Кріс Ріклтон та Єльнур Алімова
АЛМАТИ, КАЗАХСТАН – У Радянському Союзі був популярний анекдот, який висміював здатність влади фільтрувати будь-яку інформацію, яку вона не хотіла би, щоб населення бачило або чуло. Він звучав приблизно так: якби радянська газета «Правда» існувала за часів Наполеона, то ніхто б не почув про його поразку в битві при Ватерлоо.
У сучасній Центральній Азії подібно до «Правди» діють державні ЗМІ Туркменистану, які здатні свідомо ігнорувати погані новини. Від початку повномасштабної війни в Україні державні ЗМІ країни жодного разу змістовно не згадали про масштабне вторгнення Росії.
Але так чи інакше всі підконтрольні владі ЗМІ в регіоні, який тісно пов'язаний з Росією, зуміли звести згадки про руйнівну війну до мінімуму. І це попри те, що її наслідки доволі відчутні для місцевого населення. Особливо, враховуючи потік повернення тіл молодих солдатів у Центральну Азію, які загинули в боях в Україні.
Для багатьох незалежних ЗМІ, велика війна, що триває вже понад два з половиною роки, навпаки, є основною темою для висвітлення.
Але ці матеріали журналістів, хоч і є дуже популярними серед місцевої аудиторії, часто наражалися на гнів Росії. Це також пояснює, чому більшість тих державних ЗМІ, які все ж бавилися зі згадками про Україну, зараз припинили це робити взагалі.
«Юрти незламності», які зачепили почуття Росії
У той час, як здебільшого країни Центральної Азії намагалися бути обережними при висловлюванні офіційних позицій країн щодо України, доволі смілива заява пролунала з Казахстану, де відмовилися визнавати окуповані Росією території України.
Казахстан – найбільша країна Центральної Азії і єдина в регіоні, яка має спільний сухопутний кордон з Росією, який, до того ж, є найдовшим безперервним кордоном у світі.
Понад 200 тисяч російських громадян перетнули кордон Казахстану, щоб уникнути мобілізації у 2022 році, в той час, як війна і санкції, накладені на Росію широкою коаліцією країн, завдають шкоди казахській економіці.
Але якщо дивитися державне телебачення, то може скластися враження, що війна, яка триває, не має жодного значення до Казахстану.
Лише за останні тижні глядачі державного телеканалу Qazaqstan бачили репортажі про лісові пожежі в Болівії, яка розташована приблизно за 14 тисяч кілометрів від Казахстану, про відключення електроенергії в Пуерто-Ріко і про поширення мавпячої віспи в Конго.
Проте вони не побачили б новин про шокуючий для РФ військовий прорив України в Курську область Росії в серпні або про регулярні смертоносні атаки російських безпілотників і ракет на цивільну інфраструктуру в Україні, в яку вона вдерлася.
Фактично, казахські державні медіа почали дуже мало говорили про війну в Україні з перших місяців 2023 року, коли деякі державні мовники досить несподівано почали висвітлювати ініціативу казахстанських бізнесменів встановити юрти в Україні в межах кампанії з надання гуманітарної допомоги.
Ці юрти, розміщені щонайменше в чотирьох українських містах, схоже, зачепили почуття Росії.
Після того, як речниця МЗС Росії публічно зажадала пояснень, її колега з Казахстану заявив, що «не бачить, що тут пояснювати», назвавши юрти «приватною ініціативою».
Однак, після цього на державних телеканалах різко скоротили висвітлення подій в Україні.
На запитання казахської служби Радіо Свобода, чи просили державні канали скоротити висвітлення подій в Україні, представник державного мовника «Хабар» це заперечив. Він стверджує, що кількість новин з України впала, тому що «важко перевірити достовірність повідомлень, які надходять із зони конфлікту».
У сусідньому Узбекистані державне телебачення повністю ігнорує війну – пошук за словом «Україна» практично не видає результатів на сайтах державних ЗМІ після першого року війни. Так само і в Таджикистані.
Киргизька державна телерадіокомпанія КТРК є винятком із правила, оскільки регулярно транслює в етері фрагменти репортажів BBC про війну.
Але коли йдеться про власні матеріали, «вони здебільшого висвітлюють лише тоді, коли є щось, пов'язане з війною, що занадто велике, щоб його ігнорувати, і в таких випадках висвітлення дуже поверхневе, без нюансів і нейтральне», – каже у коментарі Радіо Свобода киргизький медіаексперт Аділ Турдукулов.
«Для Росії важливі формулювання»
Однак приватні ЗМІ Центральної Азії досить різноманітно говорять про події в Україні: від стислого висвітлення суто геополітичних подій на сайтах, наближених до урядів інших держав, до репортажів з передової української армії в межах краудфандингових або донорських репортерських проєктів.
Махінур Ніязова, яка на момент повномасштабного вторгнення була редакторкою приватного киргизького інформаційного агентства 24.kg, розповіла, що політика медіа полягала в тому, щоб цитувати як російські, так і західні ЗМІ, а також офіційні джерела в дайджестах, які 24.kg спочатку оновлювало по кілька разів на день.
Це викликало критику з боку активістів, які були незадоволені тим, що сайт використовував московську термінологію, таку як «спеціальна військова операція», коли представляв дайджести. Але були також «дзвінки з російського посольства, які скаржилися, що наше висвітлення занадто проукраїнське», – розповіла Ніязова.
Офіс 24.kg у Бішкеку зазнав обшуків у січні та був опечатаний після того, як видання потрапило під кримінальне розслідування за «пропаганду війни» у зв'язку з інтерв'ю з Алмазом Кудабеком – громадянином Киргизстану та командиром тюркського батальйону «Туран», що воює разом з українською армією.
Незрозуміло, яку роль у цьому відіграла Росія, якщо вона взагалі була, оскільки інцидент збігся у часі з ширшими діями задля придушення киргизьких ЗМІ, які критикують президента Садира Жапарова.
Але Роскомнагляд також заблокував 24.kg на території Росії невдовзі після публікації інтерв'ю. Там таке рішення пояснили у контексті дайджестів, які видання публікувало у перший рік великої війни.
Після того, як 24.kg перейшов до нового власника, а співробітники, включно з Ніязовою, звільнились, киргизька прокуратура оголосила, що справа більше не розслідується.
Роскомнагляд також заблокував сайти приватних новинних агентств з Казахстану і Таджикистану через їхню відмову видалити матеріали, пов'язані з війною.
Досі не відомо, щоб ЗМІ в Узбекистані зазнали подібної долі, попри те, що там є кілька великих приватних вебсайтів, які висвітлюють війну, причому не з позиції Москви.
«Росія надзвичайно чутлива до війни і дуже чутлива до формулювань – всі це знають», – сказав Руслан Мятієв, головний редактор голландського видання Turkmen.News, що базується в Нідерландах.
Але коли йдеться про інформаційний простір суперавторитарного Туркменистану, цензори Роскомнагляду можуть бути спокійні, каже Мятієв.
У державі, що позиціонує себе як дипломатично нейтральна, туркменські державні ЗМІ, як правило, нічого не говорять про будь-які міжнародні конфлікти, в тому числі й ті, що відбуваються ближче до них самих, наприклад, в Україні, де кілька тисяч туркменських студентів опинилися в пастці в перші дні війни.
Єдині туркменськомовні репортажі, які хоча б згадують про війну, надходять із джерел за межами країни, таких як Turkmen.News Мятієва, туркменська служба Радіо Свобода та видання «Хроніка Туркменистану», яке базується у Відні.
Форум