, за позитивного вирішення питання, «Лист до Ради Н.К.» не публікувати, поки вони другий документ не розішлють усьому духівництву по єпархіях. Всі документи складені церковниками, у їхньому редагуванні наші люди ніякої участі не брали.
Відсилаю Вам текст нашої відповіді. Вважаю, що варто погодитися з їхнім проханням, надати їм можливість розіслати лист духівництву греко-кат. церкви, після цього оприлюднити ці документи в газетах західних областей України. Ми дозволили республіканським газетам ввести «змінні шпальти» для населення зах.обл. України, в котрих також можна оприлюднити ці документи.
Прошу Ваших вказівок.
Якщо будуть у Вас які-небудь зауваження щодо тексту уніатських документів, ми зможемо, через нашого представника, ці зауваження внести.
Стосовно нашої відповіді «Ініціативній групі», як Ви порадити, послати її за моїм підписом чи ж за підписом уповноваженого у справах російської православної церкви при РНК УРСР.
М. Хрущов».
Лист Хрущова Сталіну:
Переглянути лист Хрущова Сталіну у форматі PDF (110 Kb)
Московський патріарх Олексій І радить полковнику держбезпеки СРСР
Якраз про безпосередню участь РПЦ у знищенні Української греко-католицької церкви свідчать наступні листи, які публікуються вперше, Патріарха РПЦ Олексія Першого керівнику Ради з питань Російської православної церкви при РНК СРСР полковнику держбезпеки Георгію Карпову (переклад із російської мови):
Олексій І - Г.Г. Карпову. 7 грудня 1945 року.
Шановний Георгій Григорович!
Відсилаю Вам свої міркування щодо греко-католицького питання. Якщо Вам буде зручно, я б сьогодні заїхав до Вас у Раду на 15 хвилин у будь-який час. Зателефонуйте мені тоді і скажіть час. У всякому разі, зручніше переговорити з усіх питань особисто, аніж телефоном.
Щиро відданий Вам П(атріарх) Олексій.
7.ХІІ.45
Резолюція: У справу Карпова.6/ХІІ.
********
Олексій І – Г.Г. Карпову. 7 грудня 1945 р.
Голові Ради у справах Російської православної
церкви Г. Г. Карпову
В єпархіях Західної України відбувається у даний час процес возз’єднання греко-католиків з Православною Церквою. Цей рух очолюється так званою «ініціативною групою» з головним її натхненником і керівником, отцем, доктором Гавриїлом Костельником. Можна сказати, що ця справа возз’єднання йде успішно, що випливає з жовтневої доповіді мені о(тця) Костельника (від 3 жовтня 1945 року): понад 800 отців вже приєдналися до ініціативної групи, і до нового року очікується приєднання і всього складу духівництва, за виключенням малої кількості «завзятих». «Народ йде за отцем».
Надалі ініціативна група передбачає скликання в єпархіях Західної України – вірогідно у Львові, Дрогобичі і Тернополі – єпархіальних з’їздів для ухвалення постанови про повернення до православ’я і потім – загального Собору.
Із приводу цих пропозицій я вважаю за потрібне висловити наступні міркування:
1.Чи дійсно необхідні єпархіальні з’їзди? Я вважаю, що скликання єпархіальних з’їздів (вірогідно, передбачаються з’їзди лише отців, бо не в звичаях католицької церкви залучати мирян до рішення церковних питань) може мати не лише зміст, але й користь як показник того, що возз’єднання здійснюється за вільним волевиявленням уніатського духівництва, а не під тиском православного духовного начальства при підтримці цивільної влади.
Та разом з тим, я вважаю, що доцільно було б приймати й окремі заяви від отців із приходів про возз’єднання, і чим більше було б таких індивідуальних прийомів, тим більш гарантованим був би результат єпархіальних з’їздів. Таким чином, варто би повідомити в уніатських приходах, що отці й поза ініціативною групою можуть вільно звертатися до православного єпископа із заявою про бажання возз’єднатися, і що ці заяви будуть кожного разу негайно задовольнятися, і отці будуть прийняті в існуючому сані разом зі своїми приходами.
