Nokia, Siemens, Sony Ericsson – навіть назви цих компаній-виробників телефонів видаються «привітом» із минулого. Сотові телефони, комунікатори, КПК, перші смартфони – це залишилося десь у двохтисячних. При цьому вони й досі можуть зберігатися у шухлядах і міцно триматися у нашій пам’яті.
Мобільні телефони – ще один символ так званих нульових років, про який розповідаємо в подкасті Радіо Свобода «Українські нульові», подкасті про культуру та артефакти двохтисячних років.
Історія мобільних телефонів починається приблизно з середини 20 століття. Перші такі важили ледь не кілограм і були призначені для зв’язку з автомобілів. Вже у 80-і роки з’явилися перші серійні «мобілки», у 90-і вони поменшали розміром, з’явилися перші розкладні девайси, а ближче до нульових на їхніх екранах з’явилися кольори.
«Першенький був улюбленим»
У двохтисячних розвиток мобільного ринку ще пришвидшився. Компанії випускали модель за моделлю, але все одно вони тривалий час залишалися дорогим задоволенням. Телефони міняли нечасто, але й слугувати вони могли по кілька років. Тому багато хто може легко згадати свого першого.
Читачка Таня Бугаєнко поділилася історією про свій перший телефон. За її словами, він з'явився у 2006 році, коли Таня була в шостому класі.
«Це був Samsung X210, рожевий, «жабка», на той час дуже модний. Я носила його на шнурочку на шиї, тоді це також був один із трендів. З нього ж вперше і вийшла в інтернет, щоб скачати собі рінгтони у форматі wav+midi. Всі завантажували лише midi-рінгтони, тому я вважалась крутою. До своїх наступних телефонів я вже не ставилась так трепетно: і екрани била, і топила, і об стіну шпурляла. А оцей першенький був для мене улюбленим, я навіть називала його «мишкою», – розповідає Таня.
Інша читачка Анастасія Підгорна розповіла, що отримала перший телефон у третьому класі, бо «повела себе як доросла».
«Як зараз пам'ятаю: батьки ввечері серйозним тоном мені повідомили про те, що «ти вже підросла і довела, що відповідальна, маємо тримати з тобою зв'язок, тому ось» – і протягнули мені не новенький, проте такий бажаний Samsung C100 (і це в 2006!). Там була дуже крута гра з хом'ячком який мав перемагати злих привидів і розкривати картину позаду себе. В неї я «рубалася» на перервах цілими днями. І заряд він тримав кілька днів, не те що телефони зараз. Ех, круто було!», – поділилася читачка Анастасія Підгорна.
Колекція ностальгії
Розробник програмного забезпечення Дмитро Горевой уже три роки збирає колекцію телефонів. За його словами, в нього назбиралося вже біля 350 девайсів, серед яких є і КПК, і мобільні комп’ютери UMPC, але більшість саме мобільні телефони.
«З дитинства в мене була пристрасть до техніки – я щось крутив, паяв. І в школі та інституті почав цікавитися мобільними телефонами. Хотів собі гарний мобільний телефон, але не міг дозволити. Зараз я можу піти в магазин купити звичайний айфон чи андроїд, гроші на це є. А раніше не було і тому, мабуть, це було цікаво. І от тепер я знаходжу ті телефони, які я хотів раніше, але не міг собі дозволити», – каже колекціонер.
Дмитро скуповує техніку на сайтах оголошень, інтернет-аукціонах, а рідкісні екземпляри підшукує на eBay. Каже, що витрачає в середньому на телефон 100-300 гривень, хоча в колекції трапляються і за 1400-1600 гривень.
Кінцевою метою хобі Дмитро бачить створення «музею ностальгії»: «Я завів акаунт в інстаграмі і групу у фейсбуці десь два місяці тому. І в інстаграмі у мене вже більше двох тисяч підписників, хоча я не робив там реклами – вони самі з’являються. І люди постійно додаються, тобто їм. Класно було б відкрити щось у Києві, щоб люди могли прийти подивитися», – поділився Дмитро.
Повну розповідь слухайте в подкасті.
Також слухайте попередній епізод подкасту «Українські нульові» – про «відік», «магнітолу» та диски
