Сергій Кузін: чи можуть українські патріоти слухати Цоя і Висоцького?

Український патріот, зокрема, той, хто на фронті боронить державу, може слухати російських рокерів. Не гастролерів для бойовиків угруповань «ЛНР» та «ДНР», а таких, як Віктор Цой і Юрій Шевчук. Таку думку висловив в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода радіоведучий, музикант, шоумен, продюсер Сергій Кузін. Він також розповів, як шоу-бізнес, FM-станції виживають під час коронакризи, як вдається тримати в ефірі квоту україномовних пісень і як йому вдалося прогнати грабіжника з дому.

Олександр Лащенко: Спека спекою – літо у розпалі. А ви карантинили чи ні, зізнавайтеся? Чи трошки нехтували? Ефір – це зрозуміло. «Камтугеза».

– (Переклад з російської). Ми ухвалили таке вольове рішення, що залишаємо в ефірі тільки ранкове шоу. Тому що радіо свої битви виграє чи програє по ранках. На відміну від телевізора, який в основному – вечірня історія. Тому залишилися ранкові шоу, а всі інші з самого початку карантину пішли у дистанційний режим і працювали поза офісом. І так було до самого послаблення.

Нещодавно, до речі, зробили усім 200 з лишком працівникам тести.

– «Радіо Рокс»?

– Ні. Усьому холдингу. У нас 8 радіомереж. І більше 200 працівників. Зробили усім.

– На антитіла?

– На антитіла. Кров взяли. У кого які там будуть підтвердження. Як у мого тестя, наприклад. У нього вийшло так, що він перехворів ще до початку запровадження карантину і зараз є «власником» антитіл, і не є носієм.

– Лютий місяць десь?

– Так. У нього у лютому був, власне, коронавірус. Ми думали, що це просто запалення, а вийшло те, що вийшло. Так що у 70 років з астмою – ось один з прикладів.

– Нормально?

– Так, бадьорий. Він вже працює. Все добре.

– Ми от з Харчишиним спілкувалися. Знаєте його історію?

– Звісно.

– Офіційно не підтвердилося, але після поїздки до Італії...

– Все, звісно, впало, з точки зору продажу і так далі.

– Про це і моє наступне запитання. І Олег Скрипка, і той же Валерій Харчишин, і онлайн-концерти... Зрозуміло з їхньою популярністю. Але чи усім це вдається за такої умови, коли це місяцями триває і невідомо, коли закінчиться?

– Я думаю, що і з їхньою популярністю у них все... Концертів то немає просто...

– Скрипка каже, що впав просто шоубіз.

– Він заборонений. Тому обвалилися і ті, хто робить концерти, і ті, хто займається їх організацією, дуже сильно страждають ті люди, які займаються..., команди, які існують навколо концерту – техніки, оператори світла і так далі. Індустрія перебуває, я вважаю, в критичному стані. І, безумовно, потребує допомоги, якихось пільг, чималої кількості заходів для того, щоб вона... Це ж 5% ВВП, як порахував вже нинішній міністр культури Олександр Ткаченко. Він вже порахував, що креативна індустрія – це серйозні гроші в масштабах країни. Тому від неї відмахуватися у жодному разі не можна.

А артисти кіно... У нас гігантське падіння і рекламного ринку, звісно. Тому що планувати немає чого. Тому ми пішли іншим шляхом, ми не звільняли людей, жодної людини, ми скоротили зарплату топ-менеджменту до певного рівня, тому що якусь оплату через морально-етичні міркування не можна скорочувати. Ми ж у реальному світі живемо. Тому диференційовано підійшли до цього. Але залишили. Зараз тримаємося (ми зараз з вами говоримо ще в липні), ми на цьому етапі тримаємо усіх людей на роботі, не хочемо розлучатися.

– У червні місяці який карантин? Він тільки на словах. Бачили, що відбувається на вулицях міст.

– Так. На жаль.

– Але те, що було у квітні, у травні місяці... Добре, звісно, з самим ринком, з шоубізом великі проблеми взагалі. Безпрецедентні за весь час. Ви не пам’ятаєте цього?

