Встановлено пам’ятник священику УГКЦ, який рятував євреїв

Львів – У містечку Перемишляни, що на Львівщині, урочисто освячено пам’ятник греко-католицькому священику, Блаженному Еміліяну (Омеляну) Ковчу, який загинув мученицькою смертю у концтаборі Майданек, куди потрапив за те, що в роки Другої світової війни рятував євреїв. Гроші на постамент зібрали люди різних віросповідань і національностей.

«Будь благословенний» – ці слова промовляв у душі польський єврей Леопольд Кляйнман, дивлячись на постать отця Еміліяна Ковча у бронзі, яка здавалося ось-ось оживе, крокуючи босоніж із хрестом у руці до когось потребуючого. Таким скромним і водночас духовно багатим запам’ятав Блаженного Леопольд Кляйнман, батько якого товаришував з отцем Еміліяном Ковчем у Перемишлянах. Між українською і єврейською родинами були теплі і приятельські стосунки.

У роки німецької окупації у Перемишлянах гестапо створило гетто для євреїв, обгородивши частину міста колючим дротом, куди кидали єврейське населення. Тоді у Перемишлянах мешкали п’ять тисяч людей, із них 3 тисячі – євреї. Леопольд Кляйнман чудом вижив, а його батька 5 листопада 1941 року німці розстріляли і чоловік знайшов вічний спочинок на землі Перемишлянщини.

«Отець Еміліян Ковч – це герой світу. Чим тільки міг він нам допомагав, приносив їжу до гетто, хліб, допомагав духовно, вчив, як ми маємо терпіти… Це був великий духовний талант, сердечна людина. Я музикант (Леопольд Кляйнман, диригент Краківської філармонії – ред.) і буваю у всьому світі і у всьому світі розповідаю про цю велику людину. Я серцем у Перемишлянах, де народився, звідки вийшли відомі люди, врятовані отцем», – розповів Леопольд Кляйнман.

Отець Ковч був турботливим парохом

Від 1925-го до 1934 років у домі отця Ковча відбулося 40 поліційних обшуків і 20 разів священика арештовувала польська поліція за його проповіді і науку, за правду, яку він доносив до українців. Священик у 1919 році вступив в Українську галицьку армію (УГА), був польовим духівником, а з 1922 року і аж до смерті працював парохом у Перемишлянах. У містечку збудував церкву і народний дім, повернув людей до віри. Щодня разом із дружиною Марією-Анною годував бідних людей у своїй скромній маленькій хаті. А у самого були подерті черевики і старенька ряса. У 1939 році від важкої хвороби померла дружина отця і він залишився сам із трьома синами і трьома доньками, більшість із яких на той час були неповнолітні і без освіти.

Отець Ковч започаткував у Перемишлянах Йорданське водосвяття. Люди рубали лід і хрест прикрашали синьо-жовтими стрічками. Навіть під час більшовицької окупації у 1939-1941 роках, священик не відмовився від цієї традиції.

Енкаведисти боялись арештувати отця, бо він мав велику повагу серед людей і вплив на вірних. Але перед приходом німецьких військ, у червні 1941 року за отцем таки прийшли, а ще й забрали двох доньок. До скроні отця енкаведист приставив револьвер, священик ревно молився і просив Бога врятувати доньок. Раптом у небі почувся гул німецьких літаків. Один із міліціонерів сказав отцю втікати, бо на нього чекають тортури. Священика переховували люди, ніхто не видав його і доньок.

Із приходом німецьких військ люди кинулись на поліційну станицю НКВД шукати своїх рідних. Більшість були замордовані і закопані у землю. Люди втішилися, що отець Ковч залишився живим, але він сам просив не надто радіти, а радше бути обережними, «бо на місце одного «добродія» приходить другий, тільки ґудзики в мундирах змінилися». І священик мав рацію, бо невдовзі німці почали чинити своє зло. Отець Ковч врятував із вогню кілька десятків євреїв, серед них був і белзький равин. Донині невідомо, що священик сказав німецькою солдату, що той утік із місця підпалу.

«Для отця Ковча не було різниці, якої віри чи національності була людина, він дбав про її духовність, хотів допомогти кожному. До отця звертались місцеві євреїв і просили, щоб він їх охрестив», – пригадує корінний мешканець Перемишлян Іван Фуглевич, який добре пам’ятає свого пароха.

«Тут я бачу Бога…»

Понад 600 євреїв у храмі Святого Миколая у Перемишлянах охрестив отець Ковч, знаючи, що за це оголошена смертна кара. «Цей крок не допоможе вам звільнитись від протижидівського німецького закону, цей акт має лише чисто релігійне значення», – говорив отець Еміліян охрещеним.

За кілька днів у 1942 році гестапо арештувало отця Ковча і він перебував у тюрмі на Лонцького у Львові, де зазнав страшних катувань і тортур, але далі відправляв Служби Божі. Німецькі офіцери вимагали, щоб отець Ковч відмовився хрестити євреїв, але священик не відступив, хоча міг бути на волі. Про це постійно клопотав митрополит Андрей Шептицький. «Хто хоче хреститись, того й хреститиму», – відповідав на допитах.

У серпні 1943 року отця Еміліяна Ковча німці вивезли у концентраційний табір до Майданека, що поблизу Любліна (Польща). Священик отримав №2399. У бараці перебували до 700 арештованих, переважно євреїв. Він далі виконував свої душпастирські обов’язки, а концтабір сприймав як Божий дар, називав другим місцем після неба і свідомо йшов на мученицьку смерть, допомагаючи духовно іншим.

25 березня 1944 року отця Еміліяна спалили разом з іншими в’язнями концтабору.

«Тут я бачу Бога – Бога, який однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей» – ці слова отця Еміліяна Ковча написані на меморіальній таблиці, встановленій у музеї в Майданеку у 2009 році.

Чому людина одного віросповідання рятувала і допомагала людям іншого віросповідання, йдучи свідомо на смерть, ризикуючи життям своїх шістьох дітей?

«На це був здатен лише отець Ковч. Це було у його крові. В його крові текла любов до всіх людей і в цьому була сила отця», – відповів Леопольд Кляйнман.

У 1999 році отця Еміліяна Ковча визнано «Праведником України», у 2001 році Папа Римський беатифікував отця Ковча. Блаженний вважається Покровителем усіх душпастирів УГКЦ. Бо це був правдивий священик, який усім своїм серцем служив Богові і був батьком для своїх парафіян, готовим у будь-яку мить віддати за них життя. В отця Ковча є чому повчитись сучасним духовним особам.