17 вересня у Москві була відкрита виставка «Франція і Росія: 10 століть разом». Триватиме вона до січня наступного року. Щоправда, виникає питання, чи на початку ХІ століття існувала Росія і чи можна, відповідно, говорити про тисячолітню традицію французько-російських зв’язків?

Русь – це не Росія

Так, з ХІ століття можна говорити про встановлення зв’язків між Францією й Руссю. Але ж Русь – це не Росія. Звісно, етнічні землі Росії входили до Русі. Але то була околиця цієї держави, яка не відігравала в ній тоді помітної ролі.

Головну ж роль відігравали землі українські. Тому Русь була передусім державою українською. Хоча, звісно, на її теренах проживали не лише праукраїнські субетноси, а й інші слов’янські й неслов’янські етнічні спільноти.

На згадуваній виставці в Москві експонується, зокрема, Реймське Євангеліє, яке пов'язують з дочкою Київського князя Ярослава Мудрого Анною, королевою Франції. Показово, що в експозиції цей рукопис представлений як російська писемна пам'ятка. Чи це так? Невже вона походить із Залісся? Саме так у часи Русі називалися землі, де сформувався російський етнос.

Непроста історія Реймського Євангелія

Насправді, Реймське Євангеліє, як показують дослідження, має київське, власне, українське походження. Вважається, що привезла його до Франції згадувана Анна Ярославна (роки життя: близько 1032–1075).

На жаль, немає прямих свідчень того, що вона це зробила. Тому деякі історики, зокрема і українські, сумніваються, а чи привезла Анна Ярославна Реймське Євангеліє до Франції. Однак існує достатньо опосередкованих свідчень на користь цієї версії, про що буде йти мова далі.

Анна Ярославна близько 1050 року вийшла заміж за французького короля Генріха І (1008–1060) й відіграла певну роль в історії Франції, а її нащадки в подальшому правили в країнах Європи, належали до відомих аристократичних родів.

Анна Ярославна була освіченою жінкою, сама підписувала документи. Враховуючи, що в той час чимало правителів не були писемними (а тим паче жінки), це видається рідкісним явищем. Відзначалася вона також глибокою релігійністю. Християнська ревність, а також книжна культура Анни, ймовірно, послужили причиною того, що вона й привезла у Францію книгу, відому під назвою Реймське Євангеліє.

Історія цієї писемної пам’ятки доволі складна. У середині XIV століття імператор Священної Римської імперії Карл IV, правління якого припало на 1346–1378 роки, подарував Євангеліє ченцям заснованого ним Емауського монастиря в Празі. Він цілком міг привезти цю книгу із Франції. Тим паче, що був пов’язаний з династією французьких королів, у яких і могло зберігатися Реймське Євангеліє. З дозволу папи Климента VІ в Празькому Емауському монастирі почали відправляти католицьке богослужіння слов’янською мовою. У Чехії з кінця ХІ століття такі відправи не велися. Карл IV спеціально запросив із Далмації (Хорватії) ченців, де зберігалася традиція католицьких слов’яномовних богослужінь. Ці ченці й доповнили Євангеліє. Потім документально засвідчено, що воно в 1574 року потрапило до Реймського собору, яке йому передав архієпископ Карл де Гіз Лотаринзький. У цьому соборі книга лишалася до Великої французької революції. Вважається, що вона використовувалася при коронації французьких монархів.

Книга в нинішньому вигляді складається з двох частин. Перша написана старослов’янською мовою з певними помилками кирилицею установного типу, що було, до речі, характерним для текстів Русі. Друга – «ламаною» хорватською глаголицею, де помітно відчутна чеська мовна стихія.

Кирилична частина (16 аркушів) давніша за глаголичну. Вона є зібранням з уривків чотирьох Євангелій, в яких розповідається про діяння Ісуса Христа. При цьому розповідь обривається посередині. Тому глаголична частина стала продовженням кириличної.

У глаголичному тексті є примітка, що книга написана в 1395 році. Але зазначено, що кирилична її частина створена згідно «руського закону», тобто писалася в «руському стилі». І переписав її своєю рукою Прокоп Опат. Далі йдеться про те, що «писмо русске» подарував монастирю імператор Карл IV.

Тобто із цього повідомлення випливає наступне: Карл IV подарував Емауському монастирю лише «руську частину», а хорватська глаголична частина була доповнена до неї пізніше – імовірно, в 1395 році. У цьому ж повідомленні, як бачимо, говориться, що «писмо русске» переписав святий Прокоп Опат. Мається на увазі Прокопій Сазавський, який жив близько 970–1053 років. Цей святий шанувався і шанується в Чехії. У 1204 році він став першим чехом, якого канонізувала Католицька церква за часів понтифікату папи Інокентія ІІІ.

Київське походження кириличної частини Реймського Євангелія

Примітка в Реймському Євангелії про «руське письмо» дає певні підстави говорити про руське, власне київське, походження Євангелія. До того ж існує низка опосередкованих доказів на користь версії, що все ж Анна Ярославна привезла книгу до Франції.

