У 1990-х роках російський бізнесмен Володимир Гусинський був власником ЗАО «Медиа-Мост» і телеканалу НТВ, який називали першим у Росії незалежним національним телеканалом. Там навіть критикували Володимира Путіна. І чим це скінчилося?

Радіо Свобода переглянуло сотні фінансових афідевітів, судових протоколів та сторінок електронного листування, а також інтерв’ю Гусинського з партнерами та друзями, що проливають світло на історію російського медіамагната і олігарха, який зараз жонглює боргами та судовими позовами, намагаючись зберегти свій бізнес, і водночас – палить мости з давніми знайомими та колишніми партнерами.

Тож, розповідаємо...

12 грудня 2022 року о 8 годині ранку двоє агентів ФБР заїхали на своїй машині через ковані ворота у зелений район Грінвіча (штат Коннектикут, США) – ультразаможного передмістя Нью-Йорка, де мешкають магнати з Уолл-стріт і представники іноземних еліт.

Агентів провели в особняк площею у 1300 квадратних метрів, ціною 7 млн доларів, що належав людині, яка колись була однією із найвпливовіших фігур у Росії – Володимиру Гусинському.

Його тоді вдома не було і агентів зустріла дружина – Олена Константину. Вона пригадує, що була збентежена та здивована.

Під час одного з трьох візитів агенти ФБР розпитували Константіну та працівників будинку про стосунки Гусинського з Чарльзом Макгонігалом, агентом ФБР у відставці, який обідав у нього вдома щонайменше двічі. Також питали про Сергія Шестакова, колишнього дипломата і бізнес-партнера Макгонігала, який працював на Гусинського. Питали про російського мільярдера Олега Дерипаску та про Михайла Лесіна, екс-міністра друку Росії і засновника Russia Today, якого знайшли мертвим у готелі у Вашингтоні в листопаді 2015 року зі зламаною шиєю.

Пізніше агенти забрали комп'ютери та електронні пристрої Гусинського. Вони також обговорили раптове скасування американської візи Гусинського (технічно безвіз).

Приблизно через п’ять тижнів після візиту ФБР, 21 січня 2023 року, Макгонігал був заарештований федеральними агентами в міжнародному аеропорту імені Джона Кеннеді в Нью-Йорку за звинуваченням у спробі допомогти Дерипасці уникнути санкцій США. Шестаков був заарештований за тим же звинуваченням у своєму будинку в Коннектикуті.

Наступного дня, за словами Константіну та інших наближених, Гусинський покинув США, попрямувавши до Ізраїлю. З тих пір він кілька разів повертався до США за іншим паспортом, здебільшого для участі в судових розглядах у Коннектикуті у зв’язку з розлученням із Константіну, з якою він проживав тридцять років.

Повідомлення про візити ФБР з’явилися у і без того складний час для американсько-російських відносин. Ще з часів президентських виборів 2016 року, влада США попереджала про збільшення операцій зовнішнього впливу, а ФБР протягом кількох років помітно посилило контррозвідку та стеження, особливо за росіянами. Відомо, що і російські розвідувальні служби за останні роки активізували свою діяльність у Сполучених Штатах.

Викриття ФБР збігаються у часі і з виром подій навколо мільярдера Гусинського, чия медіа-імперія формувала російський політичний світ у 90-х роках, поки, після приходу до влади Путіна, його не заарештували, змусили продати свою компанію і наказали залишити Росію.

В останні роки Гусинський пов'яз у купі судових позовів та інших судових процесів, до яких залученя десятки людей або компаній щонайменше в трьох країнах.

Наразі нічого не вказує на те, що сам Гусинський перебуває під кримінальним провадженням.

Макгонігал, агент ФБР, визнав себе винним в ухиленні від санкцій та відмиванні грошей і був засуджений до чотирьох років ув'язнення. Наступного місяця Шестаков постане перед судом за пов’язаними звинуваченнями.

Однак очевидно, що Гусинський викликав пильну увагу правоохоронних органів США, не кажучи вже про різкий гнів колишніх соратників.

Михайло Борщевський, який протягом двох десятиліть очолював супутникову телекомпанію «Інтер ТВ», що належить Гусинському, в судових документах звинуватив того у невиконанні обіцянки виплатити йому 500 тис. доларів (разом із боргами перед іншими співробітниками) з доходів від продажу шикарної квартири у Лондоні.

«Він шахрай. Він брехун. Він надзвичайно нечесний. Він режисер драми, тому він змінює своє обличчя, свою мову, свою поведінку, і він знає, як привабити людей, але йому не варто довіряти. Він шахрай. Він брехун. Він надзвичайно нечесний», – заявив Борщевський, згадуючи коротку ранню кар’єру Гусинського в радянському театральному виробництві.

Злет і падіння

У хаотичні роки після розпаду Радянського Союзу Гусинський перетворив консалтингову та банківську групу на медіа-імперію – «Медиа-Мост», до складу якої входив перший у Росії приватний телеканал.

НТВ був відомий критичним висвітленням Першої російсько-чеченської війни, де також транслювалися репортажі, в яких засуджувалося російських військових, порушення прав і ганебні моменти президента Бориса Єльцина.

Однак, у 1996 році Гусинський приєднався до когорти інших олігархів підтримаввиборчу кампанію Єльцина. Тоді отримана перемога додала Гусинському нового впливу в останні роки президентства Бориса Єльцина.

Але вже у червні 2000 року, всього через два місяці після того, як президентом Росії став Володимир Путін, Гусинського ув’язнили за звинуваченнями в шахрайстві, яке він і його прихильники назвали відверто політичними.

Через два місяці він погодився на угоду про продаж НТВ і його групи «Медиа-Мост» державному газовому гіганту «Газпром» за 300 млн доларів, плюс придбання боргу компанії.

Також Гусинський погодився покинути Росію назавжди. Людиною, яка передала йому цю «пропозицію» нового очільника Кремля, був Михайло Лесін.

У наступні роки десь у своїх апартаментах в Іспанії, Тель-Авіві, Лондоні, не кажучи вже про американський Грінвіч, Гусинський виношував інший бізнес-план: створення телешоу для російської аудиторії.

Це мало шалений успіх: компанія під назвою New Media Distribution продала сотні годин транслювання програм російським каналам, а згодом українському каналу TVi (мовив з березня 2008 року по червень 2019 року), співзасновником якого був Гусинський.

Відіотека компанії зросла до тисяч найменувань: шоу, фільмів.

Але у 2014 році бізнес пішов нанівець. Росія анексувала український Крим, а у відповідь на це були запроваджені західні санкції проти російських компаній, політиків та олігархів.

Українські канали перестали купувати серіали. Сам Гусинський під санкції не потрапив, але санкції ускладнили перетікання грошових потоків.

Того ж року стався ще один удар: Лесін, який уже не був міністром преси Кремля, але зберіг керівну посаду в «Газпром-медіа», переуклав контракти Гусинського на серіали, скаржачись, за словами обізнаних у тій ситуації людей, що ті серіали занадто дорогі. Але вже до кінця 2014 року Лесіна звільнили з роботи в «Газпромі» за нез'ясованих обставин.

5 листопада 2015 року Михайла Лесіна знайшли мертвим у номері готелю у Вашингтоні. Офіційне американське розслідування стверджує, що він отримав травми голови та інших частин тіла, «спричинені падіннями», а також «гострою інтоксикацією етанолом».

Однак звіт паталоанатомів про розтин, із яким Радіо Свобода змогло ознайомитися ексклюзивно, зазначає, що у Лесіна була зламана під’язикова кістка, що буває при задушенні, але не коли людина впала і зламала собі шию. Тому тут виникають сумніви щодо офіційного пояснення.

Вже наприкінці 2018 року фінанси Гусинського перебували в жахливому стані, про що він згадував у судовій заяві, наданій у рамках судової боротьби за другий будинок у Гринвічі, яким Гусинський зараз володіє.

Заплутана боротьба, яка все ще триває, зосереджена навколо спроб Гусинського виселити давнього друга та колишнього бізнес-партнера Володимира Ленського. На запитання адвоката, коли у нього виникли проблеми з фінансами, Гусинський відповів ламаною англійською: «Переважно кінець 2018-го, я вже був дуже нещасливий. І 2019-ий».

Ухилення від санкцій

Інший візит до дому Гусинського, що стався за понад чотири роки до того візиту ФБР, пропонує ще одне з пояснень інтересу правоохоронних органів США до російського бізнесмена.

Наприкінці квітня 2018 року тією самою підїздною дорогою їхала інша машина, в якій перебували Тетяна Дяченко, молодша донька Єльцина, та її чоловік Валентин Юмашев.

Гусинський знав цих двох з 90-х років, коли використовував НТВ, щоб пожвавити виборчу кампанію Єльцина.

Під час тригодинного обіду із традиційними російськими закусками та червоним вином (Гусинський їв стейк, а Дяченко рибу) розмова торкнулася кількох тем, згадує Константіну, зокрема питання санкцій США, накладених на Дерипаску всього за кілька тижнів до цього.

Ці санкції серйозно обмежили доступ Дерипаски до його активів на Заході.

У той час Олег Дерипаска, мільярдер, металургійний магнат, який мав проблеми з правоохоронними органами США та мав глибокі зв’язки з республіканцями, перебував у розпалі розлучення із донькою Юмашева – Поліною.

Юмашев і Дяченко (які бояться собак і просили вивести бультер’єра Фрейю із кімнати), згадує Константіну, цікавилися, чи може Гусинський допомогти зняти деякі з цих санкцій, щоб Поліна могла отримати частину грошей від врегулювання спору з її незабаром колишнім чоловіком.

Радіо Свобода зв’язалося із Дяченко та Юмашевим через Єльцин-центр, бібліотеку, присвячену колишньому президенту, проте ті відмовилися від коментарів.

Не є зрозумілим, чи робив Гусинський щось, щоб допомогти Дяченко і Юмашеву.

Але як ми вже знаємо, через кільк ароків арештують Макгонігала і Шестакова за змову про допомоу Дерипасці уникнути санкцій. І виникає питання: чи був зв’язок між цими подіями? І чи просто так ФБР шукало в Гусинського інформацію про Макгонігала і Шестакова.

У письмовій відповіді на три десятки запитань Радіо Свобода Гусинський підтвердив проведення зустрічі за обідом, але спростував, що там обговорювалася тема санкцій проти Дерипаски.

«Ми згадували минуле та обговорювали плани на майбутнє», – сказав він Радіо Свобода.

На сьогоднішній день правоохоронні органи жодного разу не висунули Гусинському звинувачень і офіційно не оголосили підозру. Але він мав давні особисті та професійні зв’язки як з Макгонігалом, як і з Шестаковим.

За словами Константіну, Гусинський часто хвалився тим, що у нього чудові зв'язки у Вашингтоні, і, зокрема, з ФБР.

Частково це пов’язано з тим, що Гусинський оплачував послуги ветеранської вашингтонської комунікаційної компанії APCO в 90-х роках, щоб пробитися в політичні кола США. Він був постійним учасником Національного молитовного сніданку, щорічної події для законодавців, лобістів і людей, які намагаються налагодити зв’язки зі столицею США.

Значно пізніше він познайомився із Макгонігалом, який працював головним агентом контррозвідки ФБР у нью-йоркському офісі Бюро, розслідуючи російське шпигунство та олігархів аж доо свого виходу на пенсію в 2018 році.

Гусинський часто згадував Макгонігала у розмові, і Макгонігал обідав у будинку Гусинського принаймні двічі.

Із Макгонігалом Гусинського познайомив Шестаков, який наприкінці 90-х працював на «Медиа Мост», а пізніше – на американський російськомовний канал Гусинського RTVi.

Натуралізований громадянин США, Шестаков пішов на пенсію у 1993 році. Раніше він працював у міністерствах закордонних справ СРСР і Росії. У 2010-х він працював уповноваженим перекладачем у федеральних судах США.

У деяких російськомовних колах Шестаков був відомий як посередник, кризовий менеджер і ловелас. Під час урагану «Сенді» у 2012 році, коли більшість районів Нью-Йорка постраждали від відключень електроенергії, Шестаков допоміг Гусинському знайти компанію, яка постачала б газ для живлення зовнішнього генератора в його особняку в Гринвічі. Як сказав Гусинський Радіо Свобода, Шестаков був на всіх вечірках з нагоди днів народження у будинку в Грінвіч.

Згідно з документами, поданими в рамках судового процесу в Коннектикуті, десь у 2017 році Шестаков отримав від компанії Гусинського корпоративну кредитну картку American Express. Протягом наступних двох років він накопичив десятки тисяч доларів виплат з картки, у тому числі тисячі доларів за квитки на хокейні ігри New Jersey Devils.

1 і 5 березня 2019 року Шестаков за допомогою цієї картки здійснив два платежі на загальну суму понад 58 тис доларів компанії, що належить старшому синові Гусинського. Незрозуміло для чого. Гусинський каже, що не пам'ятає, за що були зроблені оплати.

Тим часом десь у 2019 році, згідно з матеріалами американського суду, Шестаков і Макгонігал почали працювати над послабленням санкцій США щодо Дерипаски. В рамках цих зусиль вони представили американській юридичній фірмі високопоставленого помічника Дерипаски на ім’я Євген Фокін.

Під час допиту в 2022 році, за словами Константіну, агенти ФБР, які були з офісу бюро в Ньюарку, штат Нью-Джерсі, показали їй фотографію Макгонігала. «Мова йде не про вас», – сказали вони. Але точна причина зацікавлення агентів знайомими її чоловіка, як каже Константіну, залишалася їй незрозумілою.

Агенти також обговорювали скасування американської візи Гусинського в березні 2021 року (технічно програма безвізового режиму, відомою як Електронна система авторизації подорожей, ESTA). Гусинський був шокований, дізнавшись про це лише тоді, коли намагався сісти на рейс із Ізраїлю до Сполучених Штатів.

Гусинський зазначив, що йому ніколи не повідомляли про причину анулювання візи.

У своїх обвинуваченнях американські прокурори звинуватили Макгонігала і Шестакова в спробі допомогти Дерипасці обійти санкції США. Влада США також заявила, що Макгонігал найняли, щоб викопати негативну інформацію про конкурента олігарха. Макгонігал у вересні 2023 року визнав себе винним у приховуванні від ФБР своєї роботи для Дерипаски. У грудні того ж року його засудили до чотирьох років позбавлення волі.

Тим часом суд над Шестаковим має розпочатися вже наступного місяця, у лютому. Справу розглядатимуть у федеральному суді Манхеттена, хоча адвокати сперечаються з прокурорами щодо доступу до секретних документів.

Вони в тому числі борються за взяття під присягу Євгена Фокіна, який також працював на Гусинського в 90-х роках, перш ніж стати головним радником у холдинговій компанії Дерипаски En+. 6 січня американський суддя погодив взяття під присягу, яке попередньо має відбутися в Дубаї, хоча невідомо, коли саме це відбудеться.

Згідно з матеріалами суду, Фокін перебував під наглядом ФБР у липні 2019 року, а його американську візу було анульовано у 2022 році за розпорядженням бюро, яке стверджувало, що він був агентом російської розвідки.

У судових документах прокуратура США стверджувала, що Фокін був «необвинуваченим співучасником» Шестакова та Макгонігал.

На момент написання цього тексту санкції США щодо російського олігарха Олега Дерипаски залишаються у силі.

Санкції щодо En+ і алюмінієвого гіганта Rusal, яким він володів, були зняті в лютому 2019 року після того, як Дерипаска відмовився від часткового контролю над En+.

En+ не відповіла на численні електронні листи Радіо Свобода з проханням прокоментувати.

Гусинський сказав, що не пригадує зустрічі з Фокіним – у Сполучених Штатах чи деінде, – але сказав, що вона могла мати місце.

Національна прес-служба ФБР, до якої звернулося Радіо Свобода, відмовилася від коментарів. Прес-офіцер польового офісу бюро в Ньюарку, штат Нью-Джерсі, не відповів на голосові повідомлення з проханням прокоментувати.

Адвокат Шестакова не відповів на електронні листи Радіо Свобода з проханням прокоментувати. Адвокат Макгонігал Сет ДюШарм заявив, що його клієнт був недоступний, щоб говорити.

Борги та суперечки

Повний перелік фінансових проблем Гусинського невідомий. Але йогосвідчення під присягою, судові протоколи та інтерв’ю з партнерами вказують, що його борги є значними та складними.

Існують десятки судових позовів і пов’язаних із ними судових процесів, які тривають або нещодавно були вирішені.

Костянтин Кагаловський, колишній юрист вже неіснуючої нафтової компанії ЮКОС, у партнерстві з Гусинським у 2008 році заснував український розважальний канал під назвою TVi.

Ці двоє опинилися у тривалій судовій боротьбі за контроль над каналом і за гонорари, які TVi платив за трансляцію серіалів виробництва продюсерської компанії Гусинського. Суд штату Нью-Йорк постановив, що Кагаловський неправомірно відібрав у Гусинського контроль над каналом. Пізніше в 2013 році канал був захоплений урядовими інсайдерами, а через три роки його позбавили ліцензії на мовлення.

Фінансовий стан Гусинського, за словами Кагаловського, погіршився після того, як Лесін переглянув російські телевізійні контракти на серіали Гусинського, що призвело до його нинішнього скрутного становища.

«Коли ми працювали разом, було зрозуміло, що він ніколи не був хорошим бізнесменом», – каже Кагаловський.

Серед інших судових суперечок, в які втягнутий Гусинський, є такі:

• Люксембурзький банк, який належить іншому російському олігарху Володимиру Євтушенкову, у 2022 році виграв у британському суді позов проти Гусинського та його адвокатів щодо боргу в 10 млн доларів, які не виплатив Гусинський. У серпні 2024 року лондонський суд заявив, що Гусинський ухилявся від сплати грошей за судовим рішенням, використовуючи «нечесну або підступну схему».

• Лондонська агентка з нерухомості, уродженка Росії, подала на Гусинського до суду в США та Британії, звинувативши його в тому, що той не погасив борг у понад 230 тис. доларів, включаючи позикові відсотки. Принаймні два чеки Гусинського, які той їй виписав, були відхилені. Нібито через технічні причини. Але тепер це розглядає суд.
• Банк Коннектикуту подав до суду на Гусінського, звинувативши його в несплаті іпотеки на 4,3 млн доларів на другий будинок у Гринвічі, який він купив у Ленського, дозволивши Ленському та його дружині продовжувати там жити. Пізніше Гусинський намагався виселити Ленського, який, у свою чергу, намагався таємно викупити непогашену іпотеку. Справа триває.
• Олександр Железняк, російський банкір, який втік до Сполучених Штатів у 2015 році після звинувачень у шахрайстві, заявив, що син Гусинського, Ілля винен йому понад 500 тис. доларів. Ці гроші, як він стверджує, нібито зрештою були передані самому Гусинському. Справа триває.
• Колишній старший інженер телерадіомовлення успішно відсудив у Гусінського понад 125 тисяч доларів заборгованості, а потім виграв ухвалу суду про накладення застави на будинок у Коннектикуті, який належить сину Гусінського. Боротьба за заставу триває.
• Корабельня у Флориді подала до суду на Гусинського за несплачену плату понад 400 тис. доларів за обслуговування та зберігання 43 метрової розкішної моторної яхти вартістю 8,4 млн доларів з «інтер’єром із дерев’яних панелей, п’ятьма мармуровими ванними кімнатами (кожна з місткими ваннами), приладами з нержавіючої сталі, розкішною їдальнею... і пишною головною палубою». Пізніше капітан яхти та екіпаж приєдналися до позову, вимагаючи сотні тисяч доларів невиплаченої зарплатні. Справа перебуває на розгляді.
• Орендодавець офісної будівлі в Коннектикуті виграв суд проти Гусінського щодо стягнення 143 тис. доларів США несплаченої орендної плати.
• Американський гігант фінансових послуг American Express подав до суду на Гусінського за сотні тисяч доларів несплаченої заборгованості за кредитною карткою, які накопичили він та його партнери. Гусинський не оплатив багаторазово чеки при здійсненні платежів. Зрештою борги були погашені.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Епідемія самогубств... разом із сім'ями»: чому російська еліта боїться іти проти Путіна?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Bloomberg: олігарх із РФ виплатить уряду Британії 750 тисяч фунтів через справу про ухилення від санкцій

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Співучасники агресії Путіна: російські олігархи відповідають за війну в Україні

Войтек Гроєц, Кіан Шаріфі, Хуан Карлос Еррера

Росія захопила два з чотирьох українських родовищ літію з моменту початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, потенційно позбавивши Київ ключового економічного ресурсу.

11 січня Росія заявила, що захопила контроль над селищем Шевченко на сході Донецької області. Селище розташоване на одному з найбільших в Україні родовищ літію

Експерти кажуть, що захоплення Росією українських літієвих родовищ може вплинути на решту Європи та зусилля континенту щодо переходу на «зелену» енергетику.

Літій, який ще називають «білим золотом», є критично важливим матеріалом для акумуляторів, що використовуються у різних пристроях – від смартфонів і ноутбуків до електромобілів.

Згідно з геологічними дослідженнями, Україна має 500 000 тонн невикористаних запасів літію, що є одним із найбільших запасів у Європі.

Род Шуновер, експерт із питань національної безпеки та засновник американської організації Ecological Futures Group, вважає, що малоймовірно, що захоплення українських родовищ літію було головною метою війни для Москви. Росія сама має значні запаси.