2. Чи доцільна організація все-уніатського собору? Я вважаю, що при наявності проведення єпархіальних з’їздів і задовільного, як варто очікувати, виходячи з перебігу справи, вирішення питання про возз’єднання, потреби в соборі вже немає, оскільки, не буде вже питань, які вимагають колективного обговорення та ухвалення: єдине питання – про возз’єднання з Православною церквою – буде вирішене кожним приходом на своєму єпархіальному з’їзді.
3. На яких умовах можуть бути прийняті уніатські отці, які не перебувають у шлюбі? Для канонічно правильного рішення з цього питання варто брати до уваги наступні положення:
а/рукопокладення у отці, які здійснені в Католицькій церкві, визнаються Православною церквою, і католицькі отці приймаються в існуючому сані після відречення від неправославних вчень Католицької церкви. В Православній церкві так зване біле (не ченці) духівництво переважно одружене, але шлюб має бути здійснений до прийняття сану отця. Допускаються і неодружені отці з тим, однак, що після прийняття сану отця, до шлюбу йти заборонено.
Відтак, якщо уніатський отець не одружений (за католицьким обрядом) приймається, як гласять правила, в існуючому сані, стати до шлюбу він вже не може. Порушення цього правила, тобто – пере-рукопокладення уніатських отців із наданням їм права попередньо стати до шлюбу, дало б католицькій церкві привід дискредитувати акт прийняття в спілкування греко-католицького духівництва і мотивувати це прийняття політичними, а не церковними мотивами.
4. Що може бути зроблено з боку екзархату в Патріархії для полегшення і прискорення переходу уніатів у православ’я?
А) Насамперед, для цього варто, як вище викладено, широко відкрити ворота Православної Церкви для прийняття і возз’єднання отців та приходів, і не обмежувати цього прийняття лише через вузькі двері «ініціативної групи», інакше кажучи, приймати і за окремими заявами, в індивідуальному порядку.
Б) За прикладом того, як у свій час в Литві і Польщі під час ліквідації унії зміни в обряді здійснювалися не відразу, а поступово, – і тепер ми не будемо наполягати на швидкій та насильницькій зміні зовнішніх форм богослужіння і навіть зовнішнього вигляду отців (одягу, гоління бороди та вусів). Важливо суттєве: православний символ віри; не згадування Папи, а згадування Патріарха і свого православного єпископа, як ознаки єднання з Православною церквою; святкування Великодня за Східною пасхалією; прийняття православного календаря з припиненням уславлення католицьких святих (Йосафата Кунцевича та ін)
В) Посвячення в єпископський сан тих із прийнятих отців, які задовольняють вимоги, котрі висуваються кандидатам на єпископа в Православній церкві (вік, стан ченця, особисте взірцеве життя, освіта і таке інше)
Дані міркування вважаю необхідними довести до Вашого відома.
Олексій, патріарх Московський і всея Русі.
Резолюція: У справу. Зняти копію – 2 екз.
********
Олексій І – Г.Г. Карпову. 6 квітня 1946 року.
Дорогий Георгію Григоровичу!
Із нагоди приїзду делегації від возз’єднаних греко-уніатів Зах(ідної) України у неділю, 7 квітня після обідньої молитви в Соборі, о пів на 3 годину дня у приміщенні Патріархії буде обід для цих гостей.
Прошу Вас не відмовити прийти до нас поділити цю святкову трапезу.
Щиро Вас, із пошаною, П(атріарх) Олексій
1946 квіт(ня) 6.
Резолюція: К.Г. [Анісімовій]. У справу. Карпов. 12/ІУ.
