«Змушують рити окопи, чистити зброю, тримають в переповнених камерах, де доводиться спати стоячи» – такою є доля викрадених в окупації українських журналістів. Дехто з них отримав російські вироки та утримується в сурових умовах, про когось досі нічого невідомо, а декого вже немає в живих. Зокрема минулого тижня медіапростір сколихнула новина про смерть журналістки Вікторії Рощиної, яка вдруге опинилася у полоні, потрапивши на окуповану територію.
Скільки українських журналістів перебувають у російському полоні? Чи є ймовірність їхнього обміну і хто може мати вплив на Росію у цьому питанні – читайте в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
Міжнародна організація «Репортери без кордонів» нещодавно опублікувала розслідування про журналістів із Мелітополя, яких російські військові затримали минулого року.
За даними розслідувачів, першим із цієї групи 20 серпня 2023 року був заарештований адміністратор телеграм-каналу «РІА-Мелітополь» Георгій Левченко. Того ж дня окупанти затримали Яну Суворову, адміністраторку каналу, та її колегу Владислава Гершона. Крім того, у російському полоні опинилася Анастасія Глуховська, журналістка зазначеного видання – її спочатку утримували в магазині господарчих товарів в Мелітополі, перелаштованому на імпровізовану в'язницю, а потім перевели до СІЗО в селі Приазовське. Всіх цих журналістів окупаційні сили звинувачують у начебто «тероризмі».
«Тримають у СІЗО та колоніях»
Керівник відділу розслідувань «Репортерів без кордонів» Арно Фроже розповів «Новинам Приазов'я», що до цієї хвилі арештів була можливість відстежувати незалежну інформацію з окупованого Мелітополя. Після цих подій все припинилося.
«Відбувся жорсткий розгін, і стало майже неможливо отримати якусь інформацію з Мелітополя. Одна з причин полягала в тому, що більшість журналістів, які боролися, поширюючи інформацію про окуповане місто, були заарештовані того дня. Ми з'ясували, що щонайменше чотири журналісти, професійні та непрофесійні, деякі з яких почали вести свої Telegram-канали після вторгнення та окупації міста, були заарештовані. Наше розслідування було спрямоване на те, щоб з'ясувати, що з ними сталося, де їх утримують, в якому стані вони перебувають тощо. Тому ми вирішили досліджувати це питання», – розповів він.
Розслідувач каже, що визначити місцеперебування журналістів складно, оскільки багатьох із них постійно переміщують з одного місця несвободи до іншого.
Не було навіть місця для нормального сну, вони змушені були спати стоячиАрно Фроже
«Більшість із них опинилися в СІЗО, а іноді й у колоніях. Ми знаємо, що деякі з них перебували в жахливих умовах, у переповнених камерах, де не було навіть місця для нормального сну, і вони змушені були спати стоячи. Більшість з них, до недавнього часу, залишалися недалеко від місця свого арешту, найімовірніше у Маріуполі, тобто на окупованій території, або в регіонах Росії, що знаходяться неподалік від України», – зауважив він.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Примусові зізнання – воєнний злочин»
Окупанти знімали на відео допити мелітопольців і поширювали їх у своїх ЗМІ та телеграм-каналах, зазначив Арно Фроже. У такий спосіб Росія намагалася надати певну «легітимність» звинуваченням проти цих журналістів.
«Все це добре підготували та показали на російському Першому каналі, одному з основних пропагандистських ресурсів Росії. Це означає, що вирішили виділити спеціальні ресурси, щоб виправдати їхній арешт і створити публічну справу проти них. Це викликає серйозне занепокоєння, але, з іншого боку, дає нам більше матеріалу для роботи з цими справами, оскільки у нас є відеозаписи, зроблені росіянами під час їхнього арешту. Ми також маємо кадри примусових зізнань, що, безсумнівно, є воєнним злочином. Усе це транслювалося на національному телебаченні в Росії», – зазначив він.
Змусили працювати проти своєї країни на окупованих територіяхАрно Фроже
Розслідуючи зникнення мелітопольських журналістів «Репортери без кордонів» дізналися про існування Євгена Ільченка, чоловіка, який вирішив відкрити власний телеграм-канал, щоб повідомляти про російську окупацію Мелітополя. Після затримання його піддали примусовій праці, розповів розслідувач.
