Чи буде війна під час навчань «Союзна рішучість – 2022»? Чи вдасться запобігти вторгненню Росії в Україну? І чи підуть російські війська з Білорусі після навчань? Ці та інші питання обговорили викладач Карлового університету у Празі, експерт-міжнародник Олександр Морозов та білоруський політичний аналітик Артем Шрайбман.
Чи розпочнеться війна під час навчань «Союзна рішучість – 2022»?
Шрайбман: Я схиляюся до того, що війни під час навчань (10-20 лютого), найімовірніше, не буде. Повномасштабне вторгнення з білоруської території мені видається дуже ризикованим сценарієм. Існують й більш безпечні політичні сценарії.
Морозов: Я думаю, що війни 10-20 лютого не буде. Путін заявив, що хоче написати ще одного листа до Заходу. Кремль прагне протягнути лінію «тиску» на Захід у рамках умовно переговорного процесу.
По-друге, є ще безліч можливостей побрязкати зброєю. Ось кораблі прямують до Чорного моря, аби показати ще більшу рішучість. Раунд ще не завершено.
Чи піде Україна на поступки у питанні Донбасу?
Морозов: Держсекретар США Блінкен чітко висловив свою позицію – ми за Мінські домовленості, але на сьогодні це можливо лише за умови, якщо Росія погодиться їх виконувати.
Причина «зимової кризи» 2021-2022 років полягає у тому, що на початку 2021 року рух у рамках «нормандського» формату припинився.
Ми не бачимо, що Кремль готовий щось змінити в реалізації Мінських домовленостей.
Ані зусилля президента Франції Макрона, ані намагання канцлера Німеччини Шольца не дадуть результатів. Питання Донбасу залишиться у глухому куті.
Шрайбман: Навіть якщо існує спосіб імплементації Мінських домовленостей, який би задовольнив великих гравців, поширена помилка пострадянської політичної аналітики – недооцінка суб’єктності України.
Якби Зеленський змінив свою позицію щодо Мінських домовленостей у відповідь на тиск Парижа чи Берліна, політичні опоненти «з’їли б його живцем».
Це була б ганебна капітуляція під тиском. Одна справа – пом’якшити позиції у результаті переговорів, а інша – через російські війська на кордоні та принизливий тиск з боку союзників.
Військові експерти кажуть, що Україна на сході тримає у постійній бойовій готовності близько 100 тисяч військовослужбовців. Однак важливо розуміти, що ракетний та авіаційний потенціал Росії все ж значно переважає.
Як Путіну вийти з нинішньої кризи?
Морозов: Значна частина російської еліти погоджується з логікою Путіна, тож розглядає ситуацію так само.
Логіка така: якщо рішуче не боротися за «нейтралітет» України, то через 5 років це коштуватиме дорожче, а через 20 – стане неможливим.
Кремль вважає, що адміністрація Зеленського йде на Захід навіть швидше, аніж адміністрація Порошенка.
Російське керівництво не дійшло згоди у питанні війни. Проте Путін ще не оголосив війну, він поки лише тисне. У Росії дуже тішаться, що нинішнє загострення відносин із Заходом призвело до їхнього зближення з Китаєм.
Шрайбман: Якби Путін визнав незалежність так званих «ДНР» і «ЛНР», це дійсно могло б позитивно вплинути на стабільність регіону. Це означало б, що Путін прагне представити російській публіці якийсь трофей, який він отримав за докладені зусилля.
Це стане приводом для певних санкцій, не обов’язково найбільших, а також посилить присутність НАТО в регіоні. Але, як не парадоксально, це може стати й чинником розрядки.
Однак, якщо ціль – не Донбас, а Україна та зміна її вектору на Захід, тоді я вважаю, що визнання незалежності «ДНР» та «ЛНР» або не відбудеться, або не стане останнім кроком. Невелика операція не змусить Україну звернути зі шляху до НАТО, радше навпаки.
Для Путіна існують ризики не тільки від деескалації, але й від ескалації. Якщо діти тисяч російських матерів загинуть на відверто агресивній війні, це спричинить дестабілізацію Кремля. Подібно як у часи перебудови чинником розпаду СРСР стала війна в Афганістані.
Чи вдасться уникнути збройного конфлікту?
Морозов: Стратегія Путіна – дочекатись такого рівня дестабілізації в Україні, за якого сама українська еліта погодиться на «фінляндізацію».
На думку Кремля, це буде найкращим рішенням проблеми. Не можна відкидати можливість розгортання війни у цьому році, але мета Кремля – зовсім не війна.
Чи вийдуть російські війська з Білорусі після навчань?
Шрайбман: Це залежить від того, що отримає Путін від переговорів за ці 10 днів. Припускаю, що якась європейська країна все ж «підморгне». Путіну не обов’язково отримувати гарантію від всього НАТО. Скажімо, Франція може офіційно заявити, що не голосуватиме за вступ України до альянсу. Можливо, Путіну цього буде достатньо. Тоді можна припустити виведення військ з Білорусі.
Якщо Кремль, всупереч своїм обіцянкам, залишить війська в Білорусі, це свідчитиме, що агресія відбудеться незабаром. Але утримувати війська в Білорусі нескінченно неможливо.
Гадаю, війська затримаються не більше ніж на тиждень.
Морозов: Ситуація з Білоруссю кардинально змінилася. Над Україною зараз військовий «балкон». Військове співробітництво між Росією та Білоруссю нині стало настільки інтенсивним – 20 навчань на рік, що низка питань зникає сама собою.
Питання – чи буде організована російська військова база? Бо ж за такої інтенсивності ротації не обов’язково навіть мати постійну базу.
Пересування військ має на меті спричинити інформаційний ефект. Військовим аналітикам важливий будь-який рух військ. Нові навчання підсилять очікування війни.
Шрайбман: Вони можуть вивести війська, але залишити зброю, щоб зберегти цей «балкон». Війська, солдатів, насправді можна швидко повернути.
Щоб російська військова присутність пережила Лукашенка (за планом Федора Лук’янова), ця присутність має бути не ротаційною, а сталою, тобто необхідна постійна база.
Досвід Казахстану показав, що Токаєв, коли був дуже вразливий, говорив, що війська ОДКБ виходять. І вони вийшли. Не варто недооцінювати здатність суверена розпоряджатися своєю територією.
У Білорусі 10 лютого розпочалися спільні з Росією військові навчання «Союзна рішучість-2022». Під час десятиденних маневрів збройні сили двох країн відпрацюють завдання щодо відбиття гіпотетичної агресії країн Заходу та України проти Білорусі та Росії, а також щодо протидії тероризму та захисту інтересів Союзної держави, повідомило Міноборони Росії.
