РИМ – Ратифікацію Україною Стамбульської конвенції багато експертів називають прогресивним кроком у сфері захисту прав людини. Подають оптимістичні сценарії, наскільки дієвіше держава буде заступатися за жертв домашнього насильства. Досвід Італії, яка майже 10 років тому ратифікувала документ, показує, що на папері країна запобігає насильству, захищає потерпілих та притягує до відповідальності кривдників. А який реальний стан речей? На чому слід зосередитися українцям, щоб не наступати на італійські граблі?
Пару тижнів тому Європейський суд з прав людини у Страсбурзі ухвалив рішення проти Італії. Країну зобов’язали сплатити 10 тисяч євро громадянці Італії за те, що жінка зазнала «негуманного і принизливого» ставлення з боку держави. У шухлядах поліції протягом чотирьох років без уваги пролежали сім позовних заяв до суду щодо її агресивного чоловіка. Він же весь цей час продовжував бити її і трьох неповнолітніх дітей.
«Після звернення до правоохоронців, до соціальних служб нічого не змінилося, жодної поради чи заспокійливого слова. Я почувалася самотньою і безсилою щось змінити», – розповідає жінка журналістам. Боялася, що не зможе сама утримувати дітей і їх у неї могли забрати. Місцевий суд має винести ухвалу днями, після 7 років, як вона подала заяву в поліцію.
Не знайшовши справедливості в Італії, адвокат потерпілої порадив торувати шлях до Страсбурга. Через три роки звідти прийшло рішення на користь італійки. Тепер 44-річна міланська дизайнерка Сильвія Де Джорджі розповідає для La Repubblica , що приклад її боротьби міг би допомогти багатьом жінкам порвати кайдани сімейного полону.
Догана зі Страсбурга
Та цілком позитивною розв’язку цієї історії не назвеш. Стосовно чоловіка-кривдника досі немає вироку італійського суду. Жінка домоглася лише ексклюзивного опікунства над дітьми. За роки несплачених аліментів – жодної санкції чи іншого виду покарання стосовно батька. Вона ще сподівається, що його позбавлять батьківських прав.
Головне, що Сильвія і діти залишилися живими-здоровими.
До цього випадку Страсбург уже кілька разів виносив аналогічні рішення проти Італії. У попередніх історіях в намаганні вбити жінок чоловіки позбавили життя дітей. Вердикт Європейського суду з прав людини – однозначний: Італія недостатньо захищає жінок, які страждають від сімейного насильства і заявляють про це у правоохоронні органи.
У кожній з цих постанов трибунал нагадує, що країна взяла на себе чіткі зобов’язання, підписавши 2011-го та ратифікувавши 2013-го «Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильсту та боротьбу з цими явищами», відому як Стамбульська конвенція.
Європейські судді закликають італійський уряд дотримуватися зобов’язань через передбачені документом методи:
- удосконалювати законодавство,
- створити єдину централізовану структуру із протидії та боротьби з домашнім насильством,
- проводити просвітницько-виховну роботу,
- сприяти розширенню можливостей для жінок у суспільстві.
Після першого судового вироку в Страсбурзі 2017 року Рада міністрів Ради Європи та інші євроінституції відповідно до умов Стамбульської конвенції запровадили на кілька років моніторинг Італії.
За цей період країна повинна була здійснити низку передбачених Конвенцією реформ.
«Відтоді законодавчі зміни були здійснені і їх було чимало. Це справді позитивний факт ратифікації Конвенції, хоча у випадку Італії сталося це і через догану Європейського суду з прав людини», – розповідає Радіо Свобода адвокатка Іда Джуффріда, яка працює при римській асоціації допомоги жінкам «Рожевий телефон».
Фото2 Акція напередодні 25 листопада – Міжнародного дня боротьби з насильством щодо жінок, Рим, площа Венеція, 2017 Гасло «Насильство над жінками не потребує слів».
