У чому небезпека поляризації суспільства під час виборчого процесу? Які виборчі технології «грають на руку» Кремлю? Хто такі «корисні ідіоти» і як протидіяти «хаосу»? Які загрози для України може принести можливий зрив виборів чи невизнання їхніх результатів? Яка головна особливість президентських виборів-2019? Про це у розмові Радіо Свобода із Дмитром Дубовим, завідувачем відділу інформаційної безпеки та розвитку інформаційного суспільства Національного інституту стратегічних досліджень.
– Ці вибори справді є особливими. І, зокрема, тим, що уперше протягом усіх років української незалежності офіційний Кремль змінив свою стратегію щодо України.
Раніше для Москви традиційною ключовою метою було приведення до влади в Україні свого кандидата. Тепер Росія зрозуміла, що це, власне кажучи, не дуже і потрібно (тим більше, що навіть їм стало зрозумілим, що будь-який «проросійський політик» в Україні на посаді президента має тенденцію поступово ставати менш проросійським – бо переходити зі статусу «президента» у статус «голови губернії» нікому не цікаво).
Тому зараз стратегічна мета Росії в Україні – не дозволити українському суспільству консолідуватися, завадити формуванню стабільної єдності. І виборчий процес використовується для досягнення цієї мети.
Ключове завдання, яке ставить перед собою Кремль, – множити хаос в Україні
В рамках цієї стратегії ключове завдання, яке ставить перед собою Кремль, – множити хаос в Україні. І чим більше – тим краще. Більше внутрішніх протистоянь, більше конфліктів у суспільстві та в істеблішменті, більше агресії у дискусіях. Це є ключова мета агресора.
Відтак Кремль застосовує тактику підтримки найрізноманітніших сил (навіть таємно від них самих), сприяючи дестабілізації ситуації в країні. Головна вимога – більше агресії, більше конфліктності, більше експресії, більше популізму.
Росія дуже зацікавлена у розхитуванні ситуації в Україні і цього разу діє творчо.
З одного боку, є цілком очікувана суто провокаційна діяльність – куплені агенти, підбурювання, спроби організації терактів, кібератак.
А з іншого, є новий підхід: максимальна підтримка суто внутрішніх «корисних ідіотів» (їх навіть «агентами впливу» назвати складно), які іноді цілком щиро вважають, що Україні потрібний хаос.
На мою думку, ці люди ще небезпечніші, аніж найняті провокатори. Але і руйнівну роль «агентів впливу» – осіб із різних сфер, які отримують прямий або опосередкований зиск від своєї свідомої підтримки Росії, – я б не недооцінював.
Декого з них можна часто бачити у публічному просторі, а дехто завжди тримається тіні. Проте «агенти впливу» Росії в Україні є, і вони досить ефективні.
– Що вас найбільше непокоїть у виборчому процесі?
– Проблеми з критичним мисленням виборців. Україна пройшла надзвичайно складні роки, стільки втрат, країна у фазі війни різного ступеня інтенсивності. Начебто усі мали б вже зрозуміти, що простих відповідей на складні питання не буває.
Але ні, знову – «свято» популізму.
Останні данні КМІС щодо медіаграмотності дуже показові: більш ніж 60% опитаних навіть не хочуть опановувати критичне мислення і медіаграмотність. Багатьом простіше залишатися в інфантильній позиції «чорне/біле».
– Які виборчі технології і прийоми ви вважаєте небезпечними чи неприйнятними?
– Це технології, що сприяють поляризації позицій. Все те, що перетворює дискусію на непримиренний конфлікт, те, що зводить реальність до формули «чорне/біле».
Також велику небезпеку несе підміна логосу емоціями. Багато кандидатів намагаються «заговорити» виборця, а не переконати.
У риториці кандидатів дедалі частіше виникає концепція «вірте мені», замість «я хочу вам пояснити». А віра важко рефлексується.
Безумовно небезпечним є підрив монополії держави на застосування сили. Усі ці воєнізовані парамілітарні формування, які своїми діями, риторикою і провокаціями намагаються продемонструвати, що справжня сила лише у них, завдають великої шкоди.
