У Львові 23 листопада поховали режисера і актора, засновника власного театру Романа Віктюка. З відомим театральним діячем прощались у Театрі юного глядача, в якому він працював із 1956 року, після навчання у Москві на акторському факультеті Державного інституту театрального мистецтва. У Львові Роман Віктюк працював 9 років, після чого ставив вистави у різних театрах.
«У ньому весь час себе проявляла бацила театру і для нього тут було затісно. Віктюк поїхав зі Львова у 1965 році. Був запальний режисер, на Погулянці у «Палаці піонерів» керував театральною студією, що стала грядкою, на якій виросли «талановиті квіти», які стали зірками у світі. Ця аура Віктюка присутня у Львові постійно. Коли йому було 60 років, мені пощастило стати організатором його ювілею. Ми святкували в Оперному театрі, через місяць почався фестиваль Віктюка у Києві. Була одна мізансцена, де він мене єдиний раз похвалив. Коли всі зірки вийшли на сцену на поклін, він ніяк не міг зрозуміти,чому актори не беруться за руки. А вони у них були зайняті, вони їх тримали за спиною. Коли всі опустили голови, в поклоні, то вони підняли обличчя Віктюка. Ми зробили маски. У нього сльози лились із очей», – згадує театральний діяч України Сергій Проскурня.
Оплесками проводжали актори, учні Романа Віктюка з театру його молодості. Панахида за покійним відбулась у церкві Святого Андрія. Під час якої греко-католицький священник пригадав один епізод із життя Романа Віктюка. Режисер у радянський час ставив драму Івана Франка «Украдене щастя», присвячену 50-річчю створення СРСР. Тоді на афіші, яку режисер вивісив на фасаді, було написано: «До 50-річчя утворення СРСР – «Украдене щастя». Щоби не мати проблем із КДБ, заклеїли слова – до 50-річчя утворення СРСР. У цій виставі Роман Віктюк використав запис греко-католицької служби Божої, а УГКЦ у цей час була заборонена і служила в підпіллі.
«Коли я очолював Львівську обласну адміністрацію, мали бути гастролі театру Романа Віктюка і була ситуація, коли обласна комісія через назву ухвалила негативне рішення і я втрутився тоді у цю недобру справу. Вони не розібралися тоді у змісті вистави. Розпочалися гастролі Романа Віктюка. Ми дружили, він приїжджав до нас у гості. Він любив Латвію, і, коли я працював там послом України, ми зустрічались. Віктюк – митець світового рівня, українець. Він підкреслював, що він зі Львова. Він у душі мав Україну і цього не соромився у Москві», – розповідає Мирон Янків, посол України у Латвії (2004-2005рр.).
Романа Віктюка поховали на Личаківському цвинтарі у родинному гробівці, де спочивають його батьки.
Роман Віктюк народився у Львові 28 жовтня 1936 року. Жив в одному з будинків на площі Ринок. Працював у різних театрах колишнього СРСР, ставив вистави у світі. У Москві створив «Театр Романа Віктюка». Він помер 17 листопада 2020 року, у 84-річному віці, в реанімаційному відділенні москвоської лікарні. Причиною смерті було ускладнення після COVID-19.
