15 травня минає 150 років із дня народження гетьмана Павла Скоропадського (1873-1945) – останнього правителя України, який мав титул гетьмана. Це один з найбільш неоднозначних і парадоксальних діячів Української революції 1917-1921 років. Людина неабияк доклалася до того, що ми називаємо «розбудова держави», але українцям він не подобався. І українці, як тільки сталася слушна нагода, змели його режим і змусили зректися влади.
У галереї тогочасних українських політичних діячів Павло Скоропадський радше атиповий персонаж.
Більше про постать останнього гетьмана та особливості його правління «Історична Свобода» говорила з істориком Павлом Гай-Нижником.
– Свого часу я написав книжку «Скоропадський, Маннергейн, Врангель: кавалеристи-державники». На мою думку, аби зрозуміти феномен останнього гетьмана, його треба порівнювати не з тодішніми українськими діячами, а з людьми, з якими він робив кар’єру до 1917 року, кар’єру військового і придворного російського імператорського двору.
Скоропадський народився в Німеччині. За допомогою німців прийшов до влади. Останні 25 років, тобто десь третину життя, доживав у Німеччині. Навіть пенсію отримував від німців. Хоча, з іншого боку, Скоропадський проти німців воював у 1914-1917 роках і мав бойові нагороди.
Гетьманат – це породження українських контрреволюційних сил чи це німці, прийшовши за умовами Брестського миру до України, вирішили переграти тут ситуацію? Наскільки це їхнє, а наскільки це все-таки внутрішньоукраїнське явище – гетьманат?
– Павло Скоропадський народився в німецькому Вісбадені, бо його мати, будучи вагітною, поїхала туди, щоб зберегти дитину, бо там були цілющі води. Саме тому він там народився. Тобто в нього немає німецького коріння. Але зіграла історія так, що мусив він там народитися і померти. Скоропадський і досі там похований, в баварському Оберстдорфі. Така гра долі.
Німців і австрійців запросила Центральна Рада, а не Скоропадський
Дійсно, він в Першу світову війну воював проти німців і саме на німецькому фронті отримав Георгіївський хрест – найвищу в Російській імперії бойову нагороду.
Потрібно зауважити: німців і австрійців запросила Центральна Рада, а не Скоропадський. 450 тисяч військ австро-угорських і німецьких увійшли, згідно з Берестейським договором, в Україну, щоб допомогти УНР вигнати більшовицьких окупантів.
На той момент очолювали УНР творчі люди: письменники, журналісти, історики. Вони були соціалістами. Це не гріх – кожен має бути тим, ким хоче. Але вони не розуміли проблеми побудови держави.
Союзники почали перетворюватися на окупантів
УНР зобов’язалася перед союзниками постачати певну кількість збіжжя, продуктів. Натомість господарство почало руйнуватися. Хліб не засівався – німці були змушені видати наказ про засів хліба. Залізниці не охоронялися – німці були змушені виставити охорону. Таким чином поступово союзники почали перетворюватися на окупантів.
Зрештою, провали в різних сферах призвели до того, що українська влада не могла забезпечити виконання угод. Тому що не було створено навіть державного бюджету, не налагоджено збір податків. Німці й австрійці все це бачили і писали в доповідях в Берлін і Відень, що з цими молодими соціалістами неможливо домовлятися. І постало питання про те, щоб перетворити Україну на генерал-губернаторство, подібно як вони зробили в Польщі чи Бельгії.
Німці й бізнесові кола дійшли згоди, результатом якої був гетьманський переворот
В цей час у Центральній Раді переважна більшість соціалістичних партій. Натомість інші верстви населення, буржуазія (те, що зараз називається середній і великий бізнес), були усунуті від державотворчої роботи. Тому виникло кілька угруповань в цих колах, які почали тиснути на Центральну Раду, щоб змінити економічний розвиток України, зокрема дозволити приватну власність на землю, яка була скасована.
