Роком Гоголя проголосила цей рік ЮНЕСКО. На відзначення двохсотої річниці з дня народження письменника з держбюджету виділили 20 мільйонів гривень. Яким чином держава популяризує нині постать Миколи Гоголя? Чим цікаві сьогодні твори письменника?
«Підсвідомий» українець
Ламати списи навколо питання, якій літературі - українській чи російській - належить Микола Гоголь сьогодні є недоречним, вважає літературний критик Костянтин Родик. Це все одно, що сперечатися про культурну приналежність Франца Кафки - чеського письменника єврейського походження, який писав німецькою мовою. Щодо Гоголя, то він, зазначає Костянтин Родик, приречений був усе життя коливатися між великодержавністю і своїм українським походженням. «Якщо раціонально він схилявся до підтримки самодержавства, до підтримки імперської ідеї, то в підсвідомості він залишився тим співцем України, яким ми його бачимо, наприклад, в ранній редакції «Тараса Бульби». У Гоголя ще за життя було багато недоброзичливців, які вважали, що він показав Росію (особливо в «Мертвих душах» і «Ревізорі») з негативного боку. Це свідчить про такі прориви його підсвідомого українства, які Гоголь у собі притлумлював». Однак вираз про те, що вся російська література вийшла з Гоголівської «Шинелі», є на загал правдивим, вважає літературний критик.
Гоголя можна вважати першим невротиком у слов’янських літературах, стверджує письменник Андрій Бондар. Хворобливі фантазії Миколи Васильовича вилилися в терпкий різнокольоровий містично-реалістичний коктейль його творів. Причому теплі, соковиті тони присутні у його доробку на українську тематику, а у більш жорсткі, чорно-білі кольори розфарбовані твори петербурзького періоду. «Людина з невротичним темпераментом може дуже часто змінювати свої настрої і змінювати ставлення до своєї творчості», - говорить Андрій Бондар.
Самотній поет
Нащадок славетних козацьких родів Лизогубів, Косяровських, Танських, Трощинських, Микола Васильович і сам пробував написати історичну працю про українських козаків. Перебуваючи у Петербурзі, Гоголь дав низку оголошень у місцеві газети про те, що він збирає матеріал про малоросійських шляхтичів, який би ліг в основу майбутньої книги, зазначає історик Тарас Чухліб. Проте ці наміри письменника не реалізувалися. «Очевидно він зрозумів, що він більше письменник, як тоді говорили – «поет» (і він сам себе так називав), аніж історик чи науковець».
Як будь-який геніальний митець, Гоголь був самітником у своїй творчості, хоча за вдачею письменника можна було назвати компанійською людиною, зазначає культуролог Вадим Скуратівський. «Від природи був не відлюдником, навпаки, міг бути душею товариства. Однак, як мислитель, весь час дистанціювався від світу і не часто знаходив у світі партнерів. Попри те, що вся Москва тоді благоговіла перед ним, що було дуже багато друзів, він перебував у граничній самотності. Але це доля великих людей, з якими навколишній світ не завжди знаходить спільну мову».
Гоголь у наш час
20 мільйонів гривень виділили з державного бюджету на ювілей Миколи Гоголя. Левова доля цих коштів пішла на впорядкування музею письменника у селі Гоголеве на Полтавщині, - каже Лідія Ворожко, начальник сектору Міністерства культури. «Гроші пішли в основному на приведення в порядок будинку Гоголя, театру в Полтаві. Були також прохання збільшити суму, бо цієї було недостатньо для повного завершення капітального ремонту.»
Микола Гоголь є вартим того, щоб на відзначення його ювілею виділяли гроші. Але таке святкування слід проводити лише по круглих датах. А з року в рік краще приділяти більше уваги українській культурі в цілому, вважає письменник Андрій Курков. «Згадати Гоголя треба звичайно. Все-таки 200 років. А щодо не таких круглих дат, то це непотрібні витрати бюджету. Краще мати гроші, щоб розвивати внутрішню культурну політику держави, чого ще досі не відчувається».
Тим часом в Україні запровадили літературну премію імені Гоголя, про це повідомив міністр культури Василь Вовкун. Лауреати отримуватимуть 12 тисяч 400 гривень. Міністр уточнив, що премію вручатимуть за літературні твори, які поліпшують імідж України. Першого номінанта визначать наприкінці цього року.
