Домашні тварини ходять дикими зграями, вздовж дороги лежать вбиті корови, собаки їх поїдають. Місцями стоїть смердючий запах. Канонада з мінометних та артобстрілів не замовкає ні на день. Саме так зараз виглядає одне з останніх деокупованих сіл на півночі Херсонської області – Іванівка.
За офіційними даними, в Херсонській області з-під російської окупації звільнено вже понад пів сотні населених пунктів. Повідомлення про звільнення Іванівки з’явилось 2 липня, тепер саме тут проходить перша лінія фронту, так званий «нуль». Журналісти Крим.Реалії перші, хто після звільнення його бійцями ЗСУ змогли потрапити на на цю територію.
Провідником виступив військовослужбовець 96-го батальйону, 60 ОПБР із символічним позивним «Ялта». Він також брав участь у боях за Іванівку.
«Іванівка бралася не лише нашим підрозділом, а й багатьма іншими. Координація була від вищого командування. Командування вищого штабу та нашого штабу постійно координувалися з повітря. Працювала дуже потужно артилерія та мінометка. Завдяки координаційним діям зі штабу, у нас була інформація про пересування супротивника, звідки вони і де вони», – розповів у інтерв’ю Крим.Реалії боєць 96-го батальйону з позивним «Ялта».
Але перед тим як увійти до самої Іванівки, українській армії довелося розбити укріпрайон, який організувала російська армія. За ці позиції важкі бої тривали близько двох місяців. Тут російським військовим вдалося підірвати український танк. За словами «Ялти», в нього прилетіло близько п'яти ПТУРів – вибухнув боєкомплект, екіпаж вижив, командир танка загинув на місці.
«Це загинув наш танк у боях за цей укріпрайон під час штурму. Тут велися масивні артилерійські обстріли, атаки, контратаки. Тут стояли російські десантники і було закопано багато їх БМП. Якби ви могли бачити це зверху, то ви б побачили, що поля повністю засіяні вирвами – це працювала наша артилерія. Вони зробили тут великий укріпрайон і наші війська неодноразово штурмували його, аж поки нарешті успішно не закріпились», – розповів боєць 96-го батальйону з позивним «Ялта».
Якби ви могли бачити це зверху, то ви б побачили, що поля повністю засіяні вирвами«Ялта»
Дороги біля укріпрайону лишаються вибухонебезпечними. Ми тут побачили багато боєприпасів, що не розірвалися від ПТУРів та РПГ на узбіччях доріг. Фахівці нагадують, що ці предмети дуже небезпечні – їх не можна чіпати. Вони можуть здетонувати навіть від вібрації. Тому краще триматися від подібних артефактів подалі і не наражати себе на небезпеку. Військові кажуть, що тут саперних робіти не на один місяць, а може й рік.
Замінованими лишаються й прилеглі поля. Як приклад, нам показали те, що залишилося від міномету на базі УРАЛу. Він ховався за курганом та близько двох тижнів накривав 120-мм мінами українські позиції. Тепер конструкція мало нагадує бойову машину, а її боєкомплект розкиданий на десятки метрів.
«Цей міномет нас дошкуляв два тижні. Ми побачили, що вони впевнено виїхали на цю позицію. У цей час у нас стояли професійні «стугністи», доречі дуже класна «Стугна» виробництва Україна. І я особисто бачив по монітору, як ракета наближалася до цього лайна. І тепер ви бачите результат», – зазначив у коментарі Крим.Реалії боєць 96-го батальйону з позивним «Ялта»
На колишніх російських позиціях ми побачили дуже багато розбитих цивільних машин із українськими номерами. Це, як кажуть українські бійці, вкрадені у місцевого населення автомобілі. Хороші зразки використовувалися для переміщення, а ті що гірші, для перекриття бліндажів.
Також у лісопосадках ми побачили багато обгорілих БМП із символікою «Z». Загалом, за словами військових, у цьому районі знищено близько 20 бронемашин. Це результат роботи українських мінометників.
«Все почалося з того, що ми атакували ці позиції, на яких зараз ми перебуваємо. Тут орієнтовно було до двох рот супротивника зі складу повітрянодесантних військ Російської Федерації, з міста Улан-Уде. Операція тривала три дні. Атаку – свої наступальні дії – ми розпочинали з того, що спочатку витіснили супротивника з цих позицій, а потім погнали його далі у напрямку населеного пункту Іванівка», – розповів Крим.Реалії комбат 96-го батальйону, 60 ОПБР Олександр Тоненчук.
