(Рубрика «Точка зору»)
Зараз погляд всього світу практично прикутий до подій, що відбуваються в Ізраїлі і Секторі Гази. Напад угруповання «Хамас», викликав хвилю обурення у багатьох цивілізованих і демократичних країнах світу, а також вияви солідарності з народом Ізраїлю в Україні
Тим паче, що 5 жовтня Україна пережила подібний варварський удар російської армії по цивільних у селі Гроза на Харківщині, і щоночі російські дрони атакують українські міста та цивільну інфраструктуру.
Зрештою, не виключено, що російське керівництво, яке підтримує певні зв’язки з «Хамасом» та його союзниками, могло посприяти тому, що «Хамас» так нахабно, демонстративно і жорстоко атакував Ізраїль. Навіщо? Як мінімум, щоб відволікти увагу від воєнних злочинів Росії на українські землі.
Відносини євреїв та українців впродовж століть спільного проживання не були простими. Але, увага переважно зосереджувалася на конфліктних моментах. Чому? Тому, що таку акцентацію постійно робили сили, в чиїх інтересах було фокусувати увагу саме на цьому і сварити українців та євреїв. На жаль, багато хто на це «куплявся» та й продовжує «куплятися».
Насправді, за той довгий час, коли євреї жили на українських теренах, відносини двох народів здебільшого були мирними.
Є чимало прикладів співпраці українців і євреїв – про які ми, на жаль, мало знаємо.
І один із них – стосунки з євреями українського «філософа №1» Григорія Сковороди, 300-ліття від дня народження якого нещодавно широко відзначалося в Україні.
Сковорода і єврейська культурна традиція
У творчості Сковороди можна знайти чимало фрагментів, які так чи інакше мають стосунок до єврейської культури й традиції. До того ж у оточенні мислителя були вихрещені євреї, з якими він товаришував і яких цінував.
У 1738-1739 роках майбутній філософ, студіюючи в Києво-Могилянській академії, пройшов клас поетики. Тоді ж Сковорода починає вивчати грецьку, німецьку й єврейську мови в Симона Тодорського.
Тодорський, як і Сковорода, походив із козацької родини. Народився у сотенному містечку Золотоноша Переяславського полку. Навчався в Києво-Могилянській академії. Але, як і Сковорода, не закінчив богословського курсу. Тодорський протягом кількох років навчався в Німеччині, в Маґдебурзі, в знаного орієнталіста й гебраїста Йогана-Генріха Міхаелса. Там він, окрім німецької, добре оволодів грецькою та давньоєврейською. Всі ці три мови Тодорський викладав у Києво-Могилянці з 1738 року, забезпечивши тут не лише високий рівень навчання, а й створивши традицію, школу.
У 1739-1740 роках Сковорода навчався у класі риторики, продовжуючи водночас вивчати мови під керівництвом Тодорського. Таке навчання чимало дало йому.
Майбутній філософ добре володів латинською мовою (нею він писав твори, численні листи). Це була мова вченості в тогочасній Європи. Володіючи нею, Сковорода мав доступ до скарбниць європейської культури. В якійсь мірі це стосується також давньогрецької мови. Адже це була мова високої античної культури. Високо цінувалася й давньоєврейська мова – мова Старого Завіту Біблії.
Гуманісти Ренесансу вважали, що освічена людина повинна знати ці три мови. Як бачимо, Сковорода їх знав.
Філософ часто звертався до Старого Завіту, його символіки. Не раз у його текстах дається пояснення різноманітних єврейських термінів, символів, що мали, як правило, старозавітне походження. Цікаво також відзначити, що вже в зрілому віці, у мандрівний період свого життя Сковорода починає підписуватися «по-єврейськи» – Вар Сава. Слово «вар» єврейською мовою означало «син». Тобто, Вар Сава – це «син Сави», «Савич». Тим самим Сковорода виказував свою певну причетність до єврейської традиції.
Єврейські друзі Сковороди
Як відзначалося вище, серед друзів Сковороди були вихрещені євреї. Таких загалом в Україні було чимало. Навіть деякі старшинські козацькі роди були започатковані євреями-вихрестами. Відомий український та молдавський церковний діяч XVIII століття Паїсій Величковський, одноліток Сковороди, який навчався з ним разом у Києво-Могилянській академії, по лінії матері походив із роду євреїв-вихрестів Манденків, на що навіть спеціально звертав увагу в своїх спогадах.
