У Празі відбувся 28-й щорічний Форум 2000, на якому політики, правозахисники та громадські діячі з усього світу обговорювали проблеми демократії, загрози диктатур та штучного інтелекту. Чималу кількість часу було приділено війні РФ проти України. Зокрема кілька панелей стосувалися порушень прав цивільних людей, яких захопила Росія після повномасштабного вторгнення й 10-річчя репресій в тимчасово окупованому Криму. Радіо Свобода поговорило зі спікерками, які представляли Україну на форумі про нагальні проблеми, які варто доносити до міжнародної спільноти.
Цивільні заручники чи «жертви насильницького зникнення»
Радіо Свобода: Олександро, ви займаєтеся питанням цивільних заручників, захоплених РФ. Що саме про них мають знати закордоном?
Олександра Романцова: Ми концентруємося на питаннях цивільних заручників, їх так називають журналісти. Але взагалі це «жертви насильницького зникнення».
Тобто якщо ми можемо говорити про звільнення для солдатів, які прописані, вони різні мають форми, нюанси.
Цивільні ж громадяни, які були викрадені з території України, найближче по правовому статусу чи взагалі будь-якому захисту їхніх прав, як не дивно, мабуть, до остарбайтерів.
Росія створила новий вид злочинуОлександра Романцова
Росія створила, по факту, новий вид злочину. Ми говоримо про те, що це воєнний злочин проти людяності. Тобто це абсолютно нелегальна інкомуніката, тобто немає механіки, як з нею комунікувати.
– Чи є, хоча б приблизна цифра саме цивільних заручників в Росії зараз?
– В нашій базі через звернення родичів є 5 тисяч точно. За даними координаційного штабу вони вбачають в різних форматах підтвердженості – 7 тисяч осіб. Ми розуміємо, що ми знаємо, приблизно, одну восьму. Тобто це 30-40 тисяч людей точно.
І як ми можемо їх шукати? Це лише коли людина повертається з полону і розповідає, що бачила там того чи того. І це досить боляче, тому що людина повернулася з полону в жахливому стані й тут їй починають дзвонити родичі всіх зниклих, які гіпотетично можуть бути в полоні там, і це її дотравмовує, знищує.
Тож це така система, яка потребує індустріальної відповіді. Це багато людей. Нам потрібна окрема система і зараз координаційний штаб отримав повноваження займатися в тому числі й ними, і намагається це збудувати, систематизувати, як звертатися, як не втрачати інформацію. Але це потребує багато ресурсів.
Радіо Свобода: Любове, чи вбачаєте ви якісь закономірності у поведінці військових РФ та російської системи в цілому у ставленні до захоплених цивільних українців?
Любов Смачило: Ми аналізуємо свідчення про злочини армії РФ, щоб знайти спільні патерни, такі дії, які схожі в різних регіонах України, які були або ще є під окупацією Російської Федерації.
Ці всі різні злочини можуть між собою бути з'єднані оцим одним злочином проти людяностіЛюбов Смачило
Проаналізувавши в різних регіонах, в один і той самий час дії російських військових, що вони, в принципі, збігаються й основною рисою, яка їх об'єднує, є те, що вони затримували українців, які були проти окупації, проти цього «руського мира». Тобто «кожен, хто проти окупації, він несе загрозу», а отже «його треба затримати».
І потім до нього вчинити певний ряд інших злочинів, тортури сексуального насильства і так далі. І ми зрозуміли, що насправді ці всі різні злочини можуть між собою бути з'єднані оцим одним «злочином проти людяності».
Тобто переслідується вільне населення за те, що вони проти окупації й до них вчиняються певні злочини.
– Чи є нині у європейських інституцій інструменти тиску, аби зупинити це або притягти винних до відповідальності у контексті злочинів над цивільними людьми?
– Ну, це складно насправді, тому що їхній статус невідомий, тому що вони не є військовополоненими.
Їх взагалі не можна було арештовувати, позбавляти їхньої волі. Це вже є порушенням міжнародного права.
Ми ведемо статистику і точно знаємо про 1887 цивільних осіб, які перебувають на території РФ в СІЗО та колоніях. Це ті, про кого ми знаємо станом на 24 вересня 2024 року. Але ми уявляємо, що в 5, 7,10 разів більше може бути.
Партнери України, ті країни, які, в принципі, демократичні, в них немає діалогу з Росією і це теж треба розуміти.
І це взагалі ще складніше, бо туди навіть доступу немає. Навіть представників Міжнародного комітету Червоного Хреста, які за своїм мандатом мали б мати доступ. І навіть вони не мають доступу до цих місць утримання, вони не можуть подивитися, в якому стані люди, вони не можуть в принципі навіть побачити, хто там саме є.
Що ми адвокатуємо так це те, щоб, окрім того, що ми документуємо ці випадки, щоб міжнародні організації також у своїх світах цю інформацію підтверджували.
Це важливо, тому що це йде в скарбничку доказів цієї масштабної політики Російської Федерації про переслідування цивільного населення.
Зрозуміло, що це не той інструмент, який дозволить звільнити людей, але принаймні можливо, в майбутньому протягнути до відповідальності за цю політику.
10 років репресій в тимчасово окупованому Криму
Радіо Свобода: Ольго, до лютого 2022 року на міжнародній арені Крим був одним з головних фокусів, коли мова йшла про війну РФ проти України. Відколи під ударом вся Україна, про що саме ви говорите міжнародним партнерам?