Розкрито лише малу частину правди про трагедію УГКЦ
В архівах України зберігається понад тисячу документів, які свідчать про причетність вищого керівництва Комуністичної партії Радянського Союзу до знищення Української греко-католицької церкви. Більшість із цих документів досі засекречені. Про це заявляють самі працівники СБУ.
В архіві СБУ історики нині знаходять чимало свідчень про планомірне нищення Української греко-католицької церкви. Зокрема, історики вже розсекретили 240 документів, складених співробітниками держбезпеки СРСР, які стежили за священиками, допитували їх, катували і на основі їхніх свідчень писали звіти для Микити Хрущова.
Ліквідація національної церкви, за визначенням Рафаеля Лемкіна, є ознакою геноциду, бо це було спрямовано проти певної групи людей. Зрозуміло, що греко-католицька церква була духовною частиною спротиву українців тоталітарному режимові СРСР. Низка деталей про операцію Кремля, МДБ, РПЦ щодо нищення Української греко-католицької церкви на Західній Україні, в Закарпатті оприлюднена, зокрема, у спогадах генерала НКВД, одного з керівників ліквідації Української греко-католицької церкви – Павла Судоплатова. Тут йдеться також про використання токсикологічної лабораторії НКВД/МДБ для отруєння особливо непокірних отців, зокрема, закарпатського єпископа Теодора Ромжі. Цією операцією за пропозицією Микити Хрущова і наказом Йосипа Сталіна, керував Павло Судоплатов.
Ось про ці факти варто й нагадати сьогодні Патріарху Кирилу, який опікується ніби-то, за його словами, «катакомбним» становищем УПЦ Московського патріархату на Заході України.
(Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
«Перебуваючи у Москві, я вас інформував про проведену роботу з розкладання уніатської церкви і перехід уніатського духівництва в православну церкву. Унаслідок проведеної роботи, з числа уніатського духівництва утворилася «ініціативна група». Ця група прислала на адресу Раднаркому УРСР наступні документи:
1. Лист до Ради Нар.Ком. про становище в греко-католицькій церкві в Зах. Укр.
2. Лист «Ініціативної групи» до всього духівництва греко-кат. церкви. Цей документ вони розішлють духівництву після того, як ми дозволимо існування «ініціативної групи».
Під час вручення документів працівникові НКВС, який назвався референтом у справах віросповідання при РНК УРСР, Даниленко, вони просили, за позитивного вирішення питання, «Лист до Ради Н.К.» не публікувати, поки вони другий документ не розішлють усьому духівництву по єпархіях. Всі документи складені церковниками, у їхньому редагуванні наші люди ніякої участі не брали.
Відсилаю Вам текст нашої відповіді. Вважаю, що варто погодитися з їхнім проханням, надати їм можливість розіслати лист духівництву греко-кат. церкви, після цього оприлюднити ці документи в газетах західних областей України. Ми дозволили республіканським газетам ввести «змінні шпальти» для населення зах.обл. України, в котрих також можна оприлюднити ці документи.
Прошу Ваших вказівок.
Якщо будуть у Вас які-небудь зауваження щодо тексту уніатських документів, ми зможемо, через нашого представника, ці зауваження внести.
Стосовно нашої відповіді «Ініціативній групі», як Ви порадити, послати її за моїм підписом чи ж за підписом уповноваженого у справах російської православної церкви при РНК УРСР.
М. Хрущов».
Лист Хрущова Сталіну:
Переглянути лист Хрущова Сталіну у форматі PDF (110 Kb)
Московський патріарх Олексій І радить полковнику держбезпеки СРСР
Якраз про безпосередню участь РПЦ у знищенні Української греко-католицької церкви свідчать наступні листи, які публікуються вперше, Патріарха РПЦ Олексія Першого керівнику Ради з питань Російської православної церкви при РНК СРСР полковнику держбезпеки Георгію Карпову (переклад із російської мови):
Олексій І - Г.Г. Карпову. 7 грудня 1945 року.