– Погоджуюся.

– А слухають більше? Менше? Досліджували? Рейтинги? Сидячи вдома.

– Так, безумовно. Просто помінялися місця прослуховування радіо. Якщо на радіо раніше беззастережно вигравав як носій ранок, тому що вранці незручно дивитися телевізор – ви прямуєте на роботу, незручно читати газети (їх взагалі вже мало хто читає, але не в цьому справа), то, звісно, з початком карантину люди почали прокидатися пізніше. Ми через це банально зсунули всі ранкові шоу на годину пізніше. А в інших сегментах дня відбулися зміни, які були одного часу пов’язані зі зміною транспортного руху і так далі.

Грубо кажучи, медіа йде за слухачами. І в залежності від того, як вони реагують на зовнішнє середовище, в який час вони спроможні сприймати ту чи іншу або музичну, або ж іншу інформацію, вони і намагаються бути там корисно в цей час поруч.

Загалом і в цілому (я не знаю про телевізор і все інше) радіо стали слухати більше. Але, на жаль, зменшилася ємність ринку. Тому питання, яке зараз стоїть, банальне. Ми можемо скільки завгодно одне одному розповідати, але якщо у нас шматок м’яса, про який ми говоримо, зменшився, від нашої кількості розмов цей «биток» не збільшиться.

– Звісно, «Радіо Рокс», подібні ФМ-радіостанції – це ж у кожній країні так чи інакше є, крім зовсім тоталітарних, не знаю, Північної Кореї і так далі, Туркменістану... Не знаю, не досліджував. Але у 99% є такі радіостанції. Там яка ситуація? Тобто ви не стежили?

– Ситуація подібна.

– І сам шоу-бізнес, до речі.

– Подібні тренди спостерігаються. Інша справа – це коли ринок падає з кількох десятків мільярдів доларів, якщо не сотень, та ні, сотень, як в США, а інша справа – це коли радійний ринок, який на даний момент існує в Білорусі, наприклад, який у найкращі часи до 8-9 мільйонів доларів ледь-ледь доходив. Тому, звісно, відмінність полягає у тому, що, за аналогією з ВВП, про який усі говорять, ми виросли на 5%, а США на 0,5%. Але що таке 5%, а що таке їхні 0,5%?

Тому, звісно, скрізь однакова ситуація. Люди скрізь занепокоєні. Люди скрізь стурбовані. Це завжди реакція подібна. Хоча, звісно, як завжди, якщо ви говорите про порівняння, то північні країни, північноєвропейські країни, наприклад, Скандинавія...

– Швеція та ж. До речі, з її таким напівкарантином.

– Там, в принципі, люди завжди надавали перевагу спокійному, фоновому, тому, яке менше розмовляє, медіа. У порівнянні з тими ж представниками Італії, Іспанії.

– Темперамент південний?

– Так. Вони більше розмовляють, більше обговорюють і так далі. Тому там відбувся перекіс у бік більш розмовних шоу і так далі. І так загалом і в цілому все посунулося в один бік. Як кліматичні проблеми – вони крізь однаково реагують, з різною потужністю, але однаково, так і медійна історія. Дива не буває.

– Як то кажуть, немає лиха без добра. Від Мадонни і до... безліч прикладів. І в Україні той же Олег Скрипка проводив такі онлайн-концерти.

– Я теж грав онлайн-концерти. Соня.

– Із Сонею Сотник.

– У нас є прекрасні партнери. Можливо, ви й чули про такий проєкт ХЛАМ – «Художники. Літератори. Артисти. Музиканти». Ми вже 6 років граємо концерти (Соня там «застрельщик») концерти «на шапку», де збираємо гроші для паліативних хворих, для людей, які перебувають у ГОСПІСах і так далі. І ми два такі концерти разом з «Мейнстрім.юей» також зіграли. Зібрали кілька десятків тисяч чи просто тисяч спеціальних костюмів для захисту для лікарів.

