Біля стін російського посольства у Празі відбувся «тихий протест» – акція, організована на підтримку Олега Сенцова. Понад 50 учасників мовчазної демонстрації, які мали на собі фотографії Олега Сенцова, проходили вздовж стін російського дипломатичного кварталу впродовж 107 хвилин – по хвилині за кожен день голодування українського політичного в’язня. Акцію організували чеські актори та громадські активісти, які відгукнулися на заклик «восьми відважних» – так у Чехії називають учасників демонстрації на Красній площі в Москві, які протестували проти окупації Чехословаччини у далекому 1968 році. Перебуваючи цими днями у Празі, на відзначенні чергових роковин окупації, ці вже немолоді люди, що заплатили за свій акт солідарності роками заслань та поневірянь, знову закликали людей не бути байдужими. Щонайменше 50 небайдужих із Праги прийшли під стіни російського посольства у Чехії.
Вони йшли мовчки і дуже повільно, один за одним, ніби нагадуючи, як повільно і незворотно покидають життєві сили Олега Сенцова, українського політичного в’язня з Криму, який повільно вмирає в російській тюрмі. Кожен учасник «мовчазної демонстрації» мав фотографію Олега, прикріплену на голові, обличчям до глядачів, і часом складалося враження, що це іде Олег – високий, трохи сором’язливий красень, а поруч Олег, який на ходу читає книжку, ще поодаль Олег, який вийшов на прогулянку з дитиною на руках і з псом на повідці, і знову – Олег, який розмовляє з друзями, Олег дзвонить по телефону, Олег насолоджується сонячним літнім днем… тобто робить все те, чого реальний Олег, якого в Росії звинуватили у тероризмі і відправили 20 років за Північне полярне коло, може вже ніколи і не зробити.
«Ми вирішили, що вже достатньо слів, потрібна дія, і ми вирішили прийти сюди, показати, що нам не все одно, і вимагати звільнення Олега Сенцова та інших політичних в’язнів, за звільнення яких він голодує», – каже співорганізатор акції, актор театру Continuо Мартін Янда.
Старі радянські політичні в’язні просять допомогти новим, російським
Празький актор додає, що його та його однодумців надихнула на цю акцію зустріч із колишніми радянськими дисидентами, які нещодавно відвідали Прагу в рамках відзначення 50-х роковин окупації Чехословаччини військами Варшавського пакту.
«Ми, актори театру Continuо, кілька днів тому мали можливість зіграти нашу виставу під назвою «Полудень», яка працює з темою протесту на Красній площі 25 серпня 1968 року, перед тими, хто вийшов тоді на той мовчазний протест. Ми мали честь зустрітися з тими, хто ще залишився живий – з Павлом Литвиновим, Віктором Файнбергом, Тетяною Баєвою. І на закінчення вистави вони нам подякували, але і спитали нас, чи цією виставою все і закінчиться. Бо там якраз у Москві в цей час заарештували людей, які вийшли на демонстрацію, щоб пригадати їхній вчинок 50 років тому. І знову цих людей заарештували. Ми були дуже вражені цими словами і подумали, що, дійсно, ми би мали щось зробити для тих людей, для тієї країни, для нинішніх політичних в’язнів у Росії. І вони особливо наголошували на тому, що потрібно щось робити для порятунку Олега Сенцова», – каже Мартін Янда.
Він і його присутні колеги кажуть, що просто не могли не відгукнутися за заклик старих радянських дисидентів, бо «вони знали, на що йшли, знали, що цей акт солідарності з нашою країною буде їм дуже дорого коштувати – роки ув’язнень та таборів, а нам це не загрожує нічим – це лише краплина з нашого боргу перед ними».
Зі схожими почуттям прийшли на демонстрацію і інші чехи. Тендітна і вже немолода жінка несе в руках український прапор. Вона розповідає Радіо Свобода, що стежить за долею України та Криму вже довший час. «Мені моторошно від того, що відбувається з Олегом Сенцовим. Я дуже його шаную за те, що він зробив, і мені боляче, що я не можу йому ніяк допомогти. Тому це для мене – єдина можливість, як виявити солідарність з ним і з його долею. А український прапор я купила заздалегідь – на сільському святі у горах, подумала, що він мені згодиться на різних українських акціях», – розповідає колишня вчителька Анна Граділкова, яка також захотіла віддати півтори години свого часу на те, щоб підтримати Олега Сенцова.
За кілька кроків від неї – молодий батько з двома хлопцями дошкільного віку. Він каже, що сьогодні була його черга залишатися з дітьми, тому взяв їх на цю демонстрацію. «Колись українські і російські дисиденти протестували проти окупації Чехословаччини, коли на Заході протестували проти політичного переслідування наших дисидентів, тому я думаю, що тепер наша черга виявити солідарність. Ми живемо у вільному світі, і часто вже навіть цього не усвідомлюємо, а насправді це треба цінувати. Я про це і дітям своїм кажу, намагаюся їм пояснити на тому рівні, який їм зрозумілий. Ми читали зараз книжку «Брати Лев’яче серце» Астрід Ліндгрен, а там також був диктатор, який ув’язнював людей і кидав їх на поталу потворі, а також там була така групка людей із вільного світу, яка намагається звільнити тих людей від того диктатора. Тож так через казки намагаюся їм це пояснювати», – каже видавець Роберт Крумганзел. На запитання про те, чиє фото тато має на голові, один з його малюків впевнено відповідає – «в’язня».
