Тетяна Попова
(Рубрика «Точка зору»)
Текст законопроєкту опублікували цього тижня і досить серйозно здивували майже весь медіа-ринок. Мені ставили питання стосовно нього як журналісти державних, так і олігархічних, і західних ЗМІ. Основним питанням було: як таке взагалі могло вийти від українського міністерства? Один представник українських спецслужб із посмішкою навіть запитав: чи не вважаю я тепер «квіточками» законопроєкт #6688?
Кримінальне покарання
Перш за все, те, що турбувало медіаринок ще до публікації – це посадки для журналістів та для цілих редакцій – всі ці пункти залишилися. Так само, як і штрафи від 5 тисяч до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів або виправні роботи від 1 до 2 років за мінімальні порушення. За систематичне, тобто два і більше порушень (особливо зроблених за допомогою автоматичного масового розповсюдження інформації) вже пропонується покарання від 2 до 5 років, за фінансування – від 3 до 5 років. А якщо ці дії здійснено організованою групою осіб – до 7 років ув’язнення. Хотіла б нагадати, організована група в такому випадку – це може бути, в тому числі, наприклад, редакція, яка випускає антикорупційні розслідування.
Звісно, цей пункт неприйнятний, що було озвучено ще минулого тижня. Але, після того, як був опублікований повний текст законопроєкту та змін до попередніх законопроєктів, що вносяться Мінкультом, з’явилося ще більше питань.
Кастова система
Наприклад, мене турбують запропоновані зміни по статтям
Наприклад, мене турбують запропоновані зміни по статтях 171, 345, 347 та 348 КК. Мінкульт пропонує захищати тільки «професійних» журналістів, членів запропонованих ним неконституційного органу, який має бути створений. Це так звана «Асоціація професійних журналістів України». І захищати, відповідно до законопроєкту, мають виключно членів цієї асоціації – «професійних» журналістів.
Тобто тих журналістів, які не захочуть туди вступити, або які взагалі не хочуть вступати в будь-які журналістські об’єднання в Україні, захищати не планують. Ця норма суперечить Конституції і праву громадян самостійно об’єднуватися в професійні чи профсоюзні об’єднання та творчі спілки. І відповідно, створює кастову систему серед журналістів, які будуть мати різний рівень захисту, забезпечення і гарантій. Це як мінімум юридичний нонсенс або, як вважають медіа-юристи, є порушенням ч.4 ст.36 Конституції: «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій».
Крім того, викликає питання призначення Кабміном уповноваженого, який в багатьох випадках, по цьому законопроєкту, буде підміняти собою рішення суду. Він зможе самостійно вирішувати, що є достовірною, а що є недостовірною інформацією, вирішувати питання, кого штрафувати, а кого – ні, та які ЗМІ можуть бути заблоковані. Звісно, це неприйнятно.
Великий мінус у просуванні інтересів України за кордон
Також в мене є невелике, порівняно з попередніми пунктами, питання щодо обов’язкової акредитації західних журналістів. Введення обов’язкової акредитації може зменшити потік іноземних журналістів до України.
А, враховуючи той факт, що в нас зараз взагалі закрито іномовлення, для України це також буде великим мінусом у просуванні інтересів України за кордон. Тому що зараз у нас є досить вільний потік інформації від українських реалій та українських можновладців на західну пресу.
Доопрацюванню цей законопроєкт не підлягає
Що ж робити з таким законопроєктом? На мій погляд, доопрацюванню він в такому вигляді не підлягає. Для провладної партії я бачу єдину можливість виходу з проблеми, яку створило Міністерство культури, – це реєстрація альтернативного законопроєкту із протидії дезінформації, який міг би бути, наприклад, аналогом закону по протидії дезінформації у Франції, який вже проголосований, прийнятний і діє там близько року. Посилання на цей законопроєкт ви можете побачити тут.
На жаль, до критики законопроєктів, крім Європейської асоціації журналістів та багатьох українських медіа-організацій і медіа-юристів, підключилися ще й російські ЗМІ. Тож я прогнозую, що у вечірніх новинах сьогодні-завтра, можливо навіть весь наступний місяць українській владі будуть пригадувати цю помилку Міністерства культури.
Я впевнена, що законопроєкт в такому вигляді не пройде, але велике запитання, яке в мене і в багатьох інших критиків виникає: навіщо було взагалі цей законопроєкт подавати в такому вигляді?
Тетяна Попова – член Ради з питань свободи слова та захисту журналістів, експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
