Останні новини з Офісу генерального прокурора не додають оптимізму. Відбувся швидкий і, здавалося б, на перший погляд суто бюрократичний внутрішньовідомчий перерозподіл обов’язків: заступник генерального прокурора Гюндуз Мамедов втратив контроль над департаментом щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. Новим керівником спочатку став Максим Якубовський, який координує Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері, але після розголосу в ЗМІ генеральна прокурорка Ірина Венедіктова підпорядкувала його собі.
Чому ж тоді ці новини сприймається так негативно і чому варті уваги президента?
Україна – чи не єдина європейська країна, яка протистоїть агресії Росії та активно бореться з наслідками збройного конфлікту та окупації Криму і частини Донбасу. Мова йде про 7% території незалежної держави. Через це перед Україною постали унікальні виклики щодо розслідування злочинів, що вчиняються в таких умовах.
Масштаб злочинів вражає, а збройний конфлікт триває
Унікальність і водночас й складність такої ситуації полягають у відсутності доступу до територій й можливості зібрати й перевірити докази, опитати свідків, які країна-агресор намагається контролювати як через безпосередню окупацію та анексію, так і шляхом «гібридної» війни, в якій використовують російська зброя, російські збройні сили, здійснюється воєнне управління операціями, і вся війна фінансується за кошти агресора.
Масштаб злочинів вражає, а оскільки збройний конфлікт триває, то й правопорушення мають місце чи не щодня. Не тільки я, прокуратура чи інші правозахисники говорять та доводять наявність вчинення на окупованих територіях півострову та сходу України воєнних злочинів та злочинів проти людяності, а й найвища міжнародна судова інстанція – Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) відзначають ці факти.
Переслідування воєнних злочинців та притягнення до відповідальності має бути одним із пріоритетів для України
Визнаними вже є незаконне та насильницьке переміщення осіб, порушення екологічних норм, руйнування культурних цінностей, переслідування за політичними та релігійними переконаннями, примушування до служби в збройних силах країни-окупанта, мілітаризація дітей, віроломні вбивства, використання «живих щитів», невибіркові обстріли цивільної інфраструктури та використання заборонених засобів ведення війни, насильницькі зникнення, катування, примус до праці.
Не може бути миру без правосуддя. Тому переслідування воєнних злочинців та притягнення до відповідальності має бути одним із пріоритетів для України.
Принаймні, до останніх отриманих новин так і було. Департамент нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту був створений ще у структурі Генеральної прокуратури в жовтні 2019 року і продовжив роботу в Офісі генерального прокурора. По праву ініціатором та ідеологом створення такого підрозділу на центральному рівні, який би глибоко займався злочинами в умовах збройного конфлікту та координував роботу правоохоронних органів, став саме Гюндуз Мамедов, заступник генпрокурора. Із 2016 року і до призначення в Офіс він очолював прокуратуру АР Крим. З неї і розпочалася історія розвитку цього напрямку, активна та саме систематизована взаємодія з Офісом прокурора МКС, правозахисниками і громадськими організаціями.
Тоді, до речі, з’явилась не лише стратегія розслідування даної категорії злочинів, «озброєна» нормами міжнародного гуманітарного та кримінального права, що стала алгоритмом дій для правоохоронних органів, які до того реєстрували та розслідували воєнні злочини за «загальнокримінальними» статтями, а й перші кейси за фактами порушення законів та звичаїв війни. Наприклад, «Справа 26 лютого» щодо активної фази початку окупації Криму, кримінальні провадження про умисні вбивства та безвісні зникнення, зокрема, Решата Аметова та Ервіна Ібрагімова, коли в кваліфікації з’являється посилання на Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни. Команда в кримській прокуратурі працює доволі успішно і після підвищення Мамедова. А, отже, інституційна пам’ять збережена – і це один із головних чинників вдало вибудованого менеджменту, помножений на патріотизм та ідейність.
Цей підрозділ Офісу координує розслідування злочинів не лише в контексті агресії Росії проти України
Тому ідея реалізації досвіду на глобальному всеукраїнському рівні сприймалася нами не як перемога, а була перемогою. Прокурори зберігають та примножують цей досвід, а департамент дійсно став «мозковим центром», що координує та імплементує стратегію щодо розслідування таких злочинів. І ця стратегія мала б бути невід’ємною частиною національної концепції перехідного правосуддя, тобто певної «дорожньої карти» дій під час збройного конфлікту та після виходу з нього.
