Собор святої Софії у Києві або Софія Київська – одна з уцілілих споруд часів України-Русі, зведена у другому десятиріччі XI століття (1011–1018 роки). Ця пам’ятка української архітектури та монументального живопису внесена до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Радіо Свобода з допомогою історика, фахівця з епіграфіки Вячеслава Корнієнка підготувало розповідь про написи на стінах собору.

Вивчення цих написів допомагає дослідникам більше дізнатися про життя людей тих часів, і зрозуміти, якою ж мовою вони розмовляли.

(Ця публікація з'явилася на сайті Раді Свобода ще у 2021 році. Знову пропонуємо її вашій увазі з нагоди Дня Української Державності, який у 2022 році Україна відзначає вперше)

На княжих хорах Софії Київської виявлено, зокрема, графіті:

• з іменами княгині Олисави та її онуків – матері й синів князя Святополка Володимировича, зроблені на їхнє замовлення в 1019 році;
• до цього ж року відносяться й графіті, написані отроками (дружинниками) посадника Костянтина Добринича, які були у війську Ярослава Мудрого;
• серед графіті – перша відома купча ХІІ століття, що засвідчує купівлю «княгинею Всеволодовою» Боянової землі. Ця земля, куплена Марією Мстиславівною – дружиною Київського князя Всеволода Ольговича, – можливо, належала славетному поету-співцю Бояну, що згадується в «Слові о полку Ігоревім»;
• про поставлення в митрополити «русина» Іларіона 12 лютого 1051 року;
• про «успіння» Ярослава Мудрого 20 лютого 1054 року;
• про мир на Желяні, укладений наприкінці ХІ століття між князями Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом і Олегом Святославичем, які правили тоді у трьох головних центрах України-Русі – Києві, Переяславі й Чернігові;
• Найдавніші графіті датовані 1018 і 1019 роками, вони доводять, що собор зводився у другому десятиріччі ХІ століття.

Таємниці графіті Софії Київської розгадує дослідник епіграфічних пам’яток, історик Вячеслав Корнієнко. Радіо Свобода розпитало про його роботу та результати досліджень.

– Перший мій контакт із графіті Софії Київської – не науковий – відбувся, коли я десь у 1995 році разом із класом був на екскурсії. Нам розповіли про графіті храму. Я тоді дуже зацікавився цими написами, навіть деякі спробував прочитати, хоч цього не було заплановано в екскурсії.

Наступний «контакт» був вже під час навчання в університеті, коли ми вивчали епіграфіку (історична та філологічна дисципліна, що вивчає стародавні написи – ред.) в курсі «Спеціальних історичних дисциплін».

Мене тоді більше цікавила нумізматика, але я перечитав усі три книги дослідника Сергія Висоцького про графіті Софійського собору.

У 2000 році ми працювали над дослідженням Варязьких печер у Києво-Печерській лаврі. Там на стінах, з-поміж написів ХХ століття, були виявлені написи XVII століття. Я їх прочитав, що й зумовило поновлення інтересу до епіграфіки.

Коли я працював над темою кандидатської дисертації, присвяченої питанням висвітлення історичної інформації засобами туризму, зацікавлення епіграфічними пам’ятками постійно підживлювалось знайомством із ними на різних пам’ятках.

Ще тоді, в період власне формування зацікавлення самою темою графіті, у мене визрівала ідея необхідності публікації всіх епіграфічних пам’яток, адже більшість із них не була опублікована.

– Коли ви розпочали працювати у Софії Київській і яке перше графіті почали самостійно досліджувати?

– У 2006 році я прийшов працювати до Національного заповідника «Софія Київська».

Тоді мені запропонували перевірити на хорах прочитання напису, в якому латиницею добре читалось ім’я «Богдан», а від прізвища можна було розібрати першу «К» та закінчення «ки» – чи це бува не Хмельницький?

Виявилось, що ні, тут розписався Богдан Кадинський.

Тоді я звернув увагу на латиничні графіті XVI–XVII століть, яких у працях Сергія Висоцького не було. Їх виявилось дуже багато. Тоді вирішили дослідити ці написи та доповнити працю Висоцького.

У процесі роботи з’ясувалось, що величезна кількість написів залишилася недослідженою, зокрема багато середньовічних написів, а також малюнків.

А деякі, вже опубліковані Висоцьким написи, дослідники (В. Німчук, В. Янін, А. Турилов, А. Залізняк, Т. Рождественська та інші) пропонували читати з деякими уточненнями та виправленнями.

Саме тому об’єктивною необхідністю ставало фронтальне дослідження усіх стін та публікація усіх графіті на них.