Власне, Скоропадський, коли заснував свою «Українську народну громаду», попервах не планував робити переворот. Як і партія хліборобів-демократів, він намагався тиснути на Центральну Раду. Утім, соціалістичні керманичі не йшли на поступки. Таким чином, німці й бізнесові кола дійшли згоди, результатом якої був гетьманський переворот.
– Тобто, гетьманат – це не німецька витівка, а радше результат порозуміння німців і українських консервативних кіл, які були незадоволені соціалістичними експериментами.
– Так. Приватномайнових кіл і консервативних політиків. Коли вони зрозуміли, що не можуть домогтися від Центральної Ради відходу від соціалістичної політики, то почали думати: а що натомість?
Правник Парчевський запропонував ідею гетьманату. А до цього ще партія соціалістів-самостійників пропагувала цю ідею. І в 1917 році були транспаранти на мітингах: «Вимагаємо самостійної України – вимагаємо гетьманської України!». Інше питання – яка форма цього гетьманату мала бути?
– Показово, що німецький фельдмаршал Айхгорн, коли приїхав в Україну, мусів передусім регулювати порядок засіву ланів. Німці мусили втрутитися в ситуацію аграрну.
Історики скромно замовчують, але ж насправді Центральна Рада, як і більшовики, так само санкціонувала розподіл землі без викупу на користь селян. Гетьман відіграв ситуацію. Утім, судячи з його спогадів, він чудово розумів, що головне – це земельна реформа, врегулювання земельних відносин. Але чомусь він дуже не квапився. Як на вашу думку, чому він так зволікав з земельною реформою, розуміючи, що це архіважливо?
– Хотів би зауважити, що він не все відіграв, як було. Земельне питання зіграло величезну роль в поваленні Центральної Ради і зіграло таку ж саму роль в поваленні самого гетьмана.
Уряд Центральної Ради земельний закон практично скопіював у більшовиків
Невдовзі після Четвертого Універсалу був виданий земельний закон УНР.
Уряд Центральної Ради земельний закон практично скопіював у більшовиків. І до чого це призвело? Близько 200 тисяч вояків поверталися з фронту, озброєні й розагітовані більшовиками.
Пам’ятаєте такий термін «рекет»? Тоді збиралися ватаги волоцюг, грабували маєтки, ділили землю. Почався безлад. Тоді Україна була аграрною країною. І вся ця неосвічена маса почала бурлити, озброюватися, а зброя була доступна. І країна перетворилася на суцільний хаос.
Скоропадський мав на меті зробити земельну реформу. Мала бути приватна власність на землю. Крім того, могла бути і колективна власність, але не в розумінні колгоспів, а що кілька власників на землю можуть об’єднатися в кооператив і обробляти землю разом.
Скоропадський мав на меті зробити земельну реформу
Але він заперечував роздачу землі безкоштовно, позаяк вважав, що все безкоштовне проп’ється і розбазариться, тоді не буде відповідальності. Великі земельні володіння мали бути розподілені між малоземельними і безземельними, але не безкоштовно.
Чому ця реформа відразу не була втілена? Насамперед, тому що вже за наказом Айхгорна були засіяні поля. Той врожай треба було зібрати. І якраз до осені, до збору врожаю, мала бути підготовлена законодавча база, щоб це не перетворювалося на анархію. Був заснований і відкрився 1 вересня Державний земельний банк, який надав би ці кошти селянам.
– Кредит?
– Так, кредит довгостроковий, щоб вони мали стартовий капітал для закупки реманенту, коней, для обробки землі, могли запустити цей, так би мовити, хліборобський бізнес, а з цього бізнесу виплачувати відсотки. Таким чином вони мали продавати свою продукцію, щоб забезпечити виплатити. І це зберегло б від анархії, від розбазарювання землі і до плекання землі.
– Але чому він зволікав?
