Дві Катерини – з Луганщини і Львівщини – ламають стереотипи

Львів – Дві жінки – Катерина Лісова, переселенка з Луганщини, і Катерина Ільків, мати трьох дітей із бойківського села на Львівщині, – об’єднались і розпочали власну справу – козячу ферму. Наразі це аматорське підприємство, але сири, які вони виробляють, дуже смакують людям. Щоб розширити господарство, двом жінкам потрібне пасовище для кіз і електропостачання.

У карпатському селі Тухля Сколівського району при дорозі висить власноруч виготовлена табличка з написом «Дві Катерини». Тут пенсіонерка Катерина Лісова, яка переїхала на Львівщину в 2014 році з Алчевська, і молода жінка Катерина Ільків із села Орів Сколівського району мають козячу ферму. Сюди жінки з гір перебрались понад місяць тому, бо жили в орендованій хатині в горах і не мали пасовища для кіз. У Тухлі лише облаштовують територію і частину будівлі колишньої радянської ферми.

«Орендуємо один гектар землі, де пасуться кози, і частину будівлі. Ось тут кімната, в якій живе Катерина. А ось тут наше обладнання. Тут буде сироварня, є холодильники, мийки, стелажі, виробничі столи. Не можемо працювати, бо немає електрики. Вже понад місяць нам не вмикають електропостачання і холодильник не працює, не можемо щось відремонтувати і краще облаштуватись», – розповідає Катерина Ільків.

Жінки оббивають пороги кабінетів сколівських чиновників із проханням якомога швидше подати їм електропостачання.

«Власник землі і будівель, на якій ми розташовуємось, усе проплатив. Виявляється, що у Львівській області немає можливості придбати лічильники, і люди чекають під’єднання місяцями. Ми сподіваємось, що таки матимемо електропостачання швидше», – пояснює Катерина Лісова.

Звертались підприємці-початківці і до Сколівської районної адміністрації. Керівник райадміністрації Сколівщини Ярослав Ліпісевич пояснив, що в найкоротші терміни до господарства буде подано електроенергію, а проблема виникла через технічну документацію і оплату, що мав зробити власник території, який здає її в оренду.

«Там буде встановлено лічильник. Я спілкувався з начальником Сколівського РЕМу. Господар землі і приміщень мав оплатити, але гроші ще не надійшли на рахунок. Спершу власник уклав угоду з приватною структурою, можливо, щоб здешевити послугу, тому виникли проблеми з під’єднанням. Ми порекомендували звернутись у РЕМ. Як тільки будуть гроші на рахунку, поставлять лічильник. Наш район зацікавлений у такому господарстві, є співпраця, і дві жінки навіть придбали через програму Мінсоцполітики трактор на пільгових умовах. Є співпраця, лише місцеве населення трішки насторожено сприймає те, що це козяче господарство, що буде якась там шкода. Але розмовляємо з головою сільради про виділення їм землі», – пообіцяв голова Сколівської райадміністрації Ярослав Ліпісевич.

Поки немає електропостачання, щодня жінки з дітьми носять у руках молоко далеко в гори, до орендованої хатини в Орові, там варять козячий сир і не здаються, попри ті випробування, які випадають і які вже подолали.

У біді здружились

Дві жінки познайомились у 2014 році. Тоді Катерина Лісова, втікаючи від бойових дій, приїхала у Львівську область із Луганської. Орендувала у селі Орів у горах хатину. Спершу прибився собака, потім кіт. А невдовзі сусіди подарували козу.

«Я – вдова, і багато років. Усе життя мріяла кудись поїхати в село. Хотілось спокійного життя. Я закохалась у Карпати, які б жахливі умови зараз проживання не були. Виходжу надвір, і не було такого, щоб був такий же пейзаж. Мене це так надихає до життя. А ще наші тварини. Першій козі Мілці було 12 років. Вона мене навчила, як поводитись із козами, була капризна, от я й практики набралась. Я ж нічого не вміла. А ще мене вилікувала. Два роки минуло, і тепер я питаю поради, і в мене радяться. Катя мені в дочки годиться, вона тут головний спеціаліст, медсестра за фахом і досвід має», – говорить Катерина-старша.

Жінки були сусідками в Орові, заприятелювали, допомагаючи одна одній. Катерина Ільків залишилась двічі вдовою і сама виховує трьох дітей – 6, 11, 15 років. Коли у неї згоріла хата, то прихистила її з дітьми переселенка з Алчевська.

