Витинанки львівської художниці стали модним брендом в Україні та за кордоном

Львівській художниці Дарії Альошкіній-Старух вдалося витинанки з паперу зробити модним брендом. Її роботи знають не лише в Україні, але й у Франції, Кореї, Італії, Польщі. Паперові витинанки мисткині вражають красою, гармонією, змістом, майстерністю виконання. Дарія Альошкіна – донька українських скульпторів із Вінничини, дружина львівського митця Гордія Старуха, мама трьох дітей. Працює переважно з твердим папером, ножем, схожим на скальпель. Чому обрала витинанки? Як вдається бути креативною понад 12 років?

- Я вмію тільки робити маску зайця з паперу. Це дуже довго треба робити, дві-три години, а мама весь час може працювати.

- Мама сидить аж два дні і вирізає. Це мистецтво.

- Це є і прикраса для будинку.

- А я ще думаю, що це дуже, дуже, дуже довго вирізали,– Росава, Вакула і Еней, діти Дарії і Гордія Старухів розмірковують над маминими витинанками. Для них мама за роботою – звичне явище.

Однак саме завдяки дітям Дарія, скульптор за фахом, взялась за мистецтво витинанок.

«Як скульптор, не змогла поєднати це мистецтво з вихованням дітей, доглядом за ними. Бо, в основному, працювала з каменем. Скульптуру досить важко було поєднати з вихованням дітей. Згадала про хобі з дитинства – витинанку і це було дуже зручно, тому що папір доступний, він всюди. Бавиш дитину і швиденько щось робиш. Цей вид мистецтва мене врятував, мою кар’єру, творчість, щоб я могла реалізуватись. І великим проривом стало, що я взяла великий формат», – говорить Дарія Альошкіна.

Саме на її мереживні паперові полотна 2 на 3 метри і звернули увагу. Мисткині вдалося привернути увагу до витинанки, перекинути місток з минулого у сучасне. Паперові витинанки надають приміщенню особливого затишку і краси. Вони дуже легкі і красиві. Хоча для різних проєктів на вулиці Дарія використовує штучні матеріали, але папір «дихає», ручна робота дуже енергетична, тому і цінна. Дарія любить працювати з папером, який дає напругу і чіткість лінії, де більше видно творчість. Витинанка залежить і від товщини паперу, а ще це мистецтво вимагає шаленої праці, креативності, майстерності і фізичної сили.

«Великі полотна зранку до ночі ріжеш, тоді м’язи таки дають про себе знати, можуть розпухнути руки. Але чим більше працюєш, то ніби в строю перебуваєш і загартовуєшся. Мені велику роботу простіше робити, аніж маленьку. Тому у мене з маленьких не так багато робіт. Мені якось у Фейсбуці написала американка,яка переглянула мої роботи, як я рятую свою руку? Тобто, кожен ділиться секретами, чим мастити руку, щоб воно сильно не страждала. Я ріжу з досить твердого паперу і після майстер-класів люди розуміють, чому це фізично важко, бо ти мусиш із всією силою натиснути, щоб прорізати цей папір», – розповідає художниця.

Перш аніж велике чи мале паперове полотно оживе у візерунку, Дарія створює малюнок. Ескіз переносить на великий формат, щоб дотриматись усіх пропорцій. Вона показала десятки своїх витинанок, яким два і більше років. Зберігає їх у рулонах, обгортає додатковим папером. Та все ж радить, щодва- три роки змінювати в інтер’єрі паперову витинанку.

«У витинанці головне зрозуміти всі витнуті частини і залишені, це та сама графіка, у принципі. Я думаю, що у витинанки дуже велике майбутнє, тому що вона універсальна, можна використовувати у дизайні, одязі, прикрашати житло, великі зали. Дуже тішусь, що пішла хвиля відродження, є молоді дівчата, які починають експериментувати. Єдине, що з плагіатом не можу змиритись. Вони думають, що так має бути і роблять один до одного, як у мене. Не розуміють, що є авторство, що треба своє придумати», – каже мисткиня.

Іноді дві-три лінії на витинанці Дарії промовляють значно більше, аніж численні вирізані дрібні частинки. Дарії Альошкіній вдалося витинанку зробити модною. Її роботи використовують в оформленні книг, інтер’єрів, у музейних проєктах. Нині паперові витинанки популярно розміщувати поміж два скла і тоді вони гарно виглядають у приміщенні. Дарія постійно фантазує і експериментує.