І інші. Наприклад, «Грін Грей» вертикальні концерти роблять. На одному корпусі в готелі грають і з балконів іншого їх слухають. Крутяться, як можуть. По усьому світу це зараз відбувається.

Напевне, світ у цьому сенсі вже не буде таким, як був. І, найімовірніше, у майбутні тури і так далі вже завчасно закладатиметься позиція можливості трансляції, можливості онлайну. І з цього складатиметься бізнес в цілому. І в цьому сенсі я, наприклад, хвилююся за майбутнє великих турових команд, тому що це величезна індустрія, яка генерувала великі кошти.

Я сподіваюся, що це повернеться. Тому що я «ламповий». Є такий термін. Не «цифровий», а «ламповий». Я не готовий все це проміняти на компресований звук, на телевізор. Мені потрібно, щоб я відчував ось це дихання. Це нічим не замінити. Я зараз не хочу про гумових жінок. Але ви зрозуміли, про що я.

– Що, у вас програвач з вініловими дисками досі є?

– Звісно!

– Магнітофон «Юпітер-206-стерео»? Чи скільки там?

– 209! І колонки С-90. Усе є, звісно. Я ще «Весну» застав. Я давно музику слухаю.

– Ось це ви поціновувач, як фотографи-професіонали. Відомий факт (не на правах реклами кажу), Leica. Що там ще випускається, нецифрові фотоапарати, саме плівочні? Кажуть, що ні на яке цифрове фото ніколи не проміняють. Немає у цифровому фото, мовляв, навіть у найякіснішому свого життя.

– Так, у цьому є своя емоція.

– Музика певним чином так само?

– Абсолютно! Зараз величезна кількість саунд-продюсерів, які роблять музику, скаржаться на те. Говорять: я вклав величезну кількість інструментів, величезну кількість нюансів, звуків найдрібніших, тонких, дуже вивірених, робив, а потім це все, як величезна вирва – спочатку широко, а потім це все стискається до діапазону цифрового приймача. І я думаю: навіщо я мучився, коли це просто на величезній кількості носіїв фізично не можна почути?

Тому я за концерти. Навіть з якимось фальшем виконавця, з якимись інструментами, які падають. Це те ж, заради чого ми ходимо на футбол. Уявляєте, якщо би футболісти не падали, не призначалися б фоли, не помилялася б судді і так далі.

– Колишній президент ФІФА Блаттер, та й Авеланж був до нього, вони казали, коли їх постійно критикували за помилки суддів, коли Збірна України скільки страждала ж... Пам’ятаємо, Євро-2012.

– Я цього суддю не забуду ніколи!

– Вони казали: вам було би сумно без цих помилок.

– Ну, помилка помилці... Скрізь є межі компромісу. Я не маю на увазі помилки, які впливають на результат. Але, з іншого боку, так, у цьому і є магія, таїнство, коли ти не знаєш, що буде далі.

– Звісно, від футболу до музики повертаємося. Хоча ми далеко не відходили. Ось ця цифрова епоха. Добре, грець з ним, з цим коронавірусом. Колись він же ж закінчиться. Безкінечно це не може тривати.

– Я погоджуюся.

– Той же ж Валерій Харчишин на вашому ж місці сидів (у нас такий сезон рокерів був), той же ж Олег Скрипка. Він намагається авторські права, щоб роялті, ці всі питання. У цифрову епоху у музиці, цифрові носії – це взагалі реально? Не утопія?

– У всьому світі реально. Чому? У нас це має стати реальністю. Ви зараз перейшли трішки від відтворення музики, де цифра, на мій погляд, вбиває дуже багато речей. Я зараз говорю тільки про те, що «завдяки» цифровим форматам ми не можемо почути музику такою, якою її придумали. Вона вже доходить до нас трішки у пластмасовому вигляді.

Валерій займається правами і цифровими, авторськими правами. Це ширше питання. І, безумовно, це у нас має бути. Тому що увесь світ живе за дуже простим принципом. Якщо ви є аргентинцем, іспанцем... Ось дуже простий приклад. Одна 15-річна дівчинка давним-давно написала пісеньку для міського конкурсу Besame Mucho. Вона у своєму житті більше нічого не писала. Так вийшло. Нічого. Але вона встигла зареєструвати права. І вона до самого кінця свого життя була однією із...

