Українському мандрівному філософу Григорію Сковороді – 300 років. Але зі Сковородою так, що він з часом не застаріває, а є актуальним для всіх поколінь, які його прочитують і знаходять щось для себе. Він був диваком, але речі, які його хвилювали – вічні, а тому актуальні і зараз, в наш час. Радіо Свобода поговорило з людьми, які знають і люблять Григорія Сковороду.

«Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити», – писав Григорій Сковорода.

Але з чого почати, що розповісти про мандрівного філософа, про якого написано тисячі книжок чи творів?

Може з того, що він вважав, що треба займатися тим, що милуєш, у що вкладаєш душу?

Говорять же ж нині: Люби те, що робиш, а роби – те, що любиш!

Дивак

Сам Григорій Сковорода не менш цікавий, аніж його філософська спадщина.

Не міг всидіти на одному місці, постійно був у русі, звідусіль його звільняли, бо не зраджував принципам і своїм переконанням. Не їв м’яса і риби – харчувався раз на день після заходу сонця (як мусульмани під час Рамадану). Спав по чотири години на добу.

Іконічний образ Сковороди – це мандрівник «без кола й двора», як би по-народному сказали, з обов’язковою торбиною за спиною. А в тій торбі – Біблія і його власні рукописи. Ну, й сопілка або флейта, які його всюди супроводжували. На старість вже ходив з пасохом як якийсь пророк – а може й був ним?

Античність

Сковорода добре знав античну філософію його називали то «українським Сократом», то «українським Платоном, то «українським Конфуцієм» навіть.

Але за стилем життя був радше «українським Діогеном» – той жив у діжці, а Сковорода не мав власної стелі над головою – можливо, тоді тісніший зв’язок з небесами, з Богом?

Сковороду цікавили теми Бога і знань, любові і дружби, душевного спокою і гріха, людських вад і людської сили… Стрижень його філософії – самопізнання, внутрішній світ людини, її внутрішній космос, всесвіт. «Пізнай себе!» – вчив він.

«Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе» – Григорій Сковорода

«Сковорода – це філософ свободи і життєтворчості. Він – для кожної людини. У нього є поради, як бути нещасливим і як бути щасливим, який шлях обирати», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода професорка філософії Марія Култаєва з Харківського Національного педагогічного університету імені Сковороди.

«Сковорода говорив про «видиме» і «невидиме» і зараз це дуже актуально. Бо яке зараз суспільство – суспільство селфі. Пізнай не себе, а пізнай своє селфі. Такий підхід зараз, але ж Сковорода каже – пізнай себе!»

А ще Сковороду хвилювала тема Бога, (справжньої) віри, християнські цінності. Сам Сковорода в ченці не постригся, але мандруючи, любив зупинятись в монастирях.

«Усе минає, тільки любов після всього зостається. Усе минає, але не Бог і не любов» – Григорій Сковорода

Він народився в козацькій родині Сави Сковороди в Лубенському полку на Полтавщині.

Його батько буз безземельним, але Григорій був не з бідноти – батько торгував вином, а ще ніби мав горілчаний промисел.

Любов до вина проступить у Григорія, коли він поїде працювати до «Токайської комісії» в Угорщину, де ця Комісія закуповувала вино для російського імператорського двору.

«А ясно, що класно філософствувати після літра токайського!» – каже письменник Андрій Любка, який був приємно вражений меморіальною дошкою Сковороді в угорському Токаї.

«Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя» – Григорій Сковорода

Майже все своє життя – особливо другу його половину (а мандрівним мудрецем Сковорода став після 1769 року і залишався до смерті в 1794 році) він був «безсрібреником», свідомо бідував, але все одно був щасливий.

Фонтан з підтекстом

У незалежній Україні про Сковороду дізнались усі – бо він з’явився на 500-гривневій купюрі.

На цій же банкноті також і сковородинський малюнок незвичного фонтану. Цей фонтан водою наповнює такі різні за формою посудини.

«Ідея цього фонтану може полягати в тому, що ти можеш бути посудиною, судиною невеличкого обсягу, але головне – бути наповненим», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода філософ Володимир Єрмоленко, наголошуючи, що життя треба жити на повну, ким би і яким би ти не був.

Сковорода був музично обдарований – гарно співав, грав на скрипці, флейті і бандурі. Кобзарі ходили Україною співали його пісень – часом навіть не знаючи, хто автор.

У Глухові – в тому Глухові, звідки пізніше почнуть свій музичний шлях композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський – Сковороду відібрали в 1741 році до придворної капели імператриці Єлизавети в Санкт-Петербурзі.

Але там Сковорода пробув лише пару-трійку років і повернувся до України.

Сковорода і Росія

Назагал тема Сковорода і Росія – це окрема тема, бо Росія вважає його своїм філософом.

Сковородою зачитувався Лев Толстой, який писав: «Сковорода – людина, що в часи Єлизавети та Катерини явила варварській Росії дивовижний приклад цілковитого виконання заповідей Христа».

Перший біограф Сковороди, його друг і учень Михайло Ковалинський стверджував, що Сковорода мав до Росії «постійну відразу».

«Росіяни помиляються, вважаючи Сковороду російським філософом. Тому що одна з головних думок Сковороди – це думка про те, що наша природа персональна. В кожної людини є своя персональна природа. Звідси всі його поняття про сродність, про сродну стать, про сродну працю, – каже в інтерв’ю Володимир Єрмоленко. – А російська філософія пішла іншим шляхом. Вона пішла шляхом розчинення особистості в чомусь великому. Чи в народі, чи в релігії, чи в державі... Тому Сковорода зовсім не російський філософ».