«Вони вночі перебрались до мене. Спали на підлозі, діти – на ліжку, бо було одне. Якось тоді мені на очі потрапила інформація, що переселенцям дають гранти. Попросила Катю з дітьми піти в ліс, погуляти, щоб я мала кілька годин тиші написати бізнес-план і податись на грант. Встигла надіслати план. І через місяць до нас в Орів приїхала комісія, а в нас – одна коза, козенятко. Подивились на все це, що в хаті нічого нема і стайня ледве тримається, а бізнес-план гарний вийшов, але… не отримали ми тоді. А сир наш їм сподобався, і потім про нас згадали», – розповідає переселенка з Донбасу.

Досвід згодився

Катерина Лісова мала досвід ведення бізнесу. Вона на Донбасі кілька років поспіль орендувала старі ферми і склади у шахтарських містечках і там влаштовувала виробничі приміщення. Жінка вирощували гриби, зелень, екологічно чисту продукцію у неї закуповувала мережа донецьких магазинів. У 2010-му вона за працю була вшанована президентською нагородою. Коли її підприємство активно розвивалось, отримала «пропозицію» продати бізнес, а потім відчула шалений тиск. У 2011 році втратила власний бізнес і розхворілась. Втім, знову повернулась до підприємництва два роки тому.

«У нас не було виходу, нас життя буквально приперло до стіни. Нам нікуди було відступати. У Каті – троє дітей, їх треба вчити, одягати, годувати, а я маю другу групу інвалідності, ще пенсіонерка. Ми вирішили робити козячу ферму і не відступали. Звернулись до друзів, селян, купили перші кози. За місяць уже мали шість кіз. Про молоко написали на сайтах «файних господинь» і «Львівський базар». Уже через місяць мали замовлення на молоко на місяць уперед. Бо молоко з Карпат якісне і смачне. Так було рік, поки не припинилось пряме сполучення з Орова, де ми жили, до Львова, куди передавали молоко. Ми думали, що робити з молоком, щоб не кожного дня вивозити. Продовжили сирну тему», – каже Катерина Лісова.

Жінки почали робити козячий сир кількох видів. Рецептами поділились старші люди, цікавились в інтернеті, але дуже багато експериментували самі. І їхній копчений сир визнали фахівці дуже високоякісним і унікальним. За рік дві Катерини отримали чотири міжнародні гранти. Жінки не можуть зареєструвати власну ферму, бо не мають землі. Тому працюють як фізичні особи-підприємці. Зараз у їхньому господарстві 27 кіз, а було 40.

«Скоротили стадо, почистили його, а декілька кіз загинули. Нам навіть гроші не потрібні, у нас є пропозиції про інвестиції. Нам потрібні землі для випасу. Тут орендуємо гектар землі під пасовище. Село не розглядає можливості виділити пасовище. Ми чекаємо землю під забудову, бо не маємо даху над головою. Катя місцева і має 3 дітей, я залишилась без даху. Ми написали заяви на отримання землі, і сільрада навіть не розглянула. Написали під землю, під особисте селянське господарство, а в нас не прийняли досі її. Сказали, що землі не виділятимуть. Ми не можемо розвиватись, і при цьому є дефіцит продукції», – журиться Катерина Лісова.

За одне доїння отримують близько 11 літрів козячого молока. У день вдається виготовити 2 кілограми сиру. Замовленнями на продукцію заповнені кілька сторінок у зошиті, але через відсутність електропостачання жінки не можуть виконати замовлення. В орендованому приміщенні облаштували навіть презентаційний зал для своєї продукції, і сюди навідуються туристи.

«Коли є бажання зробити, то все встигаєш. У мене завжди було бажання самій щось мати своє. Ми ж розуміємо, що те, що зробимо своїми руками, то буде наше, що не залежиш від дитячих грошей. Є бажання і хочеш зробити – все тоді виходить. Ми могли б розвинути ферму, якби мали пасовище. У селі не розуміють, для чого мені ті кози, краще б ішла працювати за зарплату, кажуть. А я люблю експерименти із сиром, вигадувати різні рецепти. Плануємо закуповувати молоко у селян», – каже молодша Катерина.

Ідей у двох Катерин чимало, і вони вірять, що їм, попри все, таки вдасться все реалізувати. І не занепадають духом, попри відсутність землі, даху над головою, невирішених проблем. «Я почуваюсь щасливою, маю внутрішню свободу і комфорт. Викинула геть усі ділові костюми. Лише один залишила, на який мені колись відзнаку за успішну працю вчепили», – каже Катерина Лісова.