Зокрема, департамент має можливість заповнити прогалини, де Україні бракує фахової експертизи та специфічних знань. І ці знання експортовані, бо сьогодні цей підрозділ Офісу координує розслідування злочинів не лише в контексті агресії Росії проти України, а й справу збиття українського літака в Ірані. Це і про справу MH-17, судовий розгляд по суті якого триває в Гаазі, це і про Європейський суд з прав людини, для якого надані додаткові докази, необхідні для підготовки позиції держави під час розгляду міждержавної справи «Україна проти Росії», про Міжнародний трибунал з морського права та Міжнародний суд ООН. Департамент – це певний та вже достатньо міцний міст між Україною та міжнародною системою правосуддя, цивілізованим правовим світом, найкращими практиками і, як результат, втілення принципу невідворотності покарання.
Навіщо обмежувати лідера підрозділу, який демонструє результат, якому довіряють правозахисники та суспільство?
Щоб це стало реальністю, Україна повинна наслідувати досвід розвинутих західноєвропейських країн, як-то Нідерландів, Німеччини Швеції, Данії, Норвегії або Франції, де подібні спецпідрозділи посилили спроможність національних правоохоронних органів ефективно розслідувати міжнародні злочини. В тому числі і за кордоном. Принцип універсальної юрисдикції і його застосування Україною є амбітною ціллю, яка заслуговує на повагу та повинна обговорюватися.
Рішення не має логіки, навіть є злочинним
Але якщо вже нам нав’язана ця дискусія з підпорядкуванням, то коротко підсумую, зокрема й чому усунення Мамедова з цього напрямку стане подарунком для ворогів України. Адже навіщо відстороняти прокурора, зусилля якої були настільки важливими для досягнення прогресу, якщо не має кінцевої мети знищення департаменту? Навіщо обмежувати ідеолога та лідера підрозділу, який демонструє результат, якому довіряють правозахисники та суспільство? Ми вже неодноразово пов’язували проблеми, з якими стикався цей департамент із призначенням Ірини Венедіктової генеральним прокурором.
По-перше, військові злочини та воєнні злочини – це не одне й те саме, а, отже, мають суттєву специфіку. Військові правопорушення – недотримання правил внутрішнього порядку несення військової служби, це та ж «дідівщина», рукоприкладство, порушення статутних вимог. Воєнні ж – міжнародні злочини, грубі та серйозні порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права, врешті – правил ведення війни. І переслідування та відповідальність за них – більш глобальні і можуть здійснюватися будь-якою цивілізованою країною світу.
По-друге, правосуддя над воєнними злочинцями потребує неабияких юридичних знань. Не тільки національного законодавства, а й міжнародного, адже право війни регулюється понад трьома десятками міжнародних актів. Тобто, вивчення цього всього масиву потребує певного часу, а в нас його вже просто немає. Тим більше, є великий сумнів, що головна прокурорка нашої країни буде особисто вивчати міжнародне право, заглиблюватись у суть таких складних та багатоепізодних кримінальних проваджень або особисто брати участь у переговорах, скажімо, з Іраном чи у судових засіданнях по MH17.
По-третє, рішення не має логіки, ба більше, навіть є злочинним. Коли, нарешті, від МКС Україна отримала довгоочікуване рішення про завершення попереднього розслідування, коли, повторюся, МКС визнав наявність воєнних злочинів та злочинів проти людяності в умовах збройного конфлікту, коли розглядається можливість відкриття повноцінного слідства, проводити подібні глобальні зміни в департаменті, м’яко кажучи, сумнівно. Пам’ятаємо приказку, що коней на переправі не змінюють. По великому рахунку, перемогу б тоді варто святкувати країні-агресору, адже рішення може призвести до сумних наслідків і звести нанівець всю роботу. Як і хто тоді пояснить всім постраждалим від збройного конфлікту, всім хто ці довгі 7 років живе в окупації, що надію та довіру, яку давав та вибудовував департамент, тепер може бути знищено? Лише єдиним рішенням, єдиної людини для мільйонів українців.
Олександр Павліченко – виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
