Ще ніколи в історії незалежної України не було такого, щоб до Києва чи не щодня прилітали очільники інших країн, а то й по кілька на один день. Українська влада пережила два тижні надактивної дипломатії, щоб заручитися міжнародною підтримкою на тлі подальшої концентрації російської військової потуги поблизу сухопутних і морських кордонів країни. «Київ став центром тяжіння міжнародної політики», – сказав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Хто ж і за чим приїжджав до України? Які результати цих візитів? Про це в огляді Радіо Свобода.
«З Москви і Києва Макрон привіз собі декілька мільйонів голосів»
Уперше за понад 4, 5 роки свого президенства очільник Франції Емманюель Макрон приїхав до України. Візит відбувся 8 лютого.
У ситуації, коли Росія стягує війська до українського кордону, французький президент намагається зайняти позицію посередника і зменшити напругу між Росією та Україною, вважають опитані Радіо Свобода експерти.
Макрон неодноразово казав, що свою позицію координує із іншими лідерами європейських країн, зокрема із канцлером Німеччини.
«Франція зараз ніби перебирає на себе роль європейського лідера, принаймні на той час поки у Макрона нема таких суперників у цій сфері» –так оцінює дії Макрона колишній торговий представник України в США Ярослав Войтко.
За день до візиту в Україну Макрон зустрівся із Володимиром Путіним у Москві. Після розмови віч–на–віч російський президент перед журналістами нарікав, що українська сторона вирішила ігнорувати мінські домовленості.
Путін сказав фразу, яку у США оцінили як натяк на зґвалтування, а прем'єр-міністр Литви Інґріда Шимоніте назвала «огидною».
Вже на наступний день після зустрічі із французьким президентом у Києві, Зеленський відповів на слова Путіна.
«Він правий у тому, що Україна – «красавица», а от «моя» – це вже перебір. Щодо терплячості... Україна дуже терпляча, тому що це мудрість, тому що це важливо не тільки для України, а й для всієї Європи», – сказав президент України.
Путін дорікнув Україні тим, що українська влада не хоче говорити напряму з угрупованнями «ДНР» та «ЛНР», наголошуючи, що Росія нібито не є стороною конфлікту на Донбасі.
Макрон же заявив, що йому вдалося домовитися про подальшу співпрацю за трьома пунктами, зокрема, про продовження мирних перемовин у Нормандському форматі та впровадження мінських домовленостей.
На думку українського дипломата Романа Безсмертного, таким чином французький президент працює над власним рейтингом перед майбутніми президентськими виборами, що відбудуться 10 квітня цього року.
«Надаючи Україні допомогу, зброю, хтось фінанси, хтось гуманітарну, хтось організаційну – заробляє собі політичний капітал і нічого поганого у цьому немає. З поїздки у Москву і Київ Емманюель Макрон, привіз собі декілька мільйонів голосів» – розповів Безсмертний.
А взагалі, таку роль посередника у цій ситуації, на думку експерта, мала б займати ОБСЄ .
Водночас, колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін каже, що зусилля Макрона неефективні.
«Чи вдається йому стати реальним медіатором? Ну звичайно ні, оскільки єдиний шанс (уникнути ескалації – ред.) – це заходу триматися дуже жорстко разом і мати спільну позицію, мати спільні зусилля. Тобто в рамках сімки зусилля мають бути ідеально скоординовані, як у джазі – ніяких інших варіантів я не бачу» – вважає Клімкін.
«У Джонсона є симпатія до України»
Приїзд прем’єр–міністра Великої Британії Бориса Джонсона – один з головних візитів, що відбулися останніми тижнями на тлі загрози нападу з боку Росії.
«У Джонсона є симпатія до України, вона завжди була. Я дуже добре пам’ятаю його візити, коли він був державним секретарем закордонних справ. Але зараз він у складній ситуації, дуже жорсткий тиск на нього на фоні інформації про те, що під час коронавірусу проводились вечірки. І йому дуже потрібно змінити порядок денний», – розповів Радіо Свобода Павло Клімкін.
Після зустрічі із Володимиром Зеленським, британський прем’єр оголосив про пакет нової фінансової допомоги обсягом 88 млн фунтів стерлінгів. А ще раніше Британія відправила в Україну близько 30 військових спецзагону та дві тисячі одиниць протитанкової зброї.
«Ми спільно з іншими державами готуємо пакет санкцій та інших заходів, які буде активовано у ту саму хвилину, як нога російського солдата наважиться перетнути український кордон», – сказав після зустрічі із Володимиром Зеленським Борис Джонсон.