Один із моментів біографії Сковороди, коли він здійснив поїздку до Москви, був пов’язаний саме з євреєм-вихрестом. На початку 1755 року мислитель змушений був покинути роботу домашнього вчителя в сімействі Томар. Тоді він опиняється без заробітку й житла. На деякий час знаходить притулок у своїх знайомих у Переяславі, а потім у Києві. А далі зі своїм приятелем ієромонахом Володимиром Каліграфом (у миру – Василем Крижанівським) їде до Москви.
Згаданий Володимир Каліграф належав до євреїв-вихрестів. Це була талановита людина. Спочатку він студіював у Києво-Могилянській академії, закінчив її, а потім працював викладачем у своїй альма матер. Синод Російської викликав його до Москви, де він став проповідником у церкві Володимирської Богоматері. Також його призначили на посаду префекта Московської академії – копії Києво-Могилянки. Володимир Каліграф викладав у цьому навчальному закладі філософію й теологію. Здійснивши з ним подорож до Москви, Сковорода довго тут не затримався. Далі його шлях проліг до Троїце-Сергієвої лаври. Але й тут мислитель не залишився. Ймовірно, йому хотілося повернутися в Україну. Що він й зробив, опинившись знову домашнім вчителем у сімействі Томар.
Один із євреїв-вихрестів став прототипом філософського твору Сковороди «Бесіда, названа Двоє: про те, що Блаженним бути легко». Цей твір був написаний у мандрівний період життя філософа, десь у 1775-1776 роках.
Це діалоги. Серед персонажів твору фігурує Наєман. Його прототипом був єврей-вихрест Наєман Петрович – мешканець села Бабаї, де в той час бував Сковорода. Цього чоловіка філософ не лише знав, а й симпатизував йому. Принаймні Наєман постає в діалозі як позитивний і мудрий персонаж.
Тож, Сковорода виявляв інтерес до єврейської культурної традиції, а також до людей, що мали до неї причетність – хай навіть будучи вихрещеними.
Дослідник Сковороди
Водночас представники єврейства виявляли інтерес до творчості Сковороди, займалися її вивченням.
Фактично, одним із провідних сковородинознавців радянського періоду був дослідник єврейського походження Табачніков Ісайя Аронович (1904-1983).
Із 1930 року він викладав у вищих навчальних закладах діалектичний матеріалізм. У 1950 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Г. С. Сковорода: філософські та суспільно-політичні погляди». Був доцентом кафедри філософії Київського державного педагогічного інституту імені Максима Горького. Став упорядником зібрання творів Сковороди, яке вийшло в 1961 році в двох томах. Понад два десятки років працював над розшуком рукописів мислителя.
Табачніков віднайшов понад тридцять рукописів Сковороди, серед них і два нових. Він є автором низки статей і монографій, присвячених Сковороді. Серед них варто відзначити монографію «Григорій Сковорода», що вийшла в 1972 році в Москві в серії «Мыслители прошлого». Це була авторитетна серія, яка мала на меті познайомити читачів з вершинами світової філософської думки.
Звісно, в цій книзі Табачніков представляврадянський погляд на Сковороду. Український мислитель постає як представник матеріалістичної лінії в філософії й такий собі «народник».
Зокрема, читаємо таке в згаданій монографії:
«Сковороду знали та любили широкі народні маси не лише в Україні, а й далеко за її межами. Мандруючи селами України, понад тридцять років він перебував у гущі народу, жив його інтересами, страждав на його муки; у своїх творах та постійних бесідах на життєво важливі для простих людей теми він відобразив те, що хвилювало їхні серця, їхній розум.
Панівні ж класи – земельна та духовна знать – ненавиділи, переслідували та цькували Сковороду. Після смерті мислителя вони намагалися «замовчати» його творчість, його філософські та суспільно-політичні погляди».
Такий образ – «радянського Сковороди» – часто далекий від дійсності. Інакше й не могло бути. Та все ж, велике значення мало те, що Сковорода подається як український філософ (хоча, зрозуміло, в контексті «вітчизняної», фактично, російської філософії).
Попри те, що на сьогоднішній день ця та інші роботи про Сковороду Табачнікова видаються доволі тенденційними, все ж той дослідник єврейського походження чимало зробив для популяризації українського мислителя – і не лише в Україні, а й загалом у Радянському Союзі.
Тож, оглянувшись назад, можна побачити підстави для того, щоб оцінювати теперішні вияви солідарності українців із Ізраїлем не лише як такі, що спричинені переживанням власної страшної війни, а й чималою історичною традицією.
Петро Кралюк – професор, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум