Міжнародний трибунал для покарання Володимира Путіна та найвищого військово-політичного керівництва Росії за воєнні злочини в Україні – один із головних проєктів, над якими наразі активно працює Україна.
Команда президента Володимира Зеленського також хоче перетворити заморожені за кордоном активи РФ на компенсації для українців, які постраждали від дій Росії: для цього займається створенням спеціального арбітражу.
Заступник голови Офісу президента Андрій Смирнов – один із тих, хто активно залучений у обидва процеси. Окрім того, як і у довоєнні часи, він продовжує займатися в ОП питаннями судової реформи.
Про те, яким є нині прогрес у кожному із вищезгаданих питань, він розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.
Нижче – головні тези цієї розмови.
Повну версію розмови дивіться тут:
Про початок роботи міжнародного трибуналу і міжнародного арбітражу
«Усе залежатиме від швидкості підписання та подальшої імплементації та ратифікації країнами-партнерами цих міжнародних домовленостей про заснування і спеціального кримінального трибуналу, і комісії щодо репарацій.
Нам би хотілося думати, що на кінець літа ми вийдемо на підписання і подальшу швидку ратифікацію цих документів щодо одного та щодо іншого інституту».
Про обсяг і вартість заморожених активів РФ
«Ми робимо насамперед акцент на суверенні кошти країни-агресора, бо їх масив в рази (в десятки, сотні, тисячі разів) більший, ніж масив заморожених коштів фізичних осіб.
Станом на кілька тижнів тому, коли ми зводили суми арештованих суверенних коштів, цифра була, якщо я не помиляюся, близько 300 мільярдів доларів США.
Сума, на яку ми будемо претендувати в частині стягнення заморожених активів, має кореспондуватися з сумою збитків, щодо яких зараз проводиться аудит».
Про скепсис країн-партнерів щодо створення міжнародного арбітражу
«Через те, що такого історії ще не було, окремі країни хочуть насамперед обговорити його модель, щоб мати гарантії для себе, що країна-агресор потім не звернеться до міжнародних судових інституцій з позовами до них.
Цей скепсис базується зараз швидше не на політичному підґрунті, а саме на юридичному».
Про орган, що передуватиме міжнародному трибуналу
«Ми пропонуємо нашим партнерам створити тимчасовий Офіс прокурора, який буде підтримувати обвинувачення. Йдеться про прокурора від України (але прошу не плутати це з посадовими особами Офісу генерального прокурора).
Тобто це має бути особа, яка є визнаним фахівцем у галузі міжнародного права, зі знаннями і навичками в розумінні воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду, агресії.
Цьому тимчасовому Офісу прокурора треба дати мандат для організації роботи слідчих, які будуть отримувати докази і представляти фактично обвинувачення у спеціальному кримінальному трибуналі.
Як цей прокурор буде обиратися, хто його буде обирати, на якому конкурсі чи не конкурсі – ми це ще зараз обговорюємо».
Про формат міжнародного трибуналу
«Ми дуже хочемо, щоб рішення цього органу мало світовий авторитет, тому міжнародний компонент тут є обов’язковим (він має бути дуже потужно представлений у роботі цього трибуналу).
Спеціальний кримінальний трибунал буде досліджувати докази, які здобуде прокурор, про якого я згадував, і буде представляти обвинувальні докази, які він зможе отримати від національних органів досудового розслідування, від органів прокуратури української, від європейських органів, які долучені до процесу збору доказів саме факту агресії.
Злочин агресії ми маємо довести саме через призму відповідальності президента країни-агресора і військово-політичного керівництва країни-агресора».
Про ратифікацію Римського статуту
«Я би, щонайменше під час війни, до перемоги України питання ратифікації Римського статуту відклав би. Тому що, згідно з Римським статутом, спеціальні компетентні органи іноземних країн отримають купу заяв країни-агресора про начебто (я підкреслюю – начебто) злочини, які вчиняються нашими військовими. І той самий Міжнародний кримінальний суд зобов’язаний буде давати оцінку цим подіям.
Тому питання (ратифікації Римського статуту – ред.) доречне до обговорення, але після перемоги України у цій війні».
Про готовність українських судів до війни
«Судова система не була готова, але судова система змогла у багатьох випадках швидко відреагувати на цей виклик, багато чого зробити корисного в частині евакуації суддів і персоналу судів з тих територій, які виявилися тимчасово окуповані, де велися активні бойові дії, а в багатьох випадках змогла вивезти матеріали судових справ».
Про зруйновані Росією суди
«Є випадки, коли не вдалося вивезти матеріали судових справ (переважно у східних областях), де суди були знищені повністю. Наприклад, Харківський апеляційний суд, будівля якого є пам’яткою архітектури, був повністю знищений бомбами, і звідти матеріали справ, наскільки мені відомо, ми не змогли евакуювати.
Суд у Бородянці майже знищений повністю, тому ми зараз нагально вирішуємо питання, у якому приміщенні він буде розміщуватись».
Про суддів-зрадників та «тихих» колаборантів
«Є випадки, коли судді реально зраджують інтересам і судової влади, і держави. Такі випадки є. По усіх них зареєстровані провадження, тривають слідчі дії.
Набагато небезпечніше виглядає питання «тихих» колаборантів. Їх достатньо. Це коли судді прямо не стали на бік ворога, але чекали «балалаек, медведей, русского мира». Спеціальні органи знають про ці випадки».
Про перезапуск ВРП
«Дійсно, нам не вистачає такого інструменту, як ВРП, щоб отримати дозвіл на притягнення суддів до кримінальної відповідальності.
Проблема – у тому, що два місяці війни – березень і квітень – Етична рада, яка створена за участі наших міжнародних партнерів, не працювала. Я не можу зрозуміти, чому і що їм заважало працювати дистанційно.
Ми намагалися продумати варіанти з парламентарями, як запустити ВРП саме в частині можливості розгляду питань санкцій щодо суддів, але ми одностайно прийшли до висновку, що всі ці варіанти не будуть відповідати Конституції, тому ми від них відмовились.
Але питання дуже гостре, і я закликаю Етичну раду якомога швидше завершити співбесіди з кандидатами, які номінуються до Вищої ради правосуддя».
Про роботу ОАСК і його ліквідацію
«Від початку війни і до середини квітня в ОАСК були технічні проблеми, пов'язані з доступом до реєстру, з можливістю вносити туди рішення, з серверами, з технічним обладнанням.
Якщо говорити про ліквідацію ОАСК, то це питання має іти нога в ногу з питанням добору нових суддів у новий Окружний адмінсуд Києва (немає значення, як його назвуть).
Ми хочемо, щоб запустилася ВККС. Ми наполягаємо, щоб швидко відновила роботу ВРП. І, зрештою, у вас відпадуть усі питання, пов’язані з ОАСК».
Про відкриття Реєстру судових рішень
«Можливо, через тиждень-півтора ми відкриємо доступ до Реєстру судових рішень, щоб і громадяни, і органи держвлади, і державні реєстратори, і нотаріуси, і будь-хто, кому це необхідно, мали доступ.
Але ми хочемо переконатися з Державною судовою адміністрацією, що цей процес відновлення доступу до реєстру не нашкодить, що ми будемо готові до нових кібератак у разі чого».
Про Конституційний суд
Конституційна реформа, яка була проведена за часів Петра Олексійовича Порошенка, створила Конституційний суд як орган, який взагалі є недоторканим у порівнянні з будь-яким іншим державним органом.
Тому я вважаю цю реформу ганебним явищем, яке треба згортати і робити нову реформу, в якій переосмислити необхідність існування Конституційного суду».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