Ламати списи навколо питання, якій літературі - українській чи російській - належить Микола Гоголь сьогодні є недоречним, вважає літературний критик Костянтин Родик. Це все одно, що сперечатися про культурну приналежність Франца Кафки - чеського письменника єврейського походження, який писав німецькою мовою. Щодо Гоголя, то він, зазначає Костянтин Родик, приречений був усе життя коливатися між великодержавністю і своїм українським походженням. «Якщо раціонально він схилявся до підтримки самодержавства, до підтримки імперської ідеї, то в підсвідомості він залишився тим співцем України, яким ми його бачимо, наприклад, в ранній редакції «Тараса Бульби». У Гоголя ще за життя було багато недоброзичливців, які вважали, що він показав Росію (особливо в «Мертвих душах» і «Ревізорі») з негативного боку. Це свідчить про такі прориви його підсвідомого українства, які Гоголь у собі притлумлював». Однак вираз про те, що вся російська література вийшла з Гоголівської «Шинелі», є на загал правдивим, вважає літературний критик.
Гоголя можна вважати першим невротиком у слов’янських літературах, стверджує письменник Андрій Бондар. Хворобливі фантазії Миколи Васильовича вилилися в терпкий різнокольоровий містично-реалістичний коктейль його творів. Причому теплі, соковиті тони присутні у його доробку на українську тематику, а у більш жорсткі, чорно-білі кольори розфарбовані твори петербурзького періоду. «Людина з невротичним темпераментом може дуже часто змінювати свої настрої і змінювати ставлення до своєї творчості», - говорить Андрій Бондар.
Самотній поет
Нащадок славетних козацьких родів Лизогубів, Косяровських, Танських, Трощинських, Микола Васильович і сам пробував написати історичну працю про українських козаків. Перебуваючи у Петербурзі, Гоголь дав низку оголошень у місцеві газети про те, що він збирає матеріал про малоросійських шляхтичів, який би ліг в основу майбутньої книги, зазначає історик Тарас Чухліб. Проте ці наміри письменника не реалізувалися. «Очевидно він зрозумів, що він більше письменник, як тоді говорили – «поет» (і він сам себе так називав), аніж історик чи науковець».
Як будь-який геніальний митець, Гоголь був самітником у своїй творчості, хоча за вдачею письменника можна було назвати компанійською людиною, зазначає культуролог Вадим Скуратівський. «Від природи був не відлюдником, навпаки, міг бути душею товариства. Однак, як мислитель, весь час дистанціювався від світу і не часто знаходив у світі партнерів. Попри те, що вся Москва тоді благоговіла перед ним, що було дуже багато друзів, він перебував у граничній самотності. Але це доля великих людей, з якими навколишній світ не завжди знаходить спільну мову».
Гоголь у наш час
20 мільйонів гривень виділили з державного бюджету на ювілей Миколи Гоголя. Левова доля цих коштів пішла на впорядкування музею письменника у селі Гоголеве на Полтавщині, - каже Лідія Ворожко, начальник сектору Міністерства культури. «Гроші пішли в основному на приведення в порядок будинку Гоголя, театру в Полтаві. Були також прохання збільшити суму, бо цієї було недостатньо для повного завершення капітального ремонту.»
Микола Гоголь є вартим того, щоб на відзначення його ювілею виділяли гроші. Але таке святкування слід проводити лише по круглих датах. А з року в рік краще приділяти більше уваги українській культурі в цілому, вважає письменник Андрій Курков. «Згадати Гоголя треба звичайно. Все-таки 200 років. А щодо не таких круглих дат, то це непотрібні витрати бюджету. Краще мати гроші, щоб розвивати внутрішню культурну політику держави, чого ще досі не відчувається».
Тим часом в Україні запровадили літературну премію імені Гоголя, про це повідомив міністр культури Василь Вовкун. Лауреати отримуватимуть 12 тисяч 400 гривень. Міністр уточнив, що премію вручатимуть за літературні твори, які поліпшують імідж України. Першого номінанта визначать наприкінці цього року.
| Які твори Миколи Гоголя вам відомі? | |
| Володимир, будівельник: Як би так одразу пригадати? Ну, «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», ще його твір, за яким фільм страшний зняли... А, «Вій»! | |
| Галина Анатоліївна, пенсіонерка: «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Мертві душі», «Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»… Мені подобається творчість українського періоду. | |
| Сергій, інженер: Це не входить в коло моїх інтересів. | |
| Олена, менеджер: Знаю те, що входить в шкільну програму: «Нос», «Вій», за яким зняли чорно-білий фільм. Не дивлячись на те, що він такий старий, його й досі цікаво дивитися. | |
| Ярослав, студент: «Мертві душі», «Вій». Найвідоміший наш фільм жахів це «Вій», він і досі наводить страх на глядачів. | |
