ЛЬВІВ ‒ Вісім років тому, 20 лютого 2014 року, медсестра Марія Матвіїв із Буська Львівської області надавала медичну допомогу майданівцям у Києві під прицілом снайперів. Це була її п’ята поїздка на Революцію гідності. І, як виявилось, найважча.
Марія Матвіїв поділилась своїми спогадами про події 2013–2014 років з Радіо Свобода, а також розповіла про те, як склалось її життя після Революції гідності.
Марія Матвіїв облаштувала вдома місце, де зберігає речі з Майдану. Кожна з них має свою історію. Кожна ‒ безцінна для всієї родини Матвіївих.
Хотіла мати таке місцеМарія Матвіїв
«Ось кавальчик бруківки з Майдану, та, яку кидали. Це мій син привіз. Йому тоді було 12 років. А це респіратор, в якому розливала «коктейль Молотова». Зберігався в куртці і шкода було викинути. А це художники розмальовували шоломи в КМДА. Київ 2014 рік. Мій подарований Мілою Іванцовою. Все собі поскладала. Дуже хотіла мати вдома таке місце. Тут також і мої нагороди, зібрані статті, шолом чоловіка з Майдану», ‒ розповідає Марія Матвіїв.
Марію учасники Революції гідності називали «Медсестрою Майдану». Понад місяць після повернення додому вона не могла розкласти речі зі своєї «революційної торбини».
Не могла згадуватиМарія Матвіїв
«Ходила на роботу, поверталась додому, загорталась у коцик. Мабуть, так стрес відходив, який пережила. Більше ніж місяць навіть не могла згадувати, що відбулось. Усе мусіла переосмислити», – каже вона.
Марія з чоловіком Петром їздила на Майдан п’ять разів. Перший ‒ одразу ж після ночі, коли силовики жорстоко побили студентів. Уже 30 листопада 2013 року ввечері Матвіїви були в Києві. А останній раз приїхали на Революцію гідності вранці 19 лютого 2014 року.
Їхала свідома того, що можу не повернутися додомуМарія Матвіїв
«Я знала, що мушу там бути. Коли я їхала з дому, сказала мамі, якщо зі мною щось станеться, то вона має виховати мою дитину. Правда, я тоді їхала свідома того, що можу не повернутися додому. Чоловіки не хотіли брати жінок, вирішили самі поїдуть. А я кажу, що я не жінка, а медик. Кажу чоловікові, що завтра Майдану може не бути, а ми потрібні там уже.
Коли зранку 19 лютого приїхали, я побачила, що Майдан стоїть. Яка в мене була радість! Я побачила, що горять профспілки, але наша лінія стоїть, тут хлопці сплять. І я заспокоїлась. У чоловіка була інша реакція, про яку казав так: «Дивлюсь, профспілки горять, біля сцени барикада, хлопців мало і подумав, що нас знесуть». От яка реакція є жіноча і чоловіча! Я була спокійна навіть 20 лютого. Знала, що маю йти допомагати, не було страху. Бачила, що вбивають і мене можуть вбити. Страх з’явився, коли лежала під якимсь рекламним щитом, а чоловік подзвонив, що прийде. Тоді подумала, якщо його вб’ють, а дитині тата теж треба, ну нема мами, то хоч тато. Тому сказала, що зараз прийду, мовляв неподалік», ‒ говорить Марія Матвіїв.
Тим часом медсестра Марія Матвіїв продовжувала надавати допомогу пораненим. У всіх були важкі, вогневі поранення. Час для неї немов зупинився. А події 20 лютого розгортались дуже стрімко. Зранку активісти відтіснили силовиків до Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок (Жовтневого палацу). На вулиці Інститутській снайпери стріляли в людей, які для захисту мали лише палиці і щити, здебільшого з фанери. І у цьому місці Марія ходила без бронежилета і каски. До 12-ї години силовики, за даними Музею Революції гідності, смертельно поранили 47 людей.
Рятувала під кулями
Фотографії Марії Матвіїв, на яких вона без каски, бронежилета, червоного хреста на одязі, коли надає медичну допомогу, облетіли світ.
На жаль, не вдалося врятувати 19-річного студента Романа Гурика, який отримав поранення в голову, яке було несумісне з життям.
Другий був Роман ГурикМарія Матвіїв
«Зранку 20 лютого дивлюсь одного несуть, другого. Вже біжу наперед, до третього пораненого. Вибігаю до Жовтневого палацу, а хлопці кричать: «Ховайтеся за колону, бо тут снайпер стріляє. Я подумала, який снайпер, звідки. Не бачу і побігла далі, вниз, йду по Інститутській. Перший майданівець, якого зустріла, мав поранення у стегно, але цей чоловік залишився живий. Другий був Роман Гурик. Я дивлюсь, рана велика, кров з голови йде потоком. А я маю лише бинти. Цілий бинт туди запхала, тримаю рукою і кричу, що його треба звідси винести, бо тут допомогти не вдасться. Десь взяли хлопці ноші і забрали Романа Гурика, я повернулась назад. А там уже цільово почали у цю сторону стріляти.
Я робила свою роботу, все. Навіть, якби мене вбили, але я просто робила свою роботу?! Коли сказали всім відходити назад, я послизнулась на сходах, впала і вдарилась головою. Мене поклали і я ще обурювалась, чого несуть.
Розчарувань не маю. Якби треба було, знову поїхала бМарія Матвіїв
Я пішла на Майдан, щоб зараз ми могли вільно говорити, могли їздити в Європу. Україна, як духовна держава, відбулась. Вона є і нікуди не дінеться.
Розчарувань не маю. Якби треба було, знову поїхала б. Мене просто розчарували наші люди. Не ті, які були на Майдані чи зараз захищають країну. Я вірила, що в нас люди більш духовно розвинені, що вміють думати, а не живуть лише, щоб їсти, розважатись. Шкода, що стількох ідейних людей немає, або загинули, або померли, багато хто від стресів», ‒ зауважила Радіо Свобода Марія Матвіїв.
Після Майдану Марія Матвіїв продовжувала працювати у бригаді швидкої допомоги, але недавно звільнилась. Хоче змінити щось у житті. Бо за характером непосидюча. Її чоловік працює у Польщі і на якийсь час Марія поїде туди на роботу. Подружжя мріє заробити на невеличкий будиночок у горах у Грузії і там вирощувати цитрусові та інжир. Це хобі чоловіка Марії вже довгі роки. Чи вдасться задумане? Сміється, що життя підкаже. Син Матвіївих служить у Збройних силах України.
Україна була, є і будеМарія Матвіїв
«Герої Небесної сотні і люди, які загинули на війні, це фундамент Української держави. Хотілося б, щоб це становлення країни було без крові, але так не буває, тому що нас не відпустить Росія. Мусимо боротися. Не знаю, як ми пройдемо цей шлях. Але Україна вистояла, втрималась. Впевнена, що Україна була, є і буде», ‒ каже «Медсестра Майдану», яку також назвали наймужнішою жінкою світу, Марія Матвіїв.