«Я хочу, щоб Олег жив. Тому я тут»
Іще одна учасниця акції з дитиною виявилася українкою з Вінниччини. «Я пишаюся тим, що я українка, і тим, що тут багато чехів. Слава Україні», – каже Валентина, немолода жінка, ледь стримуючи сльози. «Я хочу, щоб Олег жив. Тому я тут», – додає вона з такою рішучістю в голосі, ніби хоче передати її Олегові через всі ті тисячі кілометрів. У розмові з Радіо Свобода Валентина розповідає, що в Україні була хормейстером у будинку культури, до Чехії приїхала, коли вийшла на пенсію, тепер доглядає дитину.
Голову маленької Марушки, яка міцно тримає «тету Валентину» за руку, прикрашає знайомого вигляду віночок. «Цей віночок маю з України, на день народження, від тети», – гордо каже Марушка. Валентина додає, що її вихованка народилася на самий День Незалежності України, 24 серпня, тож подарунок отримала відповідний.
Проходимо кілька англомовних людей, зустрічаємо молоду маму, що прийшла на акцію з немовлям на руках і псом на повідці, а за кілька кроків від неї – мабуть, найстарший учасник акції, який показує впізнаваний жест Олега Сенцова – знак перемоги – два пальці на руці, підняті вгору. «Я стежу за долею Олега Сенцова. Я знаю, що його вивезли з Криму до Росії, знаю, що він голодує, і я хочу, щоб його випустили, щоб припинилася агресія більшої країни проти меншої країни», – каже колишній перекладач, а нині пенсіонер Федор Бруoт. У свої 73 роки він дуже добре пам’ятає події 1968 року, а ще не пам’ятає особисто, але знає, що означала для його країни інша окупація – 1938 року, коли до Праги в’їхали нацистські танки.
«Олегу, ти не сам!»
Молодий симпатичний хлопчина привертає нашу увагу футболкою з синьо-жовтим прапором та написом чеською «Підтримайте Україну». У руках він тримає ще і саморобний плакат з написом «S.O.S» і нижче вже українською «Олегу, ти не сам!». На наше запитання відповідає не дуже впевненою, але українською. «Мені подобається прагнення України щось змінити, але це важко, коли агресія. Справа Сенцова – це тільки маленька частина цієї проблеми. І я вважаю, що краще робити щось, ніж не робити нічого. Тому я тут. Я хочу сказати посольству Росії, що ми є, що ми бачимо, що відбувається з Олегом у тюрмі. Я хочу сказати українцям, що вони мають друзів у Чехії, а самому Олегові хочу сказати, що він не сам», – говорить Ондржей Черний.
Інтерес до України в пожежного диспетчера народився, як він каже, лише три роки тому. Щоб стежити за подіями через українські ЗМІ, він самотужки вивчив українську мову, знайшов українців у Чехії, на волонтерських засадах почав перекладати для сайту Ukrainer, що відкриває Україну для іноземців через історії маленьких міст і звичайних людей. «Такий собі National Geographic про Україну», – пояснює Ондржей.
Серед учасників акції зустрічаємо і знайомі обличчя. Сере них – співачка з фольклорної групи «Міланош» словачка Дана Рачкова. Вона каже, що привела її на акцію не так любов до України, як відраза до того, що відбувається навколо неї. «Мені здається, що це просто абсурд, що в 21-му столітті відбуваються такі речі. Українські пісні чудові, я їх дуже люблю і намагаюся вивчити український стиль горлового співу, але тут я не як співачка, а просто як людина, сама за себе», – каже Дана.
Учасник багатьох українських акцій, а на цій ще і репортер власного телевізійного каналу Televize Černá Kukla Евжен Кукла каже, що не міг пропустити і цю акцію. «Ми добре пам’ятаємо, які тут були часи. І багато наших політичних в’язнів не дожили б до свого звільнення, якби не було підтримки з-за кордону, якби люди там не цікавилися їхньою долею. Тому я вірю, що така підтримка допомагає врятувати людське життя», – каже фотограф і репортер Евжен Кукла.
Після закінчення акції організатори зібрали фотографії Олега Сенцова і передали їх до посольства – на зворотному боці кожен міг написати своє послання. За словами організаторів, вони передали ці листи за 5 хвилин до 12-ї, щоб підкреслити критичність дії саме зараз, адже з кожним днем його голодування зменшується надія, що Олег Сенцов вийде з російського ув’язнення живим.