Шановний Георгій Григорович!
Відсилаю Вам свої міркування щодо греко-католицького питання. Якщо Вам буде зручно, я б сьогодні заїхав до Вас у Раду на 15 хвилин у будь-який час. Зателефонуйте мені тоді і скажіть час. У всякому разі, зручніше переговорити з усіх питань особисто, аніж телефоном.
Щиро відданий Вам П(атріарх) Олексій.
7.ХІІ.45
Резолюція: У справу Карпова.6/ХІІ.
********
Олексій І – Г.Г. Карпову. 7 грудня 1945 р.
Голові Ради у справах Російської православної
церкви Г. Г. Карпову
В єпархіях Західної України відбувається у даний час процес возз’єднання греко-католиків з Православною Церквою. Цей рух очолюється так званою «ініціативною групою» з головним її натхненником і керівником, отцем, доктором Гавриїлом Костельником. Можна сказати, що ця справа возз’єднання йде успішно, що випливає з жовтневої доповіді мені о(тця) Костельника (від 3 жовтня 1945 року): понад 800 отців вже приєдналися до ініціативної групи, і до нового року очікується приєднання і всього складу духівництва, за виключенням малої кількості «завзятих». «Народ йде за отцем».
Надалі ініціативна група передбачає скликання в єпархіях Західної України – вірогідно у Львові, Дрогобичі і Тернополі – єпархіальних з’їздів для ухвалення постанови про повернення до православ’я і потім – загального Собору.
Із приводу цих пропозицій я вважаю за потрібне висловити наступні міркування:
1.Чи дійсно необхідні єпархіальні з’їзди? Я вважаю, що скликання єпархіальних з’їздів (вірогідно, передбачаються з’їзди лише отців, бо не в звичаях католицької церкви залучати мирян до рішення церковних питань) може мати не лише зміст, але й користь як показник того, що возз’єднання здійснюється за вільним волевиявленням уніатського духівництва, а не під тиском православного духовного начальства при підтримці цивільної влади.
Та разом з тим, я вважаю, що доцільно було б приймати й окремі заяви від отців із приходів про возз’єднання, і чим більше було б таких індивідуальних прийомів, тим більш гарантованим був би результат єпархіальних з’їздів. Таким чином, варто би повідомити в уніатських приходах, що отці й поза ініціативною групою можуть вільно звертатися до православного єпископа із заявою про бажання возз’єднатися, і що ці заяви будуть кожного разу негайно задовольнятися, і отці будуть прийняті в існуючому сані разом зі своїми приходами.
2. Чи доцільна організація все-уніатського собору? Я вважаю, що при наявності проведення єпархіальних з’їздів і задовільного, як варто очікувати, виходячи з перебігу справи, вирішення питання про возз’єднання, потреби в соборі вже немає, оскільки, не буде вже питань, які вимагають колективного обговорення та ухвалення: єдине питання – про возз’єднання з Православною церквою – буде вирішене кожним приходом на своєму єпархіальному з’їзді.
3. На яких умовах можуть бути прийняті уніатські отці, які не перебувають у шлюбі? Для канонічно правильного рішення з цього питання варто брати до уваги наступні положення:
а/рукопокладення у отці, які здійснені в Католицькій церкві, визнаються Православною церквою, і католицькі отці приймаються в існуючому сані після відречення від неправославних вчень Католицької церкви. В Православній церкві так зване біле (не ченці) духівництво переважно одружене, але шлюб має бути здійснений до прийняття сану отця. Допускаються і неодружені отці з тим, однак, що після прийняття сану отця, до шлюбу йти заборонено.
Відтак, якщо уніатський отець не одружений (за католицьким обрядом) приймається, як гласять правила, в існуючому сані, стати до шлюбу він вже не може. Порушення цього правила, тобто – пере-рукопокладення уніатських отців із наданням їм права попередньо стати до шлюбу, дало б католицькій церкві привід дискредитувати акт прийняття в спілкування греко-католицького духівництва і мотивувати це прийняття політичними, а не церковними мотивами.