Зокрема, в Реймському Євангелії на другій сторінці згадується апостол Філіп, якого вважали хрестителем скіфів. Анна ж дає таке ім’я своєму первістку, хоча воно в той час було нетиповим для французьких королів. Лише пізніше це ім’я стало для них популярним і чимало монархів Франції іменувалися Філіпами. Саму ж Анну французькі документи іменують не лише русинкою, а й скіф’янкою. У той час на Заході етноніми русин і скіф часто ототожнювалися. Анна могла розглядати апостола Філіпа як покровителя Скіфії, власне українських земель, які в ті часи часто іменувалися Руссю. І тому вона з пошаною ставилася до цього апостола.

Анна також залишила власноручний підпис «Ана регіна» під одним латиномовним документом 1063 року. І цей підпис співпадає з написанням літер на сторінках Реймського Євангелія.

При написанні свого імені королева Франції, як бачимо, використовувала форму «Ана», тобто своє ім’я писала з одним «н». Саме таке написання цього імені зустрічаємо в Реймському Євангелії. Хоча в той час у латинських, а також і в деяких слов’янських текстах таке ім’я писалося з двома «н».

Тому існує велика вірогідність того, що Анна Київська привезла до Франції кириличну частину Реймського Євангелія. Щоправда, виникає питання, звідки вона могла його привезти?

Тут можливі дві версії – чеська й київська.

Чеська версія походження кириличної частини Реймського Євангелія базується на тому, що достовірним сприймається повідомлення про авторство тієї частини Прокопієм Сазавським. Останній був палким прихильником збереження кирило-мефодіївської традиції в Чехії. Він і його учні переписували сакральні тексти слов’янською мовою. Тому можемо припустити, що Анна Київська, прямуючи до Франції, проїжджала Чехію. Її шлях міг проходити через Сазавський монастир, який став осередком слов’янської писемності. Тут вона могла зустрітися із Прокопієм й придбати переписану ним книгу.

Попри те, що «авторство» кириличної частини Реймського Євангелія має документальне підтвердження, воно викликає певні сумніви, оскільки згадане свідчення у глаголичній частині книги, ніби її кириличну частину написав Прокопій Сазавський, подане постфактум, у 1395 році. Ймовірно писар, аби надати авторитетності кириличному тексту, міг написати, ніби створив його Прокопій Сазавський, який на той час був уже шанованим чеським святим. Подібна практика була доволі поширеним явищем у ті часи стародавні.

До того ж там чітко зазначає, що Євангеліє писалося згідно з руським «законом», тобто руським стилем. Тут варто зазначити, що в ІХ століття на теренах Чехії проповідували слов’янські просвітителі-місіонери Кирило й Мефодій. Вони створили слов’янську писемність. Але для неї використовували глаголичний, а не кириличний алфавіт. Тут і утвердилася глаголична писемність.

Натомість на Русі поширеною стала кирилична писемність, яка прийшла з Болгарії, куди перебралися деякі учні Кирила й Мефодія. Русь же в ХІ столітті стає своєрідним культурним лідером у слов’янському світі. А кирилиця, що утвердилася тут, починає сприйматися як «письмо руське». Таке розуміння і знайшло відображення в глаголичній частині Реймського Євангелія, де йдеться про початки створення цієї книги. Окрім того, в глаголичній частині Реймського Євангелія практично відсутні чехізми.

Київська версія походження кириличної частини Реймського Євангелія виглядає більш переконливою. Київ за часів Ярослава Мудрого став значним культурним центром, де не лише переписувалися книги, а й писалися оригінальні тексти. Можливо, це була книга з легендарної бібліотеки Ярослава Мудрого. І цю книгу князь подарував своїй дочці Анні, а та завезла її в далеку Францію.

Попри зазначеного в глаголичній частині Рейського Євангелія твердження, що її кирилична частина написана «руським письмом», на користь київської версії походження першої частини пам’ятки говорить її аналіз. Зокрема, угорський славіст Імре Тот однозначно пов’язує Реймське Євангеліє з «південною Руссю», тобто теренами сучасної України, вказуючи на певні діалектні особливості пам’ятки. Такої ж думки дотримуються деякі російські дослідники.

Переконливі аргументи на користь київського походження кириличної частини Реймського Євангелія наводить сучасний український вчений Віктор Мойсеєнко, який досліджує давньоукраїнські писемні пам’ятники. Він, зокрема, вказує на велику кількість помилок у цьому старослов’янському тексті.

На його думку, це викликано тим, що: «Копіювальник не механічно переносив кириличний текст, а транслітерував його із не зовсім зрозумілої йому абетки. На той час для русина-киянина такою могла бути глаголиця». Ці помилки, вважає вчений, є «відображеннями (свідомими чи несвідомим) місцевої говірки». Мойсеєнко вказує на такі помилки, відзначаючи, що вони характерні для давньоукраїнських писемних пам’яток ХІ–ХІV століть і є відображенням окремих рис українських діалектів.

Отже, можемо констатувати, що Реймське Євангеліє не має стосунку, власне, до російської культури. Перша (кирилична) частина цієї пам’ятки створювалася на землях «південної Русі», тобто України. Друга (глаголична) – в Чехії ченцями з Хорватії. Тобто це пам’ятка української й чеської культур. Саме так її й варто сприймати.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода