Цього дня 115 років тому народився Єжи Ґедройць, польський публіцист і громадський діяч, засновник і головний редактор польського еміграційного щомісячника «Культура». Цей часопис, що видавався у Франції у 1947–2000 роках, вважають одним із найцікавіших явищ польської культури ХХ сторіччя.
Про Ґедройця говорять як про феномен польського інтелектуального життя. Упродовж десятиліть Єжи Ґедройць переконував поляків у необхідності примирення і політичного союзу з українцями.
Багато хто, особливо в часи Помаранчевої революції, чув в Україні гасло: «Без вільної України немислима вільна Польща». Його автором вважають Єжи Ґедройця.
За життя Єжи Ґедройця називали просто – паном редактором. Нині його заслуги перед європейською культурою порівнюють із діяльністю цілого інституту. Ґедройць редагував журнал «Культура» впродовж 53 років! Увесь цей час навколо часопису об’єднувалися провідні польські та східноєвропейські інтелектуали.
У повоєнні роки середовище, створене Гедройцем, кардинально змінило польську політичну думку, підготувало Польщу до стратегічного партнерства з її східними сусідами. Завдяки Ґедройцю чимало дисидентів з комуністичної Польщі та Радянського Союзу отримували можливість друкуватися на Заході. За часів комуністичного режиму «Культура» потрапляла до Польщі нелегально, крім того тексти з часопису регулярно озвучувало Радіо Вільна Європа (наразі – Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода).
Нобелівський лауреат Чеслав Мілош свого часу згадував: «Іноді навіть казали, що засновник «Культури» був людиною, яка повалила у Польщі комунізм».
Натомість Адам Міхнік, редактор видання Gazeta Wyborcza порівняв часопис «Культура» із дзвоном, який у роки комунізму будив поляків від апатії і звільняв від страху.
«У нього виростали крила, коли він писав»
Відповідаючи на запитання про джерела неймовірної працездатності редактора «Культури», його друзі говорили, що найбільш вимогливим Ґедройць був щодо себе самого. До останніх днів життя цей інтелектуал займався активною редакторською діяльністю.
Під час вечора пам’яті у 2010 році відомий польський поет і багатолітній співробітник «Культури» Томаш Яструнь згадував, як 93-річний Ґедройць, незадовго перед своєю смертю, давав йому чергові редакційні доручення. Характерно, що в дуже похилому віці редактор «Культури» не цурався технічних новинок, зокрема електронної пошти.
Яструнь наголосив: «Ґедройць був редактором старого типу, незвичайним з кожної точки зору, наче прив’язаним ланцюгами до письмового столу, він ніколи не мав відпусток. Коли одного разу поїхав у відпустку, то повернувся через два-три дні».
Цікаво, що Ґедройць, який мав величезний вплив на своїх сучасників, у безпосередніх контактах з людьми був вельми тихим і скромним. «Ґедройць був людиною, яка реалізовувалась у листах, він був несміливою людиною. Несміливою, а отже, амбітною, у нього виростали крила, коли він писав. Він був людиною слова», – зауважує Яструнь.
Приятель України
Східна політика Ґедройця полягала в наступному: якнайкращі відносини з Росією, та за однієї умови – аби не ціною незалежності й життєвих інтересів передусім України, а також Білорусі та ЛитвиЄжи Помяновський
Співробітники Ґедройця наголошують на тому, що в його ідейній спадщині особливе місце займає Україна. У 1974 році разом із Юліушем Мєрошевським він сформулював фундаментальну для польської політичної думки концепцію. Як говорив тоді Ґедройць, незалежність України, Литви та Білорусі – це чинник, який сприяє незалежності Польщі, натомість поневолення цих країн Росією сприяє поневоленню Польщі.
Близький співробітник Ґедройця Єжи Помяновський свого часу зазначив: «Східна політика Ґедройця полягала в наступному: якнайкращі відносини з Росією, та за однієї умови – аби не ціною незалежності й життєвих інтересів передусім України, а також Білорусі та Литви».
Саме Ґедройць ініціював та у 1959 році видав першу антологію репресованої сталінізмом української літератури 1920–1930 років. Редактор запропонував для цієї антології назву, що невдовзі стала назвою для цілої трагічної доби в історії українського народу – «Розстріляне відродження».
Дослідники спадщини Ґедройця нагадують, що Польща першою у світі визнала незалежність України. Вони стверджують, що значною мірою це сталося завдяки систематичній і багатолітній праці редактора Ґедройця, який невтомно пояснював полякам, що «без незалежної України немає незалежної Польщі».
«Марно шукати подібних прикладів в історії Європи і світу, щоб журнал, який виходить за кордоном, з часом здобув такий вплив на уми людей, котрі жили в далекій країні і за іншого суспільного ладу», – говорив довголітній співробітник Гедройця професор Богдан Осадчук у 2006 році.
Редактор Єжи Ґедройць розумів: полякам в діаспорі і на Батьківщині слід зректися довоєнного політичного мислення. Це, на його думку, була основна передумова для українсько-польського діалогу і примирення.
Політичне кредо Єжи Ґедройця – «Поляки в ім’я майбутнього повинні залишити українцям Львів, литовцям Вільно. Це потрібно, щоб мати з ними добрі стосунки», – пригадував тоді співробітник Варшавського університету Ян Малицький.
Бурхливі дискусії
Це твердження викликало тоді бурхливу політичну дискусію в польській діаспорі і в самій Польщі.
Українською відповіддю на ці ідеї, оприлюднені в часописі «Культура», було заснування журналів «Віднова» та «Сучасність». У них, крім української політичної думки із західної діаспори, друкувалися твори українських дисидентів з Радянської України.
Свого часу професор Берлінського вільного університету Богдан Осадчук зазначав, що без впливу Єжи Ґедройця на польську політику українсько-польські державні відносини вже після розпаду СРСР були б набагато складнішими.
Політичну думку Єжи Ґедройця треба розглядати не лише у внутрішньому контексті Польщі, казав 2006 року Радіо Свобода тоді речник Міністерства культури Польщі Юзеф Каспжик. Тут, за його словами, слід дивитися ширше – в контексті співробітництва Польщі з країнами Центральної та Східної Європи.
29 листопада 2018 року Київська міська рада перейменувала вулицю Тверську у Києві на честь Єжи Ґедройця.