– Тобто від неї все це пішло...?

– Ні, не те, що від неї пішло. Вона пішла з життя, все своє життя проживши, однією із найбагатших жінок Мексики.

Я зараз про це. Про те, що якщо ти живеш у правовій державі, з точки зору виконання авторських прав, то, написавши пісню, яку співають у кожній хаті на цілій планеті, ти не маєш права і не будеш ніколи бідною людиною. Ти вже зробив величезну кількість людей щасливими, які на ось ці 3 хвилини, поки лунає їх улюблена пісня, посміхаються, продовжують собі життя і так далі.

– Має бути заслужена винагорода.

– Звісно! І це має бути. Будь-який західний артист пише хороший альбом, розміщує його на певних платформах і знає чітко і прозоро, що отримуватиме роялті. Це і є його основний дохід. А не безкінечні «чьоси» по 8 концертів за день в селах, в огидних, непідготовлених приміщеннях, тому що іншого джерела доходів немає, крім як «чесати» безкінечно. І на шкоду якості.

– Або корпоративи в Україні.

– Це взагалі наше все – корпоративи! Особливо, коли це держслужбовці, особливо, коли це «правильні хлопці», з ось цими всіма справами. Там грошей ніхто не рахує. Вони ж наші з вами, а не їхні. Це ж не його гроші.

– Звичайно.

– Новорічний корпоратив який-небудь. Зрозуміло, що зараз це все трохи занепало. Я знаю цифру минулого Нового року. Наші артисти, які працювали у новорічну ніч – 30, 40, 50, 65. А до 2008 року (пам’ятаєте, до ось того хлопка?) 200 – взагалі не питання.

– Тисяч?

– Тисяч доларів США. Це безумовно. Слухайте, Дженніфер Лопес вела за мільйон доларів день народження товариша Ісмаїлова.

– Черкізон, Москва, Юрій Лужков.

– Так. Читала на папірці. Ну «бакси» ж... Там не Лопез прізвище, а іншого хлопця зображено.

– Чемпіонат світу відкривала з футболу.

– Цим хворіють усі. Тут питання в тому (і в цьому немає нічого ненормального, до речі), що якщо він заробив ці гроші чесно, то нехай з глузду їде. І так далі. Ілон Маск може дозволити собі запросити за мільйон доларів? Може. І повинен. І на здоров’я. І так далі.

– Президент Російської Федерації Дмитро Медвєдєв і Deep Purple...

– Я пам’ятаю це... Дмитро Медвєдєв – він танцівник хороший. Я не готовий про них говорити серйозно. Я не є депутатом і не політологом. Я зараз почну говорити щось таке – ви будете вирізати.

– Навпаки, може, ми чекаємо такого.

– У Кремлі в мене... Розумієте, я не хочу говорити якісь слова, які є для них нищівними. А сміятися над ними? Розумієте, насправді смішити – це велике мистецтво. А коли Медвєдєв танцює чи говорить про Deep Purple, то це ж...

Хороше питання щодо соціального значення року, соціального протесту, яким він славився у 1960-ті. Хоча він виник, звісно, не як соціальний протест. Саме слово «рок-н-рол» – це процес злиття на чорному сленгу (середина десятих років). І саме тому «білий» істеблішмент в 1930-1940-і роки дикого його викреслював. Там була ж дика сегрегація. Викреслював з текстів пісень, тому що вони знали, що це на вулиці означає... Коїтус. Так.

А потім вже у 1960-ті роки були дуже хороші, «жирні» роки. Світ вийшов з дикої депресії після війни. 1960-ті роки одні із найбагатших. З’явилася тоді пересичена молодь, гігантські машини, які «їли» по 12 літрів бензину і відповідна музика – серф-рок і так далі, хіпі. І ось на цьому тлі виникли протести, які за великим рахунком полягали не в по боротьбі за якусь вищу справедливість, а просто у боротьбі проти істеблішменту, проти ось цього «жиру», яким тоді заплив західний світ. І, звісно, велика кількість музикантів включилися в ось це з усіх сил, тому що в принципі (ви ж самі знаєте) чотири «с» – секс, сльози, страх і сміх. Ось цими чотирма «с» маніпулюючи, можна зробити дещо з емоціями натовпу.