Законодавча еволюція
Комітет експертів GREVIO – контролюючий орган за виконанням Стамбульської конвенції – позитивно оцінює законодавчі реформи в країні протягом останніх років. В Італії з’явився закон про криміналізацію злочину сталкінгу та про захист жертв переслідування.
Італійські парламентарі ухвалили закон про надання жінці-жертві насильства тримісячної оплачуваної відпустки. Окремим законодавчим актом передбачений захист дітей, які стали сиротами внаслідок сімейної агресії. Дві останні реформи комітет GREVIO назвав гідними для наслідування на міжнародному рівні.
Найбільш революційним вважається на сьогодні так званий Червоний кодекс – закон проти домашнього насильства над жінками, ухвалений 2019 року.
«Держава голосно сказала: жінок не чіпати!» – прокоментував появу цього акту в день голосування тодішній міністр юстиції Італії Альфонсо Бонафеде.
Документ зобов’язує прокуратуру заслухати жінку, яка звернулася до суду, протягом трьох днів з моменту подачі нею заяви. У випадку фемініциду скасовані пом’якшувальні обставини вини. Жінки мають більше часу, щоб повідомити правоохоронним органам про пережите вдома насильство: 12 замість попередніх 6 місяців, передбачених при інших видах насильства. За даними адвокадів, часто жінки передумують і повертаються в поліцію забрати заяву.
Згаданим Кодексом запровадили кілька важливих нововведень.
Кримінальним злочином тепер вважається revenge porn або так звана «порнопомста». Від одного до шести років позбавлення волі очікує на того, хто поширює фото і/або відео матеріал сексуального характеру з метою помститися колишній партнерці. Кримінальну відповідальність запровадили і за спотворення зовнішнього вигляду особи, коли умисно завдають тілесних ушкоджень екс-подрузі чи дружині. Суворе покарання до 14 років неволі або й пожиттєве ув’язнення, якщо пошкодження спричинили смерть людини.
Щоправда, слабкою стороною Червоного кодексу вважають відсутність статті про додаткове фінансування відповідних структур та персоналу. З цієї причини асоціації із захисту жінок вважають документ мало ефективним. Вони також постійно говорять про нерівномірну присутність по країні центрів для допомоги потерпілим й недостатню державну підтримку.
Стабільний рівень убивств жінок
Фактично законодавча еволюція в Італії відбулася. Від політиків та активістів з телевізорів і на мітингах лунає: «Викривайте домашніх агресорів, допоможемо!». Як свідчить історія Сильвії Де Джорджі й багатьох інших, це далеко не так. Кричущим свідченням недостатнього захисту жінок є сумна статистика фемініцидів. За 6 місяців з початку цього року внаслідок сімейної агресії загинули понад півсотні жінок, із них більше 30-ти – від рук чоловіка чи колишнього партнера, інформує Міністерство внутрішніх справ Італії.
Минулого року в Італії було більше сотні випадків фемініцидів: кожні три дні одна жінка прощалася із життям. Приблизно такою статистика жіновбивств тримається останніми роками.
«Італія з-поміж інших країн має відносно низький відсоток фемініцидів, але коли загальна кількість убивств по країні зменшується, то показники вбивства саме жінок драматично залишаються на стабільному рівні. Це не надзвичайна ситуація, а нагальна необхідність (побороти і запобігати фемініцидам)», – інформує на сторінках тижневика «D» (додаток La Repubblica) дослідниця феномену Марія Джузеппіна Мураторе. Вона керує групою з вивчення гендерного насильства при національному Інституті статистики ISTAT. На її думку, журналістам й активістам не слід бити на сполох, а треба краще досліджувати і встановлювати природу убивства жінки з метою викорінювати проблему.
«Насправді дуже багато вже зроблено, – продовжує аналітикиня Мураторе. – Одне з досягнень – це підготовка медперсоналу, який працює на швидкій допомозі. За ці роки не побільшало насильства над жінками вдома – підвищився рівень його виявлення».
