Бойова російська пропаганда– це отрута, яка вже просочилася в мозок мільйонів росіян і отруює їх зсередини. Вона розпалює ненависть і призводить до дестабілізації ситуації, наростання напруження, і як результат – до загибелі людей.
На жаль, не у всіх демократичних країнах це усвідомлюють.
Сьогодні ті, хто заперечують агресію путінської Росії проти України проводять прокремлівські мітинги у багатьох країнах Європи. Організатори апелюють до свободи слова та свободи зібрань.
При цьому ці заходи використовуються з метою поступового нагнітання ситуації і створення картинки для російського телебачення, а наступним етапом можуть бути безлади і погроми в європейських містах.
Так, після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, проросійські акції пройшли, зокрема, у Греції, на Кіпрі та у Німеччині.
Агентурна мережа в російській діаспорі
Кремль роками створював агентурну мережу серед національних діаспор. За підтримки таргетованої бойової пропаганди вони проводять заходи, що викликають внутрішньополітичну дестабілізацію у країнах ЄС.
Згодом такі «заходи» переростають у масові заворушення та теракти, щоб потім сказати: «ви хочете так, як у Парижі, Берліні або Кельні?!»
Ідентичну тактику Російська Федерація застосовувала 8 років тому під час так званої «русской весны», щоб дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в південно-східних регіонах України.
Тоді великі «надії» Москва покладала на місто Одесу, де навесні 2014 року почала проводити «антифашистські» мітинги. Першотравневий проросійський мітинг закликав повернутися назад до СРСР, попередньо розгромивши українську незалежність.
А 2 травня бойове крило «антифашистів» влаштувало у місті погром та атакувало проукраїнський мітинг. В результаті десятки людей загинули та сотні потрапили до лікарень. Російські пропагандисти розраховували саме на такий розвиток подій і всі в унісон висвітлювали меседж – «ось бачите, в Україні нацисти!».
Скоріше за все, саме картинка у телевізорі була метою організаторів, які після погрому розбіглися до Москви, Криму та Придністров'я. І звідти вже почали роздавати інтерв'ю російським журналістам про «український фашизм».
Більше того, цей наратив було використано для дискредитації досягнень Революції гідності, яка, пригадаємо, розпочалася як Євромайдан через відмову Віктора Януковича після зустрічі з Володимиром Путіним від підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у Вільнюсі.
- Тоді нерідко від «простих» росіян можна було почути щось на зразок: «я підтримував (або навіть «брав участь») український Майдан, але після спалення людей у Одесі, зрозумів, що до влади прийшли нацистські карателі».
- На адресу європейських лідерів та інституцій лунали звинувачення: «як при такому рівні поширення нацизму в Україні, ви взагалі можете розглядати питання її прийняття в Євросоюз»?
- А рівно за рік до початку нинішнього масштабного вторгнення в Україну МЗС Росії видало заяву, у якій російські пропагандисти цинічно наголосили, що «трагедії в Одесі і Маріуполі поклали початок розгулу неонацизму, насильницької українізації та загального наступу на свободи і права людини».
Отже, ідеологічна генеза нинішніх вимог Росії щодо «денацифікації» та навіть «деукраїнізації» України, як і маніакальної агресії проти населення і захисників Маріуполя та намагання будь-якою ціною десантуватися біля Одеси, є очевидною.
Російську пропаганду можна порівняти з отрутою, яку недосвідченому споживачу не відрізнити від ліків без спеціальної експертизи. Так і бойову пропаганду також важко відрізнити від ЗМІ, а ворожі заходи від мирних мітингів та демонстрацій. Але західні держави мають проводити таку «токсикологічну» експертизу.
Російська Федерація користується свободою слова в європейських країнах, проводячи та пропагуючи проросійські мітинги, які несуть у собі лише провокації та загрозу масових заворушень. Тому розповсюджувачі бойової спецпропаганди не повинні розраховувати та використовувати свободу слова, яка є одним із найважливіших досягнень демократії, у ворожих для людства і людяності цілях.
Анатолій Курносов – експерт Центру політичних студій «Доктрина»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