«Його заарештували ще до 2023 року, за рік до цього. Його змусили копати окопи, чистити зброю. Ця людина пережила одну з найжахливіших речей, адже його змусили працювати проти своєї країни на окупованих територіях. Це свідчить про серйозність злочинів, скоєних проти цивільних в Україні, і журналістів зокрема», – зауважив він.
«Змушують взяти паспорт РФ»
Один із журналістів, який також перебуває у російському полоні – це медійник із Нової Каховки Сергій Цигіпа. 6 березня 2022 року, вже під час окупації міста, він брав участь у проукраїнському мітингу. За кілька днів, 12 березня, його затримали російські військові. Після цього журналіст перебував у слідчому ізоляторі в окупованому Сімферополі у Криму. У жовтні минулого року Цигіпу засудили до 13 років ув’язнення в колонії суворого режиму, звинувативши у начебто «шпигунстві». Цього року стало відомо, що Цигіпу тримають у колонії №3 міста Скопін Рязанської області Росії. Там його змушували взяти російський паспорт.
Дружина журналіста, Олена Цигіпа, розповіла «Новинам Приазов’я», що за останній час її чоловіка кілька разів поміщали до карцеру.
Після останнього карцеру Сергій не повернувся в загінОлена Цигіпа
«Там нормальна практика, коли людині, щось підкидають для того, щоб його під будь-яким приводом за порушення режиму відправити в карцер. Це може бути цукерка, це може бути хліб, пляшечка води. Вони (увʼязнені) не мають права тримати це в тумбочці, треба відносити це в камеру схову. Тобто це порушення режиму, і людину просто отак за ці дрібнички відправляють у карцер. Після останнього карцеру Сергій не повернувся в загін. Його відправили у ССО. Що це значить? Це щось таке російською якщо – супер строгий отряд. Тобто він уже не в бараці з усіма ув'язненими, а окремо у камері з кимось ще, тобто 2 людини. У нього є обмеження з пересування. В нього і до цього були обмеження – ми не листувалися, не списувалися, не зідзвонювались», – розповіла жінка.
В якому зараз стані перебуває Сергій Цигіпа – невідомо, каже дружина. Ані у неї, ані в адвоката немає нової інформації. За словами Олени, раніше був дозвіл на відправлення однієї посилки раз на три місяці, тепер – раз на пів року.
«Я відправила йому посилку з теплими речами та продуктами і засобами гігієни. Її не прийняли, відхилили посилку. Що зараз відбувається з Сергієм, як він там себе почуває, я не знаю. Знаю, що на нього просто тиснули, щоб він працював, брав російське громадянство. Він відмовлявся, і через це його постійно відправляли в карцер. Тобто його намагаються зламати. Але він тримається, я ним пишаюся», – зазначила жінка.
30 українських журналістів – у полоні
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко розповів «Новинам Приазов'я», що наразі у російському полоні перебувають близько 30 українських журналістів. Більшість з них – це журналісти, які свого часу ще до вторгнення РФ переслідувалися в окупованому Криму, кримськотатарські громадянські журналісти.
«Водночас ми говоримо, що найтрагічніша доля – це в журналістів, які були взяті в полон РФ на новоокупованих українських територіях або при спробі свого часу окупації Київського регіону, як, наприклад, Дмитро Хилюк – журналіст Українського інформагентства УНІАН. Він з весни 2022 року перебуває безпосередньо в російському ув'язненні. Відповідно, ми говоримо, що це найтрагічніша доля, оскільки немає доступу ні у рідних, ні у міжнародних експертів до наших колег. І тому дуже складно загалом координувати не те, що звільнення, а загалом будь-яку елементарну допомогу нашим колегам», – зауважив він.
Про стан здоров'я журналістів, які перебувають у російському полоні, переважно нічого не відомо, каже Томіленко: «Крім факту затримання, перебігу вже далі якихось умов тримання і стану, на жаль, жодної інформації немає».
Росія не відпустить добровільно українських журналістів з полону, переконаний голова Національної спілки журналістів. Єдина можливість їх повернути – це обмін.
Добровільно з неволі Росія не буде відпускатиСергій Томіленко
«Надія лише на великі міжнародні зусилля і зусилля посередників, як це відбулося з Еваном Гершковичем та Алсу Курмашевою, яких повернули з полону в рамках великого міжнародного обміну. Тому тут питання – що зможе запропонувати Захід? Але очевидно, що добровільно з неволі Росія не буде відпускати. Російська отруйна пропаганда є складовою частиною військового наступу. Ми бачили, як на новоокупованих територіях одразу глушили українське мовлення, одразу полювали на журналістів та вимагали припинити будь-яке неконтрольоване ними медіавиробництво, і одразу накачували медіапростір місцевою пропагандою. Тому очевидно, що, журналісти, їхній статус, не толерується Росією», – сказав Томіленко.