За умов підвищеної чутливості до проблеми трапляються і помилкові випадки. Наприклад, потрапивши на «швидку» через банальний інцидент на кухні, в лікарні не вірять жінці й автоматично підозрюють у нападі на неї її чоловіка. Або виховуючи голосно дитину-підлітка вдома, за півгодини до матері дзвонять у двері карабінери, які прибули на виклик сусідки, бо тій почулося, що поверхом нижче саме мама підлітка кричала про допомогу.
Численні флешмоби, фарбування червоним лавок і парканів на вияв солідарності із жертвами домашнього насильства, красномовні слогани у соціальних мережах та в батьківських чатах на захист прав жінок стали звичною декорацією. Проте у відділках поліції, в судах і соціальних службах панує нерідко зовсім інша атмосфера.
Часто саме заява до правоохоронців стає для жертви початком нового пекла. Якщо око не залите кров’ю або немає медичної довідки з лікарняним на доказ фізичного насильства, тоді годі розказувати про психологічний терор в хаті. «Немає крові – немає і злочину», – можна почути у відповідь від карабінера.
Проблема – живуча культура маскілізму
Як зауважують адвокати-захисники потерпілих жінок, психологічне насильство як різновид сімейного насильства (записаний у Стамбульській конвенції) італійські судді взагалі не розглядають. Його замінюють визначенням «високий рівень конфлікту між членами подружжя чи пари».
Таке формулювання автоматично покладає відповідальність на дві сторони конфлікту, і тоді жертва апріорі позбавлена можливості домогтися справедливості. Тим паче, коли кривдник і його родина наймають армію адвокатів і малюють альтернативні факти настільки яскраво, наскільки їм дозволяє фантазія й гаманець.
За такої ситуації навіть при випадках фізичного насильства жінка-жертва піддається «вторинній віктимізації». Це коли під час процесу, переконуючи суддів, вона знову змушена переживати жахіття домашньої агресії. Нерідко такий розвиток подій породжує зневіру та небажання домагатися справедливості до кінця суду.
«Попри наявність законів, їх продовжують не застосовувати головно через культурну проблему. Ще дуже живучі гендерні стереотипи, поширена патріархальна маскулінна культура. Жінці у поліції не вірять або ж применшують та недооцінюють небезпеку, яку вона викриває», – констатує фахівчиня із сімейного права Іда Джуффріда.
За її висновками, нагальним для вирішення залишається просвітницько-виховна робота серед молоді та фахова підготовка правоохоронців, соціальних асистентів, психологів. Особливого вишколу потребують і судді, серед яких, до речі, переважно жінки. На сьогодні в країні відсутня спеціалізована школа для суддів, котрі ведуть справи щодо насильства у сім’ї, додає римська адвокатка.
Потерпіла Сильвія Де Джорджі наголошує, що суддям бракує волі застосовувати чинне законодавство. «Судді вже мають інструменти, але бояться ухвалювати рішення, бо це значить брати на себе відповідальність. До того ж, кожні два роки протягом одного процесу судді змінюють один одного (перекладаючи відповідальність на іншого)», – зауважила жінка-жертва домашнього насильства.
Контролюючі європейські органи також звертають увагу, що «гендерні стереотипи все ще присутні в італійському суспільстві». Йдеться і про поширене уявлення відведення жіноцтву другорядної ролі у родині і в суспільстві, на відміну від чоловіка.
Невтішна статистика про жіночу зайнятість, де працює лише кожна друга працездатного віку, та дискримінація жінок на робочому місці – давні теми публічних дискусій на Апеннінах.
У міжнародному звіті Global report щодо рівності гендерних можливостей Італія посідає 14 місце, що є значно нижче середньоєвропейського показника. Водночас міжнародні оглядачі зауважують, що за останнє десятиліття Апенніни помітно просунулися вперед, порівняно з іншими країнами ЄС.
