(Рубрика «Точка зору»)
На жаль, радість всіх, хто вітав ухвалення у першому читанні законопроекту 5670-д про державну мову, була, очевидно, передчасною. Нині до нього вже подано більше ніж 2000 поправок. Це випробувана технологія, яку переважно застосовують з тим, щоб затягти розгляд документа, а згодом провалити його ухвалення.
Свого часу, в червні 2012 року, я була присутня як експерт на засіданні Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради у зв’язку з ухваленням у першому читанні сумнозвісного законопроекту Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики».
Оскільки більшість членів комітету оцінювали цей документ як інструмент подальшої русифікації й дезінтеграції України, на засіданні було вирішено заблокувати його ухвалення великою кількістю поправок. До того законопроекту, як і до нинішнього, було внесено понад 2000 поправок. Однак ця праця виявилась марною. Верховна Рада, в якій на той час найбільшою була фракція Партії регіонів, жодної поправки не розглянула. Ухвалення антиукраїнського законопроекту в другому читанні було проведено швидко, без попередження, без дотримання процедури парламентського розгляду документів, з порушенням Конституції України. Саме з приводу цього голосування покійний нині Михайло Чечетов прорік перед журналістами сакраментальну фразу: «Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят».
Нинішні депутати порушувати парламентські норми не будуть і, ймовірно, розглядатимуть всі поправки, включно з тими що їх подали колишні регіонали з «Опоблоку» на 100-150 сторінках.
Чому потрібна «Служба мовних інспекторів»
Цілком можливо, що після внесення поправок зміст цього вкрай важливого документа буде вихолощено. З нього вже вилучено пункти про створення «Центру української мови», «Термінологічного центру української мови» і «Служби мовних інспекторів». Але якщо держава не забезпечить контролю за виконанням мовного закону, то він може залишитися суто декларативним. Саме тому в первісному тексті законопроекту 5670 було запропоновано, за зразком мовних законів країн Балтії, створити службу мовних інспекторів. За відсутності функцій контролю у Міністерства освіти і департаменту мовної політики при Міністерстві культури, саме така служба могла б навести лад у тих сферах суспільного життя, де вживання державної мови є обов’язковим. Це стосується, зокрема, освітньої сфери, однієї з найважливіших для майбутнього Української держави. Адже не секрет, що в багатьох українських школах, особливо в південних областях, вчителі не дотримуються мовного режиму і переходять на російську мову спілкування з учнями не лише на перервах або шкільних святах, а й на уроках.
З останніх випадків можна навести позицію директора української гімназії №3 у Херсоні О.В. Петрова. Коли громадський активіст звернув увагу директора на численні факти порушення мовного режиму в гімназії, то почув таку відповідь: «Ви молода людина, але не тим у житті займаєтесь. У нас особливий російськомовний регіон. Ви нам заважаєте працювати!». Цікаво було б з’ясувати, чи директор української школи з такими поглядами – це виняток серед освітян Херсонщини, чи таких керівників навчальних закладів там чимало.
Продовження мовної політики Леоніда Кучми
Спротив ухваленню закону про державну мову з боку представників колишньої Партії регіонів зрозумілий. Дивує інше – протидія законопроекту з боку членів президентської фракції.
Згідно з інформацією Тараса Марусика, радник Петра Порошенка політтехнолог Олег Медведєв після ухвалення законопроекту 5670-д у першому читанні написав у коментарі на фейсбуці: «Не забудьте висловити респект і подяку, коли останнього понеділка жовтня 2019 року побачите на табло результати «Опоблоку» та Рабиновича».
Логіка такої позиції очевидна: якщо Верховна Рада ухвалить закон про державну мову, то російськомовна частина електорату сприйме це як «насильницьку українізацію» і на виборах проголосує за проросійських кандидатів. Відповідно і Порошенко втратить голоси російськомовних виборців.
Негативне ставлення до мовного законодавства, яке б ввело норму обов’язкового вживання української мови у визначених державою сферах, фактично продовжує мовну політику Леоніда Кучми, який був переконаний, що державні структури мають усунутися від справи захисту державної мови. Варто згадати в цьому зв’язку його виступ на прес-конференції 30 серпня 1999 року в місті Сімферополі, де він говорив: «…різкої українізації в Україні не повинно бути. Цей процес поступовий: люди згодом зрозуміють, що знання української мови їм необхідне».
