Одна з найпопулярніших в Україні дискусій, яка періодично спалахує в інформаційному просторі, зокрема у соціальних мережах – перехід від кириличної абетки на латинську. Ця тема багатьох бентежить і якщо з'являється новий інформаційний привід, то абеткова дискусія вибухає. Ця тема для нас не нова. Абеткові війни в Україні ведуться щонайменше від ХІХ, коли в підавстрійській Галичині кілька разів намагалися перевести, як тоді казали, русинську мову на латинську абетку і через це спалахували суперечки.
Але цей досвід актуальний не лише для України. Дев’яносто років тому, в листопаді 1928 року, абеткова реформа почалася у Туреччині. Тоді лідер Турецької держави Мустафа Кемаль Ататюрк ініціював перехід турецької мови з арабської абетки на латинську. Про те, як це відбувалося і які мало наслідки, Радіо Свобода поговорило з мовознавцем, перекладачем Олександром Кучмою, який зараз перебуває у Туреччині.
– У Туреччині якось святкують цю подію?
– Я не бачу святкувань. Хоча я зараз не у Стамбулі і не в Анкарі.
– Як і коли в Туреччині виникло питання про перехід з арабської абетки на латинську?
Із середини ХІХ століття були спроби реформувати арабську абетку, бо вона не дуже відповідала потребам турецької мови
– Питання про перехід з арабської абетки на латинську виникло у 1920-х роках. Хоча необхідність назріла значно раніше. І десь із середини ХІХ століття були спроби реформувати арабську абетку, бо вона не дуже відповідала потребам турецької мови.
У турецькій мові вісім голосних, арабська абетка має три літери на позначення голосних, причому – на позначення довгих, а турецька взагалі не має розрізнення на довгі та короткі голосні. Крім того, арабська має низку звуків, які не мають відповідників у турецькій мові, зійшлися в одному й тому ж звуці, а використовувалися три різних літери та треба було, коли вчишся писати, запам'ятовувати арабське написання слова, яке ні з чим у турків не співвідносилося вже на той час.
Три літери на позначення «с»: тверде наголошене, звичайне «с», міжзубне. Пересічному туркові, який вимовляє його як звичайне «с» дуже важко було запам'ятати, де яке писати. І ціла низка якихось таких правил. Тому грамотність в Османській імперії була не на високому рівні, якщо брати загалом.
Питання про реформу абетки назріло давно. І від середини ХІХ століття до 1920-х років були спроби реформувати саму абетку. Змінювали правила правопису, але це призводило до ще більшого хаосу. Тому що книжки, видані з інтервалом у декілька десятків років, мали різні правила читання і це не покращувало ситуації.
– Причини переходу з арабської абетки на латинську були суто орфографічні чи були ще політичні причини для цього?
Загальна політика Ататюрка була спрямована на європеїзацію. Він послідовно цього дотримувався і реформа правопису – не єдина реформа у цьому напрямку
– Був цілий комплекс причин. Зокрема, загальна політика Ататюрка була спрямована на європеїзацію. Він послідовно цього дотримувався і реформа правопису – не єдина реформа у цьому напрямку. Там ціла система. Реформа одягу, законодавчо закріпили, що турки мають носити не фески, а капелюхи європейського зразка. І судова, за швейцарським зразком прийняли кодекси, й правова система реформувалася на європейський копил.
– Як ви вважаєте, чому глава держави Ататюрк перейнявся цією правописною реформою? Він хотів полегшити чи європеїзувати? Який був головний мотив?
Треба було підвищувати рівень грамотності. Це було критично для країни
– Важко казати про головний мотив, тому що мотивів було багато і рішення було комплексне. Треба було підвищувати рівень грамотності. Це було критично для країни, тому що грамотних людей катастрофічно не вистачало. А навчати людей письму за тим правописом, який був, було нереально. Крім того, Мустафа Кемаль стикався з дуже серйозним спротивом з боку ісламських клерикалів. Іслам був для них прикриттям, а так, це консервативні сили, які обстоювали старі звичаї, у тому числі й мовні. Він із цим боровся, і цією реформою до деякої міри вибив у них ґрунт з-під ніг.
– А в арабської абетки на цей момент було багато прихильників?
Перехід на абсолютно нову абетку несе у собі чимало, якщо не загроз, то викликів
– Люди взагалі консервативні, хоч би де. Так їх навчали сторіччями, вони звикли до цього. І перехід на абсолютно нову абетку несе теж у собі чимало, якщо не загроз, то викликів.
Відомий тут культурний діяч Халук Дурсун – колишній директор музею Айя-Софія, заступник міністра культури, до речі, приїжджав до України та їздив по місцях османської пам’яті – писав, що «Стамбул онімів». Стамбул на той час був столицею, й арабська графіка становила дуже важливу частину життя. Через те, що в ісламі забороняється або не заохочується зображення людей і тварин, у них значне місце посідала каліграфія. І каліграфічні пам'ятки, які промовляли до людей, були скрізь, люди розуміли цей простір. Після реформи місто оніміло. Люди ходили серед абсолютно чужих їм написів.
Простий приклад: готель Four Seasons, у центрі Стамбула, буквально за Айя-Софією, у колишній будівлі в’язниці чи, за нашою сучасною термінологією, це було радше СІЗО. Там арабськими літерами, але османською написано над входом «в’язниця». Зараз люди там живуть і це їх не бентежить, тому що вони не знають, що тут написано і що там було.
– Читав, ніби Ататюрк певний час вагався, яку абетку обрати замість арабської: латинку чи кирилицю. Що про це відомо?
– Я не чув такого і мені щось не дуже віриться у цю версію. Тому що були об'єктивні причини обрати саме французький варіант латинської абетки. У Туреччині була дуже глибока й плідна співпраця із французами від кінця XVIII століття. Перші посольства до Європи з метою переймання досвіду державного управління, армії були саме до Франції. І французькі спеціалісти упродовж ХІХ століття дуже активно співпрацювали з турками. Коли почався перехід з арабської термінології у науковій сфері, він відбувся саме на французьку. Зокрема, уся медична термінологія й зараз французька.
Практично вся інтелігенція на початок ХХ століття, володіла французькою мовою
Відповідно, з середини ХІХ століття, від початку Епохи Танзімат (реформ), студенти регулярно їздили навчатися за державний кошт до Франції, до Парижа, і практично вся інтелігенція на початок ХХ століття, володіла французькою мовою.
А кирилична абетка тоді не була такою популярною. Вона побутувала у слов'янських мовах. І навіть у Радянському Союзі у республіках Закавказзя і Середньої Азії у той час піднімалося питання про перехід на латинку. Тоді на певний час у кримськотатарській мові відбувся перехід на латинку певний час, в азербайджанській. Тоді це була загальна практика.
І абсолютно логічно Мустафа Кемаль вибрав за основу французький варіант абетки. Хоча деякі знаки збігаються з німецькими. Є декілька і своїх турецьких знаків, яких немає в інших абетках.
– Ви сказали, що прикладом для турецької абеткової реформи був французький алфавіт. Але, наскільки я розумію, турецьке письмо більш фонетичне – тобто, як кажеш, так і пишеш. А щодо французької – такого не скажеш.
Орфографія консервативніша, письмо змінюється з меншою швидкістю і на певному етапі починає дуже сильно відрізнятися від вимови
– Це ж не питання алфавіту. Французька орфографія раніше більше відповідала орфоепії, англійська - теж. Коли проходить значний період часу, накопичуються відмінності між орфоепією та орфографією. Орфографія консервативніша, письмо змінюється з меншою швидкістю і на певному етапі починає дуже сильно відрізнятися від вимови. У турецькій вимові на цей момент пройшло ще мало часу й не накопичилися зміни. Хоча деякій відмінності, звичайно, є. Не можна казати, що воно абсолютно стовідсотково передає вимову.
– Як довго абеткова реформа у Туреччині тривала й наскільки легко вона пройшла?