Це небезпечно і тактично, але значно небезпечніше стратегічно, бо це підриває довіру до держави як такої, читай – до спроможності України бути державою.
Якщо казати про медійний та інформаційний простір, то небезпечним є те, що окремі телеканали щоденно відпрацьовують суто російський наратив щодо України. До того ж вони роблять це досить юридично грамотно, що не дозволяє застосовувати до них законні обмежувальні дії. Це питання до ефективності і дієвості нормативно-правової бази і наявності належних фахівців.
– Як можна і треба протидіяти провокаціям, що ослаблюють країну?
– Насправді тут є два виміри.
Перший – популістський. Коли щось стається або проявляється очевидна антидержавницька діяльність, то суспільство традиційно вигукує: «куди дивиться СБУ? Поліція? ГПУ?».
Між тим, правоохоронні органи діють у межах законодавства, а з ним усе досить непросто – воно створювалось для інших умов і мало адаптоване для боротьби з підривною діяльністю.
Треба менше популізму і бажання «махати шаблюкою», а більше спокійної і якісної роботи
Насправді не так багато фахівців, які знаються на цій сфері, а без вдосконалення законодавства вимагати від правоохоронців бути ефективними проти провокацій досить складно. Тож у цьому питанні треба менше популізму і бажання «махати шаблюкою», а більше спокійної і якісної роботи. На жаль, це лише зрідка цікаво громадськості.
Другий вимір – власне роль громадянського суспільства і журналістів. Багато провокацій можуть бути попереджені за рахунок якісної роботи журналістів та активістів. Навіть викриття провокації або викриття зв’язків провокаторів із замовниками може мати істотний стабілізувальний вплив.
На жаль, багато журналістів в Україні все більше стають на позицію «кисельовської журналістики», де брехня і відхід від стандартів – не проблема, а перевага. У нас поки не приживається так звана «конструктивна» і «позитивна» журналістика, яка вже стала загальносвітовим трендом.
– Яку небезпеку для України несе можливий зрив виборів або невизнання їхніх результатів?
– Ми вже бачимо, що навіть уже за 4 дні до голосування у російській Держдумі почали реєструвати постанови про невизнання виборів. Це – не випадковість. Поставити під сумнів легітимність українських виборів – важливе для росіян завдання в межах загальної стратегії хаотизації політичного процесу.
Що означає зірвати вибори або поставити під сумнів їхній результат?
У сукупності все це може поставити українську державу на межу виживання
Це означає продовження протистояння політичних сил. Це зменшення нашої підтримки з боку західних партнерів (бо брак легітимності влади – це завжди стримувальний фактор). Це потенційні проблеми у військовій сфері, особливо у разі активізації бойових дій. Це часткова паралізація держапарату. Це загострення суперечностей у суспільстві і відкриття «вікна можливостей» для сил, що діють в інтересах Росії. У сукупності все це може поставити українську державу на межу виживання.
Я б сказав, що сьогодні немає більш важливого внеску в українську державність, аніж забезпечення прозорості і легітимності виборів.
Росія прагне добитися, щоб в Україні спалахнуло громадянське протистояння і громадянська війна
Росії не так уже важливо, хто переможе, як важливо розхитати українське суспільство під час виборчого процесу, показати, «як добре, коли кандидат один», посприяти тому, що вибори загострили суперечності і призвели до політичного клінчу.
В ідеалі Росія прагне добитися, щоб в Україні спалахнуло громадянське протистояння і громадянська війна.
– Що робити?
– Треба просто пам’ятати, що вибори – це нормальний процес для демократичної країни. Пам’ятати, що вибори проходять, а нам потрібна країна, в якій можна буде нормально жити далі.
Мета ж підривних операцій – не допустити цього, загострити політичні суперечності до межі, створити бінарні позиції «або/або» і довести їх до конфлікту, до абсурду, до протистояння.
Спокій і єдність – це те, що є ефективною відповіддю на цю стратегію.
І розуміння, що це наша країна, і нам у ній жити.
