Прага – На 8 травня у чеській столиці Європейський Союз скликає енергетичний саміт. Його тема – «Південний коридор: новий шовковий шлях». ЄС намагається зменшити енергетичну залежність від Росії, й останні приготування до форуму свідчать про те, що Брюссель готовий на ділі підтримати проекти, які мають прямо постачати енергоносії з Каспійського регіону до європейських споживачів.
Євросоюз запрошує на празький саміт представників Туркменистану, Узбекистану, Казахстану, Азербайджану, Грузії, Іраку, Єгипту і Туреччини. Всі ці держави або мають суттєві поклади енергоносіїв, або відіграють важливу транзитну роль, або і те й інше разом.
Росії надіслали запрошення спостерігача, так само як і Україні та Сполученим Штатам. На присутності російських представників на енергетичному саміті Євросоюзу наполягали Німеччина, Італія, Іспанія та Словенія. Але в програмі форуму немає навіть згадки про російські енергетичні проекти, так само виглядає, що ЄС шукає альтернативу Україні, довіра до якої як транзитної держави була підірвана під час січневого газового конфлікту.
Від саміту в Празі Євросоюз очікує конкретних обіцянок від держав, які можуть постачати енергоносії з Каспію до Європи. Адже для того, щоб збудувати трубу, треба напевно знати, що для газу є ринок, а європейські компанії хочуть знати, що їхні інвестиції не підуть у пісок.
«Це вперше центральні органи Європейської Комісії за мандатом держав ЄС обмірковують конкретні обсяги поставок і можливе фінансування для того, щоб встановити прямі контакти з державами Центральної Азії і таким чином оминути Росію, диверсифікувавши свої джерела енергопостачання», – зазначає брюссельський оглядач Радіо Свобода Ахто Лоб’якас.
На порядку денному три ключові трубопроводи: «Набукко», який має поєднати Туреччину з Австрією, «Білий потік», котрий має піти з Грузії під Чорним морем до Румунії та «Інтерконектор», який має пролягти від Туреччини і Греції до Італії.
Всі разом ці три проекти можуть забезпечити десяту частину блакитного палива, що потребуватиме ЄС до 2020 року. Для порівняння, вже сьогодні Росія постачає на європейські ринки в два з половиною рази більше газу, але є сподівання, що потенціал Каспію може суттєво зрости в майбутньому.
Енергетики не можуть забути про велику політику
Варто відзначити, що ЄС також вперше підтримує ідею транскаспійського трубопроводу від Туркменистану до Азербайджану. Він дасть змогу Туркменистану, Казахстану та Узбекистану постачати газ прямо для «Набукко». Дотепер заповнення «Набукко» залежало від Азербайджану, який нещодавно домовився про співпрацю з російським «Газпромом». Щоправда, деякі оглядачі вважають, що заяви про смерть «Набукко» через цю новину є надто емоційними, бо Баку, мовляв, може наповнювати обидва газогони.
Ще одним слабким місцем нового «Шовкового шляху» є позиція Туреччини, яка ставить ЄС свої передумови. Турецькі лідери час від часу дають зрозуміти, що масштаби участі Анкари в каспійських енергетичних проектах можуть залежати від успіху переговорів про вступ країни до Євросоюзу.
Крім цього, для середньоазійських держав тісніша співпраця з ЄС загрожує погіршенням їхніх відносин із Москвою. І тут залишається відкрите запитання, у який бік ще може хитнутися маятник східної політики.
(Прага – Київ)
Росії надіслали запрошення спостерігача, так само як і Україні та Сполученим Штатам. На присутності російських представників на енергетичному саміті Євросоюзу наполягали Німеччина, Італія, Іспанія та Словенія. Але в програмі форуму немає навіть згадки про російські енергетичні проекти, так само виглядає, що ЄС шукає альтернативу Україні, довіра до якої як транзитної держави була підірвана під час січневого газового конфлікту.
Від саміту в Празі Євросоюз очікує конкретних обіцянок від держав, які можуть постачати енергоносії з Каспію до Європи. Адже для того, щоб збудувати трубу, треба напевно знати, що для газу є ринок, а європейські компанії хочуть знати, що їхні інвестиції не підуть у пісок.
«Це вперше центральні органи Європейської Комісії за мандатом держав ЄС обмірковують конкретні обсяги поставок і можливе фінансування для того, щоб встановити прямі контакти з державами Центральної Азії і таким чином оминути Росію, диверсифікувавши свої джерела енергопостачання», – зазначає брюссельський оглядач Радіо Свобода Ахто Лоб’якас.
На порядку денному три ключові трубопроводи: «Набукко», який має поєднати Туреччину з Австрією, «Білий потік», котрий має піти з Грузії під Чорним морем до Румунії та «Інтерконектор», який має пролягти від Туреччини і Греції до Італії.
Всі разом ці три проекти можуть забезпечити десяту частину блакитного палива, що потребуватиме ЄС до 2020 року. Для порівняння, вже сьогодні Росія постачає на європейські ринки в два з половиною рази більше газу, але є сподівання, що потенціал Каспію може суттєво зрости в майбутньому.
Енергетики не можуть забути про велику політику
Варто відзначити, що ЄС також вперше підтримує ідею транскаспійського трубопроводу від Туркменистану до Азербайджану. Він дасть змогу Туркменистану, Казахстану та Узбекистану постачати газ прямо для «Набукко». Дотепер заповнення «Набукко» залежало від Азербайджану, який нещодавно домовився про співпрацю з російським «Газпромом». Щоправда, деякі оглядачі вважають, що заяви про смерть «Набукко» через цю новину є надто емоційними, бо Баку, мовляв, може наповнювати обидва газогони.
Ще одним слабким місцем нового «Шовкового шляху» є позиція Туреччини, яка ставить ЄС свої передумови. Турецькі лідери час від часу дають зрозуміти, що масштаби участі Анкари в каспійських енергетичних проектах можуть залежати від успіху переговорів про вступ країни до Євросоюзу.
Крім цього, для середньоазійських держав тісніша співпраця з ЄС загрожує погіршенням їхніх відносин із Москвою. І тут залишається відкрите запитання, у який бік ще може хитнутися маятник східної політики.
(Прага – Київ)