Був березень 1837 року. Микола Гоголь вперше потрапляє до Вічного міста. Морально змучений, розчарований несприйняттям у Росії п’єси «Ревізор», письменник шукає душевного відпочинку. І він його знаходить. Античність, краєвиди, церкви, карнавали, смачне дешеве морозиво – все зачаровує Гоголя.
Найбільше його приваблював м’який клімат півострова. Викладач російської літератури Веронського університету Чінція Де Лотто зазначає: «Думаю, важливим для Гоголя було тепло, приємна погода. Це, певно, нагадувало йому Україну. Гоголь завжди відчував холод, особливо пізніше з роками скаржився, що йому було холодно. Давався взнаки також внутрішній дискомфорт. Тому він постійно шукав тепла, сонця».
Через місяць приятелю Олександру Данилевському Микола Гоголь пише: «Словом, вся Европа для того, чтобы смотреть, а Италия для того, чтобы жить». На той час Гоголь мав небагато знайомих у Римі, але, як згадує письменник, ніколи він не був таким веселим і задоволеним життям. Драматург закохується у древнє місто і до 1846 року живе між Італією та Росією.
Синьйор Ніколо
Щоранку в Римі синьйор Ніколо, як називали Гоголя місцеві, спускався від свого будинку Іспанськими сходами і прямував до кав’ярні «Ґреко» на вулиці Кондотті. Там він написав кращі сторінки роману «Мертві душі» і там полюбляв пити міцну найдешевшу в околиці чорну каву.
Микола Гоголь замовляв також пасту і одночасно писав та їв. Художній директор кав’ярні «Ґреко» Вітторіо Марія Де Боніс розповів Радіо Свобода: «Гоголь завжди сідав за одним столиком, який досі є нашою реліквією. Там він спокійно собі писав поруч із кавою та римськими ласощами. А довкола спостерігали за ним не лише допитливі клієнти, а й офіціанти. Це була людина з іноземним акцентом, із елегантною зовнішністю. Він виглядав доброю людиною, цікавився усім, розглядав, вивчав дійсність і писав, як сучасний репортер».
На стіні у кав’ярні є портрет Миколи Гоголя, під склом рядки з його листа: «О России я могу писать только в Риме...» У парку Вілла Борґезе встановлений пам’ятник, як тут кажуть, великому російському класику. Про його українське коріння знають в Італії лише дослідники літератури.
Професор Веронського університету Чінція Де Лотто зауважила: «Як на мене, у Гоголя поєднувалися дві любові: і до України, і до Італії. Це ніби один полюс протилежний Росії. Думаю, письменник належить українській та російській літературі. Все життя він шукав місця, де б почувався добре, і такого місця ніколи не знайшов, тому важко визначити культуру, котрій Гоголь належить повністю».
Знаний, але малопопулярний
Історик літератури Вітторіо Марія Де Боніс не визнає характеристики митця за національністю українською, за мисленням російською і за пристрастю італійською. «Данте Алігієрі – не є тосканцем, він видатний письменник світового масштабу. Так і Микола Гоголь великий письменник, котрий став класиком», – наголосив професор.
Микола Васильович у листах з Італії залишив небагато спогадів про батьківщину Малоросію. Місто на Тібрі мальовничими пагорбами нагадувало йому Київ. «Мне кажется, как будто бы я заехал к старинным малороссийским помещикам», – написав Гоголь товаришу Данилевському. У Римі Микола Гоголь створив драму з історії українського козацтва «Поголений вус», але потім спалив рукопис.
В Італії постать Миколи Гоголя відома, однак його творчість менш популярна, порівняно з видатними романістами Федором Достоєвським чи Львом Толстим. Літературознавець Чінція Де Лотто пояснює це складністю перекладів творів Гоголя, зважаючи на його своєрідний стиль і мову. Перекладений твір будь-якого автора втрачає багато, говорить професор, а Гоголь у цьому випадку втрачає ще більше.
(Рим – Прага – Київ)
Найбільше його приваблював м’який клімат півострова. Викладач російської літератури Веронського університету Чінція Де Лотто зазначає: «Думаю, важливим для Гоголя було тепло, приємна погода. Це, певно, нагадувало йому Україну. Гоголь завжди відчував холод, особливо пізніше з роками скаржився, що йому було холодно. Давався взнаки також внутрішній дискомфорт. Тому він постійно шукав тепла, сонця».
Через місяць приятелю Олександру Данилевському Микола Гоголь пише: «Словом, вся Европа для того, чтобы смотреть, а Италия для того, чтобы жить». На той час Гоголь мав небагато знайомих у Римі, але, як згадує письменник, ніколи він не був таким веселим і задоволеним життям. Драматург закохується у древнє місто і до 1846 року живе між Італією та Росією.
Синьйор Ніколо
Щоранку в Римі синьйор Ніколо, як називали Гоголя місцеві, спускався від свого будинку Іспанськими сходами і прямував до кав’ярні «Ґреко» на вулиці Кондотті. Там він написав кращі сторінки роману «Мертві душі» і там полюбляв пити міцну найдешевшу в околиці чорну каву.
Микола Гоголь замовляв також пасту і одночасно писав та їв. Художній директор кав’ярні «Ґреко» Вітторіо Марія Де Боніс розповів Радіо Свобода: «Гоголь завжди сідав за одним столиком, який досі є нашою реліквією. Там він спокійно собі писав поруч із кавою та римськими ласощами. А довкола спостерігали за ним не лише допитливі клієнти, а й офіціанти. Це була людина з іноземним акцентом, із елегантною зовнішністю. Він виглядав доброю людиною, цікавився усім, розглядав, вивчав дійсність і писав, як сучасний репортер».
На стіні у кав’ярні є портрет Миколи Гоголя, під склом рядки з його листа: «О России я могу писать только в Риме...» У парку Вілла Борґезе встановлений пам’ятник, як тут кажуть, великому російському класику. Про його українське коріння знають в Італії лише дослідники літератури.
Професор Веронського університету Чінція Де Лотто зауважила: «Як на мене, у Гоголя поєднувалися дві любові: і до України, і до Італії. Це ніби один полюс протилежний Росії. Думаю, письменник належить українській та російській літературі. Все життя він шукав місця, де б почувався добре, і такого місця ніколи не знайшов, тому важко визначити культуру, котрій Гоголь належить повністю».
Знаний, але малопопулярний
Історик літератури Вітторіо Марія Де Боніс не визнає характеристики митця за національністю українською, за мисленням російською і за пристрастю італійською. «Данте Алігієрі – не є тосканцем, він видатний письменник світового масштабу. Так і Микола Гоголь великий письменник, котрий став класиком», – наголосив професор.
Микола Васильович у листах з Італії залишив небагато спогадів про батьківщину Малоросію. Місто на Тібрі мальовничими пагорбами нагадувало йому Київ. «Мне кажется, как будто бы я заехал к старинным малороссийским помещикам», – написав Гоголь товаришу Данилевському. У Римі Микола Гоголь створив драму з історії українського козацтва «Поголений вус», але потім спалив рукопис.
В Італії постать Миколи Гоголя відома, однак його творчість менш популярна, порівняно з видатними романістами Федором Достоєвським чи Львом Толстим. Літературознавець Чінція Де Лотто пояснює це складністю перекладів творів Гоголя, зважаючи на його своєрідний стиль і мову. Перекладений твір будь-якого автора втрачає багато, говорить професор, а Гоголь у цьому випадку втрачає ще більше.
(Рим – Прага – Київ)