Звичайно, у тому ж Сімферополі були люди, які вважали, що українська мова потрібна їхнім дітям. Про це свідчили великі черги батьків під час запису дітей до єдиної українськомовної гімназії Сімферополя, де не всім вистачало місць.
Однак київська влада не подбала ані про відкриття ще кількох українських шкіл у місті, ані про захист інформаційно-культурного простору Криму. Байдужістю Києва скористалась Москва, розгорнувши на півострові потужну інформаційну війну, одним з головних об’єктів якої стала українська мова. Токсична російська пропаганда витягла з нафталіну шовіністичні імперські міфи про неповноцінність української мови, про її буцімто штучне створення на догоду ворогам Росії, про шкідливий вплив вивчення української мови на дитячу психіку.
Не дивно, що в такій атмосфері багато кримчан так і не зрозуміли, навіщо їм українська мова, а разом з нею й Українська держава.
Таким чином, попереднє «промивання мізків» населенню півострова підготувало ґрунт для приходу «ввічливих зелених чоловічків», які окупували Крим.
Пропагандистська війна Росії з українською мовою
В неоімперських планах знищення України війна з українською мовою посідає центральне місце. Вістря кремлівської пропаганди постійно спрямоване на її дискредитацію, приниження. Поширенням великої брехні щодо походження мови українського народу не гребують і посадовці з гуманітарною освітою.
Нещодавно російський історик, заступник директора країн СНД Ігор Шишкін виступив із заявою про те, що «українці – частина російської нації, а Україна – сепаратистський антиросійський проект». «Українська мова, – заявляє історик, – може існувати тільки як частина великої російської культури. Українська мова – різновид російської. Це думка одного з найславетніших російських мовознавців, академіка Потебні».
Посилання на авторитет Олександра Потебні для підтвердження імперських фальсифікацій тим аморальніше, що історик не може не знати, що нічого подібного Потебня не писав. Крім того, зараховуючи ученого до російських мовознавців, Ігор Шишкін краде його в українців. Росіяни відносять Олександра Потебню, як і багатьох інших видатних українців, до російських учених на тій підставі, що вони писали свої твори російською мовою. Але ж на підросійській Україні Емський указ забороняв вживати українську мову в наукових творах.
Олександр Потебня про денаціоналізацію
Натомість належність спадщини Олександра Потебні до української науки і культури не може викликати жодних сумнівів. Українській мові, літературі і народній культурі учений присвятив низку своїх наукових праць, а його переклади на рідну мову «Одіссеї» сприяли розвиткові української літературної мови.
Понад те, Потебні як видатному мислителеві свого часу належить найпроникливіша характеристика згубного впливу російської політики мовно-культурної асиміляції на соціальний і психічний стан української спільноти.
«Взагалі денаціоналізація, – писав Потебня, – сходить на погане виховання, на моральну хворобу: на неповне користування засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на ослаблення енергії думки; на мерзоту запустіння на місці витіснених, але нічим не заступлених форм свідомості; на ослаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, який заміняє лише слабкий зв’язок з чужими; на деморалізацію суспільства, аморальність, спідлення».
До цього можна додати, що денаціоналізацію українців та інших народів царської Росії продовжила у ХХ столітті ще підступніша політика комуністичної уніфікації, що й визначило невтішний моральний стан сучасного постсовєтського суспільства. Але здобуття своєї держави, вільної від колоніального і комуністичного рабства, дає надію на поступове оздоровлення ситуації.
Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ТЕМУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:
До Дня української писемності та мови. Третя українізація?
Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси
Українська красуня біля моря. Одеса стає україномовною
Не знаєш державної мови – будеш маргіналом без перспектив, без кар’єри, без майбутнього
Українське Азовське море: україномовний простір – запорука цілісності держави
У Радіо Свобода також є цікаві новини, які не потрапляють на сайт. Читайте їх у Telegram-каналі.