В радянські часи зі Сковороди ліпили атеїста, соціаліста і революціонера. У відомому класичному фільмі «Григорій Сковорода» режисури Івана Кавалерідзе 1958 року Сковорода ніби як «біблієборець» і передвісник майбутньої більшовицької революції. Фільм з’явився якраз під час хрущовської боротьби з церквою і планами збудувати комунізм ще для того поклоніння радянських людей…

«Жоден диявол не завдає більше шкоди, аніж удавані друзі» – Григорій Сковорода

Під час нинішньої війни російські ракети вдарили по Музею Сковороди на Харківщині. Музей зруйновано, але пам’ятник Сковороді встояв.

«Оцей удар по музею Сковороди – це приклад отого вічного шизофренічного російського «Так не достанься ж ты никому!». Якщо зайти на російську «Вікіпедію», то вони будуть писати, що це російський філософ і мислитель. Це такі просто заздрощі! Що от у нас є Сковорода і це персона такого масштабу, і більше того, що ми його любимо , популяризуємо в різних сферах, що досі перевидаються його книжки, вивчаються не лише в школі, а що можна піти в книгарню і купити його книжку. І це таке відчуття палючої внутрішньої заздрості і бажання просто знищити, і щоб у сусіда було так погано, як у тебе», – каже в інтерв’ю письменник Андрій Любка, який написав передмову до книги творів Сковороди, перекладених сучасною українською мовою.

У Києві, на Подолі, є пам’ятник Сковороді, але він під час війни і російських обстрілів української столиці зараз захищений бетонними плитами.

«Що Сковорода уособлює? Він уособлює Via Lucis – шлях світла. І шлях світла – він відкидає це все. Я вважаю, що Сковорода захистив нас і що він має реінкарнацію. Що наші хлопці, які нас захищають, – вони мають в собі частинку Сковороди. І через це нас не можна перемогти, бо Сковорода закликав «Пе-ре-ма-гай!», коли він бився з сатаною. І ото у нас бійка із сатаною зараз і йде», – каже в інтерв’ю докторка філософських наук з Харкова Марія Култаєва.

На життя Сковороди припало закручування імперською владою українських гайок – скасування козацьких вольностей.

Ліквідована Гетьманщина (1764), скасований полковий козацький устрій на улюбленій Сковородою Слобожанщині (1765–1770), остаточно зруйновано Запорізьку Січ (1775), закріпачують селян – вчорашніх козаків (1783–1790).

Любив Україну і був європейцем

Сковороду тягнуло в Україну – він до неї постійно повертався – зокрема з Росії, в якій кілька разів оселявся, але кожного разу ненадовго. Як писав його біограф Ковалинський, «Сковорода любив свій рідний край, свою любив Україну».

Але Сковорода також побачив і Європу – побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Німеччині, Польщі. Філософ володів латиною, грецькою, гебрейською, польською, німецькою мовами.

Чи є Сковорода сучасним?

Так, звісно. Він дуже популярний у молодіжних інтелектуальних колах, його обожнює студентство. Але також він залишається і «народним філософом» – багато хто в Україні знає хоча б кілька цитат Сковороди...

Багатьом молодим людям подобається мандрівний образ, бо Сковорода, за висловом одного видання, «ловив кайф від мандрів». А мандруючи, можна теж пізнавати світ.

«От Сковорода, наприклад, стоїть у київському метро. І от він притулився до колони на станції Тараса Шевченка. Такий стоїть собі чувак, в нього така модна гіпстерська зачіска, як у Котигорошка. В нього такий простий аскетичний наряд, який пасує до літа, із льону. В нього якась торба через плече, у нього мінімум речей. Це людина – вегетаріанець, це людина – ізотерик, який шукає якісь духовні практики, намагається зрозуміти себе, зрозуміти світ. Мені здається, що це гіпстер, якийсь ідеальний символ гіпстерства», – ділиться роздумами Андрій Любка про те, яким би був Сковорода зараз.

«Сковорода дуже відповідає ноті часу, бо чому зараз люди розгублені у світі скрізь? Тому що вони живуть чужим життям. Тому що коли вони обирають професію, то вони обирають не те, яка мета цієї професії, яка цінність за цією професією схована, а що ця професія дає для нашого комфорту і так далі. І потім виявляється, що люди живуть чужим життям, відчужуються від того, що вони роблять. І вони стають нещасними, вони стають роздвоєними, вони стають відчуженими. Сковорода нас вчить цього не робити», – міркує про сучасність філософа Володимир Єрмоленко.

«Світ не спіймав»

Мабуть, найвідоміший вислів Сковороди, написаний на його прохання на його могилі, звучить так: «Світ ловив мене, та не спіймав».

На думку Володимира Єрмоленка, серед багатьох тлумачень слова «мір», яке вжив Сковорода в оригіналі, говорячи, що той його не спіймав, є й таке, що означає і поганих людей. «Тобто, людей, які не живуть за своєю суттю, а живуть за своїми ролями, за своїми масками. Світ, «мір», який постійно грає щось, який не є справжнім, ось такий світ його не зловив. Це правда!»

«Що крутого в цій фразі – він сам керував своїм життям. Навіть він сам собі вирішив коли помре, сам викопав могилу, ліг і попрощався з цим світом. Тобто, він сам керував своїм життям і не дозволяв моді, трендам, якимось пануючим законам того часу визначати його стиль думання. Він не гнався за званнями, багатством, визнанням чи якоюсь кар’єрою. Тобто, це була людина, яка жила для себе, кайфувала і водночас розумілася на житті», – розмірковує Андрій Любка.

Письменник додає: «Сковорода випереджав свій час і був таким диваком, можливо, трохи фріком. У цьому є його сила, у цьому є його привабливість».