Мене, як українця Росії, вельми цікавить походження тих видатних російських діячів, що мають стосунок до України. А особливо тих із них, що походять родом із колишніх українських земель, що перебувають зараз у складі Росії, найбільше ж із Стародубщини, до якої маю родинний стосунок і сам.

Упродовж ХVІІ–ХVІІІ століть Стародубщина належала до Гетьманщини, а Стародубський полк був найбільшим полком гетьманської України за територією. Та згідно з переписом 1897 року на всі чотири повіти північної Чернігівщини, до яких належала сучасна Стародубщина, було виявлено лише 778 осіб, або 0,12% від всього населення цих повітів, які розмовляли «малоросійською» мовою. До речі, в сусідній Орловській губернії, яка до української етнічної території ніколи не належала, цей перепис виявив 4 174 українця, а в ХХІ столітті, за переписом 2002 року, в Брянській області Росії, до якої зараз належить Стародубщина, українцями записалося 20 214 осіб.

Як на Стародубщині 1897 року могло мешкати 778 українців, мені не зрозуміло, але саме за підсумками цього перепису, у 1919 році між радянською Росією та радянською Україною було підписано угоду, про перехід Стародубщини до складу Росії. І вже понад сто років це російська земля.

Цікаво, що більшовики у 1918 році спробували навіть провести щось подібне до референдуму на підпорядкованій їм території краю, аби довести це приєднання народною волею. І якщо в старовірських громадах краю, де жили нащадки втікачів із центральної Росії, що втікали сюди від церковних переслідувань середини ХVІІ століття, приєднання до Росії сприймали з радістю, то, наприклад, у повітовому місті Мглині цей «референдум» закінчився збройними сутичками, під час яких ініціатор цього референдуму, більшовик Павло Шимановський був забитий до смерті місцевими селянами.

Але залишимо політику політикам, та повернемося до головної теми статті.

Серед стародубських шляхетських та козацьких родів зустрічаються й прізвища Римських-Корсакових та Немировичів-Данченків. Ці прізвища є досить оригінальними, і, здавалося б, беззаперечно до цих стародубських родів повинні належати й два видатних росіянина: композитор Микола Римський-Корсаков (1844–1908) і режисер Володимир Немирович-Данченко (1858–1943). Але не все так просто.

Смоленський шляхтич Михайло Корсак перебрався на Стародубщину в другій половині ХVІІ століття, коли Смоленськ перейшов з-під влади Речі Посполитої до Росії, а на Стародубщині, у цьому багатому краю Гетьманщини, легко можна було поповнити свій капітал. Вдало одружившись із дочкою стародубського полковника, сина гетьмана Івана Самойловича Семена, Михайло Корсак не лише оволодів значними маєтками, але й зміг їх зберегти після опали російського уряду на українського гетьмана та його родину. Мало того, спритний та хитрий Михайло Корсак отримав від уряду Петра І царську грамоту на володіння всіма маєтками тестя, у збиток іншому спадкоємцю, Григорію Гамалію. Таким чином син Михайла – Максим Корсак – став уже одним із найбагатших стародубських можновладців. Відтоді Корсаки почали писатися Корсаковими.

Але в Росії були й інші Корсакови, відомий боярський рід. Російським Корсаковим дуже не сподобалося, що на Стародубщині з'явилися якісь інші Корсакови, що претендують на спорідненість із ними. І ось тоді російські Корсакови почали зватися Римськими-Корсаковими, аби відрізнятися від стародубських, і вигадавши, що їхній рід нібито походить із самого Риму. Взагалі, серед російських бояр і дворян найвидатнішими вважались ті, що могли довести своє іноземне походження, хоч європейське, хоч татарське, аби тільки не рідне російське. Навіть царський рід Романових виводив себе від вихідця з Пруссії, а рід Пушкіних від німців.

Але стародубські Корсакови теж були не дурні. Вони теж почали писатися Римськими-Корсаковими, аби не губити міфічного зв'язку з Корсаковими російськими. Врешті-решт, так і збереглося два роди Римських-Корсакових, що не мали стосунку один до одного. Російський композитор Микола Римський-Корсаков належав до російського роду, і не мав стосунку до стародубського.

Народився він у Росії, в Новгородській губернії, але, тим не менш, мав стосунок і до України, написавши на українські мотиви оперу «Травнева ніч» за Гоголем, та оперу-колядку «Ніч перед Різдвом».

А ось відомий російський театральний діяч Володимир Немирович-Данченко справді мав стародубське коріння. Його далекий предок, Данько Немирович, ще за часів Речі Посполитої був посполитим селянином у селі Камені сучасного Стародубського району. Син Данька, Матвій, служив при поляках у «козацькій корогві», що входила до складу стародубської «замкової прислуги», та іменувався вже Немировичем-Данченком, тобто «сином Данька».

За часів Визвольної війни Немировичі-Данченки воювали в козацькому війську за свободу України, за що були нагороджені Богданом Хмельницьким маєтками у рідному краї. Великих маєтків вони не нажили, але вірно служили українському гетьману. У ХVІІІ століття бунчуковий товариш Іван і полковий хорунжий Стародубського полка Федір Немировичі-Данченки володіли частиною села Чубковичі, в храмі якого зберігається вельми шанована на Стародубщині ікона Чубківської Божої Матері.

Володимир Немирович-Данченко народився на Кавказі, але все своє життя наголошував, що його батько був українцем, а мати вірменкою. У створеному ним разом із Костянтином Станіславським Московському художньому театрі (МХТ) на сцені, на початку ХХ століття, впроваджувалися у життя ідеї європейського демократичного театру, які не знаходили тоді притулку на сценах інших театрів Росії.

А першою постановкою МХТ стала драма іншого видатного стародубця, правнука українського гетьмана Кирила Розумовського, що жив у прадідівському маєтку Красний Ріг, на кордоні Стародубщини з Росією, Олексія Толстого, «Цар Федір Іванович».

Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода