Карантин відкрив нові можливості для козячої ферми «Дві Катерини»

Два роки тому у карпатському селі Тухля Львівської області дві Катерини – переселенка з Луганщини і місцева мешканка – створили козячу ферму. Карантин не став на заваді і власна справа не закрилась, а, навпаки, стимулював Катерину Лісову і Катерину Ільків до нових ідей. Попит на їхню продукцію великий, що не вистачає потужностей?

Що змінилось на фермі за два роки? Як дають собі раду дві Катерини у час пандемії?

Та сама табличка при дорозі – «Дві Катерини», що й два роки тому. Та сама орендована територія і стара радянська будівля, поки що. Зустрічають дві веселі Катерини – старша Лісова, переселенка з Алчевська, і молодша Ільків зі Сколівщини, мама трьох дітей. Її Іринка помітно виросла, як і син Вадим, обоє надалі допомагають на фермі.

Десятки кіз супроводжують кожного, хто приїхав на козячу ферму – така атракція дуже до вподоби відвідувачам, особливо маленьким. Протягом трьох місяців, від березня до червня, туристів не було. Час був непростий, з’явились борги, довелось відкласти певні справи для розвитку ферми. Але 6 червня почався справжній бум.

«Це був перший вихідний після карантину і до нас завітали понад 70 людей. За перші вихідні «змели» частину продукції, а на День Конституції ми залишились взагалі без сирів. Коли вихідні закінчились, ми мало не плакали – ні молока, ні сиру.

У день приймаємо від 50 до 150 людей, думали, що лише на вихідні їхатимуть, але ні, люди –щодня. З огляду на пандемію, розставили столи на віддалі на вулиці і всередині ферми. Приймаємо окремо групу, коли люди з одного, для прикладу, автобуса. Коли почався карантин і ми зрозуміли, що все перекрито і зупинилося, що автобуси і поїзди не їздять, то тиждень мали легкий шок. А потім почали думати, як нам у тій ситуації виживати», – розповідає Катерина Лісова.

У час карантину жінки почали, окрім виготовлення твердих сирів, пошуків нових рецептів, розводити курей. Куряче м’ясо і яйця відвідувачі купують охоче, навіть приходять місцеві мешканці. Щодня ходили у ліс і збирали трави.

«Поки не було туристів, у нас звільнилося трішки часу і ми запровадили виробництво сиропу зі смереки, м’яти, кульбаби. На диво, сиропи розкуповуються. Ми робили наші стандартні сири м’які, а цього року подумали про те, що всі сири тверді, які закладемо до карантину, нам вистачать до осені. А нам їх вистачило рівно на 3 тижні. Твердих сирів немає взагалі, будемо закладати, можливо, тільки на осінь, бо молока не вистачає. Все розкуповується дуже швидко. Таке враження, що пів України знялись і приїхали сюди», – говорить Катерина Лісова.

Робота 24/7

На фермі працюють дві Катерини, а також чоловік старшої Катерини – Віктор, якщо вільний від роботи у Львові. Та все ж левова частка праці, а це робочий день – цілодобовий та без вихідних – 24/7, припадає на жінок, які два роки тому почали власну справу, не знаючи, ані що з того вийде, ані не маючи ресурсу, ані землі, ані даху над головою.

Обидві були вдовами (Катерина з Донбасу одружилась недавно з Віктором). Познайомились жінки у 2014 році. Тоді Катерина Лісова втекла з Донбасу від бойових дій, втративши там свій бізнес. У селі Орів Сколівського району познайомилась із Катериною Ільків, медсестрою за фахом, яка з трьома дітьми залишилась без хати.

Переселенка Катерина Лісова написала бізнес-план і подала його на ґрант. Тоді жінки мали одну подаровану козу і козенятко і більш нічого. Гроші не отримали, але їхній сир сподобався тим, хто приїхав вивчити їхні бізнесові амбіції. Невдовзі у них було 6 кіз, допомогли знайомі і друзі. Ризикнули і орендували стару радянську ферму. Отримали і грошову допомогу.

«За останній час у нас збільшилось поголів’я стада, народились у грудні овечки, козенятка. Влітку народились козенятка, приплод великий. Сьогодні, якщо порівняти з тим, як ми приїхали у Тухлю два роки тому, збільшились обсяги у 10-12 разів, а нам треба – у 30-40. Сьогодні ми готові продавати і у нас у 5 разів більше купують, аніж було до карантину, але ми не можемо виробити. Думаємо, як збільшити стадо збільшити, щоб залучити інших фермерів до співпраці. Попит перевищує наші можливості», – зауважує Катерина Лісова.

На козячій фермі виготовляють п’ять видів м’яких сирів – копчений, із чебрецем, гірський, пліснявий.

«Під час карантину у нас появились три нові види сиру. Робили раніше з вином, медом, кавою, то вони після карантину всі розійшлись. Сама вигадувала рецепти», – говорить Катерина Ільків.

Туристи приносять доходи

Більша частина доходів ферми від туристів. Щодругу суботу відвідують Катерини фермерський ярмарок у Львові. Для відвідувачів у Тухлі вони проводять не лише дегустацію сирів, сиропів, чаїв, козячого молока, але облаштували місце, де діти можуть поскакати на сіні, побувати у кімнаті «привидів», є колекція бойківських народних костюмів і ремесел. Словом, що вдалося зібрати, тобто подарували їм люди.

«Коли не було туристів нам було дуже зле і досі борги віддаємо. Вже менше залишилось, бо все ж карантин підкосив сильно. Але рішення якісь знайшли. Шукали людей, які нам сіно привезуть або поставлять зерно в борг, ми зменшили свої потреби, відклали ремонт, покращення на фермі до моменту завершення карантину. Зараз пробуємо це наздогнати. Багато дощів було, заливало курятник, а кури не люблять вологості досі приміщення сушимо, частково пропали корми. Тобто, все це треба ліквідувати і компенсувати та продовжувати розвиток», – каже Катерина Лісова.

Жінка шостий рік живе на Львівщині. Вже говорить – «у нас у Карпатах». Катерина Лісова ніколи не думала, що так обернеться її життя і вона доглядатиме кіз, продаватиме сир, писатиме проєкти, житиме у горах, далеко від рідного Алчевська.

«Бувають моменти, коли ми дуже втомлені, коли хочеться відпочити, все кинути, але це доба – і ми далі народжуємо нові ідеї і починаємо рухатись. Якщо поглянути на життя за ці роки, я щаслива, що там у мене все закінчилось, а тут щось склалось», – зауважила жінка.

Дві Катерини отримали землю у горах для розвитку своєї ферми. Але там немає дороги, немає і електропостачання. Все це доведеться робити і плани вже є. Та вже починати не доведеться з нуля, бо за ці два роки вдалося увійти у кооператив «Фермерська родина», придбати обладнання, збільшити стадо, збільшити коло спілкування. «Ми не опускаємо руки, а працюємо, позитивно налаштовані у житті», –кажуть дві Катерини, які почуваються щасливими, а радше навчились у житті бути щасливими.