Події в Білорусі продовжують перебувати у центрі нашої уваги. В Україні багатьом небайдуже, чим там завершиться політична криза. При цьому, інколи доводиться чути, що білоруські протести недостатньо радикальні, мовляв, їм «бракує Майдану». У своє чергу, білоруси інколи відповідають, що не вважають український «майданний» досвід вартим наслідування… Між тим, в історії був період, коли значна частина Білорусі підпала під український вплив і покозачилася. Це сталося в другій половині XVII століття. Більше про це Радіо Свобода поговорило з дослідником козацької історії Тарасом Чухлібом.
– Тривалий час теперішні українські та білоруські землі перебували в складі однієї держави – Великого князівства Литовського. І саме в цей період на межі XV-XVI століть з’являється українське запорізьке козацтво. Чи серед козаків було багато вихідців з територій сучасної Білорусі?
– Дуже багато. Нещодавно я оприлюднив на своїй фейсбук-сторінці оригінал реєстру Війська Запорозького, яке брало участь у відомій Лівонській війні, яку вели Велике князівство Литовське і корона Польська з Московським царством. Якщо проаналізувати цей реєстр, то десь з 500 козаків нараховувалось близько 30% вихідців з тогочасної Білої Русі. Можемо сказати, що козацько-білоруські та українсько-білоруські стосунки мають давню традицію.
– Даруйте, а як можна визначити, що в реєстрі були саме білоруси?
– В цьому реєстрі так і написано: «Іван з Бобруйська, Федір з Могилева, Тишко з Мінська». Це були міщани або бояри, вони не мали ще прізвищ, окремі з них мали прізвищеві назви, але більшість записувалося іменами та за містом чи селом, з якого вони походили.
– Як на українсько-білоруських зв’язках позначилося те, що після Люблінської унії Україна опинилася в складі корони Польської, а Білорусь залишилася складовою Великого Князівства Литовського?
Хмельницький бачив Білорусь як частину української козацької держави. Він так і заявив польським послам, що Біла Русь має підпадати під гетьманську булаву, як колись підпадала до великих київських князів
– Політичний поділ був не так уявлюваний і не таким серйозним, як для кінця XVI першої половини XVII століття, тому що землі Білої Русі входили до Київської православної митрополії. І ще у документах гетьмана Петра Дорошенка 1670-х років йшлося, що Біла Русь це наша земля, тому що в Полоцьку і в Мінську є православні церкві, й ті білі русини є такими самими, як і ми, русини з України. Отже, той політичний поділ за Люблінської унії став більш важливим для істориків, які оцінювали цю унію, а не для тогочасних жителів та мешканців Білої Русі та України.
– Дорошенко був уже трохи пізніше. А спочатку було повстання – чи то пак, національно-визвольна війна – під проводом Хмельницького, яка перекинулась з українських земель на білоруські. Чому так сталося? Чим козацькі проблеми були актуальними для білорусів?
– Та я б не казав, що перекинулося. Це повстання виникло на землях України і на землях Білорусі. Ми чітко можемо це бачити, якщо проаналізувати біографію, наприклад, одного із соратників Хмельницького, полковника Федора Гаркуші. Він народився у Старому Бихові, у Білорусі. Він очолив також одне з локальних повстань у межах тогочасної Хмельниччини.
Але якщо брати ширше, то Богдан Хмельницький бачив Білорусь як частину української козацької держави. Він так і заявив польським послам у 1649 році, що Біла Русь має підпадати під гетьманську булаву, як колись підпадала до великих київських князів. Хмельницький призначив наказного гетьмана Сіверщини й Білорусі, яким став полковник Іван Золотаренко. На чолі 20-тисячного корпусу українського козацтва, який складався зі Стародубського, Ніжинського, Чернігівського полків, він заволодів такими білоруськими містами, як Чечерськ, Гомель, Пропойськ, Бобруйськ, Річиця.