Допомагаючи Україні – Джонсон рятує себе на посаді прем’єра, але від цього виграє і Британія, і Україна, вважає Роман Безсмертний.
«У цьому процесі є вигода для усіх. Для України, тому що Україна отримує додаткову зброю і дуже серйозну і хорошу зброю, вкрай необхідну. Борис Джонсон рятує себе на посаді прем’єр-міністра. А Великобританія отримує союзника, бо вона вже не член Європейського союзу, а Україна ще не входить до Європейського союзу.» – розповів Роман Безсмертний.
«Для Німеччини важливим є економічна співпраця з Росією»
Цього тижня міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок зустрілася із українським колегою Дмитром Кулебою.
Основна тема зустрічі – безпека та оборона України. І не обійшлося без обговорення відмови Німеччини підтримати Україну зброєю, на випадок нападу Росії.
Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба сказав, що це одне з тих питань, де у двох держав позиції відмінні.
«У нас справді тут позиції відрізняються. Але наше завдання з Анналеною полягає не в тому, щоб лаятися, а в тому, щоб шукати точки дотику та рішення», – сказав Кулеба.
Бербок про зброю не говорила, але сказала, що зараз варто розглядати різні варіанти. Тому наприкінці місяця до України прибуде німецька кіберконсул.
«Зараз 2022 рік і тут напад не тільки у військовому плані можливий, але також кібератака» – сказала Анналена Бербок.
Як стало зрозуміло з виступу обох сторін після зустрічі, Німеччина й далі не буде постачати зброю до України, попри загрозу нападу Росії. І попри те, що напередодні Україна отримала поставки зброї, зокрема, від США і Великої Британії.
Ярослав Войтко вважає, що Німеччині економічно вигідно, щоб повномасштабне вторгнення не відбулося.
«Для Німеччини важливим є аспект економічної співпраці з Росією. «Північний потік-2» вже добудовано, але є позиція, і про це говорив президент Байден, якщо тільки Росія наважиться на агресію, «Північний потік-2» не буде сертифікований, йому кінець» – вважає експерт.
Німеччина свою відмову аргументує тим, щоб, нібито, не хоче сприяти загостренню. Однак після зустрічі із Кулебою, Бербок сказала, що Німеччина готова застосувати санкції до Росії, у разі вторгнення.
«Вони бояться, що ця зброя буде використана проти російських військ. І є тотальний острах, якийсь страх перед тим, що це зруйнує специфічні відносини з Росією, які дають їм можливість заробляти» – каже колишній глава МЗС України Павло Клімкін.
14 лютого президент Володимир Зеленський також зустрінеться із канцлером Німеччини Олафом Шольцом, який прибуде до Києва із першим офіційним візитом.
Однак експерти прогнозують, що летальної зброї від Німеччини все ж не варто чекати, навіть після цієї зустрічі.
Чи буде саміт Україна-Туреччина-Росія?
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган 3 лютого у Києві зустрічався із президентом України Володимиром Зеленським. Після переговорів сторони підписали низку двосторонніх угод. Зокрема угоду про вільну торгівлю.
Ердоган запропонував посередництво у переговорах із Росією і виступив із ідеєю провести у Туреччині тристоронню зустріч Україна-Туреччина-Росія.
«Неважливо, де ставити крапку у цій війні», – відповів український президент і подякував Ердогану за пропозицію.
Але варіант, що Росія погодиться на переговори у такому форматі – малоймовірний, вважає Ярослав Войтко.
«Президент Зеленський свою попередню згоду дав. Від російської сторони я не чекаю, що вони погодяться. Їм важливіше було б десь у Мінську чи на якихось інших майданчиках» – сказав експерт у коментарі Радіо Свобода.
Протилежну думку має Павло Клімкін: Росія може погодитися на пропозицію Туреччини, щоб у переговорному процесі нівелювати роль США та ЄС.
«Саміт реальний, це дозволить і Путіну, і Ердогану показати, що ЄС і Сполучені Штати – не основні гравці. І це насправді реальне бажання Росії», – вважає Клімкін.
Минулого року Туреччина вже пропонувала посередництво, однак тоді Росія різко відмовилася від такого формату.
«І одна з причин (відмови – ред.) тому, що Ердоган дуже чітко визначив хто є сторонами конфлікту – Росія і Україна. Він запросив саме їхніх представників, а Росія щодо Донбасу постійно намагається демонструвати, що вона не є стороною конфлікту», – пояснює керівниця Програми дослідження проблем міжнародної безпеки Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест.
