Шарлотта Хмельницька – 26-річна лейтенантка, командирка взводу безпілотних авіаційних комплексів. Дівчина свідомо обрала військовий шлях. Вона розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я», чому вирішила покинути цивільне життя та як почуваються жінки на війні.
«Передчуття війни»
Шарлотта Хмельницька виросла в Бердянську, який з кінця лютого 2022 року перебуває в російській окупації. Вона згадала, що задовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну в місті відчувалося певне напруження.
Щоліта стояла атмосфера, що Путін буде робити коридор на Крим
«У Бердянську щоліта стояла атмосфера, що Путін буде робити коридор на Крим (окупований РФ у 2014 році – ред.), буде повномасштабне вторгнення. Я пам’ятаю перед кожним приїздом такі новини. Чи то інтуїція, чи то якісь знання мені підказували, що буде ескалація конфлікту, ще більша війна. І що я не зможу не піти у військо», – згадує дівчина.
Під час навчання в університеті у Києві вона закінчила військову кафедру за спеціальністю «інформаційно-пропагандистське забезпечення». У 2018 році Хмельницька присягнула на вірність українському народу та стала офіцеркою запасу.
Дівчина здобула освіту політолога в КНУ імені Шевченка та закінчила магістратуру в Києво-Могилянській академії за фахом «публічне управління та адміністрування». Вона спершу працювала в Міністерстві цифрової трансформації. Але після початку повномасштабного вторгнення вирішила, що її місце на фронті.
«Я зрозуміла, що я там (в міністерстві – ред.) не зможу до кінця реалізувати свою потребу бути корисною державі під час воєнного стану. Стало зрозуміло, що я вже не зможу сидіти та не піти в Збройні сили», – каже військова.
«Ніхто не створений для війни»
Потрапити до ЗСУ, тим паче за воєнним фахом, виявилося не так просто, зауважує вона. На початку війни офіцерські посади були зайняті, каже Хмельницька, тому пропонували або піти в солдати або зачекати.
«Мобілізуватися через військкомат мені не радили і я сама розуміла, що це може бути щось не за моєю спеціальністю, де я буду абсолютно некорисною. Я знала, що маю піти в підрозділ, де всі мої знання та досвід будуть корисними. Буквально рік тому я побачила у фейсбуці пост мого майбутнього командира. Написали, що збирають новий підрозділ айтівців і їм треба кілька офіцерів. Я відправила резюме. Так я стала заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення», – розповіла Хмельницька.
Згодом дівчина змінила підрозділ, бо хотіла «більше прикладної роботи». Зараз Хмельницька служить в аеророзвідці, очолює взвод безпілотних авіаційних комплексів. До його обов’язків входить пошук окупаційних сил і передання координатів артилерії. Бердянка впевнена, що захист батьківщини – обов’язок «кожного громадянина і громадянки України».
Я б хотіла повернутися до цивільного життя, щоб нарешті була перемога
«Я не знаю, як планувати своє майбутнє, дітей в державі, в якій війна. Я не скажу, що мені подобається дуже, що це найкраща робота моя. Я знаю, що в мене виходить, але я б хотіла повернутися до цивільного життя, щоб нарешті була перемога. Особливо у твітері часто пишуть: «Мій син не створений для війни, я його не відпущу». Ніхто не створений для війни, ні син, ні донька», – зауважила офіцерка.
«Менше права на помилку»
Хмельницька розповіла, як у ЗСУ ставляться до жінок-військових.
Якщо ти дівчина, то маєш вдвічі, а то і втричі більше працювати
«Сексизм присутній. Якщо ти дівчина, то маєш вдвічі, а то і втричі більше працювати та маєш менше права на помилку. На тобі більша увага, бо ти там одна серед ста. Запитують, чи складно жінкам фізично на фронті? Я б сказала, що складно психологічно. Але це залежить від того, куди потрапиш. В новому підрозділі мені навпаки з тим легше і казали, що їм приємно, що в них жінка командирка взводу», – поділилася аеророзвідниця.
Вона зазначила, що багато жінок на фронті виконують бойові завдання на рівні з чоловіками. А роль дівчини на війні не обмежується штабною роботою, як стереотипно вважають в суспільстві.
«Це не тільки посади медиків і снайперів, це й операторки БПЛА. Я можу спілкуватися з виробниками БПЛА, найкращі оператори, вони кажуть імена, і це дівчата. Є операторки станції РЕП – дуже багато посад. Багато дівчат публічні військові. Я це підтримую, бо це ламає стереотипи про жінок на фронті», – каже Хмельницька.
«Потрібні хвилі мобілізації»
Командирка переконана, що кожен має пройти військовий вишкіл та бути готовим замінити тих, хто зараз воює на фронті.
Ми воюємо не проти Путіна, ми воюємо проти всього цього народу вже чотири століття
«Я впевнена, що війна надовго, що буде ще ескалація. Що буде демобілізація, а потім і другий прихід військових. Тому що Росія нікуди не дінеться, вона завжди буде поруч, це країна-агресор, наш сусід. Ми воюємо не проти Путіна, ми воюємо проти всього цього народу вже чотири століття. Люди понад рік на війні, це не є добре. Багато хто втомився. Я розумію, що держава вклала в нас знання, свої ресурси, але при цьому, я переконана, що людей потрібно відпускати відпочивати. І робити оці хвилі мобілізації», – зазначила Хмельницька.
«Окупанти в батьківському домі»
Хмельницька зізналася, що дуже сумує за рідним Бердянськом, хоч і живе вже багато років у Києві.
Коли мене питають про плани після перемоги, я жартую – ніякої держслужби
«Дуже сумую за світанками та заходами сонця в Бердянську, вони дають мені сили на цілий рік. Я хочу на пляж, поїсти бичків, насолодитися життям. Коли мене питають про плани після перемоги, я жартую – ніякої держслужби. Швидше за все, після перемоги буде багато роботи й, дай боже, встигнути відпочити», – зауважує дівчина.
Вона повідомила, що, за непідтвердженою інформацією, в домі її батьків у Бердянську живуть окупанти.
«Я з цим змирилася та відпустила, тому що це майно, це матеріальна спадщина, але родині болить. Як мінімум тому, що там лишилися якісь речі, які не встигли забрати. Я вірю, що Бердянськ звільниться, однозначно», – зазначає українка.
- Частина Запорізької області нині окупована Росією, в тому числі міста Бердянськ, Мелітополь, Енергодар (включно із захопленою російськими військами Запорізькою АЕС).
- Призначена Кремлем «влада» окупованої частини Запорізької області заявила 5-6 травня 2023 року про евакуацію жителів 18 населених пунктів, розташованих біля лінії фронту. Окупаційна влада пояснює це наближенням контрнаступу ЗСУ.
- Керівник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов у лютому заявляв, що від середини і до кінця весни на фронті відбудуться вирішальні бої. А в Пентагоні заявляли, що Україну чекає важка боротьба навесні та влітку.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
