70 років тому, 16 серпня 1954-го, з Мюнхена вийшла в етер перша передача Української служби Радіо Свобода, на той час радіостанція мала назву Радіо Визволення. З нагоди 70-річного ювілею Радіо Свобода друкує спогади співробітників української служби, які розповідають про своє бачення історії редакції. Цього разу до вашої уваги розповідь політичного оглядача Віталія Портникова

_________________________________

Віталій Портников

(Рубрика «Точка зору»)

Вранці 1 січня 1992 року разом із директором Української служби Радіо Свобода Романом Купчинським я вперше прийшов до офісу корпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода у Мюнхені. Колеги провели першу у новому році нараду, розподілили теми ефіру й доручили мені підготувати матеріал – ми називали його «скриптом» – про початок економічних реформ у Росії. І от я перейшов на поверх, де були розташовані ефірні студії й опинився біля мікрофону знаменитої радіостанції.

Ще кілька років перед тим я навряд чи міг уявити себе перед цим мікрофоном. У СРСР Радіо Свобода сприймалося як один з найбільш жорстких і радикальних критиків режиму.

Навіть послухати українську службу – це було нелегкою справою. Набагато простіше було знайти сигнал польської чи словацької служб Радіо Вільна Європа – а от Українську редакцію Радіо Свобода «глушили» по-справжньому.

Тим не менш, я намагався витиснути все зі свого приймача.

Люди, з якими я познайомився у цей перший день 1992 року були для мене справжніми легендами. Це люди, які були аматорами іншої журналістики, люди, які ніколи не сприймали Україну в радянському контексті – Роман Купчинський, Ліна Гвать та Іван Гвать, Андрій Гайдамаха, Григорій Панчук, Людмила Литовченко, Олександр Народецький, Михайло Мигалисько, Мойсей Фішбейн, Ірина Халупа, Юрій фон Штайден-Дубанович…

До співробітництва з Радіо Свобода мене активно заохочували легенди української журналістики та аналітики – Богдан Осадчук і Роман Сольчаник, яким я щиро вдячний за їхні аргументи. Адже я вважав, що в час змін важливо, щоб новим голосом почали говорити саме українські медіа й бачив своє місце саме в їхніх редакціях.

А Богдан і Роман переконували, що в Радіо Свобода є своя особлива місія – стати першим великим міжнародним медіа, із розвиненою кореспондентською мережею у світі і українських регіонах, долати ту інерцію провінційності, яка закладалася комуністичним режимом. І я погодився з їхньою логікою і став московським кореспондентом української служби.

Мій попередник, Анатолій Доценко, мав неймовірну можливість повідомляти слухачеві про діяльність українського національного й правозахисного руху тоді, коли це вже можна було робити з Москви, але ще не можна було робити з Києва.

Однак, коли я почав співпрацю з Радіо Свобода, у Києві вже було справжнє «ядро» нашого майбутнього Київського бюро – легендарний Сергій Набока, Світлана Рябошапка, Андрій Дерепа… І вже невдовзі українська служба була не тільки в Мюнхені, вона була й у Києві і стала тут одним з найбільш неупереджених й шанованих голосів.

З того часу минуло вже понад три десятиріччя – це були часи становлення незалежних українських медіа й водночас часи пошуку Української служби Радіо Свобода своєї ролі і своєї місії. І, як на мене, ми з цією місією впоралися, бо завжди залишалися незаангажованим медіа, завжди були голосом неупередженості і завжди були медіа, яке працює у великому світі й працює для України.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Інші публікації про історію Української редакції і Радіо Свобода загалом читайте тут: ІСТОРІЯ РАДІО СВОБОДА