У суперечності увійшли інтереси Богдана Хмельницького та московського царя, який побачив, що Хмельницький будує свою державу
Але потім трапилося так, що у суперечності увійшли інтереси Богдана Хмельницького та московського царя Олексія Михайловича, який побачив, що Хмельницький будує свою державу. Попри Переяславсько-Московські домовленості про військово-політичний союз, Хмельницький діє як незалежний володар і не хоче, щоб у цих білоруських містах, про які я вже говорив, були московські залоги, а ними володіють українські козацькі полковники.
– У південних районах Білорусі в той час була запроваджена козацька адміністрація, був створений Білоруський козачий полк. Наскільки глибоким було покозачення білоруського населення в цей період? Чи їм просто накинули таку структуру й не було куди дітися?
– На жаль, ми мало знаємо цю історію, тому що з української історіографії це питання досліджувало 3-4 історики, зокрема, Іван Крип’якевич і сучасний історик Віктор Горобець. Вони стверджують, що покозачення йшло саме зсередини, воно не було накинуте. Тому що Південно-Східна Білорусь була етнографічним прикордонням. Крім того, повстання Хмельницького було повстанням ще й соціального характеру – нижчі стани підтримали його.
А якщо говорити про полки, то було засновано Білоруський полк, він базувався у Чечерську, був Старобихівський полк. І цей козацький устрій проіснував там не лише до 1659 року, як ми це можемо прочитати в енциклопедіях, він існував і надалі.
Білоруси не повстали як незалежна держава у 1918 році, коли була БНР і не повстали з розпадом СРСР у 1991 році. Можливо, треба говорити, що їхня державність веде тяглість ще від білоруської козацької республіки
Існувала так звана козацька республіка Мурашка у Могилеві в 1660–1670 роках. До речі, не підкорявся полковник Мурашко ні московським царям, ні литовським князям, ні українським гетьманам, що треба зазначити. Це були зародки білоруської незалежності.
Білоруси не повстали як незалежна держава у 1918 році, коли започатковувалася Білоруська Народна Республіка і не повстали з розпадом Радянського Союзу у 1991 році. Можливо, білоруським історикам треба говорити, що їхня державність веде тяглість ще від білоруської козацької республіки Мурашка або Костянтина Поклонського.
Костянтин Поклонський був соратником Богдана Хмельницького, він був білорусом і чітко себе позиціонував як литвин, житель Білорусі. Він дискутував з полковниками Хмельницького стосовно того, яка влада мала бути у тогочасній Білорусі.
Проблема в тому, що зараз білоруські історики мають проблеми. Один білоруський колега казав, що історики, які хочуть досліджувати історію Білої Русі XVI-XVII століть, давно в Польщі, Німеччині чи в Канаді, тому що їм не дозволяють досліджувати справжню історію Білорусі.
– Відомо, що московський цар Олексій Михайлович приєднав білоруські землі, як тоді казали, на царське ім’я, а Хмельницький їх приєднав до гетьманату. Чим ця суперечка завершилася?
– Наш відомий історик і філософ В’ячеслав Липинський свого часу написав монографію стосовно української шляхти за доби Богдана Хмельницького. Серед іншого, він знайшов присягу білоруської шляхти Пінська й Пінського повіту Богдану Хмельницькому. Пінська білоруська шляхта присягала Богдану Хмельницькому, а не Олексію Михайловичу. Тому виникла суперечка.
– А чим закінчилася суперечка після смерті Хмельницького?
– Після смерті Хмельницького війна продовжувалася до 1659 року й закінчилася перемогою російських воєвод над військами наказного гетьмана Івана Нечая. Полковник Золотаренко загинув під час облоги Бихова ще в 1655 році.
У 1659 році козацькі війська в Білорусі зазнали поразки, основні полковники – Самійло Виговський, племінник гетьмана Виговського, Іван Нечай – були відправлені до Сибіру. Їхня подальша доля не дуже відома, але ми знаємо, що Іван Нечай перебував у Тобольську разом зі своїми товаришами козацькими сотниками. По суті, Іван Нечай був одним з перших українських політичних засланців до Сибіру.