Вона брала участь у виставках в Європі, США. Торік на Паризькому книжковому салоні український стенд прикрашали чотири витинанки Дарії Альошкіної, були її роботи у штаб-квартирі ООН на благодійному ярмарку. В Україні співпрацює з музеями. Брала участь у проєкті, присвяченому роковинам Голодомору, для якого зробила 6 тематичних витинанок.

«10 років тому було важко щось продати, особливо в Україні. Всі бояться паперу. Хочуть щось на 100 років, щоб висіло і не рвалось. Коли побувала з роботами у Парижі, де їх оцінили, то почали зауважувати і в Україні. Бо є така думка, якщо ти десь засвітилася в Європі, то в Україні – крута. Потім ми поїхали у Сеул, Південна Корея, де був перший випадок, коли половину моїх великих робіт одразу купили. У Південній Кореї з папером давно знайомі, використовують в інтер’єрах. Є багато магазинчиків, де все продають паперове для інтер'єрів. Сьогодні відчуваю, що витинанка цікавить людей і постійно маю замовлення, розписані на півроку вперед і це дуже і дуже тішить, що традиція відроджується», – розповідає Дарія.

В Україні немає школи витинанки

В Україні немає школи витинанки, як, для прикладу у Білорусі. Львівська художниця освоювала техніку самостійно. Але з батьками-митцями жила на Поділлі, де цей вид мистецтва був поширений, особливо у 20-30-ті роки ХХ століття. Тому витинанка знайома їй із дитинства. Паперовими витинанками люди прикрашали оселі до свят – Різдва і Великодня.

«Мої батьки, коли переїхали жити в подільське село, ще застали старших людей, які займалися витинанками, і вже нам передавали майстерність. Батьки –художники, робили вдома і кераміку, і живопис, і скульптуру, і витинанку. Театр, фортерпіано – все батьки вміли і нас вчили. Перша витинанка була мною зроблена для оздоблення нашої оселі, десь у 5-6-ти річному віці. Мама викладала у сільській школі, у нас було трудове, образотворче навчання і на кожному уроці ми створювали витинанки. Але мама вчила нас, що ми не маємо робити лише сніжинки, а мислити слід ширше. Я навчилась математичних композицій, сюжетних», – каже художниця.

Історія витинанок сягає Китаю, країни паперу. В Україну це мистецтво прийшло значно пізніше. Десь всередині XIX століття паперовими витинанками прикрашали домівки. Вони були популярні на Поділлі, Прикарпатті. Є три види техніки – вириванка, витинання ножицями і ножем, яким працює Дарія Альошкіна.

Вириванку найбільше люблять діти, бо це, передусім,безпечно. Папір можна розімняти, щоб він став м’яким і набув фактури, скласти удвічі і руками виривати, створюючи малюнок. Цю техніку Дарія називає дуже енергетичною, бо використовуються лише руки і з дітьми проводить такі майстер-класи.

Скільки витинанок створила Дарія Альошкіна за понад 12 років вона не знає. А ось у сюжети має.

«Я дуже люблю борщ і на витинанці створила оду буряку. А ще часничок висить. Тобто, сюжети – це моя вже фантазія. Хатній король – кіт і навколо нього всі бігають. Так і є у життя з котами. Традиційна витинанка – ангелик. А ще ода бузку, люблю бузок, якась така асоціація вийшла у творчості. Можна шукати поєднання з іншими паперами, використовувати багатошарову витинанку», – зауважує мисткиня.

У неї шалена кількість творчих задумів, які планує реалізувати цього року. Бо мистецтво це частина життя і любові львів'янки, до того ж стимулює і підтримує вся творча родина. Чоловік Гордій Старух –скульптор і музикант, виготовляє ліри. У цій родині поєднується музика, скульптура, витинанки, а ще бажання популяризувати українське у світі.

Читайте ще:

Слідами львівського палія: хронологія підпалу авто журналістки Радіо Свобода («СХЕМИ» | №245)

Меценати-філософи: хто викупив і дарує NAMU колекцію ескізів Федора Кричевського​

В Україні стартував дворічний мистецький проєкт «Століття української абстракції»​