СБУ повідомило на своєму сайті про припинення «діяльності неонацистського угруповання» у Києві. За даними СБУ, йдеться про послідовників Брентона Тарранта, який влаштував позаторік стрілянину у двох мечетях у Новій Зеландії. Внаслідок того нападу загинула 51 людина, ще 40 були поранені. Суд засудив Тарранта до довічного ув’язнення без права дострокового звільнення. Перед початком стрілянини Таррант розповсюдив так званий «маніфест». Як з’ясувала розслідувальна група Bellingcat, цей «маніфест» у перший рік написання переклали 15-ма мовами, у тому числі українською. За інформацією СБУ, лідер виявленого в Києві угруповання через електронні засоби зв’язку організував конспіративну мережу із масового розповсюдження, зокрема, «маніфесту» Тарранта. Лідеру угруповання повідомили про підозру у вчиненні злочину, вирішується питання про обрання йому запобіжного заходу. Також СБУ інформує, що «активну участь у діяльності цієї групи брали декілька осіб з неонацистського середовища», одним із ватажків яких був громадянин Росії, затриманий влітку минулого року в Києві. Іноземцю теж оголошено підозру. При цьому СБУ не називає прізвищ підозрюваних. Радіо Свобода звернулося до речниці СБУ Ольги Снігир із пропозицією навести подробиці справи. Але речниця, пославшись на таємницю слідства, не стала цього робити і теж не назвала прізвищ підозрюваних. Мовляв, усе, що зараз вважало за потрібне, СБУ повідомило на своєму сайті. Проте навіть у такому вигляді інформація СБУ привернула увагу до активності ультраправих в Україні – вона зростає чи зменшується? Про це Радіо Свобода розпитало одного з найвідоміших дослідників ультраправих рухів, правозахисника, історика В’ячеслава Ліхачова.
Ультраправі в Україні – останні роки
2018 рік можна вважати кризовим, піковим для України з точки зору ультраправого насильства, внаслідок якого були потерпілі. 2018 року найбільш серйозними були напади на стихійні ромські поселення (доповідачка Комітету ООН із ліквідації расової дискримінації Ріта Іжак-Нджай заявила про приблизно десять таких нападів. За даними української поліції, їх було 2018 року щонайменше шість. Одна з таких атак – 23 червня того року група молодиків напала на ромський табір на околиці Львова. Смертельні ножові поранення отримав 24-річний ром, а 10-річному хлопчикові, 30-річній жінці і 19-річному юнакові завдали поранень ножем. Пізніше поліція затримала вісьмох осіб, підозрюваних у нападі: семеро з них – неповнолітні – ред.).
Але таких кричущих проявів після 2018 року більше не було.
Ультраправі в Україні – 2019-й
Були напрямки протиправної насильницької діяльності радикалів, активність у яких стала помітнішою. Це перш за все напади на ЛГБТ-організації, на заходи, частково присвячені захисту прав цієї спільноти, заходи феміністок, гендерної рівності тощо. Такого в 2019 році було дуже багато. Водночас 2019 року не було зафіксовано жодного випадку насильства на ґрунті антисемітизму. Загалом 2019 року було набагато менше злочинів на ґрунті етнічної ненависті, але більше злочинів на ґрунті гомофобії. Водночас зафіксовано не так багато випадків протиправних дій із використанням зброї.
Однак будь-який захід в Україні із проблематикою ЛГБТ-спільноти мав усі шанси бути зірваним, а його відвідувачі – побитими чи «залитими» газом. І такого було зафіксовано десятки випадків протягом року в Україні. Тобто 2019 року цей тренд ультраправого ідеологічного насильства змінив напрям. Але цей тренд усе одно залишався помітним.