4. Що може бути зроблено з боку екзархату в Патріархії для полегшення і прискорення переходу уніатів у православ’я?
А) Насамперед, для цього варто, як вище викладено, широко відкрити ворота Православної Церкви для прийняття і возз’єднання отців та приходів, і не обмежувати цього прийняття лише через вузькі двері «ініціативної групи», інакше кажучи, приймати і за окремими заявами, в індивідуальному порядку.
Б) За прикладом того, як у свій час в Литві і Польщі під час ліквідації унії зміни в обряді здійснювалися не відразу, а поступово, – і тепер ми не будемо наполягати на швидкій та насильницькій зміні зовнішніх форм богослужіння і навіть зовнішнього вигляду отців (одягу, гоління бороди та вусів). Важливо суттєве: православний символ віри; не згадування Папи, а згадування Патріарха і свого православного єпископа, як ознаки єднання з Православною церквою; святкування Великодня за Східною пасхалією; прийняття православного календаря з припиненням уславлення католицьких святих (Йосафата Кунцевича та ін)
В) Посвячення в єпископський сан тих із прийнятих отців, які задовольняють вимоги, котрі висуваються кандидатам на єпископа в Православній церкві (вік, стан ченця, особисте взірцеве життя, освіта і таке інше)
Дані міркування вважаю необхідними довести до Вашого відома.
Олексій, патріарх Московський і всея Русі.
Резолюція: У справу. Зняти копію – 2 екз.
********
Олексій І – Г.Г. Карпову. 6 квітня 1946 року.
Дорогий Георгію Григоровичу!
Із нагоди приїзду делегації від возз’єднаних греко-уніатів Зах(ідної) України у неділю, 7 квітня після обідньої молитви в Соборі, о пів на 3 годину дня у приміщенні Патріархії буде обід для цих гостей.
Прошу Вас не відмовити прийти до нас поділити цю святкову трапезу.
Щиро Вас, із пошаною, П(атріарх) Олексій
1946 квіт(ня) 6.
Резолюція: К.Г. [Анісімовій]. У справу. Карпов. 12/ІУ.
Розкрито лише малу частину правди про трагедію УГКЦ
В архівах України зберігається понад тисячу документів, які свідчать про причетність вищого керівництва Комуністичної партії Радянського Союзу до знищення Української греко-католицької церкви. Більшість із цих документів досі засекречені. Про це заявляють самі працівники СБУ.
В архіві СБУ історики нині знаходять чимало свідчень про планомірне нищення Української греко-католицької церкви. Зокрема, історики вже розсекретили 240 документів, складених співробітниками держбезпеки СРСР, які стежили за священиками, допитували їх, катували і на основі їхніх свідчень писали звіти для Микити Хрущова.
Ліквідація національної церкви, за визначенням Рафаеля Лемкіна, є ознакою геноциду, бо це було спрямовано проти певної групи людей. Зрозуміло, що греко-католицька церква була духовною частиною спротиву українців тоталітарному режимові СРСР. Низка деталей про операцію Кремля, МДБ, РПЦ щодо нищення Української греко-католицької церкви на Західній Україні, в Закарпатті оприлюднена, зокрема, у спогадах генерала НКВД, одного з керівників ліквідації Української греко-католицької церкви – Павла Судоплатова. Тут йдеться також про використання токсикологічної лабораторії НКВД/МДБ для отруєння особливо непокірних отців, зокрема, закарпатського єпископа Теодора Ромжі. Цією операцією за пропозицією Микити Хрущова і наказом Йосипа Сталіна, керував Павло Судоплатов.
Ось про ці факти варто й нагадати сьогодні Патріарху Кирилу, який опікується ніби-то, за його словами, «катакомбним» становищем УПЦ Московського патріархату на Заході України.
(Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