– Такого роду реформи не можуть проходити легко, тому що є величезний масив надрукованої літератури, який складає важливу частину культури країни і який через 20-30 років стає недоступним повністю для читача. Коли відбувається перехід, люди втрачають зв'язок з попереднім культурним надбанням і якщо є можливість його поновити, тобто перевидати новою абеткою – це добре, а якщо фінансової можливості немає, то це може мати дуже негативні наслідки.
У принципі, такий перехід не може бути швидким. Те, що людина засвоює у дитинстві, воно потім супроводжує її практично усе життя. Наприклад, відомий поет Орхан Велі народився у 1914 році – за 14 років до реформи, і реформу він застав, коли вже навчився писати, хоча ще був дитиною. Він у 1940-і роки став одним із найвідоміших турецьких поетів-новаторів, один з тих, хто приніс до турецької літератури верлібр. Тобто він орієнтувався на вірші європейського зв'язку, на європейську поетику. Але при цьому, я для себе відкрив, що у частині його віршів є текстуальні різночитання. Тому що він їх записував так, як звик — арабською абеткою, і зараз, коли готували до видання, далеко не все можна однозначно прочитати.
Окрім того, коли на початку 1960-х роках приймали нову конституцію, то узгоджували, писали чернетки арабською графікою. Тому що більшість депутатів на той час отримали освіту ще за Османської імперії, і їм так було простіше. Тобто ці мовні звички старше покоління буде нести із собою дуже довго, ці реформи простими не бувають.
Інше питання, що вони давали Туреччині більше плюсів, ніж мінусів. І вони були виправдані.
– Як би ви оцінили наслідки абеткової реформи для Туреччини і як самі турки оцінюють ці наслідки?
– Турки оцінюють дуже позитивно, тому що при тому рівні складності й хаотичності правопису, це був навіть не крок, а стрибок уперед. Тому що письмо максимально наближене до вимови на той час – це був такий локомотив, який потягнув їхню культуру й освіту за собою.
Такого роду реформа в Україні абсолютно недоцільна. І ті розмови, які ведуться, мають виключно політичний характер, майже завжди неприємний, нечистий
Хоча десь починають казати, що було б непогано повернутися до основ. Починають перевидавати книжки для тих, хто хоче вивчати османську мову, зараз вони себе почувають краще – тобто, можна читати і якось відновлювати цей зв'язок поколінь.
Але серйозно про повернення до арабської абетки ніхто не говорить і дуже сумніваюся, що говоритимуть.
– З огляду на турецький досвід, що б ви сказали про українські дискусії з приводу доцільності абеткової реформи в Україні?
– Як на мене, такого роду реформа в Україні абсолютно недоцільна. І ті розмови, які ведуться, мають виключно політичний характер, майже завжди неприємний, нечистий. Річ у тім, що в українській мові правила правопису в порівнянні з тим, що було в османській – це просто небо й земля.
У нас абетка не так давно була розроблена, упродовж ХІХ століття. Вона пристосована до української мови
У нас абетка не так давно була розроблена, упродовж ХІХ століття вона знаходила себе й таки знайшла. У нас вона фонетична, зручна, вироблені шрифти друковані й рукописні. Вона пристосована до української мови.
Перехід на латинку зараз, як на мене, нічого не дасть, а навіть забере. Ті проблеми, про які я казав: масив інформації, який вже виданий, втратиться за 15-20 років. Крім того, це не таке дешеве задоволення і якщо почати подібного роду реформу без економічного підґрунтя, вона може захлинутися й вийде знов-таки хаос. Я не бачу у цьому потреби.
– А як, на вашу думку, чому українці так люблять цю тему, чому ці дискусії набувають такого масштабу?
– Я не впевнений, що українці люблять цю тему. Її люблять українські політики, попри те, що вони теж українці, проте, як на мене, вони не виражають волю й думку народу. Це гостра тема, яка може дати вихід енергії у поляризованому суспільстві. Це один з приводів для сварки й розколу.
НА ТЕМУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:
Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси
Українська мова завойовує серця і розум відомих спортсменів
Українська мова почала домінувати на телебаченні – дослідження «Простору свободи»
Оточення Порошенка і війна з Росією. Яка доля чекає законопроект про державну мову?
Україна і Голодомор. Він і досі триває у вигляді русифікації
