Законопроєкт «Про медіа» готують до розгляду у Верховній Раді. 29 січня відбулося громадське обговорення за участі депутатів, журналістів, медіаюристів та представників міжнародних організацій. На відміну від ще одного обговорюваного «навколожурналістського» документа – проєкту Міністерства культури про дезінформацію, цей документ викликає менше критики з боку медіаспільноти, та все ж дискусії навколо нього тривають. Окрім того, у Раді зареєстрований ще один альтернативний законопроєкт – «Про медіа в Україні».
Про що йдеться?
13 листопада 2019 року голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, депутат фракції «Слуга народу» Олександр Ткаченко представив концепцію «Закону про медіа», а 27 грудня законопроєкт передали на розгляд Верховної Ради.
Над текстом працювали медіаюристи із «Центру демократії та верховенства права», «Платформи прав людини», «Лабораторії цифрової безпеки», «Незалежної асоціації медіа», Нацради з питань телебачення та радіомовлення та кількох медіахолдингів.
За задумом розробників, цей документ має регулювати діяльність телебачення, радіо, преси, онлайн-медіа, всіляких стрімінгових сервісів та платформ спільного доступу до інформації, тобто те, що зараз регулюється п’ятьма окремими законами.
«Ми намагалися, принаймні, прописати його таким чином, аби охоплювалися і сучасні засоби комунікацій, я маю на увазі, у першу чергу, месенджери, ті самі телеграм-канали з великими аудиторіями», –каже один із розробників документа, медіаюрист, виконавчий директор «Платформи прав людини» Олександр Бурмагін.
Водночас, за його словами, не йдеться про поштові розсилки та сайти бізнесів, для яких поширення масової інформації не є основним видом діяльності.
Для всіх інших передбачається два типи регулювання, розповідає Олександр Ткаченко.
«Це – обов’язкове ліцензування, якщо йдеться про аудіовізуальні медіа, а в усіх інших випадках передбачена реєстрація, яка стосується онлайн-медіа, цифрових платформ тощо. Законом ми визначаємо статус Національної ради і значно розширюємо її повноваження: тепер Нацрада регулюватиме не тільки телебачення та радіо, але й інші медіа. Окремі положення закону передбачають заходи, що унеможливлюють мовлення держави-агресора на території України», – пояснює він.
Зокрема, іноземні телеканали та радіостанції не зможуть отримати ліцензію в Україні, якщо вони зареєстровані в державі-агресорі, або якщо Нацрада з’ясує, що редакційний контроль над цим медіа здійснюється резидентами держави-агресора. Водночас, законопроєкт передбачає винятки, якщо таке рішення буде «належно обґрунтованим та враховувати інтереси забезпечення інформаційної безпеки України».
Станом на зараз єдиною державою-агресором є Російська ФедераціяМаксим Дворовий
«При закладці норм про державу-агресора ми допускали, що ним може бути якийсь гіпотетичний теперішній союзник, але станом на зараз єдиною державою-агресором є Російська Федерація. І відповідно норми щодо обмеження контенту поширюється на суб’єктів саме Російської Федерації», – зазначив юрист «Лабораторії цифрової безпеки» Максим Дворовий, що входив до групи розробників документа.
Також Нацрада, за цим законопроєктом, буде займатися переліком осіб, які «становлять загрозу національному медіапростору». Зараз схожий список складає Міністерство культури, тільки він стосується осіб, що «становлять загрозу національній безпеці». До переліку Мінкульту, серед інших, потрапила низка іноземних артистів, що, зокрема, схвалювали анексію Криму або незаконно потрапляли на територію окупованого півострова із Росії.
Що кажуть в Раді
Із критикою законопроєкту у Верховній Раді виступили в «Опозиційному блоці». Депутат цієї фракції Юрій Павленко говорить, зокрема, що не підтримував у профільному комітеті рекомендацію ухвалити цей закон у першому читанні, а висловив там окрему думку.
Пізніше у фейсбуці він закликав зняти законопроєкт з розгляду і відправити на доопрацювання.