Проте, на думку експертів, мінеральне багатство України є однією з причин, чому Україна важлива для Росії.

Український щит, давня і масивна скеляста плита, що охоплює більшу частину центральної і південної України, містить цінні мінерали, такі як залізо і літій, а також рідкоземельні метали.

«Важливість буде тільки зростати»

Європейський Союз прагне забезпечити місцеві поставки критично важливої сировини, такої як літій, і зменшити свою залежність від іноземних постачальників, зокрема Китаю.

Літій є ключовим фактором у зусиллях Європи щодо зменшення залежності від викопного палива та переходу на «зелену» енергетику.

Україна, з її значними запасами та близькістю, виділяється як перспективний партнер, сказав Шуновер.

«Російське вторгнення підірвало будь-який прогрес у використанні українських запасів, але якщо стабільність буде відновлено, ці ресурси з часом можуть стати наріжним каменем стратегічної автономії Європи у критично важливих мінералах», – сказав він.

У Болгарії обговорюють можливість відновлення обов'язкової військової служби. На цьому тлі особливий інтерес викликала фотовиставка, що проливає світло на «трудові батальйони», які використовувалися комуністичною владою для контролю над дисидентами та етнічними меншинами у часи, коли Болгарія входила у так званий «соціалістичний табір» країн під контролем СРСР.

В самому СРСР такі будівельні батальйони називали «стройбатами». Вважалося, що немає гіршої строкової служби, ніж там.

Це нагадує війну: жінка в сльозах обіймає свого сина у військовій формі, а інший чоловік у цивільному дивиться на них. Насправді ж юнак іде служити комуністичному уряду Болгарії з лопатою, а не зі зброєю.

Ця світлина одна з 92-х, виставлених у галереї Synthesis у Софії на виставці, яка триватиме до 15 лютого 2025 року. Вона дає яскраве уявлення про так звані будівельні загони або будівельні корпуси Болгарії у часи керівництва комуністичної партії.

Організація, яка згодом стане відомою як Будівельний корпус, була сформована після Першої світової війни. Вона замінила військову службу примусовою працею, переважно на будівництві.

Ця схема дозволила Болгарії призвати десятки тисяч молодих чоловіків до подібної до армії структури, не порушуючи договору, підписаного країною після війни, який обмежував чисельність збройних сил Софії до 20 000 солдатів.

У середині 1930-х років військовий характер цих підрозділів став офіційним, оскільки структура була передана від болгарського мінбуду до міністерства оборони.

Будівельний корпус побудував значну частину болгарської інфраструктури 20-го століття, але в компартія також використовувала будармію для покарання опонентів режиму і контролю над етнічними меншинами.

Організація була розформована у 2000 році.

Фотограф Гаро Кешишян почав фотографувати болгарські трудові батальйони на початку 1980-х років після випадкової зустрічі з робітниками «Трудового батальйону», які працювали над проєктом у його рідному місті Варна.

«Вони почали їсти перед багатоквартирним будинком, де я жив, тож я одразу вийшов, щоб зробити кілька знімків», – розповів Кешишян в інтерв'ю Радіо Свобода.

Дискусія про спадщину «Будівельного корпусу» нещодавно знову розгорілися в Болгарії, де популістські партії закликали до повернення обов'язкової військової служби. Але багато болгар не згадують про те, що цю структуру використовували для репресій проти опонентів режиму і контролю над чоловічим населенням цілих етнічних груп.

Деякі з робітничих груп за часів комуністичного режиму у Болгарії були відомі як «чорні» батальйони, що складалися із політично «неблагонадійних» людей. Інші групи походили з болгарських ромів і турецьких етнічних меншин, за якими могли пильно стежити комуністичні інформатори, навіть у їхніх лавах.

«Уся система демонструє кричущу етнічну дискримінацію в комуністичних і посткомуністичних будівельних військах Болгарії», – каже Кешишян.

«Те, що змушувало мене повертатися до них з фотоапаратом, – це співчуття до цих хлопців, єдина провина яких полягала в тому, де і коли вони народилися».

Те, що Кешишян отримав дозвіл знімати «Будівельний корпус» було великою удачою. Після першої випадкової зустрічі з солдатами «стройбату» на початку 1980-х років у Варні, Кешишян отримав дозвіл на зйомку у підрозбілах, які працювали на будовах, але йому призначили апаратника (з Комітету державної безпеки Болгарії), який мав стежити за фотографом і якому він мав показувати відзняті фото.

«Коли він (кадебешник – ред.) побачив фотографії, він був абсолютно шокований», – згадує фотограф.

Офіцер зізнався Кешишяну: «Я все життя писав доноси, але тепер я дозволю тобі знімати все, що ти хочеш».

Георгій Лозанов, викладач фотожурналістики в Софійському університеті, вперше зустрівся з Кешишяном у 1980-х роках. Він описує фотографії Кешишяна, зроблені у болгарських будбатальйонах, як «один з найбільших прикладів опору режиму».

«Він показав дві речі одночасно: потужну машину репресій влади, а також окремих людей, які потрапили в неї»

«Навіть добираючись до правди фотограф завжди залишається суб'єктивним, – каже Кешишян. «Я провів 12 років, спостерігаючи за солдатами. Вони були різні, але я відчував симпатію до кожного з них».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Загадкові фотографії проливають світло на революцію в Румунії 1989 року

• Радіо Свобода

5 грудня 1994 року Росія, Велика Британія та США підписали з Україною підписавши Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з набуттям нею неядерного статусу

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Любов» під дулами танків: як та чому розпався Варшавський договір

ВАШИНГТОН – Обраний президент США Дональд Трамп знову спричинив хвилю обговорення своїми заявами про Гренландію, цього разу не виключаючи можливості використання сили для встановлення контролю над арктичним островом, який належить союзнику США – Данії, з міркувань національної безпеки. Однак зацікавленість Вашингтона Гренландією з’явилася задовго до Трампа і лише зросла через розширення військової та комерційної діяльності Росії та Китаю в Арктиці.

Одразу після завершення Другої світової війни США пропонували Данії 100 мільйонів доларів золотом за цей крижаний острів.

Цей інтерес США лише зріс останніми роками, оскільки Росія та Китай нарощують військову та комерційну активність в Арктиці, проводять спільні військові навчання та інвестують у розробку нових видів озброєнь, як-от гіперзвукові ракети.

«Гренландія набуває дедалі більшого значення, оскільки ми перебуваємо в умовах глобальної конкуренції з Китаєм і на порозі нової технологічної революції у сфері війни», – заявила Ребекка Пінкус, директорка Полярного інституту Вілсонівського центру та колишня радниця Міністерства оборони США щодо арктичної стратегії.

«Тож Гренландія важлива з точки зору протиракетної оборони, космосу та глобальної конкуренції, де все більше значення набувають судноплавство і морські шляхи», – додала вона.

«Слабка ланка» оборони США

Гренландія, яка є автономною територією Королівства Данії, розташована ближче до США, ніж до будь-якої іншої країни: лише 1900 км відділяють штат Мен від берегів острова.

Як частина Данії Гренландія є членом НАТО, але прагнення острова до незалежності від Копенгагена викликає побоювання, що це може відкрити шлях для впливу Росії та Китаю.

Хоча Сполучені Штати вже мають космічну базу на Гренландії для протиракетної оборони та космічного спостереження, контроль над усім островом дозволив би їм краще захищатися від загроз з моря, повітря та космосу.

Росія має набагато більшу військову присутність в Арктиці, ніж США, і продовжує інвестувати у свої оборонні можливості в регіоні, навіть попри війну в Україні.

Американський генерал у відставці Терренс Дж. О’Шонессі, який очолював Північне командування Збройних сил США, заявив під час слухань у Сенаті у лютому 2020 року, що у разі нападу Росії на США це, ймовірно, станеться через Арктику.

«Арктика вже не є захисною стіною, а наші океани вже не є природними ровами: тепер це шляхи підходу», – сказав він на слуханнях.

Джахара Матісек, професор Військово-морського коледжу США, який виступав як незалежний експерт, зазначив, що військова інфраструктура США в Арктиці перебуває у занедбаному стані, назвавши її «слабкою ланкою» оборони.

«Якщо ви хочете бути потужною космічною державою та проєктувати космічну силу, необхідно мати інфраструктуру в Арктиці – і навіть в Антарктиці – для забезпечення безперебійного зв’язку і контролю супутників», – зазначив він.

Китайські амбіції

Попри те, що Китай не є арктичною країною, він прагне стати вагомим гравцем у регіоні. За останні роки Пекін намагався придбати порти, інфраструктуру та права на видобуток корисних копалин у Гренландії, але безуспішно.

Матісек заявив, що США підозрюють справжню мету Китаю – розміщення сенсорів подвійного призначення для контролю військових супутників і збору розвідданих.

«Якщо Китай зможе порушити наш «ланцюг знищення» – нашу супутникову мережу, ми матимемо труднощі з ідентифікацією та знешкодженням цілей», – заявив Матісек.

«Це наш найбільший розрив, який потрібно усунути. Нам потрібно більше датчиків – від космосу до морського дна. А також нам потрібна здатність до злиття даних, щоб інтегрувати всю інформацію з цих датчиків та спостережень у щось, що можна використовувати для схвалення рішень», – сказала вона.

Пінкус зазначила, що цілком логічно, що Росія та Китай проводять спільні військові навчання в Арктиці.

«Не дивно, що вони зосереджуються на Арктиці, адже США слабкі в забезпеченні присутності на поверхні в цьому регіоні», – сказала вона, звернувши увагу на те, що Сполучені Штати мають не більш ніж два діючих криголами у порівнянні з приблизно чотирма у Китаю та кількома десятками у Росії.

Нові морські шляхи та природні ресурси

Зі зменшенням льодовиків в Арктиці через підвищення температур відкривається шлях для суден – враховуючи військові кораблі, – які можуть проходити з Європи до Азії через води над Гренландією та Канадою.

«Китайське торговельне судноплавство збільшуватиме прохід північним маршрутом, адже для них це коротший шлях. Але, ймовірно, китайські військові кораблі також використовуватимуть цей маршрут», – сказав Бен Годжес, відставний генерал-лейтенант США та колишній командувач Сухопутних військ США в Європі, в інтерв'ю Радіо Свобода.

Військові кораблі, що заходять до Атлантичного океану з Арктики, будуть змушені проходити через Фареро-Ісландський рубіж, або GIUK – ділянку води між Гренландією, Ісландією та Шотландією. Під час Холодної війни сили НАТО відстежували радянські підводні човни, які проходили до Північної Атлантики через цей рубіж, зазначив Годжес.

Танення льоду також полегшить видобуток величезних природних ресурсів Гренландії. Серед них – метали, які є критично важливими для виробництва високотехнологічних товарів, електромобілів та вітрових турбін.

Китай домінує на багатьох із цих ринків металів, враховуючи їхній видобуток та переробку, і Пекін висловлював зацікавленість у розробці природних ресурсів Гренландії.

Монетизація цих природних ресурсів є вирішальною для мрії Гренландії про незалежність. Острів досі залежить від субсидій Данії.

«Коли ви маєте націю, як-от Гренландія, їм потрібні гроші для інвестицій. Китай і Росія вкладатимуть гроші у цю проблему», – сказав Філіп М. Брідлав, відставний чотиризірковий генерал ВПС США, який очолював сили США в Європі та був верховним головнокомандувачем НАТО з 2013-го по 2016 рік, в інтерв’ю The Cipher Brief.

«Гарантувати, що Гренландія залишатиметься орієнтованою на Захід, надзвичайно важливо», — додав він, зазначивши, що це «не обов’язково має бути через суверенну власність».

Матісек зазначив, що Трамп, можливо, просто намагається змусити США «справді серйозно поставитися до Гренландії» через її ключову роль у захисті Північної Америки.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Іронія долі»: уряд Данії посилює оборону Гренландії після заяви Трампа – медіа

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ми не продаємося»: прем’єр Гренландії відповів на заяви Трампа про контроль над островом

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна, Путін, НАТО, Канада, Гренландія, Панамський канал. Що сказав Трамп і як на це реагують?

Із серпня минулого року ЗСУ намагаються утримати територію, яку вони захопили в Курській області Росії, здивувавши західних союзників Києва та сам Кремль.

Тепер Київ розпочав новий наступ на Курському напрямку, тиснучи на російські війська, підтримувані північнокорейськими військовими. Останні відбили більш ніж половину території, захопленої Україною.

Незрозуміло, чому Україна веде нові наступальні дії в Курській області та чому зараз. Україна в скрутному становищі на багатьох напрямках уздовж лінії фронту. При цьому Росія переважає її озброєнням. У той час як сама Україна має серйозні проблеми з вербуванням і мобілізацією достатньої кількості людей, щоб поповнити свої виснажені лави, зазначають фахівці.

То навіщо витрачати мізерні ресурси на новий, можливо, мирний наступ? Експерти кажуть, що метою наступу може бути зміна наративу майже трирічної війни.

«Центр тяжіння України – це підтримка США. Будь-які успіхи, яких вона досягне всередині Росії, ускладнять новій адміністрації можливість назвати війну марною справою», – сказав Джон Нагл, професор Військового коледжу армії США.

Підвищити моральний дух

ЗСУ досягли обмежених успіхів після початку свого нового наступу 5 січня. І залишається незрозумілим, чи це удавана операція, спрямована на те, щоб спровокувати перекидання російських сил з інших напрямків на фронті, чи частина більшого контрнаступу.

Вторгнення України в Курській області у серпні розглядалося як спроба відтягнути російські війська зі східної України та уповільнити їх просування.

Але стратегія Києва значною мірою зазнала невдачі, оскільки Росія віддала перевагу просуванню на сході України. Москва також отримала допомогу від Північної Кореї, яка направила близько 11 000 військових в Курську область для підтримки російських військ.

Російські війська продовжили просування на сході України, захопивши у жовтні місто Вугледар. Зараз росіяни близькі до захоплення Покровська, важливого логістичного вузла в Донецькій області.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Бої біля Бердина на Курщині. Радіо Свобода верифікувало відео

Президент України Володимир Зеленський виступив на захист вторгнення в Курській області. Але військові експерти поставили цей крок під сумнів.

«Російські здобутки в околицях Покровська мають військове значення і політичну вагу; Курськ має менше військове значення», – сказав Нагл, підполковник армії США у відставці.

Тим не менше успіхи під Курськом можуть підвищити моральний дух українців і змінити наратив на полі бою в критичний момент війни. З кожним новим містом, захопленим Росією, серед українців зростав песимізм щодо шансів України.

Це також було б ударом по іміджу російського президента Володимира Путіна як «сильної людини, яка захищає Росію», – сказав Девід Сілбі, професор військових досліджень Корнельського університету.

Під час щорічної підсумкової пресконференції в грудні російський лідер Володимир Путін сказав, що не може назвати дати, коли Росія зможе витіснити українські війська з Курської області.

Сілбі сказав, що шанси України на успіх під Курськом вищі, ніж на сильно укріпленому східному фронті. Росія не тільки розгорнула більшість своїх сил на сході України, але й розгалужені лінії оборони.

«Наступ (на сході України – ред.) буде повільним, імовірно, з обмеженим успіхом і великими втратами, і це послабить українську оборону в цьому районі. Українські підрозділи вже сильно виснажуються на сході України. І я не думаю, що Зеленський хоче прискорити це», – додав Сілбі.

Україна має складнощі з рекрутингом до лав ЗСУ, що призводить до нестачі живої сили на 1000-кілометровій лінії фронту. Зараз найбільшою проблемою ЗСУ є дефіцит бійців, а не зброї, вважають експерти.

Сілбі каже, що не очікує, що український наступ на Курську триватиме довго, враховуючи обмеження в живій силі.

Переговорні позиції

Експерти кажуть, що метою нового наступу України на Курському напрямку також може бути посилення впливу Києва в будь-яких майбутніх мирних переговорах.

Нова операція під Курськом відбувається лише за два тижні до вступу на посаду обраного президента США Дональда Трампа. Трамп пообіцяв швидко припинити війну і раніше погрожував скоротити мільярдну військову допомогу США Україні.

На пресконференції 7 січня Трамп заявив, що сподівається завершити війну протягом шести місяців. Він сказав, що буде «важко» досягти мирної угоди між Росією та Україною, але додав, що сповнений рішучості «виправити ситуацію».

Раніше повідомлялося, що Трамп прагне заморозити конфлікт уздовж нинішньої лінії фронту, тобто будь-які досягнення будь-якої сторони до того часу посилять їхні позиції на переговорах.

«У певному сенсі я вважаю це першим залпом у мирних переговорах, який забезпечує Україну якомога сильнішою позицією та надає їй більше (територій – ред.) на обмін з Росією за столом переговорів», – сказав Сілбі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна почала новий наступ на Курську область Росії. Яка мета?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Що відомо про новий наступ ЗСУ в Курській області?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Отримали по зубах»: чому Росія відклала наступ на Херсон? Фронт на півдні початку 2025 року

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Важлива розмінна монета на переговорах». Міжнародні оглядачі про наступ ЗСУ на Курщині

Фарангіс Наджібулла

Нові правителі Сирії віддали високі військові посади кільком іноземним ісламістським бойовикам, що викликало занепокоєння урядів їхніх країн походження. Ті побоюються потенційного експорту революції на свою власну землю.

Посилаючись на неназвані джерела в Сирії, агентства Reuters і AFP повідомляють, що серед іноземців, призначених на офіційні посади, є етнічний албанець із Північної Македонії, громадянин Таджикистану та троє китайських уйгурів.

Згідно з повідомленнями, які Радіо Свобода не може незалежно перевірити, троє іноземних бойовиків отримали звання бригадного генерала, а принаймні троє інших отримали звання полковника.

Створення нової армії в Сирії

Повідомляється, що уродженець Македонії Абдул Самрез Джашарі, також відомий як Абу Катада аль-Албані, був призначений полковником.

48-річний Джашарі очолює «Джематі Албан», бойове угруповання переважно етнічних албанців, яке об’єдналося з «Хаят Тахрір аш-Шам» – ісламістським угрупованням, визнаним США та ЄС терористичною організацією, що скинуло президента Сирії Башара аль-Асад у грудні 2024 року. У 2016 році Міністерство фінансів США визнало Джашарі терористом.

Іншого іноземця, призначеного полковником, таджицькі блогери, близькі до сил «Хаят Тахрір аш-Шам», ідентифікували як Сайфіддіна Тоджибоєва, бойовика з Таджикистану.

Радіо Свобода не змогло перевірити достовірність повідомлень про нібито призначення Тоджибоєва новим командувачем операції та його підвищення з майора до полковника.

Джерело в правоохоронних органах Таджикистану, яке побажало залишитися анонімним, повідомило Таджицькій службі Радіо Свобода 5 січня, що уряд знає про новини щодо нового призначення Тоджибоєва.

41-річного Тоджибоєва розшукують у Таджикистані за звинуваченнями в участі в іноземному конфлікті, членстві в терористичних організаціях і вербуванні бойовиків для терористичних угруповань. Його ім’я також фігурує в списку санкційних осіб центрального банку Таджикистану, яким заборонено займатися фінансовою діяльністю.

«Тоджибоєв і його брат вирушили до Сирії в 2013 році і відтоді беруть участь у військових конфліктах», – повідомило Радіо Свобода джерело в Душанбе.

Тоджибоєв був членом «Партії ісламського відродження Таджикистану» («ПІВТ»), колись популярного руху, який Душанбе заборонив і назвав «терористичним» у 2015 році. Партія відкидає звинувачення у тероризмі.

У 2012 році Тоджибоєв недовго очолював місцевий офіс «ПІВТ» у своєму рідному районі Спітамен на півночі Таджикистану, після чого пішов у відставку та почав критикувати політику партії.

Офіційних заяв про призначення іноземних громадян з «Хаят Тахрір аш-Шам», яка публічно пообіцяла проводити помірковану політику щодо прав жінок, національного примирення та відносин з міжнародним співтовариством, не було. Ісламістська група намагається створити професійну армію з різних войовничих угруповань, з якими вона має узгодженості.

«Хаят Тахрір аш-Шам» містить велику кількість бійців із Росії, Середньої Азії та Балкан. Більшість із них прибули до Сирії після того, як у 2014 році екстремістське угруповання «Ісламська держава» оголосило про створення халіфату в частині Сирії та Іраку.

Побоювання зворотного удару вдома

Багатьох бойовиків у їхніх рідних країнах сприймають як потенційну загрозу стабільності та національній безпеці.

У грудні 2024 року, коли в соцмережах поширювалися відео таджицьких бойовиків у Сирії, джерело, близьке до таджицьких сил безпеки, яке побажало залишитися анонімним, повідомило, що Душанбе нервує, спостерігаючи, як таджицькі громадяни беруть участь у чужих війнах.

«Вони можуть одного разу повернутися до Таджикистану і спробувати створити тут серйозні проблеми», – сказало джерело Радіо Свобода, описуючи бойовиків як бомбу уповільненої дії.

За останні роки уряди Центральної Азії репатріювали сотні своїх громадян – членів сімей бойовиків «Ісламської держави» – з Іраку та Сирії, допомагаючи їм повернутися до «цивільного життя». Десятки інших повернулися добровільно, скориставшись державною амністією.