Операція з деокупації Іванівки тривала два дні. Останнім форпостом залишався ремонтний двір одного із фермерських господарств. Цю будівлю штурмував і боєць 96-го батальйону Олександр.
Для нас ця висота теж дуже важливаОлександр
«Приблизно до взвода десантників тут стояло. Вони утримували весь укріпрайон. Тому що він утримував «панівну» висоту, тут оглядовість до 7 кілометрів. З неї дуже далеко видно всі навколишні села, видно поля, якими можна пройти і проїхати. Для нас ця висота теж дуже важлива», – поділився з Крим.Реалії боєць 96-го батальйону Олександр.
Після відходу з Іванівки російська армія перейшла в контрнаступ і кілька днів безуспішно намагалася повернути контроль над територією. Епіцентром бомбардувань стали місцеві сільськогосподарські підприємства. Українські військові за добу нараховували до 300 прильотів різного калібру. Це були мінометні, артилерійські та авіаційні обстріли.
Боєць із позивним «Шахтар», що брав участь у боях по звільненню Іванівки, розповідає, що тоді в них «летіло все, що тільки літає». Коли ж обстріли послабились, бійці ЗСУ змогли оглянуті покинуті російські позиції.
«Ми знайшли пігулки, ключі, ложки металеві – ми просто дивуємось усьому цьому. М'ясорубка, чайник без підставки електричний, ви уявляєте чайник є, а підставки немає», – розповів боєць боєць 96-го батальйону з позивним «Шахтар».
Я прийшов сюди, щоб у мене вдома було спокійно«Вовк»
Більшість бійців з якими ми познайомилися, до 24 лютого були цивільними і не мали бойового досвіду. Нині це вже вмотивовані військові професіонали, які звільнивши населений пункт Іванівка взяли стратегічно важливу висоту. Чоловіки кажуть, що дуже хочуть миру, але лише після перемоги та відновлення контролю над усіма територіями України, як було до 2014 року. Ми запитали військових про їхні настрої та подальші плани.
«Я прийшов сюди, щоб у мене вдома було спокійно, у мене вдома дружина, дитина, племінники – не хочу, щоб вони туди дійшли. Ми йтимемо до останнього, поки можемо», – зазначив боєць 96-го батальйону з позивним «Вовк».
«Ми з моєю ротою будемо на Ластівчиному гнізді святкувати закінчення війни», – заявив боєць 96-го батальйону з позивним «Ялта».
Яке лайно їм у вуха вливають, що вони тут стоять на чужій землі і вмирають ні за що«Тринадцятий»
«Відчуття змішані – з одного боку радість, що ми змогли хоч щось зробити корисне, а з іншого боку, думаєш про те, яке лайно їм у вуха вливають, що вони тут стоять на чужій землі і вмирають ні за що. Люди, які тут полягли, їх було кілька сотень, а машина яку ми бачили з дрона, відвезла всього лиш чоловік 10-15. Мені абсолютно не зрозуміла їхня мотивація, чому вони тут вмирають? За якусь ефемерну ідею якоїсь імперії, якої ніколи не було і ніколи не буде. Я воюю за свободу – вільні люди мають зброю», – пояснив своє бачення мінометник з позивним «Тринадцятий».
Кількість загиблих російських військових у боях за Іванівку не відома. Редакція не може перевірити цю інформацію за умов ведення бойових дій. Російське Міноборони не розголошує інформацію про військові втрати у війні проти України.
Я злий на Російську Федерацію, дивлячись на те беззаконня, яке вони роблять у наших містахОлександр Тоненчук
«Я не можу сказати, що мене мотивує, я просто злий на Російську Федерацію, дивлячись на те беззаконня, яке вони роблять у наших містах. Як нещодавно були Вінниця, Дніпро, Миколаїв – де вони просто вбивають цивільне населення, вбивають дітей. Я як чоловік, як захисник своєї держави – я просто не можу на це спокійно дивитися. Вони прийшли до нас в Україну, і почуваються господарями цієї землі, але це не так, і ми обов'язково їм це доведемо», – зазначив Крим.Реалії комбат 96-го батальйону, 60 ОПБР Олександр Тоненчук.