Серед українських журналістів, які перебувають у російському полоні – позаштатний кореспондент проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії». 10 березня 2021 року він перестав виходити на зв’язок із рідними. Невдовзі стало відомо, що ФСБ Росії затримала чоловіка, звинувативши його у «зв’язках з українськими спецслужбами» та «зберіганні й перевезенні боєприпасів». Зрештою його засудили до п’яти років колонії загального режиму та штрафу 110 тисяч рублів.
У Міністерстві закордонних справ України назвали «політично вмотивованим» винесений Єсипенку вирок.
Держдепартамент США засудив вирок Єсипенку, назвавши його «ще одним прикладом зловживань російської окупаційної влади у Криму». Сам Єсипенко стверджує, що російські силовики його катували, зокрема електрикою, домагаючись свідчень.
У лютому 2024 року президент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода Стівен Капус зустрічався у Києві з українським президентом Володимиром Зеленським. Однією із тем бесіди стало питання звільнення Владислава Єсипенка.
«Катівня для українців у Таганрозі»
На міжнародних зусиллях зі звільнення українських журналістів з російського полону наголошує й українське керівництво. Зокрема український президент Володимир Зеленський днями повідомив, що Україна передасть Ватикану список таких журналістів. За його словами, підштовхувати обміни – це дуже важкий процес, саме тому потрібна спеціальна допомога, зокрема зусиль Ватикану. Президент також згадав про українську журналістку Вікторію Рощину. Про її загибель у російському полоні стало відомо минулого тижня.
Виконавча директорка «Медійної ініціативи за права людини» Тетяна Катриченко розповіла «Новинам Приазов’я», що останнім місцем, де утримували Рощину, був слідчий ізолятор №2 міста Таганрога Ростовської області Росії. Там перебувають і інші українські полонені, як цивільні, так і військові.
«Там утримували частину 36-ї бригади морської піхоти, яка потрапили в полон, перебуваючи на маріупольському заводі імені Ілліча у квітні, а також частину гарнізону Маріуполя, що потрапила в полон з «Азовсталі». Також нам відомо про це місце як місце утримання цивільних громадян, яких затримували на території Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Це таке закрите місце утримання, як і більшість місць утримання на території РФ, там, де перебувають громадяни України, яким не висунуто ніяких обвинувачень або ці обвинувачення є на початковій стадії, коли тільки починається слідство. Відповідно, у цих людей немає адвокатів, захисників», – розповіла вона.
Полонені українці, яких утримували в СІЗО у Таганрозі, коли вже опинялися на волі, розповідали, що у цьому місці тортури були поширеною практикою, каже правозахисниця.
Застосування електричного струму, побиття постійне або в камерах, або в коридорах, або в прогулянковому дворикуТетяна Катриченко
«Це застосування електричного струму, побиття постійне або в камерах, або в коридорах, або в прогулянковому дворику. Мета таких тортур – це є вибиття якихось показів про можливі або воєнні злочини, або інші загальні кримінальні злочини, для того, щоб проти таких людей почати кримінальне переслідування. Зараз ми знаємо, що з СІЗО Таганрога переводять деяких громадян України до СІЗО Ростова-на-Дону і там починаються судові процеси», – зазначила правозахисниця.
Від чого саме померла Вікторія Рощина, наразі невідомо, зазначила Катриченко. Є кілька можливих версій, в тому числі умови ймовірного етапування для обміну, про яке повідомили в ГУР МО після звістки про її смерть у РФ.
«Фізичне виснаження внаслідок цього – поганих умов утримання і поганого харчування, неможливість отримувати медичну допомогу, постійні побиття і катування. Ми не можемо знати, що саме застосовувалось і куди її потім вивезли», – зауважила правозахисниця.
- Раніше міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» (RSF) повідомляли, що понад 100 українських та іноземних журналістів, акредитованих в Україні, постраждали від початку повномасштабного вторгнення Росії. За даними організації, двоє українських журналістів, Вікторія Рощина та Дмитро Хилюк, вважаються зниклими безвісти в Росії. Щонайменше 12 журналістів затримані на окупованих російськими військами територіях України.
Форум