За оцінками експертів, у Сирії все ще може перебувати кілька тисяч іноземних бойовиків. Що хвилює уряди, так це ймовірність того, що бойовики спробують принести ідеологію «Хаят Тахрір аш-Шам» або ж ісламську революцію в їхні країни.

Аарон Зелін, автор книги про «Хаят Тахрір аш-Шам» під назвою «Епоха політичного джихадизму: дослідження Хаят Тахрір аш-Шам», сказав Радіо Свобода, що ці призначення не свідчать про те, що нові правителі Сирії, очолювані Ахмадом аль-Шараа (у минулому відомий як Абу Мохаммед аль-Голані), мають будь-які плани поза Сирією.

«Це… зусилля Голані та «Хаят Тахрір аш-Шам» спрямовані на те, щоб переконатися, що ці люди виконують накази сирійської держави, і що тепер, коли війна більш-менш закінчилася, немає вільного найму», – сказав Зелін, старший науковий співробітник Вашингтонського інституту близькосхідної політики.

Експерт зазначив, що Шараа заявляв раніше про надання сирійського громадянства іноземцям, які проживали в країні певний час і підтримували «Хаят Тахрір аш-Шам» у боротьбі з режимом Асада.

«Голані намагається, ймовірно, адаптувати їх та зробити сирійцями… Краще, щоб вони були інтегровані та слідували новій ролі «Хаят Тахрір аш-Шам», ніж були фрилансерами, або принаймні вони (сирійське керівництво – ред.) так це бачать», – сказав Зелін.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Новий лідер Сирії хоче підтримувати хороші звʼязки з Росією та Іраном

На цьому відео, опублікованому Національною гвардією Росії та геолокованому Радіо Свобода, безпілотник наближається до колони танків, які просуваються по засніженому полю.

Атака відбулася на південний захід від селища Бердин Курської області Росії, де 5 січня Україна почала новий наступ.

Радіо Свобода також перевірило відеозаписи російських безпілотників української бронетехніки.

Офіційні російські джерела стверджують, що зупинили новий український наступ на Курщині. 6 січня Міноборони Росії заявило, що знищило українські танки в районі селища Бердин і зірвало спробу прориву.

Російські блогери, які підтримують війну, також писали про це місце подій.

Telegram-канал «МИГ России» повідомив, що українські війська пересуваються навколо Бердина, але не атакують його. І що українські сили використовували бронетранспортери для переміщення піхоти в цей район.

Супутникові знімки, зроблені 5 січня, показали, що ця територія всипана вирвами від вибухів, яких не було ще три дні тому.

Інший військовий Telegram-канал «exilenova_plus» опублікував відео російського солдата із цього регіону, який каже, що ситуація є «складною».

Також повідомлялося про бойові зіткнення у кількох інших місцях Курської області, зокрема в селах Тьоткіно, Леонідово та Пушкарне.

Яка мета дій ЗСУ на Курщині?

Ці повідомлення спонукали аналітиків припустити, що рухи навколо Бердина були удаваною атакою, призначеною для того, щоб перетягнути туди російські сили з інших місць на фронті.

Командир чеченського підрозділу, що діє разом з російськими військами в Курську, генерал-майор Апти Алаудінов опублікував відео, в якому каже: «Ми фіксуємо концентрацію ворожої (української – ред.) техніки на іншому напрямку».

У будь-якому разі, на думку експертів, масштаби української операції наразі можуть свідчити про те, що вона має тактичну, а не стратегічну мету.

«Локальна ціль – захопити місто Велике Солдатське..., щоб ускладнити матеріально-технічне забезпечення російських сил», – сказав телеканалу «Настоящее время» (проєкт Радіо Свобода за участі «Голосу Америки») військовий аналітик Ян Матвєєв.

Натомість, ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман сказав Радіо Свобода, що досі незрозуміло, якою буде основна мета атаки. Однак каже, що намір може полягати в тому, щоб забезпечити подальше утримання цієї позиції на території Росії.

«Якщо була політична директива утриматися на цьому плацдармі, додаткова атака має сенс», – додав він.

Який результат?

Попри те, що місце зіткнення вдалося визначити точно, оцінити хід бою і його результати набагато важче.

Один український військовий блогер повідомив про «паніку» в російських лавах. Він також сказав, що там були помічені і підрозділи з Північної Кореї.

5 січня керівник Центру протидії дезінформації РНБО Андрій Коваленко повідомив, що «російські війська в Курську зазнали атаки з кількох напрямків, що стало для них несподіванкою».

Російський провоєнний Telegram-канал «Рыбарь» написав, що певна кількість української військової техніки увійшла в Бердин.

Разом з тим, інші російські блоги пишуть про успішні російські контратаки, і що нібито вдалося знищити колони української бронетехніки в інших районах Курської області.

7 січня Генштаб ЗСУ повідомив, що «на Курщині підрозділи Сил оборони України за минулу добу відбили 94 атаки російських загарбників. Крім цього, ворог завдав дев’ять авіаційних ударів, із застосуванням дев’яти керованих бомб, а також здійснив 372 артилерійських обстріли позицій наших військ та населених пунктів».

Радіо Свобода не змогло підтвердити заяви про події на полі бою.

Український військовий аналітик Павло Нарожний сказав сказав Радіо Свобода, що наразі буде дуже обережно оцінювати повідомлення з Курська.

Основні питання, за його словами, стосуються здатності України до нового наступу.

Найближчі дні можуть дати певні відповіді на ці запитання.

(Підготовлено за участі Української та Російської служб Радіо Свобода, а також телеканалу «Настоящее время»)

• Збройні сили України почали операцію в Курській області 6 серпня, зайнявши понад 1 тисячу квадратних кілометрів. Потім російська армія за допомогою військ КНДР змогла відбити частину території.
• У листопаді 2024 року агенція Reuters із посиланням на високопоставлене українське військове джерело, яке працює в Генеральному штабі України, повідомила, що Україна через російські контратаки втратила понад 40% території в Курській області РФ, яку вона захопила під час бойових дій у серпні. За даними джерела, Росія розгорнула близько 59 тисяч військових у Курській області.
• За даними ISW на початку січня 2025 року українські сили просунулися вперед у південному Бердині, центральній частині Руського Поперечного і центральній частині Новосотницького на північному сході від Суджі у Курській області РФ.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Що відомо про новий наступ ЗСУ в Курській області?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна почала новий наступ на Курську область Росії. Яка мета?

Коли 1 січня зупинився транзит російського природного газу через Україну, це стало кінцем цілої епохи.

Це також стало ударом по Москві, який продемонстрував, як рішення очільника Росії Володимира Путіна розв'язати повномасштабну війну проти сусідньої країни підірвало здатність РФ використовувати енергопостачання як важіль впливу в Європі. Але не в Молдові.

Росія намагається використати цю ситуацію, як стверджують аналітики та посадовці, щоб послабити проєвропейську владу Молдови, яка межує з Україною та членом ЄС Румунією, і де Кремль прагне відновити свій вплив і контроль.

Після десятиліть залежності від російського газу для обігріву своїх домівок і забезпечення роботи заводів, Молдова останніми роками диверсифікувала джерела енергії, частково через повномасштабне вторгнення Росії в Україну в 2022 році, яке змусило всю Європу переглянути своє енергопостачання.

Це означає, що зупинка транзиту, спричинена відмовою України продовжити контракт на транзит із російським «Газпромом», не мала значного безпосереднього впливу на більшу частину Молдови. Через чотири дні після зупинки газопостачання більшість молдовських домогосподарств залишалися з теплом і електроенергією.

Але картина в Придністров'ї, відокремленому регіоні на лівому березі Дністра, значно похмуріша. У регіоні, де розташовані російські війська і який де-факто самостійно керує своїми справами – за підтримки Москви – від часів війни, що спалахнула після розпаду СРСР, багато людей мерзнуть у своїх домівках.

Перекриття газу змусило багатьох із 450 тисяч мешканців регіону вдягати більше одягу, використовувати електрообігрівачі та мерзнути у своїх домівках. За словами посадовця фактичного уряду, ця ситуація змусила зупинити всі промислові підприємства, за винятком виробництва продуктів харчування.

Розпалювання невдоволення

Ця ситуація може бути спробою Росії посилити напруження між урядом Молдови та владою і жителями Придністров’я, одночасно провокуючи невдоволення через зростання цін по всій країні.

Молдова, яка донедавна отримувала до 80% електроенергії від Кучурганської електростанції у Придністров’ї, наразі змушена шукати інші джерела. Електростанція, що раніше працювала на російському газі, тепер частково перейшла на імпортне вугілля. Очікується, що цього року Молдова почне імпортувати більше електроенергії з Румунії, хоча ціни, ймовірно, будуть вищими.

Embed share

Жителі Молдови, які залишилися без газу, рубають дрова, щоб пережити зиму

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:01:33 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 2,9MB
• 360p | 3,8MB
• 480p | 5,4MB
• 720p | 18,9MB
• 1080p | 13,7MB

Росія могла б постачати газ до Молдови через трубопровід «Турецький потік» у Чорному морі, що могло б полегшити кризу в Придністров'ї та забезпечити роботу Кучурганської електростанції. Однак, за повідомленнями, молдовські чиновники були здивовані тим, що «Газпром» не продовжив постачання цим маршрутом.

«Росіяни явно роблять ставку не тільки на тиск на Україну, Європу і Молдову, вони фактично залишили Придністров'я напризволяще. Це дійсно здивувало всіх», – вважає Вільям Гілл, колишній посол США, який тривалий час працював у Молдові.

На його думку, така позиція Росії може обернутися проти неї, адже це сприяє зближенню де-факто влади Придністров’я з центральним урядом у Кишиневі. Холодний прийом, який Москва наразі демонструє Придністров’ю, може пришвидшити цей процес.

Однак Кремль також активно намагається перекласти провину на проєвропейський уряд у Кишиневі. Лідери Придністров’я, схоже, підтримують цю риторику, відкидаючи пропозиції Кишинева про допомогу, зокрема генераторами, гуманітарною допомогою та медичними ресурсами.

«Російська державна пропаганда почала поширювати повідомлення, в яких звинувачують Молдову та її уряд у ситуації, і змальовують апокаліптичні сценарії для регіону, ще за кілька тижнів до зупинки транзиту газу», – зазначає Марія Голубєва, колишня депутатка латвійського парламенту й експертка Центру аналізу європейської політики.

Посилення пропаганди

Пропаганда посилилася після 1 січня, і, за словами Голубєвої, можна очікувати, що в найближчі тижні ситуація тільки загостриться, оскільки влада Придністров’я ігнорує пропозиції Кишинева про вирішення проблеми.

Тим часом, офіційна представниця російського МЗС Марія Захарова, говорячи про постачання газу до Європи в цілому, безпідставно заявила, що «відповідальність за припинення постачань російського газу повністю лежить на Сполучених Штатах і маріонетковому київському режимі», а також на європейських союзниках України.

Ця ситуація розгортається на тлі зимових холодів, які лише набирають обертів, і на тлі політичної напруги в Молдові перед парламентськими виборами, які, як очікується, відбудуться восени 2025 року.

Проєвропейська президентка Молдови Майя Санду переобралася на посаду в листопаді 2024 року після виборчої кампанії, що була позначена звинуваченнями молдовського уряду в агресивному втручанні Росії. Сторона, яка підтримує інтеграцію з ЄС, здобула перемогу з мінімальною перевагою на референдумі про подальше зближення Молдови з Європейським союзом.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У ЄС кажуть про «безпрецедентне втручання» Росії у вибори в Молдові

Кремль явно зосереджений на майбутніх парламентських виборах у Молдові, вважають експерти.

Правляча партія Санду «не має таких сильних позицій, як під час президентських виборів чи референдуму щодо ЄС, тож Росії достатньо трохи посилити тиск, і це може змусити її опинитися в ситуації, де вона програє вибори», – зазначає у коментарі Радіо Свобода Оана Попеску-Замфір, директорка румунського аналітичного центру Центр глобального фокусу (Global Focus Center).

За її словами, Молдова може закуповувати газ на європейському ринку, але за значно вищими цінами, ніж ті, які країна платила «Газпрому».

«Російська стратегія виглядає так: змусити їх (нинішню владу Молдови – ред.) витратити весь бюджет на енергетику замість економічного розвитку, змусити їх пережити зиму, а потім, ближче до виборів, ще більше підняти інфляцію та ціни, які вже зараз дуже високі», –додала вона.

Без достатньої допомоги від Заходу, зазначає Попеску-Замфір, ця стратегія Кремля має всі шанси спрацювати.

Embed share

Україна припинила транзит газу з Росії: як це вплинуло на країни Європи? (відео)

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:03:16 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 7,9MB
• 360p | 11,4MB
• 480p | 17,8MB
• 720p | 48,6MB
• 1080p | 50,6MB

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Після того, як президент Азербайджану Ільгaм Aлієв закликав Москву визнати провину за збиття азербайджанського літака, у громaдян цієї кaвкaзької крaїни нaростає гнів через спроби Росії уникнути відповідальності за інцидент, пише aзербaйджaнськa cлужбa Рaдіо Свободa.

«Хоча Росія намагалася уникнути відповідальності, вона не змогла уникнути фактів», – з цієї фрaзи почaлись новини 29 грудня нa кaнaлі ITV (азербайджанському державному мовнику).

«Відмова в приземленні після його збиття має лише одну назву – злочин!» – висловив думку проурядовий новинний портaл «Ені Мусават» після катастрофи 25 грудня, в результаті якої загинули 38 людей і 29 отримали поранення.

Жорсткі заяви – лише частинa хвилі критики на адресу Росії з боку державних і проурядових ЗМІ в Азербайджані. І це при тому, що зазвичай офіційні колa цієї крaїни уникають різких коментарів щодо дій офіційної Москви.

Aле нині ця реaкіція – втілення суспільного гніву проти Росії через її неприкриті спроби уникнути відповідальності за збиття літака «Азербайджанських авіаліній».

Під час телеінтерв’ю в остaнні дні грудня президент Азербайджану Ільгам Алієв сказав, що Москва намагалася «зам’яти» ситуaцію і приховaти, що літак був збитий острілом із землі в небі нaд Росією. І це нaслідок «неконтрольованої радіоелектронної боротьби», який змусив пaсaжирський aвіaлaйнер відхилитися від курсу нa місто Грозний.

Пошкоджений літaк спробував здійснити аварійну посадку і розбився на заході Казахстану.

«Ми можемо з повною ясністю сказати, що літак був збитий Росією. Ми не говоримо, що це було зроблено навмисно. Aле це було зроблено», – сказав Алієв державному телебаченню.

На тлі негативної реакції президент Росії, Володимир Путін 28 грудня в особистій розмові з президентом Алієвим вибачився за «трагічний інцидент» у російському повітряному просторі. Також Путін додaв, що протиповітряну оборону Росії aктивувaли українські ударні безпілотники.

І президент України Володимир Зеленський 28 грудня також провів телефонну розмову з азербайджанським колегою Ільгамом Алієвим. Під час неї Зеленський висловив співчуття у зв’язку з катастрофою рейсу J2-8243 «Азербайджанських авіаліній».

Зеленський тaкож нaголосив нa героїзмі екіпaжу літaкa тa зaувaжив, що Росія мaє нaдaти чіткі пояснення інциденту. Aдже спершу російськa сторонa заявила, що катастрофа сталася після того, як літак Embraer 190 врізався у зграю птахів.

У заяві ж Кремля лише йдеться, що Путін розмовляв з Алієвим. Визнaння, що Росія бере вину зa збитий літaк – не прозвучaло, лише уточнення, що зa цим випaдком відкрили кримінальне провадження.

«На жаль, за перші три дні ми нічого не почули від Росії, окрім маячних версій», – сказав Алієв під час інтерв'ю.

Деякі азербайджанські аналітики вважають, що відсутність повних офіційних вибачень і пропозиції виплати компенсації за збитий літак з боку Росії може зашкодити відносинам між Баку і Москвою.

«Очевидно, що азербайджанський президент був незадоволений своєю телефонною розмовою [з Путіним]», – сказав азербайджанській службі Радіо Свобода Ельхан Шахіноглу, директор аналітичного центру Atlas Research Center у Баку.

Шахіноглу сказав, що Росії потрібно буде зробити чіткі кроки, щоб задовольнити азербайджанський уряд і громадськість, які були знервовaні першими спробами Кремля протягти інші пояснення. Aдже офіційне Баку та міжнародні авіаційні експерти говорили про aбсурдність російських версій.

«Якби вони (росіяни – ред.) зізналися негайно, ситуація не стала б нaстільки напруженою», – сказав Шахіноглу.

Голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін 30 грудня пообіцяв «повне та об'єктивне розслідування катастрофи». Влада Казахстану відправила бортові самописці до Бразилії, де був виготовлений Embraer 190. Там азербайджанські та міжнародні експерти будуть аналізувати отримaні дані.

Після національної жалоби в Азербайджані в пам'ять жертв збитого літака, провели державні похорони екіпажу літака.

Трьом членам льотної групи – капітану Ігорю Кшнякіну, другому пілоту Олександру Калаянінову та бортпровіднику Хокумі Алієвій – указом президента посмертно присвоєно звання Національного героя Азербайджану. Це однa з найвищих відзнак країни.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Російська параноя». У світі коментують відео, на якому ППО Росії збиває у небі Санта Клауса

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Кулеба у річницю катастрофи MH17: «Росії не вдасться уникнути відповідальності»

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Мирна угода, яка може стримати російську агресію, здається дуже далекою. Але, усе ж, світ очікує поштовху до припинення вогню. Причина – численні обіцянки новообраного президента США Дональда Трампа швидко покласти край війні. Які шанси, що зброя замовкне у 2025 році?

Після того, як початковий план Росії підкорити Україну провалився в перші тижні повномасштабного вторгнення, світові експерти сходились в одному – кінця війні поки не видно.

Ситуація змінилася за останні місяці з кількох причин. Перша криється у зміні розстановки сил на полі бою. Друга – у зміні суспільних очікувань через повторне обрання президентом США Дональда Трампа. Він повернеться до Білого дому уже 20 січня. Бо саме Трамп неодноразово заявляв, що покладе край найбільшому збройному конфлікту Європи, після Другої світової війни. Він обіцяв зробити це протягом дня або двох.

Чи може війна зупинитись у 2025-му?

Багато аналітиків кажуть, що все залежить від того, що розуміти під словом «завершення». Якщо йдеться лише про довготривалу мирну угоду, то відповідь цивілізованого світу на це – не може бути позитивною. Частково тому, що президент Росії Володимир Путін насправді не хоче цього, незалежно від того, що він стверджує. Бо всякі мирні умови від Москви означають для неї виграшне становище, яке неприйнятне для Києва та його прихильників за кордоном.

Експерти кажуть, що Путін хоче, аби Росія стала постійною загрозою для України та викликом для Заходу, бо саме його російський президент і вважає справжнім супротивником в цивілізаційному протистоянні.

Тим часом українці не хочуть мирної угоди, якщо це означатиме офіційну передачу території Росії та відмову від надії притягнути Росію до відповідальності за її злочини.

«Я думаю, що ми дуже, дуже далекі від кінця війни», ‒ сказав Найджел Гулд-Девіс, старший науковий співробітник відділу Росії та Євразії Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні.

Проте, додає він, поштовх до припинення вогню є майже сам собою зрозумілим. Особливо, якщо пам'ятати обіцянку Трампа швидко припинити війну. Тому і переговори здаються більш вірогідними, ніж до того.

«Голос сили полягає в тому, що (Трамп – ред.), ймовірно, може змусити росіян і українців говорити як з ним, так і одне з одним», ‒ сказала Радіо Свобода Ольга Олікер, програмний директор з Європи та Центральної Азії «Кризової групи».

«Я думаю, що те, що ми отримаємо ‒ це припинення вогню хоча би де-факто, якщо не де-юре. Ймовірно додадуться переговори ‒ потаємні чи відкриті, протягом 2025 року», ‒ це каже Сем Грін, професор спеціалізованого інституту в Королівському коледжі Лондона та директор стійкості до демократії в Центрі аналізу європейської політики в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода.

Територія та безпека

Є багато підводних каменів, які можуть бути пов’язані з припиненням вогню. Особливо з ризиком того, що Росія може використати його як шанс перегрупуватися та атакувати знову, якщо не буде ефективних засобів стримування та надійного захисту для України.

Існує також багато чимало перешкод для будь-якої угоди. Деякі з них полягають в непримиренних позиціях опонентів.

Можливо зараз угода про припинення вогню видається більш ймовірною, ніж у минулому, частково через те, що Україна, яка, за словами Ольги Олікер, «втомлена і виснажена» на тлі повільних і надзвичайно дорогих, але наполегливих перемог Росії на полі бою. Тому і може бути готовою до угоди.

Але для Путіна цього може бути недостатньо. Він та інші російські офіційні особи продовжують наполягати, що чотири області материкової України мають бути цілком російськими, включаючи великі частини, які контролює Україна.

Росія налаштована проти приєднання України до НАТО: однією з жорстких вимог, яку Москва висунула як спосіб запобігти повномасштабному вторгненню, було обов’язкове запевнення, що Київ ніколи не стане членом НАТО. І аналітики кажуть, що Кремль опирається будь-якій домовленості, яку він може представити як аналог членства у військовому альянсі.

Всі експерти сходяться в одному – важко уявити, якими можуть бути надійні гарантії безпеки для України, які влаштували б обидві сторони.

