Найближчі кілька тижнів на одному з причалів одеського морського торговельного порту стоятиме 37-метрова яхта «Джозеф Конрад». Судно прийшло до України в пошуках корабельні для ремонту і на відпочинок – минулого року яхта завершила навколосвітню подорож і готується до нової. Нещодавно яхті виповнилось 105 років – вона була спущена на воду в 1916 році як рибальський човен, потім працювала як торговельне судно і тільки в 1979 році «Джозеф Конрад» перетворився у вітрильну красуню. Про історію яхти, цілі візиту до України та плани на майбутнє Радіо Свобода розповів капітан судна Свен Тейлор.
Перше, що ми чуємо, підходячи до яхти, – це дві собаки. Вони бігають палубою, вимагають уваги від команди й зустрічають нас гавкотом. Першого пса підібрали на одному з островів Французької Полінезії, його звати «Пука», що означає «Небезпека». Другого собаку, дівчинку, – взяли у Папуа Новій Гвінеї. Її звати «Кіна» – так називаються місцеві гроші. Миловидний вигляд тварин не повинен вводити в оману – вони роблять подорож значно безпечнішою, каже капітан.
Зараз ми плануємо ще раз обійти Землю
«На схід від Мальдівських островів до нас наближався човен, схожий на піратський, але коли вони побачили собак на борту, то поспішно відступили», – говорить капітан Свен Тейлор. На яхті «Джозеф Конрад» він працює з 2017 року – ступив на борт в Греції та одразу відправився в навколосвітню подорож. Вона тривала понад три роки. Капітан ходить під парусами вже 37 років, находив близько 300 тисяч морських миль. З усіх цих років на моторній яхті ходив тільки місяць, говорить він із гордістю, та додає: «Після цього місяця сказав: ніколи знову».
«Зараз ми плануємо ще раз обійти Землю, але цій яхті вже 105 років, і нам потрібно вирішити певні проблеми із корпусом. Ми хочемо, щоб вона витримала принаймні ще сотню років», – говорить капітан Радіо Свобода.
Вони шукають підрядника для ремонту яхти вже близько року, спілкувались із судноверфями в Нідерландах, Хорватії й Туреччині. До України приїхали, оскільки чули про якісне сталеве виробництво, і тепер ведуть переговори із місцевими судноремонтними заводами. Ремонту потребує близько 60% тієї частини яхти, що знаходиться під водою, а загальний список проблем судна, які потрібно вирішити, тягне на кілька сторінок. Капітан говорить, що реновація яхти триватиме до пів року.
«Ще гадки не маю, де саме будемо виконувати роботи. Ми вели переговори із двома корабельнями з Херсону і Миколаєва, чекаємо на пропозицію ще одного підприємства», – говорить він.
Головна причина, чому власник обрав саме цю яхту, була її назва та історія, яка пов’язана із Джозефом Конрадом
– Коли яхта прибула до Одеси, журналісти одразу звернули увагу на її назву – «Джозеф Конрад». Цей письменник народився на території сучасної України, кілька років жив в Одесі, тут став моряком, а потім поїхав до Західної Європи. Чи не є родичем нинішній власник цієї яхти?
– Я не можу розкривати ім’я власника, але можу стверджувати – родичем цього письменника він не є. Втім, дійсно головна причина, чому він обрав саме цю яхту, була її назва та історія, яка пов’язана із Джозефом Конрадом. Наскільки мені відомо, яхта так називається останні п’ятнадцять років.
– Після реновації на вас чекає ще одна навколосвітня подорож. Чи це буде комерційний круїз?
– Останні роки ця яхта належить приватній особі. Раніше судно дійсно можна було взяти в чартер, це була комерційна яхта, але тепер це вже неможливо. «Джозеф Конрад» використовується тільки власником, його родиною та його друзями.
До того, як шукати судноверф для ремонту в Хорватії, Туреччині та Україні яхта провела кілька місяців на Балканах та в Греції – власник яхти разом із друзями ходив під вітрилами Грецькими островами.
Це просто магічне відчуття, коли ти піднімаєш вітрила і відмикаєш двигун
«Парусні яхти є і моєю пристрастю, і пристрастю власника «Джозефа Конрада». Зазвичай власники не відправляються на вітрильних яхтах у довгі перегони, а наш бос їх любить, ходить разом із нами. На яхті, звісно, є запаси пального, але щоб, наприклад, перетнути Тихий океан, їх не вистачить. Отже, ми намагаємось проводити якомога більше часу під парусами – щоб повністю підняти їх, потрібно понад годину часу. Але це просто магічне відчуття, коли ти піднімаєш вітрила і відмикаєш двигун. Абсолютна тиша, тільки звук хвиль, які розбиваються об борти», – ділиться своїми переживаннями капітан Тейлор. Свою першу морську подорож він здійснив, коли йому ще не було навіть року. Разом із батьками переїхав з Англії, де народився, до Південної Африки, де виріс і звідки відправився в море. Вперше – в 16 років.
