Із точки зору Чехії Нагірний Карабах може здаватися далеко, але для пострадянського простору нещодавно відновлена досить жорстока і кривава війна може мати велике значення і вплинути на подальший розвиток у цьому регіоні.
Це не лише сам пострадянський простір, а й ширший регіональний вимір, особливо в Чорноморському регіоні, де (і не тільки там, але і в Сирії чи Лівії) росте вплив нового регіонального лідера – Туреччини, члена НАТО.
Турецький лідер користується тим, що позиції Путіна всередині Росії слабшають, а його репутація і можливість маневру на міжнародній арені значно погіршуються
Основним конкурентом Туреччини в регіоні є Росія, яка (поки що?) не може відповісти на дедалі більші регіональні амбіції Туреччини. І хоча в недалекому минулому президент Туреччини Ердоган уже кілька разів міг здивувати несподіваними поворотами і подальшими домовленостями з російським колегою Путіним (наприклад, після того, як у 2015 році Туреччина збила на кордоні з Сирією російський винищувач-бомбардувальник), зараз, схоже, турецький лідер користується тим, що позиції Путіна всередині Росії слабшають, а його репутація і можливості маневру на міжнародній арені значно погіршуються.
Туреччина, здається, зробила ставку на те, що Азербайджан, із яким вона має етнічні й релігійні зв'язки, «дійде до кінця» у конфлікті з Вірменією, тобто до відновлення контролю над Нагірним Карабахом, який є частиною його території де-юре.
Україна за Азербайджан, але не проти Вірменії
У цій ситуації також важливо і цікаво відстежувати, які позиції займають і кого підтримують інші держави цього регіону, особливо одна з найбільших – Україна.
Ще до відновлення боїв у Нагірному Карабасі в середині вересня Україна ухвалила нову стратегію безпеки. Вона містить перелік країн, які були визначені як українські стратегічні партнери. Серед них, наприклад, Німеччина, США, Канада чи сусідня Польща, але поруч із ними, на диво, згадуються і Туреччина, і Азербайджан.
У випадку Туреччини для цього є низка причин: це вже згадане на початку регіональне протистояння між Туреччиною, що набирає силу, та Росією. Де в цьому протистоянні пріоритети України, зі зрозумілих причин, очевидно. Використовуючи свої попередні можливості, Туреччина також допомогла Україні у переговорах з російським президентом Путіним щодо звільнення кількох важливих політичних в’язнів, громадян України і кримськотатарських лідерів, які утримувалися в Росії.
Туреччина також є на боці України у питанні незаконної анексії Криму, не в останню чергу тому, що кримські татари також етнічно, культурно і релігійно пов’язані з турками, а також і через численну кримськотатарську діаспору.
Також між двома країнами, Туреччиною й Україною, почало налагоджуватися військове співробітництво, наприклад, українська армія планує придбати турецькі безпілотники «Байрактар», які нещодавно стали відомими на полях лівійських і сирійських боїв. Посилення зв’язків між двома країнами також відображалося в тому, що, за повідомленнями ЗМІ, турецькі спецслужби змогли заарештувати кількох супротивників Ердогана з числа курдів або ґюленівців в Україні за мовчазної згоди українських колег із СБУ.
Із Азербайджаном Україна також має багато спільних стратегічних інтересів. По-перше, обидві країни мають на своїй території «сепаратистські» регіони, які порушили і порушують їхню територіальну цілісність.
Тому не дивно, що українські урядовці усно підтримали азербайджанську сторону в нинішньому конфлікті навколо Нагірного Карабаху, в якому Азербайджан прагне відновити державний суверенітет на своїй території.
Українці ніколи не забудуть, що саме Вірменія разом із кількома іншими країнами, такими, як Сербія, Венесуела, Білорусь і Нікарагуа, була серед небагатьох держав, які підтримали Росію в голосуванні за резолюції Генеральної асамблеї ООН, що засуджують незаконну анексію Криму Росією. Тоді як Азербайджан, навпаки, завжди висловлював політичну підтримку Києву в питанні Криму.
Не в останню чергу енергетична сировина і шляхи її постачання також можуть відігравати стратегічну роль у відносинах між Україною та Азербайджаном. Протягом багатьох років, серед іншого, говорилося, що каспійська нафта, яку експортує Азербайджан, може надходити далі в Європу через українську територію.
Але на відносини між Україною та Азербайджаном також впливає той факт, що в Україні існує велика і впливова вірменська меншина (приблизно сто тисяч осіб). Із цієї меншини походить один із найвпливовіших нинішніх політиків України, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який уже заявив, що Україна жодним чином не підтримає жодну зі сторін конфлікту поставками зброї.
Оригінал публікації – на сайті Aktuálně.cz
Давід Стулік – старший аналітик дослідницького центру «Європейські цінності» у Празі
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