Ольга Куришко: Ми хочемо говорити про політичних в'язнів. Бо, власне, Крим зараз використовується як така транзитна зона, транзитна територія, через яку вивозять дітей, які незаконно забираються у батьків з окупованих територій. Це є транзитом також для цивільних заручників, яких захоплюють на інших територіях.
І як з 2014 року, так і зараз далі продовжується незаконне затримання політичних в'язнів, тобто тих людей, які чиняться спротивові. Тому важливо постійно говорити про те, що з Криму все почалося, і Крим став тим хабом вторгнення російських військових на територію України.
Можливість обговорення Криму дає зараз можливість розширення й іншого контексту на інші тимчасово окуповані територіїОльга Куришко
Зараз він використовується в різних цілях. Це не є безпечно місце. Він експлуатується РФ, в тому числі через питання мілітаризації, освіти, нарощування свого воєнного потенціалу.
І можливість обговорення Криму воно дає зараз можливість розширення й іншого контексту на інші тимчасово окуповані території.
– Чи почалися більш жорсткі переслідування в Криму після лютого 2022 року?
– Після повномасштабного вторгнення РФ внесла зміну в своє законодавство, яке передбачає відповідальність адміністративного, а потім кримінального переслідування за дискредитацію збройних сил РФ, поширення символіки, яка їм не подобається.
І ми почали відстежувати такі кейси. І з 2022 року на території Криму ми вже зафіксували близько 900 фактів притягнення до адміністративної відповідальності.
А по факту цього, що це? Це прослуховування українських пісень, це може бути якісь публікації в соціальних мережах на підтримку армії України або просто якісь картинки, які містять українську символіку.
Вони знаходять цих людей й потім вже намагаються поширювати ці відео, із нібито вибаченнями для того, щоб це було, ніби, як прикладом для інших. Але кількість таких адміністративних кейсів у нас зростає з кожним роком.
Стосовно політв’язнів – зараз ми ідентифікуємо 218 випадків, 132 з яких це кримські татари. Більша частина з них знаходяться на території РФ.
Вони фактично вже отримали свої строки й були етаповані на територію РФ у віддаленні регіони. Частина ще продовжує перебувати на території Криму, але зрозуміло, що після судових рішень вони також будуть етаповані на територію РФ.
Після повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, яка кількість ще вчиняється злочинів, стосовно громадян України, і фактично, політв'язнями стала дуже велика кількість людей.
Євроінтеграція України: за крок до членства?
Радіо Свобода: Вікторіє, як розмовляти з країнами в ЄС, які скептично ставляться до євроінтеграції України чи військової допомоги?
Вікторія Мельник: Ми були в деяких країнах, де змінився уряд, і він може бути або осторонь, або він може бути більш орієнтований на внутрішню політику.
Але коли є постійна підтримка від громадян цієї країни, тоді і немає зміни вектора роботи уряду, у питаннях України. Тому я думаю, що нам потрібно постійно поглиблювати, більше висвітлювати, Будувати співпраці з аналітичними центрами тут( в країнах ЄС), щоб мати постійну розмову про Україну.
Я думаю, що те, що може зробити громадянське суспільство – розбудовувати, постійно говорити, шукати партнерів, які вже тут будуть теж нести нашу адженду. Не тільки проблем, але, напевно, і наших досягнень, бо вони насправді є.
Звичайно, ми рухаємося повільніше, ніж нам всім би хотілося в реформуванні, але досягнення теж є.
– Ви згадали реформи. У кандидата на членство в ЄС має бути виконані ряд вимог, в тому числі судова реформа, як ви можете оцінити її стан нині? Так само як і корупційний компонент.
– У нас є дуже багато складових, за якими ми маємо привести наше законодавство. Звичайно, у нас є багато викликів реформ, які в тому числі пов'язані із фінансовими і людськими ресурсами, на які теж дуже вплинула війна.
Що стосується тих реформ, які б мали бути в пріоритеті – звичайно, що це судова реформа, антикорупційна.
Антикорупційний мейнстрімінг, він проходить такою червоною лінією через всі переговорні розділи, і ЄС на цьому досить цільно наголошує, але водночас залишаються реформи, які в більшості й всередині країни, і десь в наших західних партнерів не досить фокусів, але вони можуть бути теж рішенням для підсилення, наприклад, того ж антикорупційного вектора України.
– Чи не на найважливішому місці в ЄС є дотримання прав людини? Як з цим питанням нині в Україні?
– Питання прав людини дуже важливе і тут я навіть більше хвилююся за виконання наших зобов'язань навіть в Раді Європи, бо вони теж калькулюють кількість рішень, які є в нас невиконаними, які находяться під наглядом Комітету Міністрів Ради Європи.
Звичайно, що питання, які стосуються військового часу, ЄС буде намагатися, мені здається, теж не завжди сильно занурюватися, розуміючий контекст. Але, звичайно, вони будуть робити аналізи – це і альтернативні звіти, це і громадянське суспільство.
Але я думаю, що Україна продемонструвала, що після повномасштабного вторгнення, що інстутиційно ми в встояли.
Ініціаторами проведення міжнародних конференцій «Форум 2000» були президент Чехії Вацлав Гавел, єврейський письменник, лауреат Нобелівської премії миру (1986 р.) Елі Візель і японський бізнесмен і філантроп Ріочі Сасакава. Перша конференція відбулась у 1997 році.
Форум