Прага – У ніч із 7 на 8 серпня минулого року між Росією і Грузією спалахнув воєнний конфлікт. Майже тижнева війна закінчилася перемир’ям, посередником якого виступив ЄС. Внаслідок цього конфлікту Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, тоді як світова громадськість її проігнорувала. З наближенням першої річниці цієї війни, в Грузії зростає напруження і багато хто запитує, чи стане Грузія стабільною, європейською демократією?
Від минулого квітня грузинська політика фактично паралізована. Масові протести проти президента Міхеїла Саакашвілі не досягли своєї мети – його повалення, проте вони суттєво послабили позиції грузинського лідера. Критики вважають Саакашвілі винним за програну війну з Росією, вони переконані, що він не лише погано обдумав операцію, але й некомпетентно виконав її.
Саакашвілі, у свою чергу, стверджує, що ніхто не хоче бачити нової війни в Європі за участю Росії, і вважає своє президентство та подальший розвиток Грузії справою виживання.
«Попри обіцянки Путіна підвісити мене за різні частини мого тіла та знищити грузинську державність, я ще на своєму місці, – зауважив Сакашвілі. – Ви знаєте, це надприродна історія виживання. Репутація Путіна дуже сильна, він виконує те, що говорить. Отож, у нас немає ілюзій, доки він матиме голос в російській політиці, доти він намагатиметься виконати свою обіцянку».
Не слід покладатися на політиків
Якщо для Саакашвілі уроком конфлікту з Росією було те, що Путін далі намагатиметься дестабілізувати Грузію, для 35-літньої викладачки Кавказької школи журналістики в Тбілісі Ніно Данелія, ця програна війна показала, що пересічні громадяни мусять силоміць просувати принципи демократії і свободи в життя та притягати своїх політиків до відповідальності.
Ніно виступала проти радянської влади у 1989 році, а в листопаді 2003 року вона разом із тисячами грузинів брала участь у революції троянд, яка привела Саакашвілі до влади. Хоча, як і багато хто в Грузії, Ніно розчарувалися у Саакашвілі, вона переконана, що єдиний вихід для її країни це розбудова справжньої демократії. «Саме зараз настав час, коли ми мусимо створити ситуацію, щоб люди повірили, що в нашій країні немає альтернативи демократії, – каже вона. – Якщо політики не спроможні цього зробити, я вірю, що це можуть зробити люди».
Між опозицією та грузинською владою запанувало певне перемир’я, 24 липня лідери опозиції припинили вуличні протести. Напередодні візиту до грузинської столиці американського віце-президента Байдена, Саакашвілі оголосив кілька нових демократичних реформ. Це дочасні місцеві вибори у травні наступного року, прямі вибори мера Тбілісі і реформа виборчого законодавства.
Прикордонні суперечки тривають
Тим часом на кордоні Грузії та Південної Осетії видно обриси нового конфлікту. Минулими вихідними російські війська намагалися розширити осетинський кодон. Мешканці прикордонного села Квеші повідомили Радіо Свобода, що 2 серпня російські солдати встановили нові прикордонні пости 500 метрів вглиб грузинської території. В понеділок вранці ці пости прибрали.
Міністерство закордонних справ Грузії засудило цей крок, назвавши його «провокацією». Росія у свою чергу звинуватила Грузію в обстрілі Південної Осетії і заявила, якщо такі дії триватимуть, буде відповідна реакція.
Місія спостерігачів Європейського Союзу – єдине міжнародне представництво в регіоні, яке моніторить грузинсько-осетинський кордон, – заявляє, що на даний момент немає доказів для підтверджень ані грузинських, ані російських звинувачень.
(Прага – Київ)
Саакашвілі, у свою чергу, стверджує, що ніхто не хоче бачити нової війни в Європі за участю Росії, і вважає своє президентство та подальший розвиток Грузії справою виживання.
«Попри обіцянки Путіна підвісити мене за різні частини мого тіла та знищити грузинську державність, я ще на своєму місці, – зауважив Сакашвілі. – Ви знаєте, це надприродна історія виживання. Репутація Путіна дуже сильна, він виконує те, що говорить. Отож, у нас немає ілюзій, доки він матиме голос в російській політиці, доти він намагатиметься виконати свою обіцянку».
Не слід покладатися на політиків
Якщо для Саакашвілі уроком конфлікту з Росією було те, що Путін далі намагатиметься дестабілізувати Грузію, для 35-літньої викладачки Кавказької школи журналістики в Тбілісі Ніно Данелія, ця програна війна показала, що пересічні громадяни мусять силоміць просувати принципи демократії і свободи в життя та притягати своїх політиків до відповідальності.
Ніно виступала проти радянської влади у 1989 році, а в листопаді 2003 року вона разом із тисячами грузинів брала участь у революції троянд, яка привела Саакашвілі до влади. Хоча, як і багато хто в Грузії, Ніно розчарувалися у Саакашвілі, вона переконана, що єдиний вихід для її країни це розбудова справжньої демократії. «Саме зараз настав час, коли ми мусимо створити ситуацію, щоб люди повірили, що в нашій країні немає альтернативи демократії, – каже вона. – Якщо політики не спроможні цього зробити, я вірю, що це можуть зробити люди».
Між опозицією та грузинською владою запанувало певне перемир’я, 24 липня лідери опозиції припинили вуличні протести. Напередодні візиту до грузинської столиці американського віце-президента Байдена, Саакашвілі оголосив кілька нових демократичних реформ. Це дочасні місцеві вибори у травні наступного року, прямі вибори мера Тбілісі і реформа виборчого законодавства.
Прикордонні суперечки тривають
Тим часом на кордоні Грузії та Південної Осетії видно обриси нового конфлікту. Минулими вихідними російські війська намагалися розширити осетинський кодон. Мешканці прикордонного села Квеші повідомили Радіо Свобода, що 2 серпня російські солдати встановили нові прикордонні пости 500 метрів вглиб грузинської території. В понеділок вранці ці пости прибрали.
Міністерство закордонних справ Грузії засудило цей крок, назвавши його «провокацією». Росія у свою чергу звинуватила Грузію в обстрілі Південної Осетії і заявила, якщо такі дії триватимуть, буде відповідна реакція.
Місія спостерігачів Європейського Союзу – єдине міжнародне представництво в регіоні, яке моніторить грузинсько-осетинський кордон, – заявляє, що на даний момент немає доказів для підтверджень ані грузинських, ані російських звинувачень.
(Прага – Київ)