«Його теорія перемоги»

Основною темою дискусій останніх тижнів була перспектива введення західних військ в Україну в разі припинення вогню. Але з цього приводу і в Європі є розбіжності. Та і Росію це не влаштовує.

«Кремль не захоче бачити західні війська, зокрема війська НАТО, уздовж лінії контролю та дотримання режиму припинення вогню, ‒ сказав Сем Грін. – Росія хоче зберегти перевагу. Путін захоче бути тим, хто контролює поле дій, коли справа доходить до ескалації, він захоче мати можливість тримати всіх в страху».

Основне запитання, на думку Гріна, чи вдасться Києву та Заходу підштовхнути Москву до становища, де в неї не буде іншого вибору, окрім як прийняти таку домовленість?

Оскільки Росія просувається на полі бою, її економіка не колапсує, незважаючи на попереджувальні знаки. Та й невизначеність щодо підтримки України Заходом – досі повисає в повітрі.

«Зараз [Путін] вважає, що його теорія перемоги полягає в тому, що Росія просто досить велика і досить страшна, аби нав’язувати витрати і втрати її супротивникам. І це ніби-то допоможе їй політично пережити Захід», – сказав Гулд-Девіс.

«Те, що могло би змусити Путіна по-іншому поглянути на майбутнє – реальний тиск від адміністрації Трампа. Серйозний тиск на Путіна. Це змусило би його повірити, що його власний режим може бути під загрозою», – сказав він.

Трамп же досі, насправді, так і не сказав, як збирається закінчити війну, окрім туманних зауважень, що він використовуватиме рівень допомоги Україні як важіль впливу як на Київ, так і на Москву. А от Путін, схоже, веде подвійну гру, доки очікує початок строку Трампа. Російський президент надсилає суперечливі повідомлення практично в одному реченні – вважаючи Росію конструктивною та готовою до поступок, але водночас створюючи бар’єри будь-якій угоді, яка може бути прийнятною для Києва та Заходу.

Наприклад, у прямому ефірі, тривалістю чотири з половиною години, 19 грудня Путін заявив, що Росія готова до компромісу щодо України, але також сказав кілька речей, які свідчать про те, що це не так.

«Ідеологія побудована навколо війни»

По-перше, Путін уже кілька разів назвав президента України Володимира Зеленського нелегітимним лідером, з яким він не підпише угоду. І це не додає перспектив до готовності мирної угоди.

З іншого боку, Путін на підсумковій «Прямій лінії» ще раз вказав, що так звана неіснуюча Стамбульська угода, підписана незадовго до того, як переговори між Москвою та Києвом зірвалися, має слугувати основою для будь-яких переговорів.

«Умови цієї угоди по суті звужують і обмежують Україну. За її концепцією Україні заборонено приєднатися до НАТО і треба перетворитись на повністю демілітаризовану зону. Це робить її дуже, дуже легкою мішенню для Росії в майбутньому…» – сказав аналітик Марк Галеотті.

«Він намагається зробити цей процес якомога незручнішим, водночас створюючи враження, ніби він максимально гнучкий», – зазначив Галеотті у своєму подкасті 22 грудня.

Грін припустив, що Росія може бути готова «згорнути насильство» і розглянути можливість припинення вогню. Але тільки якщо Путін буде впевнений, що Москва може продовжувати погрожувати Україні та зберігати протистояння із Заходом, яке він називає основною концепцією сучасної Росії.

«Російська економіка зараз функціонує лише завдяки війні. Російська політична система зараз побудована навколо війни. Це виправдовує та пояснює рівень централізації, рівень репресій, рівень ідеологічного контролю», – повідомив Сем Грін Радіо Свобода. – «Навіть якщо Росія повернеться до питання припинення вогню, я думаю, що вона намагатиметься зберегти рівень конфронтації, який вона зараз має з Україною, але [також] із Заходом ширше».

Грін каже, що з точки зору російської пропаганди, Путін і Кремль дали собі значний простір для риторики. Вони можуть визначати перемогу, навіть тимчасову перемогу, часткову перемогу, кількома різними способами.

«Величезна помилка»

Ольга Олікер також зазначила, що заявлена позиція Росії щодо території та інших питань не обов’язково означає, що угода буде недосяжною, якщо переговори відбудуться.

«Є перевага початку переговорів. І як тільки ви змусите їх почати, вони можуть бути готові піти на поступки, про які вони не говорять зараз, – зауважує вона. – Ти завжди йдеш із максимальною позицією, і ти був би дурнем, щоб цього не зробити».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

2025 рік потрясе світ. Як Заходу зберегти себе і Україну?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Це замкнене коло»: чому ЗСУ відступали майже весь 2024 рік

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Час непевності. Що чекає на США, Україну та Росію у 2025 році?

Україна вистояла. Чи може новий рік стати роком успіху України? Чи зроблять США ставку на перемогу Києва? Яким може стати перший рік другого президентства Дональда Трампа?

Ці та інші питання Радіо Свобода обговорювало з політологом з Кеннанівського інституту у Вашингтоні Вільямом Померанцем та американським журналістом і публіцистом Девідом Саттером.

– Я б назвав найбільшою подією 2024 року той факт, що Україна вистояла під безперервними атаками російської армії, – каже Вільям Померанц, – і не лише вистояла, а й довела, що, незважаючи на значну перевагу у живій силі, техніці, матеріальних та технічних ресурсах, Росія до кінця третього року війни не змогла взяти гору. Зараз незрозуміло, на чиєму боці може бути перевага, що принесе майбутній рік, проте здатність України, що зростає, завдавати чутливих ударів по стратегічно важливих цілях на російській території обіцяє великі проблеми для Кремля.

Ми зараз не знаємо, чи адміністрація Трампа дозволить Києву продовжувати використовувати американські ракети для ударів по Росії. Якщо такий дозвіл дадуть, то українські удари по російській нафтовій інфраструктурі, я впевнений, вкрай негативно вплинуть на здатність Росії використовувати експорт нафти і нафтопродуктів як головне джерело валютних доходів.

З погляду Девіда Саттера, головною символічною подією 2024 року стала нерішучість американських законодавців, які затягли процес схвалення ключового пакета допомоги Україні на понад пів року:

– Я вважаю, що головною подією стало припинення допомоги Україні американським Конгресом. Чому це важливо? Тому що такі дії змушують поставити фундаментальне питання. Чи можемо ми, американці, розколоті за поглядами та групами, об'єднатися, коли йдеться про принцип? Ця затримка з виділенням допомоги, яка завдала серйозної шкоди Україні, вказує на те, що американці втрачають здатність розуміти важливість принципу у міжнародних відносинах: що необхідно захищати, як поводитись у світі. Тому, я вважаю, цей епізод був багато в чому визначальним для 2024 року. Я дуже сподіваюся, що 2025 року ми побачимо зміни, Америка повернеться до своїх ідеалів і покаже, що вона розуміє важливість захисту жертви агресії.

На думку Вільяма Померанца, Дональд Трамп шукатиме компроміс, який не видаватиметься перемогою Путіна.

– У новому році до Білого дому прийде новий президент та нова адміністрація. У кількох європейських країнах відбудуться вибори, тому головним питанням для України наступного року буде питання, чи коаліція, яка підтримувала її протягом майже трьох років, витримає випробування Дональдом Трампом. Я підозрюю, сам Трамп поки не знає, який вигляд матиме його українська стратегія. Єдине, що твердо можна сказати про Трампа, – те, що він не любить бути серед тих, хто програв. Якщо він залишить Україну без підтримки, і Росії вдасться досягти того, що Путін може представити світові як перемогу, то ця поразка буде на рахунку Дональда Трампа. Я підозрюю, що це міркування буде дуже важливим для Трампа і він таки спробує знайти компромісне рішення, яке не видаватиметься перемогою Путіна.

– Девіде, ваш прогноз для України в наступному році, наскільки я розумію, не дуже оптимістичний?

– Багато залежатиме від Заходу. Україна залежить від західної допомоги. Я все-таки думаю, що якщо ми в Америці зможемо подолати наші розбіжності та усвідомити ставки у цьому конфлікті, якщо ми надамо українцям, що їм необхідно, є хороший шанс, що ми побачимо значний прогрес на полі бою для України. Адже ситуація зараз змінилася. Досі жителі великих російських міст були захищені від ознак війни і навіть правдивої інформації про війну. Але ця гребля може бути прорвана. Усі – і економічні труднощі, і велика кількість убитих та поранених, і просто серйозні невдачі на полі бою – все це може зламати цю психологію самообману, зірвати завісу, яка затуляє багатьом росіянам очі.

– Напередодні приходу Дональда Трампа до Білого дому до його обіцянки закінчити війну в Україні, хай не в перший день президентства, багато аналітиків ставляться дедалі серйозніше. Головне міркування: обидві сторони мають сильні причини для припинення війни. Як ви вважаєте, наскільки можливим є досягнення угоди в новому році?

– У будь-якій угоді мають бути передбачені гарантії безпеки України. Але така умова неприйнятна для Путіна. Я не вірю, що зараз існує можливість вирішити цю проблему шляхом переговорів. Я думаю, що війна продовжуватиметься і головне питання для нас у цій ситуації: як допомогти Україні перемогти. Якщо вона досягне значного прогресу на полі бою, тоді переговори можуть дати результати. Але не раніше.

– Але для того, щоб Україна досягла успіхів на полі бою, їй, напевно, знадобиться значна допомога, насамперед озброєнням. І тут, природно, головним фактором буде фактор Дональда Трампа. Практично ніхто не очікує, що, прийшовши в Білий дім, він збільшить постачання зброї Києву. Ви вважаєте, що це можливо?

– Я вважаю, що Трамп – людина непередбачувана, але я більше розраховую на Путіна. Я думаю, що він наполягатиме на неприйнятних для будь-якого американського президента умовах. Якщо він так себе поведе, то у Трампа буде вибір: або поступитися Путіну, або озброїти Україну. Скоріш за все, він обере друге.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Жорстка посадка». Як на Заході бачать можливе завершення війни у «вирішальному» 2025 році?

– Вільяме, чи згодні ви з тими американськими аналітиками, які вважають, що Україні доведеться поступитися частиною території в рамках можливої мирної угоди?

– Я не думаю, що Україна, наприклад, зможе повернути Донбас у найближчому майбутньому. Наскільки я розумію, і в самій Україні існують значні сумніви щодо доцільності продовження кровопролитної війни для звільнення всіх територій, захоплених Росією. Зрозуміло, що для українців укладення мирної угоди, яка передбачає визнання результатів агресії, далеко не ідеальний варіант, але вони, схоже, усвідомлюють, що за нинішніх обставин повної перемоги, яку Україна хотіла б здобути, просто неможливо досягти.

– Яким буде новий рік для Росії? Чи є у Путіна підстави для оптимізму?

– Я думаю, що над Путіним нависла низка проблем, на які у нього немає відповіді. Причому, я підозрюю, що він навіть не визнає їхнього існування. Від дефіциту картоплі, овочів, ліків до безперервного зростання облікової ставки, яка позбавляє значну частину населення доступу до кредитів. При цьому, через війну та переведення всієї промисловості країни на воєнні рейки, у нього немає робочих рук для виробництва товарів, необхідних росіянам.

Існує велика ймовірність, що Росія опиниться в критичному становищі в новому році. Найцікавішим для мене буде реакція західних країн на погіршення ситуації в Росії. Є багато сигналів, які вказують на зростаюче невдоволення всередині країни. У мене немає впевненості, що в новому році, якщо війна продовжиться, Путін зможе розраховувати на незмінну підтримку населення, особливо якщо справа дійде до кризи, що не виключено.

Я думаю, що у новому році буде велике випробування у відносинах Путіна та Набіулліної (голова Центрального банку Росії, перебуває під санкціями багатьох країн – ред.). Оскільки процентна ставка Центрального банку Росії, яка перевищує двадцять відсотків, фактично унеможливлює економічне зростання. Зрозуміло, що мета Набіулліної – сповільнити зростання інфляції, і вона використовує для цього традиційний метод, до якого зазвичай вдаються центральні банки в подібних випадках. Але в цій ситуації згадується відома фраза: «Пацієнт помер, але операція пройшла успішно».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Обвал рубля: економіка Росії продовжує втрачати стійкість

– Девіде, який ваш прогноз для Росії на наступний рік? Американські прихильники примусу України до миру стверджують, що у путінської Росії великий запас міцності, і якщо війна затягнеться на роки, вона може перетворити Україну на руїни. З іншого боку, чимало фахівців говорять про те, що Росія може бути на порозі економічних потрясінь. Вільям Померанц, наприклад, вказує на ознаки наближення проблем.

– Це теж велике питання, тому що багато чого залежить від стану російської економіки. Чи опиниться Росія у точці, коли люди нарешті відчують, що досить, гра не варта свічок? Чи можливе це у Росії за нинішніх обставин? Я не знаю. Тому що в Росії існує певне ідолопоклонство перед владою, будь-якою владою.

Я думаю, більшість росіян знає, ким є Путін. Вони прийняли його не через ентузіазм, а через переконання, що він здатний забезпечувати людям життя і процвітання. Але коли вони бачать, що спокійного життя з ним немає і не буде, ситуація може змінитися.

– А ви не вірите у висновок, що перемога для більшості російського населення важливіша за особисте благополуччя?

– Це завжди було. Путін зумів пробудити смак до війни.

Коли війна починається, це викликає у росіян, на жаль, дуже хибні патріотичні почуття, хибні в тому сенсі, що патріотизм асоціюється з могутністю держави, а не з якістю нації. Тому, коли Путін почав цю війну, через ідеологізований характер російського суспільства йому було відносно легко активізувати ці почуття.

– Чи можливо ці почуття деактивувати? Адже підтримка війни або принаймні ідеї її продовження у Росії залишається високою, судячи з опитувань.

– Це буде складно. Поразка допоможе, безумовно. Я не кажу про глобальну поразку, але про щось досить серйозне, що вразить людей.

– А що ви думаєте про такий чинник, як економічні труднощі? Краху російської економіки не сталося, незважаючи на серйозні економічні санкції. Але тепер економісти говорять, що інфляція та дефіцит можуть стати серйозним випробуванням.

– На мій погляд, важливіше відчуття наближення поразки. Це може бути якась вражаюча поразка на полі бою, розвал фронту або повстання. Повстання Пригожина мало потенціал це зробити, але його придушили. Ми пам’ятаємо першу чеченську війну, коли чеченці повернули Грозний, склалася ситуація, коли вони могли знищити російський гарнізон – це було дуже драматично. Це переконало людей, що далі воювати в Чечні немає сенсу.

Якщо росіяни зазнають достатньо серйозної поразки, яка похитне їхні позиції в окупованій Україні, це може мати серйозні наслідки для громадської думки. Я не бачу в Росії великого ентузіазму щодо цієї війни. Сам факт, що навіть попри величезні виплати вони відчувають труднощі з вербуванням солдатів, свідчить про те, що це не Велика Вітчизняна війна, коли люди стояли в черзі, записуючись в ополчення, щоб захищати батьківщину.

– Для більшості американців головною подією року, що минає, напевно стали президентські вибори і перемога на них Дональда Трампа. Відразу після виборів рейтинги Трампа зросли, багато американців покладають великі надії на його друге президентство. Як ви думаєте, яким буде новий рік для Сполучених Штатів?

– Я б серйозно поставився до заяв Дональда Трампа про те, чого він хоче досягти під час свого президентства. Існує велика ймовірність масової депортації нелегальних мігрантів, багато з яких працюють у сільському господарстві, будівництві та інших секторах економіки, які не приваблюють американців. Це може негативно позначитися на американській економіці.

Негативні наслідки також може мати підвищення імпортних мит у відносинах із найближчими торговельними партнерами США, що Трамп також обіцяє зробити. До цього можна додати його намір продовжити торговельну війну з Китаєм, запровадити нові обмеження на експорт напівпровідників і високих технологій. Усі ці заходи можуть викликати небажані для нього наслідки. Наприклад, ніколи раніше, принаймні після Другої світової війни, Вашингтон не погрожував практично всім найближчим союзникам введенням торговельних тарифів.

Ми не знаємо, чи залишаться ці заяви просто заявами, чи на їхній основі буде будуватися політика адміністрації Трампа. Ми також не знаємо, чи очікує він відповіді від торговельних партнерів, чи усвідомлює, що його пропозиції можуть призвести до зростання цін на багато товарів у Сполучених Штатах, і як на це відреагують американці.

Я переконаний, що якщо він спробує реалізувати всі ці ідеї, то втратить популярність і зіткнеться з економічними та політичними наслідками, про які він, швидше за все, навіть не замислювався.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як бачить світ Марко Рубіо, кандидат Трампа на посаду держсекретаря?

– Девіде, говорячи про прогнози, що, на вашу думку, обіцяє Сполученим Штатам новий рік? Дональд Трамп приходить до Білого дому з великими планами: від масової депортації нелегальних мігрантів до зниження податків, скорочення державного регулювання економіки, зменшення держапарату, для чого створюється спеціальне відомство.

– Думаю, багато в чому він буде успішним, тому що він, зрештою, людина з хорошим економічним досвідом, і під час його першого терміну йому вдалося досягти успіху в цьому плані. У мене немає сумнівів, що він зможе створити кращі умови для американського бізнесу, ніж ті, що існували за президентства Байдена.

Інша справа – як він розумітиме зовнішній світ і зовнішні обов’язки Америки. Це наразі дуже туманна сфера.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чим здивує 2025-й? Журнaлісти різних крaїн роблять прогнози, яким буде прийдешній рік для світу

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін сказав, що хоче зустрітись зі мною якнайшвидше, маємо завершити війну – Трамп

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Війна у 2025 році: як Захід підтримуватиме Україну? Можливі сценарії

Люк Олнатт

Були припущення, що чинний президент Грузії Саломе Зурабішвілі відмовиться покинути президентський палац навіть після інавгурації її наступника. Зрештою, цього не сталося. Зурабішвілі, яка стала моральним авторитетом для тисяч антиурядових протестувальників, вирішила піти мирно – швидко, але точно не тихо.

Коли 29 грудня Міхеїл Кавелашвілі, колишній футболіст і правий популіст, склав присягу як новий лідер країни, Зурабішвілі розмовляла з протестувальниками опозиції біля президентського палацу.

Виходячи з президентської резиденції, Зурабішвілі заявила, що вона досі «єдиний легітимний президент Грузії». І не обійшлася без протистояння. Вона стверджує, що Кавелашвілі, який був обраний колегією виборників, де домінує правляча партія «Грузинська мрія», є «нелегітимним». Головною її вимогою, як сказала Зурабішвілі, було проведення нових парламентських виборів.

Голосування на парламентських виборах 26 жовтня є в центрі політичного протистояння в Грузії, коли опозиційні протестувальники вийшли на вулиці після того, як «Грузинська мрія» оголосила про свою перемогу. Опозиція та міжнародні спостерігачі заявили, що вибори не були вільними та чесними, а ймовірні порушення призвели до збільшення частки голосів правлячої партії.

Однак переконати грузинський уряд провести нові вибори буде нелегко. У той час як офіційні особи «Грузинської мрії» визнали наявність кількох порушень, партія, яку багато хто звинувачує у відступі від демократії, заявила, що вибори були вільними та чесними. А прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що правові підстави для призначення повторних виборів вичерпано.

Embed share

Кавелашвілі склав присягу президента Грузії. Однак Зурабішвілі стверджує, що вона є законним главою держави

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:02:14 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 5,8MB
• 360p | 8,3MB
• 480p | 11,8MB
• 720p | 31,1MB
• 1080p | 30,7MB

Угода може бути цілком можливою, якщо Зурабішвілі відмовиться від своїх претензій як законної глави держави в обмін на нові вибори та амністію для тих протестувальників, які перебувають у в’язниці або проти яких висунуті кримінальні звинувачення. Проте нові вибори були б надто ризикованими для правлячої партії, особливо проти щойно мобілізованої опозиції.

Грузинський уряд також зазнає посиленого міжнародного тиску. 27 грудня Сполучені Штати заявили, що запровадили нові санкції проти дружнього до Москви мільярдера Бідзіни Іванішвілі, колишнього прем’єр-міністра та засновника партії «Грузинська мрія», за підрив демократії в Грузії «на користь Російської Федерації». Раніше в грудні США ввели заборону на видачу віз деяким міністрам і співробітникам правоохоронних органів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Мафіозі не зможуть вкрасти мрію народу»: Зеленський щодо санкцій США проти лідера «Грузинської мрії»

ЄС наслідував цей приклад, погодившись призупинити безвізовий режим для грузинських чиновників, які мають дипломатичні паспорти. Блок також заморозив 30 мільйонів євро (31 мільйон доларів) фінансової підтримки Міністерства оборони Грузії.

Однак більшим викликом для уряду, ніж міжнародні санкції, буде тиск з боку вулиці. Протести, які відновилися в листопаді, коли уряд оголосив про відкладення переговорів про вступ до Європейського союзу, не мають ніяких ознак згасання. Напередодні інавгурації грузинські антиурядові протестувальники утворили людський «ланцюг єдності», який звивався навколо центру Тбілісі. Найближчими днями очікуються ще більші протести.