– Потрібно було виробити законодавство, потрібно було встановити адміністрацію на селі, потрібно було заснувати Державний земельний банк з запасним і основним капіталом. Тому що просто друкувати гроші не можна було – це викличе гіперінфляцію. І потрібно було дочекатися до осені. Зібравши врожай, розпочати розподіл землі. Було замовлено велику кількість сільськогосподарських машин і реманенту з Австрії, Бельгії і Німеччини для того, щоб дати можливість краще працювати. І на весну люди мали засівати землю вже кожен свою, розпарцельовану.
– Ну, не було у гетьманату часу до весни!
– Це ми зараз знаємо. А на той момент... Слухайте, влітку 1918-го німці ще стояли під Парижем. І здавалося, що Париж впаде. Це нам легко говорити, тому що ми знаємо все. А якщо забути, що ми живемо в ХХІ столітті, і опинитися в тій ситуації, то пробуй знайти інший вихід із ситуації.
– Інший вихід був. Генерал Врангель, вже знаючи досвід Скоропадського, щойно очолив у Криму білогвардійський рух, те, що лишилося від білогвардійців, то перше, що він зробив – земельну реформу. Навесні. Він казав, що «армія повинна на багнетах нести землю».
У воєнному плані він програв – надто багато у нього було ворогів. Але селянських повстань у врангелівському тилу не було.
– Кілька фундаментальних відмінностей. Перше – навесні! У нас була ситуація літа, коли вже попередні власники засіяли землю. Літо обов’язково мало минути. Друге. Територія Криму під сільське господарство, зокрема під засів полів, мінімальна.
– Йшлося про Таврію, теперішню Запорозьку і Херсонську області.
– Про південні частини. Там ситуація була легша. Це не та величезна територія, там не було цієї зарази соціалістично-більшовицької...
– Та як не було? Це осердя махновського руху.
– Це вже 1920 рік – ситуація зовсім інша. Не було зверху німців. Це третє. І четверте. Вже ті селяни обпеклися. І треба усвідомлювати, що таврійські землі – там була ще за царату після столипінської реформи велика кількість власників, там не було такої кількості голоти.
Зокрема там свої поля мав і Чикаленко. І ситуація була зовсім інша з, так би мовити, громадською думкою. І люди вже були зовсім інші на тих теренах. І тому абсолютно різні – 1918 рік, 1919 рік, 1920 рік. Кожен рік окремий по-своєму. І кожен рік є наслідком і результатом попередніх років.
– Осінь 1918 року. Німці програли Першу світову війну. Скоропадський вагається, що йому робити. Він у спогадах пише, що бачив два варіанти. Оскільки перемогла Антанта, яка визнавала Росію, то він зробив ставку на федерацію з Росією й оперся на російське офіцерство. Інший варіант, про який він каже – скликати Національний конгрес. За його словами, в такому разі він частину влади втратив би, але, дещо обскубаний, втримався б.
Давайте якбитологічно глянемо: як могла би виглядати ситуація, якби Скоропадський обрав варіант з Національним конгресом?
– Що являв собою гетьманат в політично-адміністративному розумінні? Це диктатура. Як він писав у своїй грамоті до українського народу, тимчасово припиняються певні свободи громадянські. Однак опозиція діяла. Навіть офіційно створили опозиційний Український національно-державний союз. Потім він перетворився в Український національний союз.
На момент, коли посипався австрійський фронт, а потім – німецький, потім Австрія розпалася, а в Німеччині вибухнула революція, українські соціалісти готували переворот. Вони збирали зброю, розробили план кільцевого охоплення Києва. Але в цей же час задумали і такий політичний гамбіт. Це національне зібрання, Національний конгрес задумали саме соціалісти, як такий напівреферендум про схвалення чи несхвалення політики Скоропадського.