Капітан і його команда подякували українцям за гостинність й інтерес до судна. На жаль, побачити «Джозефа Конрада» у всій класичній красі одеситам не вдасться – яхта виходитиме з порту на двигуні та підніме вітрила тільки на відстані 17-20 миль від берега. За правилами руху на морі вітрильне судно має пріоритет перед тими, що працюють на двигунах, але потрапляти в транспортні коридори комерційного судноплавства і гальмувати в них рух також не можна. Тому вітрила піднімуть вже у відкритому морі, віддалік від звичних маршрутів контейнеровозів, розповідає капітан. Заходила в одеський порт яхта також на двигуні.
«Щоб зайти в порт, нам, звісно, довелось взяти лоцмана. Це був мій перший захід в Одесу, на воді був сильний туман, отже, нам допомогли двоє лоцманів. Вони показали велику професійність, і ми також дуже вдячні адміністрації порту за допомогу і приязне ставлення», – говорить капітан.
Перші дні екіпаж сидів на яхті – чекав на результати перевірки на COVID-19, але тепер вони можуть сходити на берег. Матрос пішов погуляти із собаками – «показав» їм Потьомкінські сходи й ринок «Привоз», а капітан та його команда скуштували страви традиційної української кухні в центрі міста. Наступні кілька тижнів судно стоятиме в Одесі – інженер-механік поїхав у відпустку на батьківщину, він також з Південної Африки, і яхта має його дочекатись. Той не був вдома більш ніж рік.
«Пандемія, звісно, змінила світ. В усіх країнах нас перевіряють на «ковід», маємо стояти на карантині. Початок епідемії застав нас на Кубі. В той день о 16:00 портова адміністрація Гавани повідомила нам, що рівно о 18:00 на острові запровадять карантин – ніхто не поїде з Куби та ніхто не зможе заїхати. За дві години нам довелось зібратись та поїхати – дуже поспішали. Проте потім не поспішали йти через Атлантику – в Португалію прибули тільки через 37 діб. Нас відправили на карантин на два тижні, а хотіли відправити ще на два тижні, але ми знайшли в інтернеті, що Хорватія відкрита, та відправились туди. Там пройшли перевірку на «ковід», а карантин тривав лише добу», – розповідає капітан.
Утримувати яхту – дорога пристрасть. Вартість «Джозефа Конрада» капітан, звісно, не називає, але яхта подібного класу може коштувати від 1,5 до 2 мільйонів євро. На ремонт, якого потребує зараз судно, витратять близько пів мільйона євро, та й сама навколосвітня подорож коштувала у сукупності близько мільйона. Капітан Тейлор говорить, що вони також витратили величезні гроші на те, щоб зробити «Джозефа Конрада» більш енергоефективним, зокрема, замінили кондиціонери й батареї на більш сучасні й міцні. Попередній власник, на жаль, забрав з судна всю історію, говорить із жалем капітан. Екіпаж навіть створив приватний вебсайт яхти, щоб збирати всю інформацію про неї.
Судно побудували як рибальський човен, потім воно стало торговельним. Ми б дуже хотіли знати його історію
«Судно побудували як рибальський човен, потім воно стало торговельним. Ми б дуже хотіли знати його історію в Першу світову чи Другу світову війни, але поки не знайшли цієї інформації. В 1959 році воно затонуло, а в 1979-му судно вже перетворили на те, що ви бачите – яхту. Ремонтували її в Туреччині. Але я, на жаль, взагалі не знаю її історії з 1959-го до 1979 року. Не знаю навіть, скільки вона була під водою», – розповідає капітан.
– У вас зараз команда з п’яти людей. Цього достатньо для такого судна?
– За штатом – достатньо і чотирьох людей, але я завжди на великі проєкти кличу працювати зі мною мою помічницю Анну. Ми з нею дружимо ще зі школи. Також на яхті працюють інженер-механік, матрос і кок. Одного разу в Намібії в нас були проблеми із командою, і нам довелось йти з Намібії до Барбадосу втрьох – я, бос і механік Ніко. Це можливо, але дуже виснажливо. Особливо важко без кока.