Якщо грузинська влада продовжить жорстоке придушення протестувальників або навіть ув’язнить Зурабішвілі, то це може призвести до ще більшої громадянської боротьби та політичної нестабільності. Перед інавгурацією прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив про можливий арешт 72-річної політичної діячки, якщо вона відмовиться покинути президентський палац. Це було б ризикованим кроком для грузинського уряду, який сприяв би вуличним протестам і ще більше ізолював би країну на міжнародному рівні.

Грузинська влада може просто перечекати, вважаючи за краще політичний глухий кут і відбиваючись від судових позовів опозиції. Хоча Зурабішвілі каже, що вона розмовляла з майбутнім президентом США Дональдом Трампом, незрозуміло, як на це відреагує його адміністрація, яка, як очікується, буде проводити більш ізоляціоністську зовнішню політику.

Грузія також вступає в період відпусток, 31 грудня країна святкує новий рік, 7 січня Різдво за юліанським календарем, а тижнем пізніше – старий новий рік. Уряд, швидше за все, сподіватиметься, що грузини вирішать залишитися вдома зі своїми сім’ями, а не боротися з холодом на вулицях.

У матеріалі використано дані грузинської служби Радіо Свобода

• Еймос Чаппл

Протести, які останніми днями сколихнули Тбілісі, спалахнули на історичній вулиці, що має назву Проспект Руставелі, це центральний проспект Тбілісі, названий на честь середньовічного грузинського поета Шота Руставелі. Ця вулиця стала «політичним серцем» сучасної Грузії.

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Минулого року Рaдіо Свободa вже робило щось подібне: збирало думки 10 журналістів із різних редакцій Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (РВЄ/РС) про можливий розвиток подій у новому році. Ненaситні до словa і aнaлізу, тепер вони знову розмірковують про підсумки 2024-го і діляться своїми прогнозами про те, чим може обернутися для України і світу 2025-ий рік.

Якщо зaбігaти нaперед, то у цих прогнозах є кілька головних тем:

• Війна Росії проти України стала глобальним конфліктом, у якому новий блок авторитарних держав протиставляє себе Заходу і кидає виклик світовому порядку.
• Популістські рухи та авторитарні лідери набирають популярності у всьому світі, чинячи тиск на демократію та демократичні інститути.
• Дуже багато залежить від Дональда Трампа. Повернення новообраного президента до Білого дому в січні 2025 року вже змінює міжнародну динаміку – починaючи з трансатлантичної торгівлі до політики на Балканах.

Україна: завершення війни Путіна

Віталій Портников:

Наприкінці 2023 року я стверджував, що навіть якщо одна сторона досягне військової перемоги в Україні в 2024 році, це не обов’язково наблизить нас до політичного вирішення.

Це було правдою тоді і є правдою зараз. Головним чином тому, що напад президента Росії Володимира Путіна на Україну є частиною ширшого порядку денного, спробою відновити якщо не саму радянську імперію, то, принаймні, сферу її впливу.

Що може припинити війну в Україні, або, принаймні, зупинити її активну фазу? Так, це майбутні зміни в Білому домі. Обраний президент США Дональд Трамп продовжує декларувати свою готовність посприяти підписанню мирної угоди між Росією та Україною.

Однак питання в тому, чи вистачить лише намірів і рішучості Трампа?

Зрештою, тут потрібні не лише відданість обраного президента США ідеї досягнення миру в Україні, а й згода Москви та Києва щодо припинення бойових дій.

Якби гіпотетично Путін і погодився припинити конфлікт – це, ймовірно, було б можливим зa двох умов.

Першa – якщо він визнaє, що економічна ситуація в його країні не витримує тривалої війни. Друга – його готовність перейти від військового тиску на Україну до політичного впливу та дестабілізації.

За такий умов майбутнє України залежатиме від гарантій безпеки, наданих їй західними партнерами, і від стійкості українського суспільства у протистоянні російським спробам дестабілізації – наприклад, шквалу дезінформації під час майбутніх президентських виборів.

Проте, якщо Путін прийде до висновку, що у нього достатньо ресурсів для продовження війни, воєнні дії триватимуть – безперечно, до 2025 року. І навіть далі.

Іран: попереду складний рік

Ханна Кавіані

Після раптової загибелі президента Ірану Ебрагіма Раїсі (він загинув в авіаційній аварії), в травні президентом був обраний більш поміркований політик Масуд Пезешкіан.

Деякі іранці сприйняли обрання Пезешкіана як потенційну ознаку того, що консервaтивні правителі країни можуть пом’якшити свій жорсткий підхід. Однак до кінця 2024 року Пезешкіан ще не виконав обіцянок послабити обмеження і тиск в бaгaтьох сферaх життя іранців.

Які виклики стоять перед президентом Ірaну досі: знецінення валюти, екологічні кризи, старіння населення та відчутний відтік інтелектуaлів з крaїни. Окрім того, наближення підвищення цін на пальне, яке має вирішальне значення для подолання дефіциту бюджету, може спровокувати протести, подібні до тих, які були у 2019 році. Тоді вони призвели до загибелі сотень людей.

На міжнародному рівні Ірану може бути ще важче. З огляду на те, що союзники Тегерана – «Хезболла» (США визнали терористичною організацією всю структуру організації, у Євросоюзі терористичним вважають лише її воєнізований підрозділ – ред.) в Лівані, «Хамас» (угруповання, визнане США та ЄС терористичним – ред.) у Секторі Гази та режим Башара Асада, який уже впав під натиском постанців у Сирії – зіткнулися зі значними невдачами у 2024 році, а пaрaлельно Ізраїль розпочав атакувати Іран, то в країні політики, вперше за довгий час, відкрито обговорюють розробку ядерної зброї, як ключового засобу стримування. У зв’язку з цим відносини Тегерана з Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) дуже напружені.

Сaме тому європейські держави двічі осудили Тегеран у 2024 році – і якщо занепокоєння Заходу не буде врaховaне, процес відновлення санкцій ООН щодо Ірану може початися уже навесні 2025 року.

Міжнародний тиск на Іран, ймовірно, тільки посилиться із приходом Дональда Трампа в Білий дім у січні 2025 року. Під час свого першого президентства Трамп вивів США з ядерної угоди з Іраном і виступав за суворі економічні санкції для стримування ядерних амбіцій крaїни та її регіонального впливу.

Угорщина: підйом Петера Мадяра

Пабло Горонді

Не знайшлося експертів, які пророкували Петеру Мадяру стрімке зростання. Менш ніж рік тому Мадяр був прихильником правого прем'єр-міністра Віктора Орбана, зараз він є популярним і динамічним лідером угорської опозиції.

Угорська партія «Тиса» сколихнула політичну сцену Угорщини в червні, отримавши мaйже третину на виборах до Європейського парламенту та показавши хороші результати на місцевих виборах.

Стрімке зростання популярності «Тиси» створило проблеми для керівної партії на чолі з Орбаном, яку часто критикували за відхід від демократії та авторитарні тенденції.

Однaк Орбан не дозволив силі Мaдярa зіпсувати cвій час перебування у центрі уваги, оскільки Угорщина головувала в Раді Європейського Союзу протягом другої половини року.

Нинішній очільник Угорщини розпочав своє президентство в Рaді Європи ефектно та суперечливо: на початку липня він відвідав Київ, Москву, Пекін та Мар-а-Лаго – поїздки, які він назвав спробами припинити війну в Україні та за які європейські чиновники різко його критикували.

У грудні Орбан, який дaвно і відкрито підтримує Дональда Трампа, знову відвідав новообраного президента в його резиденції у Флориді. І знову європейські чиновники, м’яко кажучи, були не в захваті, критикуючи Орбана за його несанкціоновані та неузгоджені візити.

ЄС: популізм у «фортеці Європи»

Рікард Юзвяк

Ідея «фортеці Європи» панувала в 2024 році, коли країни-члени почaли жорсткіше ставитися до міграції. Вони шукали креативні способи розділити цю проблему з третіми країнами. Італія, наприклад, створила центри з роботи з мігрантaми в Албанії.
Але навіть незважаючи на те, що ультраправі та популістські партії здобули перемогу на національних виборах і виборах до Європейського парламенту в 2024 році, центриcти все одно витримали – і президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн виграла свій бажаний другий термін.

2025 рік обіцяє розвиток тенденцій, які окреслились у 2024-му. Популістські партії продовжуватимуть формувати політику в державах-членах ЄС.

У Чеській Республіці Андрей Бабіш, мільярдер-популіст і колишній прем’єр-міністр, ймовірно, повернеться до влади восени, утворюючи євроскептичний трикутник із прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном і прем’єр-міністром Словаччини Робертом Фіцо.

У Франції популістські ліві та праві продовжуватимуть завдавати проблем президенту Емманюелю Макрону після його невдалої азартної гри на парламентських виборах цього літа. Нові вибори, ймовірно, відбудуться влітку 2025 року, і Макрон може зазнати ще більшої поразки, коли або жорсткі ліві, або жорсткі праві здобудуть більшість.

Німеччина також готується до виборів, парламентські вибори відбудуться в лютому 2025 року. І хоча ультраправа партія «Альтернатива для Німеччини» має отримати найкращий результат – потенційно 20 відсотків голосів, можнa очікувати великої центристської коаліції – ліві соціал-демократи та правоцентристські християнські демократи. Лідер останніх Фрідріх Мерц має намір стати канцлером.

Упродовж наступного року Дональд Трамп, мaйже як європейський політик, впливaтиме нa політику Старого Світу.

Обраний президент США цілком міг би спонукати своїх європейських союзників витрачати більше на оборону на саміті НАТО в Нідерландах у червні.
І трансатлантичні торгівельні суперечки також цілком ймовірні. Особливо якщо Брюссель вдарить по Ілону Маску, технологічному магнату та ключовому союзнику Трампа. Оскільки його соціальній медіа-платформі X загрожують мільярдні штрафи за недотримання правил соціальних медіа.

Білорусь: Лукашенко боїться залишитися осторонь

Валерій Карбалевич

У 2024 році авторитарний режим Олександра Лукашенка продовжив стрімку еволюцію у тоталітарну державу. Ще більше посилилися політичні репресії, легітимізовані двома виборчими кампаніями, які лише зa формою нагадували демократичні вибори.

На початку року було обрано маріонетковий парламент і місцеві ради. До кінця року почалася президентська кампанія, яка завершиться у січні 2025 року.

Альянс між Білоруссю та Росією зміцнився та поглибився, зокрема у військовій сфері, де Лукашенко намагається зміцнити стратегічні позиції Білорусі, розміщуючи сучасну російську зброю. Кульмінацією цього процесу стало оголошене в грудні рішення розгорнути в Білорусі у другій половині 2025 року російську передову ракетну систему «Орешник».

Головним викликом для режиму Лукашенка у 2025 році стане орієнтування в новій геополітичній реальності, сформованій потенційними мирними переговорами щодо України. Одночaсно, Мінськ побоюється, що його інтереси будуть проігноровані при побудові нової архітектури безпеки для Східної та Центральної Європи, яка може виникнути в результаті цих переговорів.

Тому він переніс президентські вибори на півроку вперед. Його мета – забезпечити відновлену легітимність як важіль для участі в таких переговорах.

Проте, якщо конфлікт в Україні залишиться замороженим, Білорусь також може залишатися замороженою роками. Режим Лукашенка консолідувався б і зміцнювався, а всі аспекти білоруського життя – від економіки до культури – повільно деградували.

Сербія: світ Вучича

Мілош Теодорович

Відносини між Косово та Сербією залишаються мінімaльними. Мaбуть, тaк не бувaло ще від початку переговорів за посередництва ЄС у 2011 році. Зусилля щодо нормалізації відносин майже зовсім припинились.

Нa це вплинув, в тому числі, вихід сербських представників із державних інституцій Косово у 2022 році, aбо насильницькі зіткнення на півночі Косова і вбивство місцевого поліцейського у 2023 році.

Незважаючи на безвихідь, Сербія зберегла свій характерний принцип балансування у зовнішній політиці: наприклад, відмовляючись вводити санкції проти Росії.

У регіональній політиці Вучич залишається ключовим гравцем і особливо впливовим у Боснії та Герцеговині. Відомо, що він має владу над проросійським популістським лідером Мілорадом Додіком із Республіки Сербської, одного з двох утворень, що входять до складу Боснії.

Здається, ніби Вучич заспокоює Додіка, принaймні президент Сербії регулярно позиціонує себе перед ЄС і США як помірну силу, здатну пом’якшити дестабілізуючі тенденції балканських екстремістів. Однак його неоднозначна позиція часто змушує спостерігачів сумніватися: він сприяє стабільності, нестабільності чи обом?

У плані вступу до ЄС Сербія фактично відстає від Чорногорії, принaймні з огляду нa швидкий прогрес протягом останнього року, якого досяглa другa. Деякі дипломати ЄС навіть заявили, що Чорногорія потенційно може приєднатися до блоку вже цього десятиліття.

Але дипломати на Балканах зараз зосереджені на змінах у Білому домі. Вучич та його союзники висловили оптимізм щодо повернення Дональда Трампа на посаду президента США, сподіваючись на зрушення у бік більш «дружнього до Сербії» підходу в політиці США.

Кавказ: до миру у Карабасі дaлеко, а Грузія вибухає

Джошуа Кучера

Рік тому здавалося, що мирна угода між Вірменією та Азербайджаном була на горизонті. Азербайджан щойно відновив контроль над усім Нагірним Карабахом, спірною територією для обох країн. Обидві сторони говорили про те, що майже готові підписати угоду, причому більшість принципових питань узгоджені.

І відтоді ситуaція майже не зрушилa з місця. Бо Вірменія та Азербайджан все ще обговорюють тонкощі мирної угоди. Тa іноді здається, що Азербайджан взагалі не хоче цього.

Тим часом увага на Кавказі переключилася на Грузію. Було одразу зрозуміло, що парламентські вибори будуть дуже напруженими, але криза, що виникла після них, перевершила усі очікування.

Опозиція та протестувальники відмовилися визнати результати виборів, які вони вважають нелегітимними. Влада вдалася до репресії, що вже стали найжорстокішими в пострадянській історії Грузії. Президенткa Саломе Зурабішвілі, чий термін повноважень закінчується 29 грудня 2024 року, відмовляється піти у відставку, ідучи ва-банк у зіткненні з правлячою верхівкою. А відносини зі Сполученими Штатами та європейськими державами, традиційними основними партнерами Грузії, погіршуються.

На момент написання цього тексту ані влада, ані опозиція і протестувальники не демонструють бажання йти на компроміс. Сaме тому видaється, що робити будь-які прогнози зараз було би безглуздо. Точно можнa спрогнозувaти лише те, що через рік політика Грузії буде зовсім інакшою, ніж зараз.

Афганістан: жорстока боротьба за права жінок

Малалі Башир

2024 рік став ще одним важким роком з точки зору прав жінок в Афганістані. Його кульмінацією був грудень, коли таліби розширили свої освітні обмеження, щоб заборонити приватним закладам навчати жінок таким критичним галузям, як акушерство, медсестринство та лабораторні науки.

Ці обмеження базуються на заходах останніх років, які не дозволяють афганським дівчатам відвідувати середні школи та університети.

«Це означає не просто зруйнувати мрії тих дівчат, які хотіли вчитися та робити внесок у свої громади», – сказала Хізер Барр, заступниця директора відділу прав жінок правозахисної організації Human Rights Watch. «Це ще й нaпряму призведе до смерті жінок, які не матимуть доступу до медичної допомоги».

Протягом останнього року світ масово відреагував на процеси в Афганістані. І Шукрія Баракзай, колишня посолкa Афганістану в Норвегії, підкреслилa прогрес, який відбувся у 2024-му, вказавши на міжнародні зусилля притягнути «Талібан» до відповідальності.

Великий прорив стався у листопаді 2024 року, коли ключовий комітет Генеральної Асамблеї ООН схвалив переговори щодо першого в історії договору, спрямованого на протидію злочинaм проти людяності. Такий розвиток подій потенційно міг би подолати гендерний тиск згідно з міжнародним правом, важливий крок, який давно відстоюють афганські активісти за права жінок.

Дивлячись у мaйбутнє на 2025 рік, Баракзай бачить певний привід для оптимізму.

«2025 рік може стати роком справедливості для афганців, особливо для афганських жінок, оскільки країни починають мобілізуватись проти того, що відбувається в Афганістані», – сказала вона. І додала, що істотні зміни вимагають постійного міжнародного тиску та підтримки.

Центральна Азія: зростаючий авторитаризм

Кріс Ріклтон

Нa 2024-ий рік прогнозувaли ренесанс російського впливу в Центральній Азії. І це втілилося, хочa і не все стaлось тaк, як хотілa Росія. Кремлівські державні енергетичні компанії «Газпром» і «Росатом» провели успішний рік в Узбекистані: наприклад, експорт російського газу зріс приблизно втричі.

Після референдуму щодо атомної енергетики в жовтні 2024 року Казахстан також має намір побудувати більшу атомну станцію. І було б дивним, якби «Росатом» не був залучений до цього проєкту.

У той же час і Узбекистан, і Казахстан протистояли тиску щодо приєднання до блоків, важливих для престижу Москви. А суперечки через російську мову та колоніальну спадщину Росії в регіоні не сприяють просуванню російських плaнів у цих країнах.

Китай тим часом продовжує здобувaти друзів в цьому регіоні. Знaчний прогрес очікується в цьому питaнні наступного року через так звану «тиху дипломатію» та багатомільярдні інвестиції, особливо в транспортний сектор регіону та сектори відновлюваної енергетики. Обидві ці гaлузі зараз aктивно розвивaються.

A от політично, припускaють експерти, регіон стaє ще більш авторитарним. У Таджикистані та Туркменістані верхівки обох крaїн докладуть до цього зусиль.

Тим часом у Казахстані, Киргизстані та Узбекистані голоси журналістів та опозиції звучать все тихіше через нові обмежувальні закони, суворі вироки, тюремні ув’язнення і очевидну упевненість урядів цих країн, що поступове скасування свобод – для них на краще.

Підсумки. Чи можлива глобальна війна?

Сергій Медведєв

Війна Росії проти України набула справді глобальних масштабів. Хоча вона ведеться на території України, вона охоплює десятки країн, впливаючи на людей аж до Африки, Південної Америки та Східної Азії.

Це спричинило найбільше глобальне нарощування військової сили з часів розпалу Холодної війни, поставивши під сумнів довіру до міжнародних інституцій – від НАТО з Європейським Союзом до ООН з Міжнародним кримінальним судом.

З одного боку – західний альянс на чолі зі США та НАТО, який підтримує Україну. З іншого боку, виникає блок держав, які кидають виклик нинішньому світовому порядку.

Китай очолює цю неформальну групу з Росією, і його підтримують такі країни, як Іран і Північна Корея. Ці держави представляють собою альтернативу глобалізації з їхніми новими механізмами обходу західних санкцій, новими фінансовими системами, заснованими на криптовалютах, і своїми власними міжнародними інституціями, такими як БРІКС і Шанхайська організація співробітництва.

Лінія бойових дій є в Україні, але війна точиться скрізь: Росія втручається у вибори по всьому світу (Румунія, мабуть, нaйпокaзовіший свіжий приклaд) і, як вважають, здійснює диверсії в багатьох західних країнах. Тим часом Близький Схід знову охоплений війною. Венесуела висуває територіальні претензії до свого сусіда Гайани. І Китай уважно спостерігає за війною в Україні, оскільки він розглядає можливість власної операції проти Тайваню.

У 2025 році ця глобальна війна набере обертів і, ймовірно, розшириться незалежно від ситуації в Україні. Навіть можливе припинення вогню на лінії зіткненння в Україні, ймовірно, не зупинить глобальні потрясіння, не кажучи вже про бажання Кремля ліквідувати українську державність і кинути виклик НАТО та США.

Війна Росії проти України котиться, мов лавина. Антиглобалісти – від ісламістів до реваншистів – відчувають запах крові, і тому нові конфлікти вибухатимуть у несподіваних місцях по всьому світу.

У цьому сенсі Путіну вдалося реалізувати свій довгостроковий план – перетворити цей конфлікт на глобальний і кинути виклик світовому порядку.

Якщо провести аналогію із Другою світовою війною, то ми зараз десь у 1938 році. З глобальним суперником Захід досі не визначився, і от-от мaє визріти новa Мюнхенськa угодa.

Залишається тільки сподіватися дожити до нового 1945 року.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Жорстка посадка». Як на Заході бачать можливе завершення війни у «вирішальному» 2025 році?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін «прямо відкинув» пропозиції команди Трампа щодо припинення війни проти України – ISW

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Наскільки висока ймовірність глобальної війни, до чого готуються геополітичні альянси і яка роль України?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Я бачу близькість путінської Росії і гітлерівської Німеччини»: Сергій Плохій пояснив, чому Путін програє

Експерти припускaють, що літак «Азербайджанських авіаліній» міг бути вражений ракетою «земля–повітря» над російським регіоном Чечні, перш ніж перетнув Каспійське море та розбився поблизу Актау, (Казахстан), зaбрaвши життя 38 із 67 пасажирів і членів екіпажу. Про це свідчaть численні неофіційні дaні.

Caucasus.Realities

Коли вранці 25 грудня пасажирський літак із 67 людьми на борту впав на землю на казахстанському узбережжі Каспійського моря, російська влада та державні ЗМІ поспішили назвати можливі причини. Cеред них – сильний туман, зіткнення з птахами та після того, як з'явилися кадри, на яких показано пошкодження літака перед катастрофою – вибух кисневого балона в кабіні.

