Люблін – У місті Люблін (Польща) поруч із музеєм концтабору Майданек встановили пам’ятник українському греко-католицькому священнику, новомученику ХХ століття Омелянові (Еміліану) Ковчу, якого називали «парохом Майданека». Він ціною власного життя рятував сотні євреїв у роки Голокосту на Львівщині.
Сьогодні, 25 березня, у 77-річницю смерті отця у концтаборі Майданек, українська делегація передала дарчу грамоту про пам’ятник Раді міста Любліна. Також тут відбулась презентація книжки «Блаженний Омелян Ковч – настоятель Майданека».
Життя греко-католицького священника, блаженного Омеляна Ковча завершилось у концтаборі Майданек, як мовиться в офіційних німецьких документах, 25 березня 1944 року. У цей день його тіло разом із останками інших в’язнів спалили. Український священник помер власною смертю: через поранену ногу розвинулася флегмона правої ноги, а це стало причиною серцевої недостатності.
У музеї Майданеку є запис: «Ковч Еміліан 20.8.1884 р.н. був в’язнем табору і помер 25.03.1944 р. Із записів в документах можна сказати, що причиною смерті була серцева недостатність у зв’язку із флегмоною правої ноги. Іншими даними про в’язня не оперуємо».
Табір смерті у польському місті Люблін отець Омелян Ковч називав «небом». Через 77 років він знову повернувся сюди, але у скульптурі, яку встановили у сквері поблизу музею концтабору.
Він є скарбом для всього світуСтепан Батрух
«Це таке символічне повернення отця Ковча. Він назвав це місце «небом», яке насправді було пеклом. Він повернувся, щоб насилати нам позитивну енергію у місто Люблін, для поєднання українсько-польських відносин. Отець Ковч є універсальною людиною і його подвиг не може вважати за власність, ані Україна, ані Польща. Він є скарбом для всього світу», – каже отець УГКЦ у Любліні Степан Батрух.
Рада міста підтримала ініціативу
Ще п’ять років тому ініціативна група українців і поляків домовилась із Радою міста Любліна і місцевими громадськими організаціями про встановлення монумента отцю Омеляну Ковчу. Місцева влада Любліна проголосувала одностайно за це питання на сесії і виділила місце під майбутній постамент. Як наголосив сьогодні під час урочистої передачі пам’ятника Раді міста президент Любліна Кшиштоф Жук, постать отця Омеляна Ковча об’єднує Польщу і Україну, а це так потрібно і важливо у сьогоднішній складний час.
«Пам’ятник і публікація «Блаженний Омелян Ковч – настоятель Майданека» вшановує людину, яка навіть у трагічних табірних умовах зберегла гідність і своїм ставленням дала прекрасне свідчення віри не тільки в Бога, але і в людину», – вважає Кшиштоф Жук.
У 2017 році в Україні оголосили конкурс і переміг проєкт українського скульптора Олександра Дяченка. Автор використав сірий камінь і бетон, а щодо пластики дотримувався мінімалізму, тобто нічого зайвого.
Цей куб дуже жостка і невблаганна формаОлександр Дяченко
«Ідеологічний хід у тому, що ми спочатку спускаємось, а потім піднімаємось, тобто потрапляння у цей жахливий концтабір і такий духовний підйом цієї людини. Ідея пам’ятника виникла, коли я прочитав біографію Омеляна Ковча. Там є лист, коли Ватикан домагався його звільнення і німецька влада вже погодилась на це, але він написав, що не звільнятиметься з табору, бо він тут єдиний священник для всіх. Його цитату помістив на кубі трьома мовами. Цей куб дуже жорстка і невблаганна форма, він відриває свою віру своїм духом від землі», – пояснив концепцію пам’ятника автор.
На кубі постаменту з трьох боків є фрагмент листа отця Ковча трьома мовами – польською, українською та на івриті – до його дружини та шістьох дітей: «Розумію, що стараєтесь про моє звільнення. Прошу нічого не робити у тій справі. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латиші та естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священник. Тут я бачу Бога, який є однаковим для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей. Можливо, наші церкви відрізняються між собою, але у всіх нас царює той самий всемогутній Бог».
Отець Омелян Ковч відмовився повертатись додому. Нацисти вимагали від нього публічно відмовитись допомагати євреям, рятувати їх від смерті. Священник не міг цього зробити і залишився у Майданеку, продовжував сповідати в’язнів різних національностей і віросповідань, проводив богослужіння, робив миропомазання, проводжав невинних людей у вічний світ.