– А якщо дві тези Стародавнього Риму – «хліба і видовищ». Рок – теж видовище.

– Те ж саме. Тому колись Imagine, «Дай світу шанс» були піснями, які об’єднували мільйони людей. Мені здається, що зараз це пішло в нішу панк-груп...

– Реп, можливо.

– Хардкор, репкор. Там дуже багато груп є. Rage Against the Machine, є Моріси. Є доволі значна кількість музикантів, які не відходять не від екологічних, не від соціальних проблем. Загалом і в цілому, треба віддати належне, у Metallica багато пісень, які говорять про дуже серйозні внутрішні проблеми, про проблеми бездуховності і так далі.

Але, звісно, ми розуміємо, що на цьому полі є і Бон Джові, і ті ж «Скорпіонс», солоденькі, розлогі балади – «ти прийшов – я пішла», «дощ йде», «що робити» і так далі. Це теж нормально. Не можна ж постійно хотіти. Тому рок, звісно, таку яскраво виражену соціальну функцію взагалі і вцілому, на мій погляд, трішки втрачає. Але це стосується взагалі.

В нашій країні, в окремо взятій подивіться, яка кількість розкішних речей з’явилася після 2014 року від Kozak System, і «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ», і Тополі, в «Антитілах». Величезна кількість речей, які стали хітами. Тобто це не просто пісні, які заявляли певну позицію і за великим рахунком до чогось закликали, це не просто пропагандистські ролики, які я не навиджу і не люблю, ці марші. Наїздив багато і на жодному з концертів «на передку» мене ніхто не попросив заспівати чогось надихаючого.

– Донбас, Схід України. Це ви маєте на увазі?

– Так.

– Як і Соня Сотник?

– Так ми разом і їздимо. Всі просять про любов, про маму, тому що їм там люті цієї і без нас вистачає.

Чим сильніше в країні проблема і чим сильніше там правлячий тоталітарний режим, тим якісніший там рок-н-рол. В Білорусі дуже хороша важка музика. Просто дуже хороша. Гомельська, мінська школи...

– За «бацьку» «топлять»? Є такі музиканти?

– Ні. За «бацьку» «топлять»...

– «Саша залишиться з нами – все буде гаразд». Пам’ятаєте?

– Є там персонажі, які баяни розтягують. Я не знаю рокерів в принципі. Крім цих... Юлія Чечеріна. І що парадоксально? Я ж з нею робив інтерв’ю. Вона ж реальна правнучка...

– Міністра закордонних справ СРСР.

– Так. Граф Чичероне. Він же ж граф за походженням. Його знаменита промова на Генуезькій конференції, змінив 5 мов, показав, що тут не всі «ведмеді» у «лаптях» і так далі. І вона в 1990-і роки була зі своєю «Ту-лу-ла», з «Жарой» просунутою дівчинкою, яка говорила про якісь загальнолюдські цінності. А зараз ось це убозтво в гімнастерці говорить...

– У Донецьку та Луганську?

– Так. Щось відбувається з достатньо талановитими загалом і вцілому людьми. Я не маю на увазі тих, хто на цьому просто хайпують. Вони і були ніким, а зараз є нагода на сцену вибратися, щось поверещати, «попатріотити», що називається. А ось за таких спочатку якби було образливо. А потім я зрозумів: ще один привід для того, щоб «відділити зерна від полови».

– Ще один фільтр такий?

– Ще додатковий фільтр, який дозволяє...

– Але не про Чичеріну. Звісно, я не можу порівнювати...

– Забути і викреслити.

– І Цоя співали 2014 року.

– Цоя співають усі, хто виріс в СРСР. Ви маєте на увазі «Група крові», «Час змін»?