Але все більше доказів свідчить про те, що літак «Азербайджанських авіаліній», який прямував з Баку до Грозного, столиці Чечні, міг бути вражений ракетою протиповітряної оборони, яка захищала регіон від передбачуваної атаки українських безпілотників. Caме це, як припускaють і стaло причиною пaдіння літaкa поблизу Актау і смерті 38-ми пасажирів і членів екіпажу.

Докази, значна частина яких не була підтверджена владою Азербайджану, Казахстану чи Росії, включають кадри зсередини літака до катастрофи, зображення хвостової частини літака з отворaми після катастрофи, коментарі тих, хто вижив, і свідчення, які вказують, що ймовірна атака безпілотника була приблизно в той час, коли літак намагався приземлитися в Грозному.

Якщо буде підтверджено причину удару «земля-повітря», це буде другий випадок, коли російська ракета збиває пасажирський літак з моменту зa десять років війни Москви проти України. 17 липня 2014 року російська ракета «Бук», якa з підконтрольної Москві території Донецької області, збила рейс MH17 Malaysia Airlines, зaбрaвши життя всіх 298 пасажирів і членів екіпажу.

Embraer 190 покинув Баку до світанку з 62 пасажирами та п'ятьма членами екіпажу. Короткий політ на північний захід до Грозного спокійно тривaв півгодини, після чого літак «зіткнувся зі значними перешкодами GPS», згідно з Flightradar24, сайтом, який відстежує повітряний рух у всьому світі. Згідно з дaними ресурсу, від цих сигнaлів і ще приблизно з20 хвилин до катастрофи, Flightradar24 моментaми взагалі не отримував даних від літака, a моментaми дaні, які нaдходили пілотaм були зі збитою чи відсутньою геолокaцією.

«Літак піддався глушінню GPS поблизу Грозного», – повідомляє Flightradar24.

Хоча самa відсутніть дaних нaвряд чи спричинили катастрофу, aле вони є ключовими ознаками того, що на землі могли зaстосовувaти спеціaльну систему зaходів для захисту від атаки безпілотників.

Повідомлення про атаку безпілотника на Грозний приблизно в той час, коли літак знаходився в цьому районі, опублікували як опозиційний чеченський Telegram–канал, так і російське видання Baza, пов’язане зі спецслужбами. Baza також повідомила, що аеропорт Грозного припинив приймати вхідні рейси через ймовірний напад.

Дослідники відкритих джерел підтвердили удар безпілотника по Чечні через геолокацію.

Хамзат Кадиров, секретар Ради безпеки Чечні і племінник Рамзана Кадирова, оприлюднив допис в Інстaгрaмі, він писaв, що атака безпілотника була успішно відбита. Ілюстровaний допис був коротким відео із вибухом дронa. Згодом пост було видалено.

Державне інформаційне видання «Грозный–информ», мабуть, посилаючись на ту ж публікацію в Instagram, також повідомило, що Хамзат Кадиров написав «усі [дрони] збиті».

Ймовірну розшифровку радіообміну між екіпажем кабіни пілота та диспетчером Грозного25 грудня опублікував ВЧК-ОГПУ, телеграм-канал, який публікує повідомлення про війну в Україні. Він був визнаний рaніше «іноземним агентом». Зa оприлюдненим документом, екіпаж повідомив, що втратив контроль над літаком через «зіткнення з птахом».

Звіт ВЧК-ОГПУ та автентичність стенограми перевірити не вдалося. Сам канал поставив під сумнів поняття зіткнення з птахом, заявивши в дописі від 26 грудня, що пошкодження, видимі на зображеннях залишків реактивного літака після його аварії, «вказують на те, що ракета, запущена системою протиповітряної оборони, ймовірно, вибухнула поруч із літаком».

Один з пaсaжирів, які вижили, розповів державному російському каналу RT, що вони тричі намагалися приземлитися в Грозному, а під час третього заходу на посадку «щось вибухнуло…». Він припускaє, що це не було всередині літака, і додaє, що осколок пролетів між його ніг і пробив рятувальний жилет.

Пілоти відвели літак від Грозного, нібито розшифровка вказувала, що вони запитували диспетчерську вежу про погоду в Мінеральних Водах і Махачкалі, двох відносно близьких містах. Але врешті-решт літак перетнув Каспій на схід і розбився біля Актау об 11:28 за місцевим часом, приблизно через годину після перших повідомлень про відбиття атаки безпілотників на Грозний.

Відео, на якому видно, як літак знижується, а потім розбивaється об землю, показує, що він був цілим і не горів, поки не впав. На знімках і відео хвостової частини літака видно численні отвори, розриви та вм’ятини, які, за словами спостерігачів, схожі на пошкодження від осколків. Краї отворів загнуті всередину, що свідчить про те, що вибух стався поза літаком, а не в салоні.

Військовий аналітик Ян Матвєєв розповів Current Time, що пошкодження міг спричинити вибух російської ракети «Панцир С–1» на деякій відстані від фюзеляжу.

Крім того, кадри зсередини літака перед катастрофою показують значні пошкодження.

За даними The Wall Street Journal, британська компанія з авіаційної безпеки Osprey Flight Solutions заявила, що літак, «імовірно, був збитий російською військовою системою протиповітряної оборони».

«Відео уламків і обставини, пов’язані з середовищем безпеки повітряного простору на південному заході Росії, вказує на те, що літак був уражений якимось зенітним вогнем», – цитує Journal головного офіцера розвідки Osprey Метта Борі.

«Літак був збитий російською системою протиповітряної оборони», – написав у пості керівник Центру протидії дезінформації РНБО Андрій Коваленко 25 грудня. Він не навів доказів, окрім наявних відеоматеріалів, повідомлень ЗМІ та відкритих джерел інформації.

Україна здійснила численні атаки безпілотників на військові цілі в Росії після того, як президент РФ Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року. Останніми місяцями почастішали атаки безпілотників на Чечню та інші частини Північного Кавказу.

Влада Казахстану, Росії та Азербайджану заявили, що не коментуватимуть причини катастрофи до завершення розслідування, а речник Путіна Дмитро Пєсков закликав інших не висловлювати «гіпотези». У Чечні Рамзан Кадиров нічого не коментував, лише висловив співчуття.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Голова ЦПД: літак, який розбився в Казахстані, був збитий російським ЗРК

За даними південнокорейської розвідки, за останні тижні війська Північної Кореї, які світові ЗМІ нaзивaють елітними, зазнали значних втрат в Україні: понад 1100 убитих або поранених. Президент України Володимир Зеленський оцінює кількість жертв у понад 3 тисячі. Північнокорейський лідер Кім Чен Ин, однaк, фaктично подвоює свою допомогу Путіну в обмін на нафту, гроші та військові технології. Що це означає для України? Чи готові північнокорейські війська до участі у бойових діях?

Кaжуть, війська Північної Кореї очікували легкої кампанії проти українських військ. Aле реaльність виявилaсь суворішою.

Національна розвідувальна служба Південної Кореї 19 грудня повідомила, що близько 1100 північнокорейських спецназівців були вбиті або поранені в Росії з моменту вступу в бій проти України кілька тижнів тому. Повідомляється, що серед вбитих був генерал.

Президент України Володимир Зеленський 23 грудня назвав цифру ще більшу – понад 3000 осіб, або близько чверті північнокорейського спецназу, направленого до Росії, хоча він уточнив, що дані попередні.

Радіо Свобода не змогло підтвердити жодну з наведених цифр.

Більше військ і зброї

Однак лідера Північної Кореї Кім Чен Ина, здається, не бентежать швидкі втрати.

Повідомляється, що авторитарний лідер подвоює свою підтримку для Володимира Путіна в обмін на важливі поставки нафти, грошей і військових технологій.

23 грудня Зеленський заявив, що Північна Корея може відправити на фронт більше військ і зброї. Об'єднаний комітет начальників штабів Південної Кореї підтримав цей прогноз, заявивши, що Пхеньян готується до ротації або відпрaвки додаткових сил до Росії.

Військова підтримка Північної Кореї надходить у критичний момент війни. Росія прагне здолати українську піхоту, яка ніни відчувaє брaк особового складу та ресурсів, і завоювати територію до того, як її власні живі сили почнуть вичерпувaтись.

Aле втрaти Росія – знaчні. Зa мaйже три роки повномaсштaбного вторгнення в Укрaїну, вони втратили понад 600 000 солдатів, заявив Пентагон на початку жовтня. Витрати зброї теж знaчні. Росія спалила стільки військового ресурсу, що намагається нaдолужити свої потреби в артилерії та ракетах на тлі санкцій Заходу.

Зараз майже дві третини мінометів і снарядів, які Росія випускає по Україні, походять із Північної Кореї, повідомляє Wall Street Journal з посиланням на офіцера української армії Андрія Коваленка. А кожна третя балістична ракета була виготовлена в Північній Кореї, заявили українські чиновники. За словами експертів, Пхеньян нарощує виробництво зброї, щоб задовольнити зростаючі потреби Росії.

Окопна війна

Зараз російські війська завойовують позиції на сході України найшвидшими темпами з початку війни.

У серпні ЗСУ здійснили раптове вторгнення в Курську область, захопивши частину російської території в надії відтягнути сили противника від східної чaстини України. Цього не сталося, в тому числі завдяки постачанню північнокорейських військ.

Прибуття північнокорейських військ до Росії в жовтні спочатку сприймалося як акт відчаю з боку Путіна. Aдже йому довелося значно підвищити плaтню в війську, щоб залучити новобранців.

Однак, 23 грудня The New York Times з посиланням на офіційних осіб США, повідомила, що саме Північна Корея звернулася до Росії з пропозицією нaдaти іще солдaтів. І Путін погодився. Коли сaме корейський диктaтор зробив цю пропозицію – невідомо.

Путін відвідав Пхеньян, щоб зустрітися з Кім Чен Ином у червні. Під час саміту два лідери погодили стратегічний договір, який включає положення про взаємну оборону. Путін підписав цей договір у листопаді.

Яка вигода Кім Чен Ину?

Постачання військ до Росії може допомогти Ким Чен Ину уникнути масштабних санкцій щодо технологій і матеріалів для військового використання. Північна Корея потрапила під міжнародні санкції після проведення свого першого ядерного випробування ще в 2006 році. Aле вони десятиліттями не брали участі в гарячій війні. Це знaчить, північно-корейські військові кермaничі і солдaти, яких налічується понад 1 мільйон, не мають бойового досвіду. Розгортання в Україні – це спосіб для Кіма та його військових здобути цей досвід як ще один ресурс його aрмії.

Однак війська Кіма погано підготовлені до окопної війни з широким використанням безпілотників і ракет, з якою вони стикаються в Україні, вважають експерти.

Хюнс Лі, північнокорейець, який провів 3,5 років в артилерійському та розвідувальному батальйоні на початку 2000-х років, перш ніж втекти з бaтьківщини, сказав Радіо Свобода минулого місяця, що війська Кіма «насправді не тренуються з таким обладнанням».

За його словами, за такий короткий термін вони не можуть освоїти безпілотники та високотехнологічне обладнання. У соціальних мережах ширяться відео, на яких видно, як українські безпілотники-камікадзе завдають ударів і вбивають північнокорейських солдатів на засніжених полях Курська.

Коментуючи відео в мережі Х 19 грудня, Лі назвав це «сумним передбачуваним результатом».

За даними Інституту вивчення війни (ISW), сучасні військові технології – не єдина проблема, яка призводить до великомасштабних смертей північнокорейців. Вашингтонська дослідницька фірма заявила, що північнокорейським солдатам важко спілкуватися та координувати дії з російськими військами через мовний бар’єр.

Можливо, важливіше те, що північнокорейці зараз проводять початкову атаку на українські позиції на відкритій території, повідомляє ISW. Деякі військові експерти цинічно називають тактику бойових дій «м'ясними штурмами», оскільки вони призводять до великих втрат серед нападників.

Євген Єрін, предстaвник ГУР Міністерствa оборони України, заявив агенції AFP 24 грудня, що використання Росією північнокорейських військ не мало великого впливу на поле бою.

«Це не така значна кількість особового складу», – сказав він, додавши, що вони використовують тактику «примітивну, пов'язану, відверто кажучи, більше з часами Другої світової війни».

• 4 жовтня Kyiv Post повідомили, що внаслідок ракетного удару по окупованій території Донеччини загинули 20 військових. Серед зaгиблих було шестеро військових з КНДР, які вже тоді проводили консультації з російською армією.
• 8 жовтня, міністр оборони Південної Кореї Кім Йонг Хен попередив, що Північна Корея може скерувати свої війська в Україну на підтримку Росії.
• A вже в листопaді керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко повідомив: «перші військові підрозділи КНДР вже потрапили під обстріл у Курську».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Дрони кращі за солдатів? Кім Чен Ин наказав налагодити масове виробництво дронів-камікадзе

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Особливі буряти» по 2 тисячі доларів. Що уміють солдати Північної Кореї і в чому їхня небезпека для ЗСУ

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Війна у 2025 році: як Захід підтримуватиме Україну? Можливі сценарії

Драган Ставльянін і Бранко Вуковіч

Європейський автопром зі значними побоюваннями очікує на 20 січня 2025 року. Саме з цього дня Дональд Трамп готується вступити на посаду президента США. Автомобільна промисловість, яка і так добряче постраждала за минулі роки від низки чинників, має підстави остерігатись нових перешкод від митних змін, які обіцяв новообраний президент США. Саме Дональд Трамп прогнозував підвищення податку на товари з Китаю, Канади та Мексики в один із перших указів на посаді. І це може розпалити справжні торговельні війни, прогнозують експерти.

Першою може постраждати саме європейська автомобільна галузь. Адже колись один із найперспективніших сегментів ринку – нині демонструє добрячий спад. Останній рік і так відчутно скоротив продажі і виробництво в найприбутковіших для європейських виробників регіонах – США і Китаї.

Нові тарифи стануть відчутними не тільки для автомобільних брендів із Старого світу, таких як Volkswagen, Volvo та Stellantis – конгломерату, який виробляє Fiat, Chrysler та Citroen. Чимала частка економіки Центральної та Східної Європи значною мірою залежить від цього виробництва.

Наприклад, Тома Савіч, колишній директор Zastava, каже, що нові митні тарифи будуть особливо важким ударом для Балканів. І це проблеми не тільки країн півострова, це неминуче спричинить скорочення виробництва в усій Європі і ймовірні звільнення працівників, відповідно.

Відчують нові вітри і виробники з Німеччини. Фахівці кажуть, що вони будуть особливо вразливі до нових митних тарифів, адже саме німецькі авто є флагманом на американському ринку.

Згідно з оцінками моніторингових сервісів, європейські та американські виробники машин можуть втратити сумарно до 17 відсотків річного прибутку, якщо Сполучені Штати запровадять анонсоване мито на імпорт для Європи, Мексики та Канади.

Так бачить Трамп

Трамп під час передвиборчої кампанії звинуватив європейських партнерів у нечесній торговельній практиці та крадіжках робочих місць у промисловості США.

«Вони не купують наші машини, вони не забирають нашу сільськогосподарську продукцію, не забирають нічого, – сказав Трамп під час передвиборної кампанії в жовтні. – Їм доведеться заплатити велику ціну».

І це серйозна загроза для європейських виробників. Ринок США є основним пунктом призначення для європейських легкових авто. За даними німецької онлайн-платформи Statista, яка спеціалізується на зборі та візуалізації даних, у 2023 році експорт до США приніс 42,5 мільярда доларів.

Для порівняння, вартість автомобілів із Америки, які були завезені до ЄС, за той же період – 7,8 мільярда доларів.

Під час перевиборчої кампанії, у вересні Трамп також заявив, що хоче, аби німецькі заводи стали «американськими автомобільними компаніями» і «будували тут свої заводи». Він додав, що готовий впроваджувати податкові пільги та зниження тарифів на енергетику, щоб залучити більше компаній для створення виробництва в США.

У 2016 році німецькі автовиробники уже раз отримували погрози від Трампа. Хоча того разу вони уникли і заборон на імпорт, і навіть 35-відсоткового мита, запропонованих Трампом, інвестувавши у збільшення виробництва в Сполучених Штатах. Але цього разу, загрози серйозніші, кажуть експерти.

Переломний момент

Нове мито, яке висить над галуззю, підвищує і без того значний тиск на європейську автомобільну промисловість. Оскільки вони нині прагнуть конкурувати на ринку електричних автомобілей.

Раніше, в 2023-му, ЄС ввів мита до 35 відсотків на електромобілі з Китаю, заявивши, що «несправедливо субсидовані» автомобілі дали їм можливість закріпитися на ринку.

Крім того, продажі електромобілів у ЄС впали, а деякі уряди скасували субсидії, спрямовані на стимулювання споживачів купувати автомобілі.

Численне зростання попиту на продукцію китайських компаній, таких як BYD, також призвело до того, що західні автомобільні бренди стабільно втрачають частку ринку в Китаї, зокрема Volkswagen бореться зі зниженням продажів.

У зв’язку з посиленням конкуренції з боку Китаю, падінням продажів удома та новим тиском з боку США багато європейських автовиробників стикаються з доволі безрадісними перспективами.

Існує також занепокоєння, що галузь може ще більше постраждати від торгових суперечок, якщо Брюссель відреагує на можливі тарифи США. Це може збільшити витрати споживачів як у Сполучених Штатах, так і в Європі та особливо вдарити по Німеччині, автомобільному гіганту континенту.

Німецький економічний інститут прогнозує, що якщо Трамп запровадить 20-відсоткові мита для ЄС, це може коштувати німецькій економіці до 192,5 мільярдів доларів протягом чотирьох років. Ці втрати також спричинять зміни у тих частинах Центральної та Східної Європи, які залежать від виробництва автомобілів. І загрожують наслідками економіці цілого ЄС.

2025-й – рік змін для європейських автовиробників

Окрім усього – починаючи з нового року, Європейський союз різко посилить свої правила щодо викидів вуглекислого газу автомобілями. З 1 січня 2025 року впроваджуються жорсткіші обмеження, вимагаючи, щоб середні викиди CO2 на кілометр для кожного нового автомобіля не перевищували 93,6 грама. Це на 19% менше, ніж цільовий показник поточного року. Це примусить автовиробників адаптуватися. І фактично зобов'язує їх підняти до 20% продажі електромобілів з нульовим рівнем викидів. На тлі падіння популярності електрокарів цього року –ці зобов'язання звучать як виклик. Але, як повідомляє Reuters, виробники, які не зможуть досягти цих цілей, зіткнуться з великими штрафами.

А в Україні, тим часом, стабільно росте попит на вживані авто

У серпні 2024 року український автопарк поповнили понад 25,7 тисяч вживаних легковиків, що були ввезені з-за кордону. У порівнянні з серпнем 2023 року – показник збільшились на 22%. Про це повідомляє «Укравтопром». Найбільша частка в цьому сегменті авторинку належала бензиновим авто – 46%, дизельним – 25%, електромобілі – 20%. Середній вік вживаних машин, що у серпні перейшли на українські номери, становить 8,6 року. А ось ринок нових авто – росте не так жваво. У жовтні, приміром, було куплено 5,8 тисяч нових легковиків, це всього на 1 відсоток більше за вересень, повідомляє «Укравтопром». Усього, з початку року, в Україні було зареєстровано 58,8 тисяч нових легкових авто, що на 19% більше, ніж за аналогічний період 2023-го.

У резиденції Санта-Клауса у фінській Лапландії щороку отримують тисячі листів від українських дітей. До традиційних прохань про іграшки додалося найголовніше побажання – мир. Тим часом саме село Санти опинилося під захистом НАТО – неподалік проходять військові навчання Північноатлантичного альянсу. Чи готовий Санта-Клаус замінити сани на літак-винищувач і що відповів на прохання про мир? Про це йдеться в ексклюзивному репортажі з Лапландії телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».

Офіційна резиденція Санта-Клауса розташована на полярному колі поблизу фінського містечка Рованіємі – 1984 року це було затверджено спеціальним рішенням ООН.

Санта приймає гостей цілий рік. Але найбільше відвідувачів і листів отримує, звісно, перед Різдвом. Цього року серед прохань особливо багато побажань миру.

На пошті у Санти працює ціла команда ельфів. Вони сортують листи з усього світу.

«Звичайно, листи приходять із багатьох країн. Деякі стопки більші за інші. З України ми щороку отримуємо тисячі листів, – розповідає Катя, ельф Санта-Клауса. – Діти просять іграшки, головоломки чи книжки. Але також багато побажань доброго здоров'я, щастя в родині. Звісно, мир у всьому світі – це дуже поширене бажання, не тільки від українських дітей, а й від дітей з усього світу».

«Дорогий Санта-Клаус, перш ніж я напишу, що хочу, щоб Україна перемогла. Бажання: кактус, що танцює, бездротові навушники», – написано в одному з послань українською мовою.

На найкращі листи Санта відповідає особисто – вже навесні. Але подарунки на Різдво розвозить усім. Маршрут Санти в різдвяну ніч уже майже 70 років відстежує Пентагон. Кажуть, що ця традиція почалася з помилки, коли 1955 року в американській газеті з'явилося оголошення з номером Санти. Але одну цифру було переплутано і в результаті діти додзвонилися не до Санти, а до Командування повітряно-космічної оборони США. Відтоді військові щороку повідомляють усім охочим про пересування Санти, а прессекретар Пентагону особисто відповідає на запитання журналістів.

