Львівський журналіст Юрій Лелявський у 2014 році випадково став свідком анексії Криму, а з початком російсько-української війни працював на сході, при цьому двічі потрапляв у полон до проросійських бойовиків. Про події у Криму та на Донбасі, про те, як змінилось його життя після полону та які має творчі журналістські плани, Юрій Лелявський розповідає Радіо Свобода.
– У полоні я був давно, у 2014 році, я його не сприймав як глобальну трагедію – поставився до цього, як до позаштатної ситуації під час війни. Звісно, що після полону я став дещо інакшим: почав цінувати спокійне мирне життя, розуміючи, що воно може змінитись будь-якої миті.
– Коли ви вирішили піти в армію?
– Така думка уперше з’явилась, коли на моїх очах відбулась анексія Криму: я туди приїхав, як журналіст, і мені багато речей видавались дивовижею. Якісь «зелені чоловіки» походжають, ніби з фільму «Марс атакує» матеріалізувались. Наші кримські військові бази якісь «козаки війська Донського» блокують.
Наші кримські військові бази якісь «козаки війська Донського» блокують
Коли я до Криму збирався, мені журналіст Андрій Куликов дав телефони кримських татар, які мали мені допомагати. І от я приїжджаю у Севастополь, бачу людину, опис якої мав – а він чекає, доки я підтверджу, що я – то є я. Я показав паспорт з львівською пропискою.
– Тобто, процес «ідентифікації» відбувся успішно?
Кримські татари, були налаштовані по-бойовому й були готові боронити Крим
– Так. І знаєте, що мене найбільше вразило: мої супроводжуючі, кримські татари, були налаштовані по-бойовому й були готові боронити Крим. Вони мене сприйняли як законспірованого військового, який приїхав на розвідку. І вони мені казали, що можуть показати, де розташувались «зелені чоловічки», де шукати чиновників, які підтримали Росію, й як краще пересуватись горами.
Вони розстроїлись, що я не був законспірованим військовим або розвідником
Я у Криму багато знімав, і коли нарешті на телеканалі «ZiK» вийшов мій перший кримський сюжет, – то мої нові кримські друзі страшенно розстроїлись: «Ой, то ти справді просто журналіст». Я радію, що мій репортаж пішов в ефір, а вони розстроїлись, що я не був законспірованим військовим або розвідником. І от тоді думка виникла, а чом би мені справді у військо не піти.
– Ви до армії вступили через військкомат?
– Так. Але перед цим була у мене ідея піти до одного з добровольчих батальйонів, та через полон я туди так і не потрапив.
Далі йшов через військкомат, служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді з травня 2016 року упродовж двох з половиною років (до жовтня 2018 року).
У лавах Збройних сил було чимало людей, котрі ніколи би до армії не потрапили, якби не почалась російсько-українська війна
Тоді у лавах Збройних сил було чимало людей, котрі ніколи би до армії не потрапили, якби не почалась російсько-українська війна. Вони не служили строкову службу і мали в якості військового досвіду хіба що військову кафедру. Я сам належу до таких людей і для мене, як і для них, все, що відбувалось, було вражаюче.
– Чим зараз займаєтесь?
– Пишу сценарій і монтую фільм про війну. Хочу, щоб цей документальний фільм був зрозумілим не лише українському глядачеві – хочу, щоб про події в Україні, про війну на сході країни дізнались і бодай трохи зрозуміли пересічні європейці.
Тож для мене найбільша проблема – це сценарій, він має зрозуміло й чітко передати інформацію потенційному закордонному глядачеві.