Зустріч у Берліні не принесла результатів
Цього тижня вдруге за рік зустрілися політичні радники лідерів країн–учасниць Нормандського формату. Це формат. що передбачає зустрічі представників України, Німеччини, Франції та Росії. Україну там представляє голова офісу президента Андрій Єрмак.
Перемовини тривали понад 9 годин, однак сторонам не вдалося узгодити спільний документ, повідомив за підсумками зустрічі Єрмак.
«Всі були єдині в тому, що необхідно розблокувати роботу Тристоронньої контактної групи. Сьогодні ми не змогли дійти до якогось спільного документу… ми продовжуємо працювати. Думаю, що ми будемо зустрічатися дуже скоро знову», – сказав Єрмак на брифінгу після зустрічі.
Водночас Андрій Єрмак не назвав дату наступної зустрічі, але сказав, що зустріч на рівні міністрів сторони не обговорюють, адже хочуть відразу вийти на рівень лідерів держав. Російська сторона вважає, що для зустрічі на рівні глав держав «нет предмета» для розмови.
«Ми домовилися, що Нормандський формат має подолати усі розбіжності, які є у нормандському форматі стосовно інтерпретації мінських угод. Але вирішити ці розбіжності сьогодні не вдалося. У повістці переговорів перш за все були політичні заходи з врегулювання конфлікту, питання пов’язані із особливим статусом Донбасу», – сказав на брифінгу заступник керівника адміністрації президента Росії Дмитро Козак.
Різне трактування Мінських угод Україною і Росією основна проблема Нормандського формату зараз, вважає співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.
«Спільна позиція тут, або Росія відмовляється від своїх намірів. Це наразі виглядає нереалістично. Або Україна погоджується на умови капітуляції.» – розповів Радіо Свобода Олексій Мельник.
26 січня після паузи у переговорах, що тривала з 2019 року, на тлі загрози з боку Росії, у Парижі відбулася зустріч радників лідерів країн Нормандського формату. Результатом зустрічі стало комюніке про відданість сторін режиму припинення вогню на Донбасі, який має діяти без жодних передумов, розповідав Андрій Єрмак.
Що далі?
Радіо Свобода розпитало експертів з міжнародної політики про те, який результат можуть ці численні міжнародні візити? Як може розвиватися ситуація далі? Чи буде Україна й далі «центром тяжіння міжнародної політики»?
- «Є три варіанти: перший – продовження ескалації, розв’язкою якої стане винесення чергового сектора лінії фронту з Росією. Де він буде – невідомо. Другий варіант – це діяльність диверсійних груп і враження комунікацій, життєво важливих систем. І третій варіант – це розгортання у подальшому інформаційної, дезінформаційної війни», – прогнозує український дипломат Роман Безсмертний.
- «Я сподіваюся, що за допомогою цих двох важелів – оборонна зброя і дипломатичні відносини, ці два крила одного процесу – щоб вони стримали російську агресію і не дозволили перейти війні у активну фазу», – поділився із Радіо Свобода Ярослав Войтко.
- «Активні візити це скоріше поганий знак. Оскільки до нас їздять не тому, що нас люблять, а просто хочуть уникнути ескалації. Багато з тих, хто приїздить, має справжні симпатії до України, але справжні причини – це пом'якшити ситуацію і зменшити градус напруження. Нам зменшення градусу важливе у контексті того, щоб не допустити російських провокацій військових. Але інтерес до України, якщо все ж таки буде досягнута якась домовленість, і я дуже боюся, що досягнута за український рахунок, одразу зменшить градус цього інтересу до України. А нам це не вигідно», – каже Павло Клімкін.
- «Все буде залежати від того, як далеко готова зайти Російська Федерація з тими військами, які у нас на кордоні. Я думаю, що ще щонайменше найближчий тиждень ми побачимо велику кількість (міжнародних візитів – ред.)», – підсумувала керівниця Програми дослідження проблем міжнародної безпеки Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест.
Росія, починаючи із весни минулого року, поступово нарощує концентрацію військової техніки, озброєнь і військ неподалік кордонів із Україною. Розвідки США та Великої Британії кажуть про щонайменше 100 тисяч російських військовослужбовців, які зосереджені у прикордонних з Україною областях в окупованому Криму, а тепер і в Білорусі, де проходять військові навчання. Також Росія посилює угруповання «ДНР» та «ЛНР».
У Вашингтоні не виключають, що Росія може вдатися до агресивних дій вже у лютому.
Кремль звинувачення у плануванні вторгнення в Україну категорично заперечує. Натомість звинувачує Україну у намірах у силовий спосіб повернути Крим, Донецьк і Луганськ.