Йому розвідка, таємна поліція доповіла, що рішення Конгресу вже наперед заготували. Попервах, ви правильно сказали, була задумка брати участь у Конгресі, інкорпорувати туди і своїх людей і таким чином розчинити цей лівацький задум. Так чи інакше, але гетьман йшов на компроміси – восени шість поміркованих соціалістів таки увійшло в уряд, який протримався, здається, два-три тижні, а потім розвалився...
– Через грамоту федеративну і розвалився.
– Ні-ні.
– Тобто був шанс у цього Національного конгресу?
– Ні. Вони вимагали скликати Національний конгрес не лише для оновлення уряду, але й хотіли оголосити недовіру гетьману. Вони вимагали посади військового міністра і міністра внутрішніх справ. Тобто силові відомства хотіли забрати.
Коли Скоропадському спецслужби доповіли, що немає сенсу розмовляти, і він дізнався про плани, що в них заготована зброя, бойовики, що хоч навіть буде скликаний Конгрес, а соціалістичний переворот все одно відбудеться, то у нього вже не було вибору.
– Тобто Конгрес не давав шансів гетьману?
– Він не мав шансів.
– А взагалі були шанси у гетьманату?
– У той час не було. По-перше, пошесть соціалізму тоді охопила практично всю Європу. Соціалістичні революції відбулися ж не тільки в Росії, а й в Угорщині, в Німеччині. Хоча там вони не змогли дотиснути і захопили владу.
Ще треба розуміти, що мало не 80% населення було неграмотним і велося на фейки.
– Зараз грамотні, але теж ведуться на фейки.
– Зараз грамотні. А уявіть – безграмотні, неписьменні люди!
– Якщо гетьманат не мав шансів, то взагалі для чого ми досліджуємо його?
– Найважливіше, що ця спроба була. Нагадаю, що гетьманат існував 7,5 місяців всього-на-всього.
Цим шансом треба було скористатися Україні, щоб зрозуміти альтернативу. Якби цієї альтернативи не було, ми не мали би рівноваги в усвідомленні того, що робити. Земельне питання повалило Центральну Раду. Земельне питання, зволікання з ним повалило гетьманат.
У нас зараз війна. Війна оголює проблеми і нерви, як і в той час. І зараз саме час робити реформи і бачити ці недоліки. Досвід гетьманату показує, що якщо цього не робиться, це може призвести до падіння не лише режиму, а й держави.
Головний урок – це те, чому ми програли.
Головний урок – це те, чому ми програли. Передусім тому, що тогочасні політичні еліти не змогли досягти компромісу
Передусім тому, що тогочасні політичні еліти не змогли досягти компромісу, у тому числі через особисті амбіції. І саме цим користаються сусіди завжди. Не лише з Україною. Крім того, треба дуже охайно ставитися до зовнішньої допомоги.
Як у пастку попала УНР, коли союзники стали окупантами. Українські соціалісти для того, щоб повалити гетьманат, вели перемовини з більшовиками. Більшовики давали зброю і гроші на повстання проти гетьмана, але невдовзі повалили тих, кого спонсорували.
Тому найголовніше – це єдність нації, єдність політичних і бізнесових еліт. Слава Богу, ми зараз об’єднані попри те, що в кожного є свої невдоволення тими чи іншими діячами чи кроками. Але ми навчилися цьому.
Реформи повинні бути виваженими, але рішучими, а не напівреформами.
– І, головне, вчасними.
– Так.
А найголовніше – це просвітництво. За умов прямої демократії неосвічена маса перетворюється на овець.
Ми можемо бачити, як фейкова інформація, популістські обіцянки можуть впливати на суспільну думку. Освічена людина перевіряє факти. Коли освіченій людині пообіцяють: коли я прийду до влади, ти отримаєш велику зарплату, – то вона скаже: ти брехун! А неосвічена людина поведеться, а потім буде нарікати, чому «клоуни або бариги» при владі.
Тому освіченість, політична грамотність населення і здатність до критичного мислення – це те, що врятує Україну, в тому числі і в протистоянні з глобальними загрозами, які нас очікують після війни.