Тренд ультраправого ідеологічного насильства змінив напрям
Ультраправі в Україні – 2020-й
У минулому, 2020 році на зменшення будь-якої вуличної активності вплинула пандемія коронавірусу. І в тому числі не було масових заходів, демонстрацій, які зазвичай стають об’єктами нападів ультраправих. Маю на увазі, зокрема, такий масовий захід, як «Марш рівності». Натомість був в Україні влітку невеличкий сплеск насильства з боку ультраправих угруповань на політичному ґрунті. І ще – якщо 2019 року не було зафіксовано жодного випадку насильства на ґрунті антисемітизму, в 2020-му було чотири випадки насильства на ґрунті антисемітизму.
Там не завжди можна стверджувати, що атакували прихильники ультраправих, однак у деяких випадках було саме так. Наприклад, 20 квітня на день народження Гітлера у Херсоні вчинили спробу підпалу синагоги «коктейлями Молотова». В цьому випадку можна чітко стверджувати, що це була діяльність навіть не політичних, але вуличного субкультурного рівня ультраправих угруповань.
Був в Україні влітку невеличкий сплеск насильства з боку ультраправих угруповань на політичному ґрунті
Ультраправі в Україні – до і під час війни
Загалом якщо порівнювати нинішню ситуацію в Україні зі становищем десять і більше років тому, тоді фіксувалося набагато більше жорстокої вуличної расистської діяльності субкультурних ультраправих рухів. 2007, 2008 роки – часи, коли в Україні була дуже модною неонацистська діяльність і культура. Тоді справді полювали на студентів-іноземців біля гуртожитків. Полювали і вбивали. Правозахисники тоді фіксували по п’ять-шість випадків таких убивств на рік. Це – те, про що правозахисникам ставало відомо. Тоді фіксували в Україні 70-80 насильницьких нападів протягом року. Це було тоді. А зараз в Україні такого класичного расистського насильства майже немає. Зараз ми фіксуємо по два-три випадки на рік, коли хтось сп’яну чіпляється до темношкірого на вулиці. Але систематичного, організованого насильства, зі вбивствами – такого зараз немає. Тобто не можна стверджувати, що в контексті війни проти України, в контексті зростання впливу ультраправих рухів, які мають певний соціальний капітал на участь у боротьбі з російською агресією, зростає в Україні таке насильство. Цього зростання немає.
В Україні класичного расистського насильства майже немає
То що: є привід порадіти?
За винятком найбільш серйозного випадку 2018 року (нападу на ромський табір на околиці Львова, який закінчився летальним наслідком), нападники в жодному з цих нападів не були покарані. І це є проблемою. Тому що, крім саме проблеми ультраправого насильства, є проблема безкарності цього насильства. І це створює деяке суспільне напруження. На жаль, не можна сказати, що позапарламентські (які не беруть участь у системному політичному процесі) ультраправі рухи перестали бути помітними в Україні, не створюють ні для кого небезпеки. Насильницька активність ультраправих може змінювати напрями, але вона досі фіксується. Така проблема насправді в Україні існує.
Проблема для України гостріша, ніж для інших держав?
В Україні немає ультраправого тероризму, немає ультраправого системного підпілля, яке існувало, наприклад, у Росії понад десять років тому. Або, наприклад, у Німеччині виявили кілька років тому мережу угруповань, які нападали та вбивали мігрантів на точках фаст-фуду. Такого підпілля в Україні немає. «Таррантів» в Україні немає.
В Україні є певний рівень насильства, скажімо так. Якщо порівнювати: підриви та вбивства – з одного боку, а з іншого – напади з використанням сльозогінного газу, це – не одне і теж. Хоча, безперечно, будь-яке насильство є недопустимим. Тобто в Україні є певний рівень насильства з політичною метою. Але проблема полягає в тому, що це насильство, як правило, залишається безкарним.
Це насильство, як правило, залишається безкарним
Таким чином є ризик зростання жорстокості у суспільстві. Непокарана злочинність може розкручуватися за експонентою. Хоча поки що цього розкручування немає.