Тим часом,15 січня група депутатів фракції «Європейська солідарність» на чолі з Миколою Княжицьким зареєстрували альтернативний законопроєкт – «Про медіа в Україні». Як пояснював депутат, різниця – у системах забезпечення прозорості медіавласності і щодо переліку осіб, що загрожують нацбезпеці.
Депутат від «Слуги народу», один зі співаторів законопроєкту «Про медіа» Микита Потураєв називає альтернативний законопроєкт у цьому питанні більш жорстким, але висловлює намір шукати компроміс.
«Будемо ще вести дискусію з Миколою Княжицьким щодо більш жорстких норм щодо забезпечення трансперентності власності в медіа і фінансово-економічної діяльності медіа, але це уже, так би мовити, процес технічний», – каже він.
Що кажуть медіа-експерти
Юрист «Інституту масової інформації» Алі Сафаров вважає, що законопроєкт варто було би відкликати і подати ще раз у новому вигляді – із більш чіткою структурою, а також усунувши неузгодження та подвійні тлумачення всередині документа.
У нас «Українська правда» буде підпадати під таке ж регулювання, як і якась дитина, що поширює відеоогляди комп’ютерних ігор, якщо вона отримує рекламуАлі Сафаров
«Але якщо ми говоримо про зміни між першим і другим читанням, то у першу чергу потрібно чіткіше визначити сферу дії закону. Наприклад, у нас «Українська правда» буде підпадати під таке ж регулювання, як і якась дитина, що поширює відеоогляди комп’ютерних ігор, якщо вона отримує рекламу (і має масову аудиторію – ред.). Якщо держава втручається в інформаційні процеси, дуже важливо, аби вона не втручалася там, де не треба. Бо за розповсюдження суспільно небезпечної інформації у нас і зараз передбачена відповідальність, незалежно від того, медіа це розповсюджує, чи хтось інший», – зауважує він.
Що ж до поданого депутатами «Європейської солідарності» альтернативного законопроєкту, то, за словами Сафарова, той не надто відрізняється від провладного.
«На жаль, як на мене, основні проблеми цього законопроєкту він залишає», – каже він.
Нетоксичним, але дискусійним називає документ голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. Він, зокрема, не схвалює ідею того, щоб цей закон регулював діяльність усіх медіа, а не тільки телебачення та радіомовлення.
Нацрада має бути політично незалежним регуляторомСергій Томіленко
«І варто було б зосередитися на тому, як ми можемо в українських реаліях підвищити довіру до медіарегулятора – Нацради з питань телебачення та редіомовлення, а не перед цим же старим регулятором ставити величезні завдання адміністрування всього в Україні. Нацрада має бути політично незалежним регулятором, а в Україні поки існує Нацрада, стільки й тривають дискусії про вплив або президента, або провідних політичних сил, або олігархічних груп на цей орган», – каже він.
Під час публічного обговорення законопроєкту 29 січня консультантка Ради Європи Крішітіна Розгоні також говорила про важливість незалежності регулятора. За її словами, важливо поставити високу планку щодо досвіду та кваліфікацій членів Національної ради та перевіряти відсутність у них конфлікту інтересів. Загалом вона проаналізувала усі розділи законопроєкту та висловила пропозиції щодо кожного з них.
Україна взяла на себе зобов’язання реформувати медіасферу, зокрема, у рамках Угоди про асоціацію з ЄС, і робота над таким профільним законопроєктом триває уже друге скликання Верховної Ради, зауважує заступниця голови офісу Ради Європи в Україні Олена Литвиненко.
Для нас важливо, щоб було достатньо часу між першим і другим читанням, аби медіаспільнота та медіаорганізації мали можливість висловити свою позиціїОлена Литвиненко
«Безумовно, для нас є надзвичайно важливим, щоб було достатньо часу між першим і другим читанням, аби медіаспільнота та медіаорганізації мали можливість висловити свою позиції, а Верховна Рада – взяти їх до уваги», – наголосила вона.
28 січня парламентський комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики, який очолює Олесандр Ткаченко, рекомендував парламенту ухвалити за основу законопроєкт «Про медіа». Альтернативний законопроєкт «Про медіа в Україні» також планується винести на розгляд до сесійної зали.