– Ви знаєте точку зору В’ятровича, яку він висловив кілька років тому?

– Ні, я не знаю.

– Треба з «корабля сучасності» прибрати цих висоцьких, цоїв і так далі.

– Це його право так заявляти.

– Ні, він має право це заявляти. Він не каже, до речі, заборонити. Він каже, що треба шукати альтернативу, скажімо так.

– Тоді я раджу пану В’ятровичу написати пісню, яка конкуруватиме з цією піснею за своєю яскравістю, силою і так далі. Знаєте, проста фраза. Слухай, що сталося? Я зараз тобі все поясню. Та я сам зараз тобі поясню – що сталося? Замість того, щоб прибирати, забирати, дайте конкуренцію і все.

– Український патріот в хорошому сенсі слова, не «вишиватник», може бути прихильником Висоцького, Цоя, Шевчука, Гребенщикова?

– Може.

– Це нормально?

– Я вважаю, що патріот взагалі не може бути в поганому сенсі слова. Тому що патріот – це патріот. Для мене це чітко...

– «Останнє пристановище негідника» – це відомо?

– Так.

– І таке є. Різні ж патріоти.

– Так. Та може. Слухайте, наші хлопці на фронті, котрі стріляють і не промахуються і так далі, то я можу розповісти їхній репертуар. Ви офігіїте.

– Крадіжка була ж вашої квартири, будинку.

– Ви і це знаєте?

– Аякже! Розкажіть.

– Я показав, що я – «Рембо». Та я не люблю цих...

– Чого ж? Ви ж відбили цю атаку.

– Так. Опів на другу ночі...

– Це кілька місяців тому було?

– Я перед ефіром з вами якраз говорив щодо встановлення нової системи охорони.

Мене врятував син.

– Тобто цей заміський будинок?

– Так. Син, котрому 2 роки, поставив у потрібному місці, в правильному місці на веранді величезний самоскид з колесами, на який цей хлопець наступив, послизнувся і гепнувся. І це мене розбудило. І я опів на другу ночі піднявся з ліжка, відсунув штору і побачив його, який стоять прямо переді мною.

– Як він був? У балаклаві?

– У сірому костюмі, в балаклаві, в рукавичках, маленький рюкзак позаду.

– Озброєний чи неозброєний?

– Я не знаю. Я був озброєний могутністю, силою. Я був в трусах, босий. Уявляєте, як я його нажахав!

Ні. Насправді я настільки був приголомшений. Він мене не бачить, бо стоїть під світлом – веранда освітлена. А я у пітьмі. Вийшло так, що ми на секунду обоє завмерли. Тому що я не знаю, що робити. Тому що я ж не щодня зустрічаюся зі злодіями. А він мене не бачить просто. Можливо, він і зустрічався. Поки він не протягнув руку до дверної ручки. Я її рвонув на себе, стрибнув на нього. Він присів, напівпопав чи не попав, перестрибнув через бильце і побіг у напрямку паркана. А іншого я побачив у метрах трьох і заверещав у сплячий будинок: зброю сюди! Що треба було робити? І той також злякався і побіг.

А далі була найкрасивіша історія, яку я потім бачив на камерах. Пам’ятаєте, Бендер, який біг по чорних антрацитових калюжах? Це був я. Тільки я був у довгих сімейних трусах-боксерах у квіточку, нічна трава, полив, який був включений, і я стрибаю з ось таким кухонним ножем по цьому полю.

Загалом, мене пронесло. Я потім думаю: куди я побіг? Втекли – слава Богу! Але я тепер все: озброєний, небезпечний, усім там обклався, зробив собі нову охорону. Так що така справа.

– Сергій Кузін, який вміє завжди виходити з найскладніших ситуацій, якщо грабіжникам дав відсіч! Вже про коронавірусну цю кризу тим більше...

– До усього я намагаюся ставитися... Звісно, я зараз тут увесь такий з себе безшабашний, розвеселий. Було складно. Але так, я думаю, що все можна подолати. Лишень бути б здоровим.