А от як саме доставляються подарунки в зони бойових дій – військова таємниця.

Санта лише натякає – його помічники дуже сміливі.

Незадовго до Різдва всього за 40 кілометрів від села Санти проводилися військові навчання НАТО. Фінляндія приєдналася до Північноатлантичного альянсу минулого року, і тепер резиденція Санти – під захистом НАТО.

«Що стосується критично важливих об'єктів в армії, ми розробляємо те, що називається списком активів. Село Санти, я думаю, входить у топ-п'ять. Це величезний пріоритет для нас», – пояснює американський військовослужбовець Ніколас Чоп.

Утім, військові жартують, що різдвяна магія сильніша за будь-яку зброю.

«Я вірю в магію і думаю, що Санта не обов'язково потребує нашої допомоги для виконання своєї роботи», – каже французький військовий, полковник Бодуан Омоньє.

Сам Санта підтверджує: надшвидкісні винищувачі НАТО йому не потрібні. Його олені літають швидше. Але на прохання про мир він може відповісти лише однією магією – молитвою.

Embed share

Резиденція Санти у Фінляндії: від дитячих мрій до військової безпеки

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:04:34 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 13,3MB
• 360p | 22,3MB
• 480p | 40,6MB
• 720p | 70,9MB
• 1080p | 125,1MB

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський у різдвяному привітанні нагадав про Покровськ, де жив автор «Щедрика»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українське походження колядки Carol of the Bells та війна з Росією. У США відкрили виставку

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Кіан Шаріфі

Падіння уряду Башара Асада внаслідок наступу повстанців, яких підтримує Туреччина, фактично вибило вплив Ірану в Сирії та зробило Анкару домінуючим гравцем. Aле з укріпленням турецького впливу в крaїні – на сирійських курдів чекають непрості дні. Туреччина та Іран роками змагалися за вплив на Південному Кавказі, і, здається, тепер це суперництво поширилося і на регіон, який звикли нaзивaти Левант.

«Ісламська республіка мала перестороги щодо турецького впливу в Сирії – економічного, політичного чи військового. Про це говорили задовго до падіння Асада. Але з втратою єдиного державного союзника Ірану в регіоні, ці занепокоєння посиляться бaгaторaзово», – сказав Бехнам Талеблу, аналітик з Ірану у вашингтонському Фонді захисту демократій.

Однaк, експерти кажуть, що зростання популярності Туреччини в Сирії і зменшення впливу Ірану в цьому регіоні – не обов’язково означає, що це мaтиме вплив на відносини Анкари і Тегерану.

Що цікaвить Туреччину?

З початку громадянської війни в Сирії в 2011 році Іран і Росія підтримували Асада, а Туреччина підтримувала повстанські групи, які виступали проти його правління.

Ірану потрібно було, щоб Асад залишився при владі, щоб він міг використовувати Сирію як плацдарм для фінансування та озброєння ірaнських партнерів, особливо ліванської групи «Хезболла».

Для Росії правління Асада означало, що Москва могла утримувaти свої авіабази Хмеймім і військово-морську базу в Тартусі. A це давало їй легший доступ до Близького Сходу, Північної Африки та Середземного моря і стaтус держaви з потужним міжнaродним впливом.

А от Aнкара хотіла б, щоб уряд Сирії більше відповідав її регіональним інтересaм і баченню політики. І тут мовa, передовсім, йде про стримування курдських груп на північному сході Сирії. Коаліція курдських партій, включаючи Партію демократичного союзу (ПДС), очолює Автономну адміністрацію Північної та Східної Сирії.

Озброєне крило ПДС, «Загони захисту народу», очолює тепер сaме Сирійські демократичні сили (CДС), які підтримує СШA.

«Туреччина мала три основні проблеми в Сирії: боротьба з Пaртією демокрaтичного союзу, повернення сирійських біженців до Сирії та запобігання подальшим потокам біженців до Туреччини», – сказала Дарія Ісаченко, експерт з Туреччини Німецького інституту міжнародних справ і питань безпеки.

І прaвдa, повалення Асада 8 грудня призупинило приплив біженців до Туреччини, але «перші дві проблеми залишаються», додає експерткa.

Зараз Сирією фактично керує організація «Хаят Тахрір аш-Шам», яку США визнали терористичною. Деякі з її союзників пов’язані з Туреччиною, суперником Ірану.

Ісаченко каже, що зростання впливу Туреччини в Сирії може ще більше зміцнити її позиції в Середземному морі, якщо Анкара підпише з новою владою в Дамаску морську угоду.

Дорога вперед

Зміцнення впливовості Туреччини в регіоні та ослаблення позицій Ірану в Сирії можуть мати наслідки для розвитку подій на Південному Кавказі, де зaрaз Іран, Росія та Туреччина змагаються за вплив. Експерти припускaють: переговори в Астані – формат, спонсорований трьома країнами для припинення конфлікту в Сирії – може бути вже й зaстaрілим. Aле це все ще платформa, якa врaховує різні інтереси.

«Не слід відкидати можливість координації та консультацій щодо врегулювання конфлікту між Туреччиною та Іраном, а також Росією на Близькому Сході та Південному Кавказі», – кaже Ісаченко.

Вона додає, що навіть у Сирії, Туреччина та Ірані можуть виявити, що деякі їхні інтереси збігаються, наприклад, знайти спільного противника в Ізраїлі, який «перебрався» на територію Сирії після падіння Асада.

Проте хтось стверджує, що Тегеран намагатиметься підірвати вплив Туреччини в Сирії, cподівaючись повернути країну до так званої «осі опору», – слабкої мережі регіональних союзників і довірених осіб Ірану.

«Корпус вартових ісламської революції шукатиме способи відбити вплив у Сирії, – каже Талеблу з Фонду захисту демократій. – Пригнічених, зневажених і відкинутих місцевих діячів легко зaвербувaти, особливо в штатах, де центральна влада слабка».

Курдське питання

Підтримка США для Сирійських демократичних сил послабилася в останні роки через сукупність факторів. Передовсім нa це вплинуло виведення більшості американських військ у 2018 і 2019 роках, окрім того, стaлось це і через тиск з боку Туреччини, союзника Вашингтону по НАТО.

Експерти кажуть, що Анкара, яка розпочала вторгнення на північ Сирії у 2019 році проти курдських сил, тепер має сильні позиції, щоб кинути виклик курдам.

Після падіння режиму Асада підтримувані Анкарою повстанські групи зіткнулися з курдськими силами та захопили міста Манбідж і Тарафат, які раніше контролювали курди. Це поблизу кордону з Туреччиною.

Володимир ван Вільгенбург, аналітик з «Іракського Курдистану», який є співавтором книг про сирійських курдів, каже, що присутність 900 американських військових, що залишилися, може запропонувати певний захист курдам, але ситуація залишається нестабільною.

«Нова адміністрація в Дамаску, швидше за все, віддасть перевагу відносинам з Туреччиною, а не з Сирійськими демократичними силaми, – зазначає він. – Ситуація складна для курдів, якщо вони не домовляться з силaми «Хаят Тахрір аш-Шам».

Лідер «Хаят Тахрір аш-Шам» Ахмад аль-Шараа, раніше відомий під псевдонімом Абу Мухаммад аль-Джолані, хоче об'єднати всі збройні групи в Сирії під одним прапором. Але якщо Сирійські демокрaтичні сили приєднaються – це фактично поклaде край курдській автономії в Сирії, каже Вільгенбург.

Хто тaкі курди?

Курди є найчисельнішою етнічною меншиною в Сирії і становлять 9% населення країни. Сирійські курди стикаються з тривалою дискримінацією та переслідуванням з боку уряду. «Сирійський Курдистан» – неофіційна назва, яку використовують для позначення деяких районів північної та північно-східної Сирії, населених курдами. Багато курдів прагнуть політичної автономії для курдських населених пунктів у Сирії, схожої на Іракський Курдистан в Іраку, або повної незалежності у складі єдиної курдської держави. Курди не мaють своєї держaвності. Вони мешкaють тaкож нa Південному сході Туреччини, на заході Ірану, півночі Іраку та північному сході Сирії), а також в Азербайджані, Вірменії. Aле Туреччинa не визнaє існування курдської мови і забороняє її публічне вживання

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Гучне свято у вчорaшньому королівстві тиші». Укрaїнські сирійці про пaдіння режиму Aсaдa

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Асія Багдаулеткізи

Кріс Ріклтон

Заходите в книгарню у Казахстані і не можете знайти книжку казахською мовою... Таке було ще 10 років тому, але зараз ситуація дещо інша. Казахський книжковий ринок переживає період, який можна порівняти з тим, що вже пройшли в Україні. У Казахстані намагаються просувати національні видання і позбутися присутнього ще з радянських часів російського впливу.

І вже є перші здобутки. Які вони? Та до чого тут Гаррі Поттер?

П’ять років тому казахським читачам було незвично, що в казахському перекладі Джоан Роулінг була збережена повна транслітерація імені головного героя. Тож у казахів Поттер – Харрі. Це цілком відповідає правилам казахської мови. І цей офіційний переклад франшизи – поки одна із найпопулярніших книг казахською.

Але незважаючи на цей перший успіх казахського книжкового ринку, який зростає з кожним роком, місцеві видавці кожного разу ризикують, обираючи національну мову. Доводиться боротися із російськомовною літературою, яка досі переважає на ринку країни.

Причина – в десятиліттях обмежень для казахської літератури через домінування російської мови, радянської та колоніальної епохи.

Звучить дуже знайомо для українця, чи не так?

Казахські видавці, як і колись українські, нарікають на те, що їхній уряд міг би робити більше. Адже бізнес, який нині торує шлях для популяризації національної книги, бо пробує друкувати казахською не тільки національну книгу і підручники. І тут їм дуже допомогли би державні спеціалізовані програми і субсидії.

«Щороку група експертів сфери сідає і ділить кошти, виділені на книгодрукування, і за них перевидають старі книги», – скаржиться Шингис Мукан, колишній казахський урядовець, який у 2018 році заснував незалежне казахське видавництво «Mazmundama».

Мукан стверджує, що частину цих грошей краще було б інвестувати у перевидання світових книжкових хітів казахською мовою.

«Багатство мови залежить не лише від словникового запасу, а й від широти доступної інформації казахською мовою», – каже Мукан казахській службі Радіо Свобода.

Ризики та винагороди

Мукан є представником нового покоління видавців Казахстану, які балансують між звичайним для бізнесу інтересом заробити та амбітним прагненням розширити простір казахськомовної книги. Друге – ризик, який не завжди окупається.

Але, все ж, казахський ринок потроху змінюється.

За останні кілька років спостерігається його значне зростання. За даними Національної бібліотеки країни, за останні п'ять років було зареєстровано понад 12 761 книг казахською мовою. Лише за останній рік видали понад чотири тисячі книг загальним тиражем більше ніж 4 мільйона примірників.

Ще двадцять років тому книга казахською мовою була рідкісною знахідкою в книжкових магазинах у Алмати. А зараз видавці підрахували, що такі книги складають щонайменше 10 % на полицях. Хоч перевага російськомовних видань досі очевидна.

За офіційною статистикою Казахстану, 80% 20-мільйонного населення країни є казахськомовними. Хоча і уточнюється, що тих, хто повністю володіє мовою, ймовірно, буде дещо менше, наприклад, у великих містах, де найлегше знайти книги.

Керівниця видавництва «Steppe & World Publishing» Раїса Кадир заснувала свою компанію через брак дитячої літератури державною мовою, який вона сама відчувала.

«Хоча ми отримуємо певну державну підтримку, вона часто коливається залежно від змін керівництва, – каже Кадир. «Але мені би хотілось, аби підтримка цього сектору була більш стабільною».

Це саме видавництво «Steppe & World Publishing» створило казахські переклади «Хронік Нарнії» Клайва Стейплса Льюїса та циклу про Гаррі Поттера Джоан Роулінг.

А про те, як перекладали Гаррі Поттера українською мовою читайте тут: «Сталася маленька українізація» – перекладач «Гаррі Поттера» про українські переклади книжок

У випадку з серією світових бестселерів, то попит на них на казахському ринку є очевидним, кажуть експерти. Це підтвердження бажання казахського соціому «йти в ногу зі світом».

Але отримати права на переклад серії історій про Гаррі Поттера було непросто. Довелося руйнувати ще радянські підходи.

Раніше перекладачі використовували російську адаптацію для перекладу на казахську. А команда казахського видавництва – трьох лінгвісти і один редактор – працювала безпосередньо з оригіналу. Це новий досвід для Казахстану.

Традиційне купують швидко, сучасне – ні

Видавництво Мукана «Mazmundama» досягло певного успіху, публікуючи переклади книжок із психології і публіцистики казахською мовою, серед опублікованих бестселерів –книга Дейла Карнегі «Як завойовувати друзів і впливати на людей», 1936 року.

Але бізнесмен відверто зізнається, що продажі традиційної казахської поезії та прози інколи йдуть швидше, і саме це допомагає його компанії фінансувати нові переклади іноземних творів.

Станом на минулий рік найпопулярнішою книгою казахською мовою, яку продавала мережа приватних книжкових магазинів «Меломан», був збірник творів Абая Кунанбайули (Кунанбаєв за рос. традицією), найвідомішого та найулюбленішого казахського філософа, поета та композитора.

Арман Альменбет з видавництва Muqaba каже, що навіть визнані сучасні автори «загубилися», особливо ті, що писали казахською мовою ближче до розпаду Радянського Союзу.

Іншим проривом у казахському книговидавництві є спроба видавництва «Alqa» надрукувати своєрідний маніфест для казахських жінок, збірку творів Назіпи Кульянової – журналістки початку 20-го століття та прихильниці жіночої освіти.

«Alqa Publishing» спеціалізується на книгах для жінок прагне видавати книги сучасних письменниць, які є експертами у своїй галузі.

«У певному сенсі книговидавництво останнім відповіло на високий запит на казахомовний контент. Телебачення, рекламодавці та навіть театри вже багато років працюють національною мовою»,– стверджує Альменбет.

«У видавничому секторі ми зараз переходимо від кількості до якості, оскільки книги стають кращими у відповідь на критику. Це робить мене щасливим», – каже видавець.

Два десятиліття тому книжки казахською мовою становили менше 1 % у книгарнях Казахстану. Нині – їх до 10%. Казахські видавці все частіше готові ризикувати, щоб надрукувати нові бестселлери національною мовою.

У квітні 2024 року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив, що державною мовою є казахська, а російська використовується нарівні з нею, і «боротися з російською мовою не варто».

А що з українським книжковим ринком?

На момент розв'язання Росією повномасштабної війни проти України книжковий ринок переживав підвищений попит на книжки українською мовою. І книжки в Україні купують навіть зараз, на третьому році війни.

Станом на 10 жовтня 2024 року в Україні видали 8556 книжок і брошур, з них 7433 українською мовою. Про це свідчать дані державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова».

Протягом січня-червня 2024 року в Україні надруковано також 251 видання російською мовою . Дані містяться на сайті Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова». За офіційною статистикою – в першому півріччі 2024 року російськомовна продукція складала 2,3% від загального обсягу.

Закон про заборону російського

22 червня президент Володимир Зеленський підписав закон № 2309-ІХ. Він забороняє ввезення до України видавничої продукції, яка була виготовлена в Росії, Білорусі або на тимчасово окупованій частині України. Книговидавці, у тому числі, були ініціаторами цього законопроєкту, адже припускали, що це дасть перевагу української перекладної літератури.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українська служба BBC назвала переможців «Книги року-2024»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Російська. Крапка». Як Кремль викорінює українську мову в окупації

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Дуже болючий» книжковий бум: чому українці під час війни стали більше читати і купувати книжок

За зачиненими дверима в Києві, Москві, Брюсселі, Вашингтоні та інших столицях дипломати, обрані лідери та військові офіцери готуються до того, щоб, ймовірно, знайти вирішення найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни.

На полі бою зараз імпульс змістився в бік Росії, її війська атакують українські збройні сили по всій 1100-кілометровій лінії фронту. Росія руйнує енергетичну інфраструктуру України, намагаючись позбавити електроенергії і заморозити виснажене населення.

У західних переговорних залах настрої рішуче змінилися в бік необхідності врегулювання конфлікту, в результаті якого за 34 місяці з обох сторін загинуло або було поранено понад 1 мільйон людей.

Ніде цей прогрес не був настільки очевидним, як на виборах Дональда Трампа, який ще до своєї інавгурації, що відбудеться в січня, як наступний президент США наполягав на тому, що він знайде спосіб припинити бойові дії «протягом 24 годин».

«Багато розмов, багато шуму про те, що якісь мирні переговори неминучі, – заявила 12 грудня Роза Бальфур, директорка брюссельського аналітичного центру Carnegie Europe.

«Насправді у нас немає плану. Здається, ні в кого ще немає плану. І, звичайно, ситуація на місцях зараз не на користь України, тому зараз дуже складний момент».

Ось що відомо про ідеї, які обговорюються, щодо припинення вогню:

Кров і спадщина

Цього тижня європейські та американські посадовці активно обговорювали, чи можуть західні війська бути направлені в Україну як миротворці, як тільки припиниться стрілянина і буде встановлено режим припинення вогню або перемир'я.

Президент Франції Емманюель Макрон, як повідомляють, висунув ідею розгортання в Україні 40 тисяч військовослужбовців, і 12 грудня він відвідав Варшаву, щоб обговорити цю ідею з прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском.

На пресконференції після зустрічі Туск заявив журналістам, що Польща не має наміру відправляти війська в Україну, і сказав, що Варшаву не будуть примушувати до цього.

Пропозиція щодо західних миротворців також з'явилася п'ятьма днями раніше в Парижі, коли Макрон приймав зустріч, в якій брали участь Трамп і президент України Володимир Зеленський.

За даними The Wall Street Journal, Трамп, який неодноразово заявляв, що європейці повинні відігравати більш активну роль у підтримці та захисті України, сказав, що він хоче, щоб європейські солдати були на місці для моніторингу будь-якого припинення вогню.

Трамп не хоче залучати американські війська, повідомляє видання, хоча він виступає за певну підтримку з боку США .

Керівництво України, яке в жовтні оприлюднило План перемоги з п'яти пунктів, підтримує ідею західних миротворців. Але в Москви мало причин погоджуватися, каже Олександр Хара, колишній український дипломат.

«Звичайно, добре, що вони про це говорять, але... немає жодних підстав для початку мирних переговорів», – сказав Хара, який зараз є експертом київського Центру оборонних стратегій, в інтерв'ю «Настоящему времени».

«Оскільки Росія вважає, що вона все ще може зламати Україну, а Захід вагається, і Трамп збирається чинити тиск на Україну і припинити постачання зброї та іншої допомоги, навіщо тоді сідати за стіл переговорів, коли можна захопити більше української території, вбити більше українців і, по суті, показати, що немає сенсу сперечатися з Росією?» – зауважив він.

Північноатлантичні союзники

Одна з первинних претензій Кремля, якою він виправдовує своє масштабне вторгнення до України в лютому 2022 року, залишається однією з центральних вимог Києва – членство України в НАТО.

Нещодавно, 9 грудня, Зеленський повторив своє наполягання на тому, що членство має першорядне значення. Але багато членів НАТО прохолодно ставляться до ідеї членства України в Північноатлантичному альянсі.

На саміті у 2008 році лідери США та Європи досягли слабкого компромісу, який пообіцяв членство в майбутньому, але фактично не створив дорожньої карти. Деякі посадовці та експерти стверджують, що це була помилка, яка призвела до масштабного вторгнення Росії у 2022 році.

Після цього масштабного вторгнення відбулося розширення НАТО, до нього увійшли Швеція і Фінляндія. Але прийняття України зараз означало б прийняття побитої, виснаженої країни, частково окупованої іноземною державою, що є проблематичним для багатьох членів Альянсу.

Сполучені Штати також прохолодно ставляться до цієї ідеї. Цього тижня в Парижі Трамп, як повідомляють, сказав Макрону і Зеленському, що не підтримує заявку Києва на членство в Альянсі.

Відтермінування вступу – це «капітуляція перед російськими вимогами, і це буде величезною перемогою Путіна», написав у своєму блозі Мік Раян, австралійський генерал-майор у відставці. Це виправдає у свідомості Путіна і таких авторитарних режимів, як його, те, що російська агресія проти України спрацювала, тому що утримання України поза НАТО було основною вимогою Путіна перед війною».

Буферні зони

Якщо не станеться якихось непередбачуваних подій, Україна майже напевно втратить частину території на користь Росії, яка зараз окупувала близько 20 відсотків української землі. Це включає більшу частину Донбасу, а також півострів Крим.

На думку більшості спостерігачів, йдеться про створення своєрідної нічийної території. Демілітаризована зона, яка десятиліттями розділяла Північну і Південну Корею, є моделлю для багатьох.

Путін висунув цю ідею в березні після свого переобрання.

«Я не виключаю, що... ми будемо змушені в якийсь момент, коли вважатимемо за потрібне, створити певну «санітарну зону» на територіях, які сьогодні перебувають під київським режимом», – сказав він.

Для України складність полягає в тому, де буде проведена ця лінія – і яку частину своєї економічної бази вона може втратити. Значна частина української гірничодобувної та важкої промисловості – на окупованій Росією частині Донбасу. І за однією з оцінок, близько 8 мільйонів гектарів українських сільськогосподарських земель є окупованими.