– Десь через півстоліття після тих часів, про які ми говорили, козацький літописець Самійло Величко приблизно 300 років тому, окреслюючи кордони «козацько-русько-савроматійського народу», включив у його кордони не лише питомо українські землі, а й землі Мстиславську, Полоцьку й Вітебську, тобто більшу частину теперішньої Білорусі. Чи це треба розуміти так, що 300 років тому українці, зокрема, козацька старшина, яку представляв Величко, уявляли себе як щось єдине політичне чи етнічне ціле з білорусами?
З початком революції Богдана Хмельницького йшло політичне самовизначення, не тільки українців, а й білорусів
– З початком революції Богдана Хмельницького йшло політичне самовизначення, не тільки українців, а й білорусів. Багато сучасних етнологів стверджують, що білоруси, як політична нація, ведуть свій родовід від часів Хмельниччини.
Але можна говорити про те, що й українці визначалися та назвалися українцями від часів Богдана Хмельницького. Бо до того часу вони називалися русинами. А коли почали воювати з московськими ратниками і стрільцями, які також себе називали руськими, то почали говорити, що ми є українці, а ми є білорусинами, а ті московити назвалися руськими. Адже їхній цар називався царем Великої, Малої і Білої Русі.
Тому Богдан Хмельницький використовує стару народну назву Україна, яка спорадично вживалася у XVI на початку XVII століть. Але гетьман Хмельницький став використовувати її як політичну назву для створеної ним держави. В листах до царя пише про Україну, що він очолює Україну.
Якщо говорити в межах модної альтернативної історії, то якби Богдан Хмельницький залишив під своєю владою Бихів і Мінськ, то ця частина білорусів стала б українцями, а та частина білорусів, яка залишилася під владою Великого князівства Литовського, стала б білорусами або литовцями.
– А щодо сентенції Величка, де він на початку XVIII століття розуміє українців та білорусів як щось єдине ціле. А яку позицію з цього приводу тоді посідали білоруси? Вони бачили козацьку Гетьманщину як щось своє чи чуже?
Якби Богдан Хмельницький залишив під своєю владою Бихів і Мінськ, то ця частина білорусів стала б українцями, а та частина білорусів, яка залишилася під владою Великого князівства Литовського, стала б білорусами або литовцями
– На той час було станове суспільство. Самійло Величко представляв козацький стан, який вже сформувався і був визнаний в Україні, який силою зброї опанував Україну. Козацька старшина заявляла одне. Православні ієрархи, церковні діячі – як в Україні, так і в Білорусі – заявляли інше. Вони бачили себе під омофором православного московського царя. Міщани жили за Магдебурзьким правом – жителі міст Україні і Білорусі розуміли ситуацію по-іншому. Тому ми не можемо говорити про консолідовану позицію українських чи білоруських інтелектуалів на той час стосовно того, ким є білоруси, а ким є українці.
– Наскільки цей козацький період відбився в білоруській історії?
– Бачимо, що відгомін Хмельниччини був досить довгим у Білорусі.
Назвати хоча б Пилипа Орлика. Хоча його батько прийшов на землі Великого Князівства Литовського з Моравії, але його мати була білорусинкою. Пилип Орлик народився в селі Косута, за 103 кілометри на північ від Мінська, навчається у Вільно – спочатку в православній школі, потім вступає до єзуїтського колегіуму, а в 1690-х роках переїздить до Києва. Спочатку він стає писарем, потім генеральним писарем в уряді Івана Мазепи, а потім – гетьманом.
Він підтримував стосунки з Вільном, його поетичні твори кінця XVII століття друкувалися саме у Вільно, а не в Києві.
– Цікавий екскурс: український козацький гетьман, хоча й екзильний, був білоруського походження.