Так і викристалізувалась ідея проєкту дослідження та видання графіті Софії Київської, що тривала від 2006 по 2020 рік.

Паралельно із дослідженням епіграфіки собору, здійснювались дослідження графіті церкви Спаса на Берестові, Золотих Воріт та давнього Галича (церкви святого Пантелеймона в селі Шевченковому, Успенської церкви та Василівської каплиці у селі Крилосі).

Дослідження спирались на напрацьовану ще Сергієм Висоцьким (1923–1998) методику з певними удосконаленнями.

– Яка технологія дослідження графіті?

– Раніше, поверхню стіни фотографували при бічному освітленні, а потім виготовляли фотографію кожного графіті.

Я почав застосовувати методику вивчення графіті не у кабінеті за фотографіями, як це робилось до цього, а безпосередньо в соборі.

Для цього друкувалась фотографія, яка закріплювалась на планшеті, і прорисовка виконувалась біля самої епіграфічної пам’ятки в соборі, що дозволяло максимально повно висвітлити всі прорізи та відрізнити їх від випадкових пошкоджень, які на фотографії могли здатись саме прорізами.

Потім прорисовки на склі з підсвіткою переносилися на чистий аркуш паперу та сканувались. В результаті ми отримували і фотографію, і прорисовку графіті у тому ж масштабі.

– Скільки на цей час вдалося вирізнити таких написів на стінах Софії Київської?

– На поверхні стін Софійського собору виявлено майже 7500 графіті, які датуються часом від другого десятиліття ХІ століття до першої третини XVIII століття (написи ХІХ та ХХ століть сюди не включені).

– То якою мовою писалися ці графіті?

– На сьогоднішній день серед дослідників не існує єдності щодо терміну, яким варто називати мову часів Руси-України. Найчастіше вживається термін , яким намагаються пояснити наддіалектну мову всіх слов’ян, що входили до складу Руси. З ідеологічної точки зору це використовують ті, хто говорить про «спільну колиску трьох братніх народів».

Терміном «давньоруська мова» в радянські часи замінили термін «церковнослов’янська мова», яка була спільною для населення Русі як мова писемності та Богослужіння (подібно латини для Західної Європи), але не була мовою спілкування.

Графіті Софії Київської писалися здебільшого церковнослов’янською мовою. Проте, у тих випадках, коли текст не передбачав сталої формули-кліше – люди писали так, як розмовляли.

Саме ці вкраплення розмовної мови до написів церковнослов’янською дозволяють зробити висновки щодо тієї мови, якою власне люди розмовляли.

З часом таких вкраплень ставало все більше й більше, із XIV століття в писемності запанувала «староукраїнська мова».

– Мови не виникають раптово, це тривалий процес. З якого часу ця «староукраїнська мова», на вашу думку, почала формуватися?

– Звісно, ця мова не виникла на порожньому місці. Це був певний процес, початки якого фіксуємо вже у писемних та епіграфічних пам’ятках від ХІ століття. В останніх до церковнослов’янського тексту потрапляли елементи розмовної мови, які прийнято називати «староукраїнською», що й дозволяє робити висновок про те, що саме нею розмовляло населення цього регіону (до речі, фіксуються в графіті й елементи розмовної мови вихідців із Чернігівщини та Новгородщини).

Розглянемо ці вкраплення на конкретних прикладах.

• У написі про купівлю Боянової землі форми написання імен послухів виконані відповідно до норм розмовної мови, а не церковнослов’янської, мають наприкінці не «єр» (ъ), а «о»: Данило, Марко, Михалько, Стипко (6-7 рядки).

• У написі-молитві Володимира вжито «на суді».
• Але найпромовистіше про це говорить напис про Андроника, який мав звучати приблизно так: «О горе тобі, Андроніче, ох тобі нібоже, чему єсі зло створіл, то не відає нікто же, толі тє звілі Кузма».

Насправді таких вкраплень дуже багато, це і закінчення в давальному відмінку -ові, єві, і кличний відмінок із закінченням на «о», у власне збережені в сучасній мові слова «кволий», «поратися», «росзмаглитися» та інші слова, які й досі є в українській мові.

Нарівні із писемними пам’ятками, де дослідники фіксують такі вкраплення, графіті надають багато цінної інформації для різник напрямків наукових студій.

Тож, протягом 2010–2020 років у 12 книгах був виданий «Корпус графіті Софії Київської (ХІ – початок XVIII ст.)». Там опубліковані усі виявлені під час досліджень у 2006–2020 роках графіті Софійського собору.