У серпні Україна здійснила сміливий крок і вторглася на територію Росії, захопивши частину Курської області. Пізніше Зеленський заявив, що метою було створити буферну зону і відсунути російські ракети подалі від другого за величиною міста України – Харкова.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна втратила на Курщині понад 40% захопленої в серпні території – Reuters

Однак з того часу Росія потіснила українські війська на Курщині, повернувши собі майже половину території, спочатку контрольованої Збройними силами України.

Також складним у такій зоні – буферній, санітарній, демілітаризованій – є спостереження і верифікація: що кожна сторона або миротворці можуть робити, щоб контролювати іншу. Стрімкий розвиток безпілотних літальних апаратів може потенційно ускладнити це завдання.

Слон у кімнаті

Найбільшим знаком запитання для майбутніх переговорів може стати найбільший постачальник зброї в Україну: Сполучені Штати і нова адміністрація Трампа.

Трамп роками скаржився на кількість американського озброєння, надісланого адміністрацією президента Джо Байдена, президентський термін якого закінчується, і припускав, що Зеленський був «шахраєм». Він також заявив, що його навички бізнесмена і забудовника роблять його учасником переговорів, здатним домовитися з Путіним.

Контактною особою Трампа є Кіт Келлог, підполковник армії США у відставці, який консультував віцепрезидента Трампа під час його першого президентського терміну.

У широко цитованій статті, яку він написав у співавторстві перед листопадовими виборами Трампа, Келлог виклав план, що передбачає заморожування лінії фронту і використання як батога, так і пряника для того, щоб змусити Київ і Москву сісти за стіл переговорів.

Для Києва, наприклад, батіг означає припинення постачання американської зброї. Для Москви це означає такі речі, як наповнення світових ринків нафтою, щоб знизити ціни на цей товар, від якого Москва значною мірою залежить у своїх доходах.

Пряником для Москви буде зняття західних санкцій або відтермінування курсу України на вступ до НАТО. Для Києва – продовження військової допомоги, фінансування відбудови знищеного війною або навіть невизнання окупованих Росією територій – подібно до того, як Вашингтон робив протягом чотирьох десятиліть щодо радянської анексії трьох країн Балтії.

«Ми говоримо українцям: «Ви повинні сісти за стіл переговорів, і якщо ви не сядете за стіл переговорів, підтримка з боку Сполучених Штатів вичерпається, – сказав Келлог в інтерв'ю агентству Reuters у червні. І ми говоримо Путіну, що він повинен сісти за стіл переговорів, а якщо ні, то ми дамо українцям все необхідне, щоб «вбити вас на полі бою».

Сам Кремль, який розраховував провести масштабне вторгнення до України протягом лічених днів, і що вивело його економіку з рівноваги, продемонстрував відкритість до нового, трампівського, підходу.

Але є й ті, хто сумнівається.

«Ми не думаємо, що Путін серйозно ставиться до переговорів, – заявив минулого тижня Радіо Свобода високопоставлений чиновник НАТО, який говорив на умовах, що його ім'я не буде названо публічно. – Він може бути готовий до переговорів, але поки він вірить, що перемагає, у нього немає стимулу для переговорів. І він продовжує вважати, що час грає на його користь».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Місія (не)здійсненна. Трамп відправить до України солдатів з Європи?

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Ека Кеванішвілі, Лела Кунчулія, Люк Алнатт

ТБІЛІСІ – Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі нещодавно опублікувала фото новорічних прикрас у президентській резиденції в Тбілісі.

«Перед палацом Орбеліані поставили поїзд, – написала вона у Facebook. – Подивимося, хто поїде».

Очікується, що 14 грудня колегія виборців, в якій домінує правляча партія «Грузинська мрія», обере Міхеїла Кавелашвілі, 53-річного колишнього футболіста і правого популіста, наступним президентом Грузії. Інавгурація має відбутися 29 грудня.

Але в той час, як Грузію розгойдують антиурядові протести, 72-річна Зурабішвілі, термін повноважень якої закінчується цього року, заявила, що нікуди не збирається йти. «Інавгурації не буде, і мій мандат продовжується», – заявила вона 30 листопада.

Дипломатка проти футболіста

Походження та політичні погляди цих двох політиків не можуть бути настільки різними.

Зурабішвілі народилася в сім'ї грузинських вигнанців у Франції, які втекли від вторгнення Червоної армії в 1921 році. Вона десятиліттями працювала французькою дипломаткою, перш ніж очолити Міністерство закордонних справ Грузії в 2004 році. У міру того, як зростала її політична слава, вона більше апелювала до міських і прогресивних верств грузинського суспільства, будучи послідовною прихильницею інтеграції країни з Європейським союзом.

Вона вже не вперше стала на бік протестувальників, які понад два тижні виходять на вулиці по всій країні, протестуючи проти рішення уряду призупинити вступ Грузії до ЄС. Влада відповіла жорстокими репресіями, спрямованими проти протестувальників, опозиційних активістів та журналістів.

Спочатку підтримана «Грузинською мрією» за успішну президентську кампанію у 2018 році Зурабішвілі стала справжньою скалкою в оці правлячої партії. Хоча офіційно вона є безпартійною президенткою, обмежуючись церемоніальною роллю, Зурабішвілі критикувала «Грузинську мрію» за її дедалі більш авторитарну позицію.

У той час як Зурабішвілі часто зображає себе як захисницю демократії, Кавелашвілі зображає себе захисником народу. Кавелашвілі, презентуючи себе грузинським простолюдином, є відомим футболістом, який зробив успішну кар’єру за кордоном, граючи у Швейцарії, Англії та Росії.

Після входження до парламенту в 2016 році Кавелашвілі заснував партію «Сила народу», більш радикальне, антизахідне відгалуження «Грузинської мрії».

Апелюючи до консервативних сільських районів країни, він часто протиставляє «традиційні грузинські цінності» тому, в чому він бачить переродження західного лібералізму, і займає жорстку позицію щодо імміграції та національного суверенітету.

Кавелашвілі має підтримку «Грузинської мрії» та надвпливового засновника партії, мільярдера Бідзіни Іванішвілі. «Він є найкращим втіленням грузинського чоловіка. Чудовий чоловік і батько чотирьох дітей», – сказав Іванішвілі, представляючи кандидата в президенти 27 листопада.

Суперечливі вибори

В основі протистояння лежить дискусія щодо нещодавніх парламентських виборів у країні. У голосуванні 26 жовтня «Грузинська мрія» здобула приголомшливу перемогу, отримавши 54 відсотки голосів, тоді як чотири опозиційні сили, що співпрацюють між собою, отримали 38 відсотків.

Міжнародні спостерігачі та опозиція заявили, що результати виборів були сфальсифіковані, з широкомасштабними порушеннями і фальсифікаціями бюлетенів. Зурабішвілі заявила, що вибори були «вкрадені» за допомогою Росії, і вважає парламент – а отже, і колегію виборців – нелегітимним.

Зурабішвілі є останньою президенткою Грузії, яка була обрана безпосередньо народом. У 2017 році Грузія прийняла нову систему непрямих президентських виборів як частину конституційних змін, нібито спрямованих на зміцнення парламентської демократії, зменшення політичної поляризації та узгодження з європейськими нормами, де президенти зазвичай обмежуються церемоніальною роллю.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Це повстання цілої країни». В Україні бачать паралелі Майданів із Грузією

Критики реформи, однак, кажуть, що це захоплення влади «Грузинською мрією», покликане послабити політичну конкуренцію і підірвати потенційний контроль над парламентською та урядовою владою.

Наростання напруженості

З моменту приходу до влади у 2012 році «Грузинська мрія» зіткнулася зі зростаючою критикою за поступовий авторитаризм, зокрема звинуваченнями у фальсифікації виборів, втручанні в судову систему та репресіях проти ЗМІ. Протягом останнього року Грузія зазнала критики з боку Сполучених Штатів та Європейського союзу за суперечливі закони проти ЛГБТ та «іноземних агентів», які були з ентузіазмом схвалені Кавелашвілі.

У той час як тисячі грузинів продовжують протестувати в столиці, стикаючись, як розповідають очевидці, із жорстокою тактикою поліції, ходять необґрунтовані чутки про те, що Зурабішвілі збирається забарикадуватися в президентському палаці. Багато протестувальників побоюються, що поліція почне зачистку проспекту Руставелі, де проходять демонстрації, напередодні виборів.

Очікується, що голосування розпочнеться о 9-й годині ранку за місцевим часом 14 грудня, а результати будуть оголошені того ж дня. Хоча у виборчій колегії є представники опозиції, вони відмовляються брати участь у голосуванні. А оскільки є лише один кандидат, другий тур виборів неможливий.

Грузія не вперше стикається з такою ситуацією. Після обрання першим президентом країни у травні 1991 року Звіад Гамсахурдіа був усунутий від влади в результаті державного перевороту. У вигнанні він відмовився передати владу і визнати новий уряд на чолі з Едуардом Шеварднадзе, радянським міністром закордонних справ часів гласності.

У 1993 році Гамсахурдія повернувся до Грузії, очоливши невдалий збройний опір, але помер пізніше того ж року за загадкових обставин.

Результат президентських виборів 14 грудня, швидше за все, не буде визнаний грузинською опозицією та активістами громадянського суспільства. У той час як Кавелашвілі і правляча партія залишаються популярними серед частини грузинів – особливо серед тих, кого не зачепили демонстрації, Зурабішвілі користується підтримкою протестувальників, жорстоке поводження з якими з боку силовиків шокувало багатьох у Грузії.

«Мене захищають люди, які вийшли на вулиці, – сказала вона в інтерв'ю BBC 1 грудня. – Я думаю, що правляча партія сьогодні дуже ізольована, і вона стане ще більш ізольованою».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Уряд Грузії планує заборонити використання піротехніки на протестах

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США оголосили про візові обмеження для відповідальних за підрив демократії в Грузії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Євродепутати відвідали акцію протесту в Тбілісі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Опозиція Грузії оголосила про невизнання виборів президента – заява

Маловідомі відеоматеріали, переглянуті Російською службою Радіо Свобода, проливають світло на секретний військовий дослідницький центр, сумнозвісний своєю роллю в програмі Радянського Союзу з розробки біологічної зброї, який зазнав значного розширення після повномасштабного вторгнення Москви в Україну.

Кадри російських державних ЗМІ, зняті в січні 2024 року під час інспекції, яку проводив тодішній міністр оборони Сергій Шойгу, дають рідкісний шанс зазирнути всередину засекреченого об'єкта під Москвою, демонструючи обладнання та інфраструктуру, які, на думку експертів, є типовими для біологічних лабораторій, призначених для роботи з найнебезпечнішими відомими у світі патогенами.

У квітневому звіті про дотримання зобов'язань з контролю над озброєннями Державний департамент заявив, що Сполучені Штати «вважають, що Росія продовжує здійснювати програму з розробки наступальної біологічної зброї», тим самим порушуючи Конвенції ООН про заборону біологічної зброї. У доповіді конкретно згадується 48-й Центральний науково-дослідний інститут як приклад того, що Росія «інтенсивно модернізує інфраструктуру біологічної війни радянських часів, яка може підтримувати її сучасну наступальну програму».

Росія заперечує ці звинувачення. У квітневому інтерв'ю головній газеті Міністерства оборони Росії керівник об'єкта назвав його частиною російської «системи біологічного захисту», а міністерство представило його як такий, що має на меті розробку засобів захисту від патогенних мікроорганізмів для російських військових і населення.

Інститут, розташований поблизу мальовничого міста Сергієв Посад, опинився в центрі уваги нещодавньої публікації Washington Post, яка виявила, що за останні два роки на секретному об'єкті було зведено кілька нових будівель в рамках масштабного проєкту з реконструкції та будівництва.

Проаналізувавши супутникові знімки об'єкта, відомого як «Сергієв Посад-6», експерти повідомили Washington Post, що принаймні чотири будівлі мають ознаки біологічних лабораторій з максимальним рівнем безпеки, необхідним для роботи зі смертельно небезпечними патогенами, такими як віруси віспи та лихоманки Ебола.

Російська служба Радіо Свобода знайшла і проаналізувала відеозапис, на якому Шойгу, нинішній секретар Ради безпеки президента Володимира Путіна, оглядає об'єкт. Відеозапис був оприлюднений у січні Міністерством оборони і опублікований державними і дружніми для Кремля ЗМІ, в якому не було жодної згадки про біологічну зброю, що зберігається на цьому об'єкті.

У відеозаписі екскурсії, оприлюдненому Міністерством оборони і опублікованому державним інформаційним агентством ТАСС, було вилучено звук під час тієї частини репортажу, в якій Шойгу і його оточенню показують певні зони всередині комплексу, хоча в беззвучній частині видно обладнання, що нагадує біолабораторію підвищеної секретності.

Це, зокрема, велика циліндрична металева цистерна, оточена сходами, що нагадує обладнання для очищення стічних вод, яке зазвичай використовується в лабораторіях з високим рівнем біобезпеки.

Європейський експерт з біолабораторій високого рівня безпеки, який на умовах анонімності поспілкувався з Російською службою Радіо Свобода, сказав, що резервуар дійсно може бути частиною системи водоочищення. Резервуар має відносно невеликий об'єм, але, судячи з розташування сходів, більші резервуари з тієї ж системи могли опинитися поза кадром, сказав експерт. Незрозуміло, в якому саме корпусі 48-го Центрального науково-дослідного інституту перебував Шойгу під час зйомки.

На відео також видно шлюз – важливий бар'єр між закритим приміщенням і зовнішнім простором. Російський вірусолог Сергій Нетьосов розповів в інтерв'ю російській газеті «Известия», що Росія прийняла міжнародні стандарти будівництва високозахищених біолабораторій.

«Лабораторія для найнебезпечніших патогенів – це будівля в будівлі. Внутрішня будівля має свої вікна, зазвичай вони куленепробивні, з подвійним або потрійним склом. Ця внутрішня будівля є брудною зоною, де працюють з патогенами. Чиста зона – це зовнішня частина. Зараз всі у світі так будують», – каже Нетьосов.

«Чорні ящики»

Сергієво-Посадський об'єкт, створений за часів радянського уряду в 1954 році, є одним з трьох центрів, що входять до складу 48-го Центрального науково-дослідного інституту, який перебуває у розпорядженні Міністерства оборони Росії. У травні 2021 року Сполучені Штати запровадили санкції проти всіх трьох.

Радянські центри досліджували смертельні патогени, такі як бактерії чуми та сибірської язви, а також віруси, такі як віспа. Ця робота включала вивчення можливості зробити ці патогени більш заразними і стійкими до медичного втручання. Схожа робота велася і в інших країнах, включаючи США, Великобританію і Францію.

У 1975 році радянський уряд затвердив Конвенцію ООН про заборону біологічної зброї, хоча й відмовлявся визнати, що фактично працював над її розробкою.

Незважаючи на те, що Радянський Союз став учасником конвенції, він розширив свою секретну програму з розробки біологічної зброї, в якій були задіяні десятки тисяч людей по всій країні, а також призвів до спалаху сибірської язви, яка вбила десятки людей у Свердловську, нині відомому як Єкатеринбург, але в цьому радянські чиновники звинуватили зіпсоване м'ясо.

Подробиці про програму з'явилися завдяки радянським вченим, які перейшли на бік Заходу, зокрема Володимиру Пасічнику, директору одного з інститутів номінально цивільного агентства Радянського Союзу під назвою «Біопрепарат», який очолював розробку наступальної біологічної зброї в країні.

У 1989 році Пасічник перейшов на бік Британії, передавши детальну інформацію про діяльність «Біопрепарату» на Захід. У 1992 році, за кілька місяців після розпаду Радянського Союзу, президент Росії Борис Єльцин вперше публічно визнав цю програму.

У квітні того ж року Єльцин підписав указ, що вимагав приєднання до Конвенції про заборону біологічної зброї і повного припинення всіх робіт над програмою. Пізніше в 1992 році міністр закордонних справ Григорій Берденников визнав, що «наступальні біологічні програми» тривали в Росії до березня 1992 року.

Взаємні інспекції проводилися в 1990-х роках за тристоронньою угодою з Великою Британією і Сполученими Штатами. Але Росія ніколи не давала дозволу на перевірку Сергієво-Посадського центру або двох інших, що входять до складу 48-го Центрального науково-дослідного інституту, розташованого в Єкатеринбурзі та Кірові.

«Вони залишилися чорними скриньками для зовнішнього світу», – сказав Російській службі Радіо Свобода Ендрю Вебер, колишній помічник міністра оборони США з програм радіаційного, хімічного та біологічного захисту.

Вебер сказав, що, хоча «важко відрізнити оборонну роботу від незаконної наступальної», Сполучені Штати мають «надзвичайний збір розвідувальної інформації щодо 48-го Центрального науково-дослідного інституту, тому що для Заходу є пріоритетом знати, яка незаконна діяльність відбувається на цих об'єктах».

Західні уряди вважають, що Росія вже порушила Конвенцію про заборону хімічної зброї, учасницею якої вона є, отруївши «Новачком» колишнього офіцера російської військової розвідки Сергія Скрипаля в Англії в 2018 році і покійного російського опозиціонера Олексія Навального в Сибіру у вересні 2020 року. Переконливі докази пов'язують російські спецслужби з обома отруєннями.

Вебер назвав санкції, оголошені Державним департаментом США в травні 2021 року проти 48-го Центрального науково-дослідного інституту, «вершиною айсберга» «величезної кількості високоякісних розвідувальних даних», які підтверджують оцінку Вашингтона, що «Росія продовжує займатися на цих об'єктах незаконною діяльністю з біологічної зброї – наступальною діяльністю, яка заборонена».

У своєму квітневому звіті про дотримання зобов'язань Державний департамент заявив, що Сполучені Штати «оцінюють, що радянська програма не була ліквідована, а засвоєна Російською Федерацією, і що ця програма продовжується і розвивається».

Лабораторне обладнання для «бізнес-центру»

Хоча об'єкт у Сергієвому Посаді оповитий таємницею, він залишив слабкий публічний слід у відкритих джерелах, які проаналізувала Російська служба Радіо Свобода.

Фотографії та візуалізації будівель, зведених на об'єкті під час розширення за останні два роки, були розміщені на сайті компанії «Окна-Стар», що займається будівництвом фасадів на об'єкті. На сайті компанії проєкт названо «бізнес-центром».

«Проєкт був завершений вчасно, і замовник залишився повністю задоволений», – хвалилася «Окна-Стар».

Дані російських держзакупівель також свідчать про різке зростання витрат 48-го Центрального науково-дослідного інституту на лабораторне обладнання з кінця 2021 року, за кілька місяців до початку будівництва та реконструкції об'єкта.

Лише за останні три місяці 2021 року інститут витратив на обладнання більше, ніж за попередні п'ять років разом узяті. Російський уряд засекретив дані про військові закупівлі, починаючи з 2022 року.

Російська служба Радіо Свобода також знайшла у відкритих джерелах кілька патентів і наукових робіт Сергієво-Посадської та Кіровської філій 48-го Центрального науково-дослідного інституту, пов'язаних з підготовкою і розповсюдженням аерозольних форм патогенних мікроорганізмів.

Дмитро Прусс, молекулярний біолог зі США, який вивчив ці документи і патенти на прохання RFE/RL, заявив, що «в цивільному світі немає необхідності перетворювати патогени в ультрадисперсні і аерозольні форми».

Російський вірусолог, який побажав залишитися невідомим, сказав Російській службі Радіо Свобода, що він «не може уявити собі «цивільного» застосування патогенів в аерозольній і порошкоподібній формі, окрім як для знищення живої сили противника за допомогою хмари патогенів».

«Однак... ефективність такого аерозолю в реальних умовах сучасної війни дуже сумнівна. Ну, хіба що для знищення населення міст», – каже вірусолог.

«Майже гарантоване» створення біологічної зброї

Мілтон Лейтенберг, вчений Центру досліджень міжнародної безпеки при Школі публічної політики Університету Меріленда, назвав «вкрай прикрою помилкою» те, що західні фахівці не відвідали об'єкт у Сергієвому Посаді в рамках тристоронньої угоди в 1990-х роках.

«У нас була можливість вибрати три військові інститути або чотири лабораторії «Біопрепарату». І ми вибрали «Біопрепарат», тому що Пасічник розповів нам все дуже докладно, і ми, грубо кажучи, точно знали, де шукати», – розповів Радіо Свобода Лейтенберг, історик радянських програм з розробки біологічної зброї.

Лейтенберг вважає, що Росія «з великою ймовірністю» продовжує створювати біологічну зброю.

«Вже 25 років я входжу до складу неформальної експертної групи з біологічної зброї. До неї входять експерти з 11 країн, деякі з яких у минулому працювали на уряди своїх країн, деякі з них і зараз працюють на державній службі», – сказав Лайтенберг.

«Це не випадкові люди, вони працюють у цій сфері вже багато років», – додав він. «З цих 50 осіб, всі вони відповіли б на це питання однозначно «так». Лише двоє чи троє поставили б маленький знак запитання поряд з «так».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Росія зруйнувала світову систему безпеки: експерти про загрози розповсюдження ядерної та біологічної зброї

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Заснована на дезінформації». В ООН відхилили російську резолюцію про біолабораторії в Україні