Якими пам’ятають події Революції гідності активісти з Приазов'я? Як тоді розгорталися протести на півдні України? Наскільки активними були жителі Приазов'я в підтримці Євромайдану? Про це говорили у програмі «Новини Приазов’я» на Радіо Свобода.
- 20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної сотні. Цього дня згадують найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції гідності 2013–2014 років.
- Пам'ятний день встановлено указом президента України 2015 року з метою гідного вшанування Героїв Небесної сотні.
«Відправна точка – Майдан»
«Майдан став відправною точкою, коли люди почали прокидатися» – так пояснила вплив на Маріуполь подій на Майдані волонтерка Лілія Болбат.
Аналогічний вплив, на думку політолога Дементія Білого, Майдан мав і на Херсон: «Це було для херсонців початком пробудження національної свідомості».
Багато жителів Донбасу на той момент думали, що це їх не стосуєтьсяЛілія Болбат
«Перше відчуття – ці події позначаться на всій Україні. Багато жителів Донбасу на той момент думали, що це їх не стосується. Для мене це було важливо, я не хотіла, щоб Україна вступала до Митного союзу, я за європейський шлях розвитку. Тоді у мене почалися перші конфлікти зі знайомими, які не розуміли Майдан. Вони ж потім і підтримували сепаратизм», – розповідала Болбат.
На її думку, саме тоді почалися перші прояви думки регіону. А остаточно населення прокинулося з початком війни, коли на собі відчули «русский мир», каже волонтерка.
Вплив на владу
«Коли ми говоримо про Майдан у Києві, треба говорити й про Майдан по всій Україні. Я був учасником Євромайдану в Херсоні, їздив до Києва. У Херсоні збиралися тисячі людей, які підтримували Майдан. Після того вони залишилися у громадській діяльності, стали волонтерами, пішли на фронт, прийшли до влади», – розповів в ефірі програми Білий.
Ті події дали серйозний поштовх до вуличної активності, до спостереження за владоюДементій Білий
За його словами, тодішні події суттєво вплинули на владу у Херсоні: «Влада, якщо на неї не тиснуть, перетворюється на таке болото спокійне, намагається робити так, щоб від неї відстали. Але ті події дали серйозний поштовх до вуличної активності, до спостереження за владою. Стихійно утворилися громадські ради, рішення, які викликали резонанс, депутати знімали. Не все сталося так, як треба, але поштовх і рух були дуже сильні».
«Зберегли свободу»
Учасник подій на Євромайдані в Києві Віктор Семенов, який зараз живе в Маріуполі, вперше приїхав на Майдан 29 листопада. «Я пам’ятаю, наскільки люди були об’єднані розумінням можливості, водночас не розумієш, чим це закінчиться, але ви робите правильні речі, зміни є. Такі були думки», – поділився спогадами він.
Настрої, за його словами, були різні. Натхнення змінювалося розчаруванням.
«Коли я приїхав на Майдан, я побачив різні настрої. Я відчував, що люди не відступлять», – зауважує Семенов.
Може, не так сталося, як гадалося. Головне, що ми зберегли свободу та зміну владиВіктор Семенов
На його думку, Україна рухається у правильному напрямку.
«Я не скажу, що стало гірше. Може, не так сталося, як гадалося, але ми завжди мріємо дуже сильно наперед. Головне, що ми зберегли свободу та зміну влади навіть під час складних визвольних змагань 2021 року, тепер у нас точно все буде добре», – впевнений Семенов.
Спогади лікарки з Бердянська
Ольга Коник – лікарка з Бердянська, розповіла під час ефіру, що вона була на Євромайдані в листопаді 2013 року, січні та лютому 2014 року.
«На мене Майдан справив дуже сильне враження. Я побачила там українців, які нагадали мені козаків, вони були впевнені, за що стоять, вони були справжні. За свободу, вільну Україну з сильною демократією», – згадувала Коник.
«Я лікар, якщо там вбивають людей, то я там точно потрібна», – такі думки керували жінкою у період загострення.
Лікарів, зазначила вона, було обмаль: «Я працювала на двох точках: на Хрещатику і в Лютеранській церкві. Там німець-священник надав нам другий поверх для поранених. Лікарів дуже не вистачало, тому я бігала між двома точками».
Після Майдану Ольга Коник стала волонтеркою та ще нераз зустрічала майданівців на передовій. Зв’язок із ними жінка підтримує і сьогодні, не дивлячись на те, що в розпалі подій ніхто не називав своїх справжніх імен та прізвищ.
З театру на Майдан, а потім на фронт
На момент подій Євромайдану театрал Андрій Луценко жив та працював у Івано-Франківську. Але всидіти на місці та просто спостерігати за новинами зі столиці не міг.
У театрі якраз працювали над новою постановкою, але думати про роботу було неможливоАндрій Луценко
«Ці події не могли не торкнутися мене. Я відчував, що я не там, де маю бути. Ми в театрі якраз працювали над новою постановкою, але думати про роботу було неможливо. Душею та розумом я був у Києві», – каже він.
Увечері того ж дня він разом з директором театру та ще двома акторами попрямували до Києва. В столиці їм надала притулок українська акторка кіно та театру Ірма Вітовська.
«Ми пішли на Майдан. Відчуття були чисті та високі. Було трошки страшно, насправді дуже було страшно. Але було таке враження, що люди на Майдані мені як рідні брати та сестри, було між нами єднання. Я тоді почав сильно пишатися тим, що я українець, своєю нацією та Україною», – поділився враженнями Луценко.
Ми ніби прокинулися, відчули, що ми нація, українціАндрій Луценко
Актор займався будівництвом барикад із бруківки. Тоді він усвідомив, що «ці події дали поштовх тому, що вже почало засинати». «Ми ніби прокинулися, відчули, що ми нація, українці. У наших руках доля нашої держави та нас самих», – каже він.
Луценко певен, що якби не російське вторгнення у 2014 році, ситуація в Україні була б значно кращою.
«Ми б вже були у Європі, у нас було б верховенство права. Але ця війна нам завадила все це зробити. Але почалася війна, і ми ще однією хвилею сказали, що ми нація, ми єдине ціле і ми дали відсіч у 2014 році, коли армія була гола, боса і розкрадена», – зазначає Андрій Луценко.
Після Майдану він пішов на фронт на Донбасі. Зараз живе і працює в Маріуполі. «Якщо вторгнення буде, я взую берці, візьму зброю, я в оперативному резерві, як тільки команда поступить – піду воювати», – підсумував він.
- 21 листопада 2013 року, в дев’яту річницю Помаранчевої революції, зібрався Євромайдан. Ним розпочались події, відомі нині як Революція гідності. Його основною метою було повернення України до європейського шляху розвитку, долучення держави до правового й економічного простору Європейського союзу шляхом укладення Угоди про асоціацію з ЄС, яку тодішній президент Віктор Янукович відмовився підписати.
- 30 листопада 2013 року вночі відбувся розгін протестувальників. Тоді від сутичок постраждали 112 активістів і 45 журналістів. Дії влади викликали потужний масовий спротив. Вже наступного дня, 1 грудня, на Народне віче зібралося понад мільйон учасників.
- Протистояння учасників Революції гідності та представників режиму Януковича тривало понад три місяці. За цей період середмістя столиці стало осередком масового спротиву громадян, що виступали проти чинної влади й політики, яку та провадила. Майданівці облаштували наметове містечко, пункти обігріву, медичні пункти, сцену, побудували барикади, організували загони самооборони.
- У період із 18 до 20 лютого 2014 року загинули, отримали травми та смертельні поранення найбільше протестувальників – 80 осіб.