Гроші на виготовлення і перевезення пам’ятника надали доброчинці з України, Канади, Польщі. Загальна сума становить близько 250 тисяч доларів. Пам'ятник планували відкрити ще торік, але через спалах пандемії відклали цей захід.
Постать отця Омеляна є дуже об’єднавчоюІван Васюник
«Серед багатьох нагромаджень, які час від часу мусуються політичними ворогами України і Польщі щодо історичних відносин українців і поляків, постать отця Омеляна є дуже об’єднавчою, позитивною взагалі у світовому масштабі. Така добра воля люблінської громади увічнити пам’ять – це треба розглядати не лише, як акт встановлення пам’ятника на таких позитивах, на жертовних героїчних прикладах, як отця Омеляна Ковча, вибудовується майбутнє наших народів», – зауважив у коментарі Іван Васюник, голова громадського комітету зі вшанування пам'яті Блаженного священномученика Омеляна Ковча.
Життя і діяльність
Отець Омелян Ковч був п’ятою, наймолодшою дитиною у священничій українській родині. Він народився 20 серпня 1884 року у селі Космач Косівського району Івано-Франківської області. Здобув філософсько-теологічну освіту в Римі. Одружився з донькою священника і сім’я виховувала шістьох дітей. Отець Ковч був капеланом Української галицької армії, належав до Організації українських націоналістів (ОУН) у час польської влади в Галичині. Він стримував людей від помсти і закликав залишатись завжди людьми.
У 1922 році став парохом у Перемишлянах, що на Львівщині. Тоді у цьому галицькому містечку мешкали євреї, поляки і україці, яких було найменше. Отець Омелян відновив храм Святого Миколая, де і служив. На богослужіння до нього приходили люди з різних сіл, щоб послухати його духовне слово. Він опікувався бідними і немічними людьми. Їмость не завжди знала, на скількох людей готувати їжу, бо невідомо було, скількох сиріт і бідних приведе її чоловік на обід чи вечерю. Активна духовна діяльність священника припадає на 1922-1942 роки.
1 липня 1941 року у Перемишляни прийшла нова окупаційна німецька влада після тоталітарної сталінської. Одного дня нацисти підпалили живцем євреїв у місцевій синагозі. Отець Омелян Ковч, з молитвою на устах і вервицею у руках, пішов рятувати людей, відчинив двері і витягував попечені тіла. Йому вдалося врятувати белзького рабина Аарона Рокеаха, син якого загинув у полум’ї. Тоді священник зумів достукатись до німців і жандармерія відступила. Отець Омелян Ковч вільно розмовляв німецькою, був впливовою духовною особою на Перемишлянщині.
До нього почали йти десятки євреїв із проханням про хрещення. Отець звернувся до митрополита Андрея Шептицького по пораду, бо не знав, як має діяти у такій ситуації і отримав підтримку.
Видані отцем Ковчем метричні виписки про хрещення врятували життя сотень і сотень євреїв. Називають цифри від 600 і до 2 тисяч хрещень. У Перемишлянах німці створили ґетто і священник закликав людей носити євреям їжу і одяг. Його діти теж постійно ходили до обгородженого місця з продуктами і білизною.
У січні 1943 року отця Омеляна Ковча німці арештували за порятунок євреїв і посадили у тюрму на Лонцького у Львові. Слідча справа та матеріали арешту не збереглись, зазначають дослідники. Взимку 1943 року він став в’язнем табору смерті у Майданеку під № 2399, жив поруч із іншими в’язнями, переважно євреями, у 14-му бараці 3-го поля. Наглядач Майданека, поляк за національністю, вдавав, що не бачить, як отець духовно допомагає в’язням, проводить богослужіння і сповідає їх.
Отець Омелян Ковч дивився на кожного, як на людину, а не на національність. Він захищав права українців, умів твердо говорити з владою, відстоював, передусім, людську гідність.
У 1999 році отця Омеляна Ковча визнано праведником України. Однак досі він так і не визнаний інститутом «Яд Вашем» Праведником народів світу.
У 2001 році Папа Іван Павло ІІ визнав отця Омеляна Ковча блаженним.
З 2010 року засновано відзнаку імені Омеляна Ковча, яка щороку вручається людям, які працюють для екуменічного діалогу, поєднання народів і культур, для міжрелігійного і міжнаціонального порозуміння. Лауреатами відзнаки були письменниця Ліна Костенко, філософ Євген Сверстюк, історик Арон Вайс, письменниця Оксана Забужко, історик Тімоті Снайдер.
