Оскільки російські війська зосереджені вздовж кордонів України, а Володимир Путін погрожує новим потенційно руйнівним вторгненням у країну, барабанний бій кремлівської пропаганди також стає помітно гучнішим.
Це не дивно. З моменту початку російської агресії проти України в 2014 році інформаційна арена була важливим фронтом конфлікту, а режим Путіна здобув репутацію одного з провідних світових новаторів інформаційної війни.
За останні вісім років Москва змогла розгорнути вражаючий і широкий арсенал інформаційної зброї проти України. Він варіювався від невеликих «армій» онлайн-«тролів» до щедро фінансованих основних ЗМІ, які поєднують світові цінності у виробництві з часто майже повною відсутністю журналістської етики.
Кожен окремий елемент діє під прямим або непрямим контролем Кремля. Разом вони повторюють і посилюють варіації тих же ретельно підібраних повідомлень, покликаних виправдати чи підтримати неоголошену війну Росії в Україні.
Грізна мультимедійна інформаційна екосистема Путіна, можливо, є його найбільшим здобутком. Це також, мабуть, його найпотужніша зброя.
Ця зброя вперше була відточена проти російської аудиторії у Росії. Від початку правління Путіна він прагнув відновити державний контроль над російськими ЗМІ. Олігархи-власники російських телеканалів були змушені здати свої активи, а різні відомі журналісти, які відмовилися прийняти нові реалії, були відлучені від медіа як приклад для інших.
Так само кремлівські «ферми тролів», які здобули таку міжнародну популярність з 2014 року, спочатку були розроблені як інструмент для підриву та отруєння громадського дискурсу всередині самої Росії.
Коли вісім років тому Путін наказав захопити Крим, його завоювання російського інформаційного простору було практично завершене. Характерно, що під час «кримської операції» та наступної російської кампанії на сході України сили Кремля надали пріоритет захопленню місцевих телерадіомовних об’єктів. Це підкреслювало важливість інформаційного домінування в загальних планах Путіна.
Російська дезінформація, спрямована проти України, залишається постійною ознакою з тих перших днів. Протягом багатьох років повсюдна поширеність антиукраїнської пропаганди на центральному російському телебаченні була джерелом мемів і чорного гумору. Справді, дехто жартував, що в очах їхніх глядачів Росія – маленька і беззахисна країна, оточена з усіх боків Україною.
Кремлівська кампанія з дезінформації також ведеться на міжнародному рівні, і Росія інвестує мільярди доларів, щоб розширити своє мовлення в усьому світі. Попри регіональні відмінності в мові та підходах, основні антиукраїнські наративи, які використовуються від країни до країни, залишаються гнітюче знайомими. Україну зображують як невдалу державу, збиту Заходом і захоплену ультраправими екстремістами, яка по праву належить до російської сфери.
Українська влада зробила численні кроки для протидії загрозі російської інформаційної війни всередині самої України. Російські телеканали та соціальні мережі були заблоковані з перших років конфлікту. Зовсім нещодавно низка українських телеканалів, пов’язаних із Кремлем, також була вилучена з ефіру. Проте Україна намагається дати відсіч на міжнародній арені, де голос Росії залишається занадто гучним, аби його можна було повністю заглушити перевіркою фактів і розвінчуванням кремлівських фейків.
Тактика інформаційної війни Росії була дуже ефективною в маскуванні справжньої природи восьмирічної війни цієї держави проти України. Це можна спостерігати щоденно в міжнародному висвітленні поточної війни, де часто не наголошується на постійній військовій ролі Москви на сході України. І водночас повторюються вигадані заяви Путіна про зростання загрози безпеки Росії з боку НАТО, які не ставляться під сумнів.
Тепер ми підійшли до нового небезпечного порогу. Путін готовий розв’язати те, чого багато хто побоюється, що незабаром може стати найбільшим і найсмертоноснішим конфліктом у Європі з часів Другої світової війни. Наслідки такої катастрофи не обмежуються самою Україною.
І знову російський апарат дезінформації відіграє головну роль у поході на війну. Міжнародне співтовариство має осягнути цю роль і відповідним чином відреагувати.
Одним із ключових кроків є визнання того, що пов’язані з Кремлем інформаційні видання не кваліфікуються як легітимні ЗМІ в традиційному розумінні і не повинні розглядатися як такі. Цей процес триває і відображається в подіях, враховуючи чітке маркування облікових записів Кремля на платформах соціальних мереж, таких, як Twitter. Проте необхідні подальші кроки, щоб викрити все більш майстерно замасковані інформаційні ініціативи, підтримувані Кремлем.
Важливо, щоб західні чиновники та коментатори відмовлялися від запрошень на шоу та взагалі утримуватися від спілкування із кремлівськими ЗМІ. Співпраця з цими медіа часто може здійснюватися цілком добросовісно, але вона неминуче служить санації та легітимізації російської державної пропаганди.
Ключові фігури російської інформаційної екосистеми також мають бути на радарі санкцій. Враховуючи важливість дезінформації в доктрині гібридної війни Путіна, дещо тривожно відзначити, що єдина особа з російських ЗМІ, яка наразі фігурувала в західних санкційних списках, – Дмитро Кисельов, відомий телеведучий і гендиректор російського державного інформаційного агентства «Россия сегодня».
Можливо, це зміниться. Новий законопроєкт, внесений 20 січня в Конгрес США республіканцем Джимом Бенксом і його колегами, передбачає персональні санкції проти низки провідних діячів інформаційної імперії Путіна. Цей список слід розширити, включивши в нього багато вищих менеджерів та ведучих у прайм-тайм, чиї пропагандистські зусилля зробили так багато для розпалювання війни в Україні, що триває.
Зусилля також слід зосередити на транснаціональних компаніях, які продовжують допомагати фінансувати російську пропагандистську машину за рахунок доходів від реклами. Багато з найвідоміших світових брендів входять до числа провідних рекламодавців на кремлівському ТБ. Їхні впізнавані гасла та колоритні логотипи не мають місця поряд з орвеллівською пропагандою, покликаною дегуманізувати українців і виправдати загарбницьку війну.
Вилучення багатонаціональної реклами з кремлівського телебачення не було би абсолютно безпрецедентним. Справді, низка великих міжнародних компаній вже почала застосовувати схожий підхід до реклами в Білорусі у відповідь на жорстокий розгін демократичного протестного руху. Тепер питання полягає в тому, чи готові ці корпорації зайняти таку ж етичну позицію щодо більш прибуткового російського ринку.
Євген Федченко – головний редактор StopFake та директор Могилянської школи журналістики в Києві
Оригінал публікації – на сайті «Атлантичної ради»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
